Постанова

від 31.05.2022 по справі 761/24174/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2022 року

справа № 761/24174/18

провадження № 22-ц/824/2811/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Музичко С.Г.,

суддів: Болотова Є.В., Кулікової С.В.

при секретарі: Русинчук І.І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

відповідач - Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року, постановлену під головуванням судді Кушнір С.І., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації РФ частини території Донецької області України,

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулись до суду з позовом до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації РФ частини території Донецької області України.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року провадження у справі закрито.

В поданій апеляційній скарзі представник позивачів просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми статей 79, 80 Закону України «Про міжнародне приватне право», положення Віденської конвенції про дипломатичні зносини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проігноровано приписи Законів України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», які встановлюють відповідальність РФ як держави-окупанта.

Вважає, що суд першої інстанції не розглядаючи спір по суті, своєю ухвалою визначив зміст остаточного рішення по справі, адже направлення до країни-агресора запиту щодо згоди на участь у судовому процесі, за своїми наслідками, фактично є відмовою у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивачів апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив із того, що Посольство Російської Федерації в Україні не надало згоду на розгляд зазначеної справи в суді України та набуття процесуального статусу відповідача в цій справі.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 звернулись в суд з позовом до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії РФ проти України.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Частиною 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Стаття 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено ч. 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:

- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).

Додатково Верховний Суд врахував, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави.

А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.

РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Враховуючи наведене, ухвала суду про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю відповіді від компетентного органу іноземної держави - посольства РФ в Україні щодо згоди на розгляд даної справи у суді України та на набуття процесуального статусу відповідача у справі, оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направлення до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі та отримання відповіді від РФ не потрібно.

З урахуванням наведеного, ухвала Солом`янського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року підлягає скасуванню, а справа - поверненню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Пунктом 6 частини 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 07 червня 2022 року.

Суддя-доповідач

Судді