Рішення

від 03.09.2007 по справі 7/213-9/308-7/236/06-10/282/06-20/155/07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Запорізької

області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

03.09.07                                                                                       

Справа № 

7/213-9/308-7/236/06-10/282/06-20/155/07

Суддя   Гандюкова 

Л.П.

За позовом Приватного

підприємства “Наукове промислово-комерційне об'єднання “ТАТА”, м.Запоріжжя

до відповідачів:1 Комунарського

відділу Державної виконавчої служби Запорізького

                               міського

управління юстиції м.Запоріжжя

                            2.Головного

Управління Державного казначейства України у

                                Запорізькій

області

Третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватний

підприємець ОСОБА_1, м.Запоріжжя

Про стягнення

суми 18 112,27 грн.

Суддя  Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача  -        

Куліков К.А. (довіреність №6 від 01.12.2005р.);

Від відповідача  1- 

Чорноус В.М. (начальник, наказ №19/1 від 27.03.2007р.);

                             2-   Онищенко Н.В.(довіреність №12-18/447 від

30.01.2007р.)

Від третьої особи

-   не з'явився

СУТНІСТЬ

СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення з

відповідача на користь позивача суми 18 112,27 грн. в якості компенсації

спричиненої шкоди.

Постановою Вищого господарського

суду України від 20.02.2007р. скасовано ухвалу господарського суду Запорізької

області від 25.09.2006р. та постанову Запорізького апеляційного господарського

суду від 30.11.2006р. у справі №7/213-9/308-7/236/06-10/282/06, справу

направлено на розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Розпорядженням голови

господарського суду Запорізької області №632 від 22.03.2007р. справа

№7/213-9/308-7/236/06-10/282/06 за позовом ПП “Наукове промислово-комерційне

об'єднання “ТАТА” до Комунарського відділу державної виконавчої служби

Запорізького міського управління юстиції про стягнення суми 18112,27 грн.

передана на розгляд судді Гандюковій Л.П.

          Ухвалою господарського суду від

22.03.2007р. справа прийнята до розгляду, 

справі присвоєно №7/213-9/308-7/236/06-10/282/06-20/155/07, судове

засідання  призначено на 25.04.2007р.

Ухвалою суду від 27.03.2007р. в порядку ст.79 ГПК України провадження у справі

№7/213-9/308-7/236/06-10/282/06-20/155/07 зупинено. Ухвалою суду від

21.05.2007р. провадження у справі поновлено, розгляд справи призначений на

12.07.2007р. Ухвалою суду від 24.05.2007р. провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 12.07.2007р. після усунення обставин, що зумовили зупинення,

провадження у справі поновлено з 30.07.2007р., розгляд справи призначений на

30.07.2007р.  Ухвалою суду від

30.07.2007р. в порядку ст.24 ГПК України до участі у справі залучено іншого відповідача

-Головне управління Державного казначейства України у Запорізькій області в

особі  управління Державного казначейства

у Комунарському районі м.Запоржжя, розгляд справи розпочато заново. Цією ж

ухвалою до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних

вимог на предмет спору на стороні відповідача -Приватного підприємця

ОСОБА_1  та відкладено розгляд справи на

20.08.2007р. Ухвалою суду від 20.08.2007р. уточнено найменування відповідача-2

у справі та визначено вважати відповідачем-2 Головне управління Державного

казначейства України у Запорізькій області, розгляд справи відкладено на

03.09.2007р.

03.09.2007р. справу розглянуто, за

згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач підтримав позовні вимоги,

викладені у позові, зазначивши наступне. На підставі наказу №3/3/837-6/4/14,

виданого господарським судом Запорізької області 26.06.2002р., Відділ державної

виконавчої служби Комунарського районного управління юстиції Запорізької

області відкрив виконавче провадження про стягнення з приватного підприємця

ОСОБА_1 грошових коштів на загальну суму 18112,27 грн. Однак, після відкриття

виконавчого провадження працівники Відділу державної виконавчої служби

Комунарського районного управління юстиції Запорізької області не прийняли

ніяких заходів до виконання рішення суду. Більш того, вони надали можливість

боржнику після відкриття виконавчого провадження продати належну йому на праві

приватної власності квартиру АДРЕСА_1. В період часу з 23.08.2002р. по

18.03.2003р. виконавча служба не направила запит до Орендного підприємства

“Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації” з метою встановлення

наявності у боржника нерухомого майна. У результаті 28.01.2003р. боржник продав

квартиру, на яку державний виконавець не наклав своєчасно арешт. Таким чином,

позивач вважає, що в результаті бездіяльності працівників державної виконавчої

служби була спричинена шкода на суму 18112,27 грн., тобто на суму, яка була б

повернена у випадку якщо б квартира була продана в установленому законом

порядку. Ще одним доказом того, що працівники ВДВС не направляли запит є

відповідь прокуратури Комунарського району м.Запоріжжя №291-вх-04 від

25.10.2004р. На підставі ст.ст.15,16,1166,1173 ЦК України просить позов

задовольнити.

Відповідач -1 позов не визнав з

наступних підстав. Наказ господарського суду Запорізької області

№3/3/837-6/4/14 про стягнення з ПП ОСОБА_1 на користь ПП “ТАТА” суми 18112,27

грн. надійшов на виконання 22.08.2002р. і 23.08.2002р. винесено постанову про

відкриття виконавчого провадження. Відділом вживались заходи примусового

виконання рішення суду, а саме щодо виявлення квартириАДРЕСА_1: 02.09.2002р.,

01.10.2002р.,18.11.2002р., 12.03.2003р. направлялись запити до БТІ, що

підтверджується матеріалами виконавчого провадження, всі необхідні дії по  виявленню нерухомого майна боржника

проводились. Цей факт неодноразово перевірявся прокуратурою Комунарського

району м.Запоріжжя, за результатами перевірки порушень не виявлено та

кримінальні справи проти державних виконавців відділу не порушувались. Отже,

вини державних виконавців немає, так як вони не могли знати, що за боржником

було зареєстровано право власності на нерухоме майно. Наказ №3/3/837-6/4/14 від

26.06.2002р. надходив на виконання чотири рази. За результатами проведення

виконавчих дій зазначений виконавчий документ в першому, другому та третьому

випадку повертався стягувачу в зв'язку  з

тим, що в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо

з'ясувати  місцезнаходження боржника (п.5

ст.40 Закону України “Про виконавче провадження”). Останній раз наказ надійшов

на виконання 13.09.2006р. і на його виконання прийняті заходи примусового

виконання, у тому числі направлені запити з метою виявлення майна боржника, та

фактичного місцезнаходження боржника. 07.02.2007р. згідно з ст.55 Закону

України "Про виконавче провадження" державним виконавцем винесено

постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а

також винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі

п.10 ст.37 Закону України “Про виконавче провадження” і виконавчий документ

направлено до ДВС у Жовтневому районі м.Запоріжжя за місцем знаходження

боржника.  Станом на 27.07.2007р. згідно

з довідкою Запорізького міського бюро технічної інвентаризації заОСОБА_1

зареєстровано право власності на 3/200 частини нерухомості за адресою:АДРЕСА_2.

Просить позовні вимоги залишити без задоволення.

Відповідач-2 письмовий відзив не

надав, у судовому засіданні пояснив, що позовні вимоги вважає необгрунтованими.

Третя особа у судові засідання не

з'явилася, про місце і час судових засідань повідомлена належним чином.

Суд визнав наявні матеріали

достатніми для розгляду спору згідно з ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та

вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

23.08.2002р. державним виконавцем

відділу державної виконавчої служби 

Комунарського районного управління юстиції відкрито виконавче

провадження з виконання виданого 26.06.2002р. наказу господарського суду

Запорізької області №3/3/837-6/4/14 про стягнення з ПП ОСОБА_1 на користь

приватної фірми “Тата” суми 18112,27 грн., надано строк для добровільного

виконання до 30.08.2002р.

У подальшому наказ неодноразово

повертався стягувачу  та знову

пред'являвся до виконання.

У липні 2005р. приватне

підприємство “Тата” звернулося до господарського суду з позовом до Відділу

державної виконавчої служби Комунарського районного управління юстиції про

стягнення 18112,27 коп. в якості компенсації спричиненої шкоди, по якому

порушено провадження у даній справі.

13.09.2006р. позивач  пред'явив наказ для виконання і постановою

державного виконавця державної виконавчої служби у Комунарському районі

м.Запоріжжя від15.09.2006р.відкрито виконавче провадження.

Постановою від  07.02.2007р. виконавче провадження закінчено

на підставі п.10 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” у зв'язку з

направленням виконавчого документу до ДВС у Жовтневому районі за місцем

прописки божника.

            Проаналізувавши норми чинного

законодавства, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вислухавши

пояснення сторін, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що  задоволенню не підлягають на наступних

підставах.

Приписами ст.124 Конституції

України, ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України

встановлена обов'язковість виконання судових рішень на всій території України.

Згідно з ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що

набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються

у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”. 

Предметом позову є вимоги про

стягнення шкоди з відповідача -органу державної 

виконавчої служби, які складаються із суми, стягнутої рішенням суду з

третьої особи (боржника) на підставі ст.ст.15,16,1166,1173 ЦК України.

Статтями 15,16 Цивільного

кодексу  України передбачено право кожної

особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового

права та інтересу у спосіб та в порядку, що встановлені договором або законом.

Згідно з ст.22  ЦК України, яка встановлює відшкодування

збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди,   збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у

зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила

або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2)

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право

не було порушено (упущена вигода).

Із матеріалів справи слідує, що

позивач та відповідач не перебували у договірних відносинах. Таким чином, для

оцінки правовідносин між сторонами необхідно застосовувати норми  законодавства, які регулюють відшкодування

шкоди.  

У частині 1 ст. 1166 ЦК України,

якою встановлені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду,

визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи

бездіяльністю  особистим  немайновим правам фізичної або юридичної

особи,  а також шкода, завдана майну

фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її

завдала.

            Форми і розміри позадоговірної

відповідальності визначаються лише законом. Підставою цивільно-правової

відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає складові

елементи -шкоду, протиправність поведінки заподіювача шкоди, причинний зв'язок

та вину особи, яка заподіяла шкоду.

Приписами ст.ст. 33, 34

Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона

повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх

вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні

бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися

іншими засобами доказування.

На позивача покладений обов'язок

доказати шкоду (її розмір), протиправність поведінки заподіювача шкоди та

причинний зв'язок; на відповідача -відсутність вини.

Суд вважає, що позивачем не

доведено  обставини, на які він

посилається як на обґрунтування своїх вимог, склад правопорушення.

Статтею 2 Закону України “Про

виконавче провадження” встановлені органи і посадові особи, які здійснюють

примусове виконання рішень. Зазначеною нормою передбачено, що примусове

виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка

входить до системи органів Міністерства юстиції України.

             У зобов'язаннях із заподіяння

шкоди вина юридичної особи виявляється у винних діях чи бездіяльності її

працівників, вчинених під час виконання ними своїх  обов'язків. Так, згідно з ст.11 Закону

України “Про державну виконавчу службу” шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним

чи юридичним особам під час виконання 

рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом.

Статтею 86 Закону України “Про

виконавче провадження” передбачено,  що

стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана

провадити стягнення коштів з боржника у разі невиконання рішення з вини цієї

юридичної особи. Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним

особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в

порядку, передбаченому законом.

             Шкода, що спричинена у цьому

випадку, підлягає відшкодуванню за таких умов: незаконність виданих актів або

вчинених дій/бездіяльності; наявність вини у діях (бездіяльності) відповідної

посадової особи; наявність причинного зв'язку; наявність реальної шкоди, що

може бути обчислена у грошовому еквіваленті або виражена в іншій об'єктивній

формі.

Позивачем не доказано, що

відповідач допустив  порушення

законодавства  при виконанні наказу суду,

що ці порушення є причиною невиконання  до

цього часу наказу, тягнуть зменшення матеріальних благ позивача чи додаткових

витрат, а також є втраченою чи упущеною вигодою.     

Відповідно до ст.19 Конституції

України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір, суд враховує

наступне. Статтею 1173 ЦК України, на яку посилається позивач, передбачено, що

шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи

бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим

або органу місцевого пов'язує відшкодування шкоди, завданої юридичній особі

незаконними рішеннями,  діями чи

бездіяльністю посадової особи органу державної влади, органу влади Автономної

Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх

повноважень, відшкодовуються державою, Автономною Республікою Крим або органом

місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Із аналізу ст.37, ст.85 Закону

України “Про виконавче провадження”, ст.121-2 Господарського процесуального

кодексу України  вбачається, що  законом встановлений спеціальний порядок

оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби.

Позивач не надав належних доказів в

обґрунтування неправомірності дій чи бездіяльності відповідача -1. Як слідує із

матеріалів справи, зокрема, запитів  до

БТІ, МРЕВ, актів державного виконавця, відділом державної виконавчої служби

вживались заходи щодо виявлення майна боржника. Неправомірність дій чи бездіяльності

державного виконавця не була встановлена ані судом (позивач не надав доказів

оскарження в судовому порядку бездіяльності відповідача-1 і ухвали суду щодо

визнання дій чи бездіяльності неправомірними), а ні  органами прокуратури, про що свідчать відповіді

цього органу та постанова про відмову в порушенні кримінальної справи  (т.1,а.с.30-31). Тобто, дії органу Державної

виконавчої служби у спірних правовідносинах не визнані неправомірними.

Таким чином, позивачем не доведено,

що державна виконавча служба (відповідач-1) допустила порушення законодавства

при виконанні рішення суду, і що ці порушення є причиною невиконання до цього

часу наказу суду, спричинили зменшення матеріальних благ позивача чи додаткових

витрат, а також є втраченою чи упущеною вигодою, тобто не доведено, що позивач

поніс, як заявлено, матеріальну шкоду саме з вини відповідача-1.  Сума невиконаного наказу не може розглядатися

як шкода, завдана позивачу відповідачем-1, оскільки, як слідує із матеріалів

справи, виконавче провадження про стягнення з боржника суми триває, однак проводиться

іншим відділом державної виконавчої служби; у боржника виявлено майно, тому цей

боржник (третя особа)  не звільнений від

обов'язку щодо виконання рішення господарського суду.

             Причинний зв'язок у даному випадку

позивачем також не доведений, оскільки ним не доведено, що  шкода в зазначеному ним розмірі є саме

безпосереднім наслідком дій Комунарського відділу Державної виконавчої служби

Запорізького                               

міського управління юстиції.

             На підставі викладеного, суд

вважає, що позивачем не доведено склад шкоди, тому посилання позивача на інші

обставини та письмові документи, зокрема, 

відповідь прокуратури Комунарського району м.Запоріжжя №291-вх -04 від

25.10.2004р., не можуть бути підставою для задоволення позову. 

          За таких обставин, у задоволенні

позову слід відмовити повністю.

Згідно з ст. 49 ГПК України

судові  витрати  відносяться на позивача.

           Суд також вважає за необхідне

зауважити, виконуючи постанову Вищого господарського суду України у даній

справі, що при новому розгляді справи не виникло спору щодо належного

відповідача -1, оскільки як вбачається з свідоцтва про державну реєстрацію

юридичної особи серії НОМЕР_1, довідки НОМЕР_2 до ЄДРПОУ на час прийняття

рішення включено Комунарський відділ Державної виконавчої служби Запорізького

міського управління юстиції, код НОМЕР_3, і відповідач-1 не заперечив факт

правонаступництва.  Крім того, згідно

з  постановою Кабінету Міністрів України

№1622 від 16.11.2006р. ліквідовано Департамент державної виконавчої служби,

Міністерство юстиції є правонаступником Департаменту державної виконавчої

служби.

Керуючись  ст. ст. 49, 75, 82 -85 Господарського

процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити

повністю.

Суддя                                                            

Л.П. Гандюкова

Рішення

господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку

з дня підписання. Рішення підписано  у

повному обсязі  11. 10.2007р.