Постанова

від 06.06.2022 по справі 826/11447/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року

м. Київ

справа №826/11447/16

адміністративне провадження № К/9901/53003/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №826/11447/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Єдина Європа до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 (головуючий суддя Степанюк А.Г., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Єдина Європа звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.06.2016 №0009631404 та №0009641404.

Постановою Окружного адміністративного суду місті Києва від 22.08.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2017 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі №826/11447/16.

Ухвалою суду від 06.06.2022 попередній розгляд справи призначено на 07.06.2022.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Як вважає відповідач, наданими позивачем документами не підтверджується реальність господарських операцій з контрагентом, а тому висновки акту перевірки та прийняті на підставі цього акту податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам податкового законодавства. Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з контрагентом, перевіркою не вдалось підтвердити транспортування ТМЦ, документи містять дефекти та неточності; зазначає, що оскільки ТТН відносяться до первинних документів, то їх відсутність або неналежність підтверджують нереальність вчинення господарських операцій. Заявник касаційної скарги посилається на те, що апеляційним судом неправомірно не прийнято до уваги, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. На думку відповідача, судом не надано належну оцінку доводам податкового орану щодо дослідження під час перевірки первинних документів та діяльності контрагента, а також зазначає правові висновки Верховного Суду, викладені за наслідками судового розгляду у подібних спорах. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 у справі №826/11447/16 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Натомість, позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про фактичне виконання договору, укладеного між позивачем та контрагентом, що підтверджується наданими суду належними та допустимими доказами. Позивач вказує, що в цілому, в обґрунтування своєї позиції податковий орган бере за основу рішення суду першої інстанції. Відтак, позивач наполягає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у серпні 2016 року посадовою особою контролюючого органу на підставі наказу від 12.05.2016 №2853 (т. 1 а.с. 69), направлення на перевірку від 13.05.2016 №345/26-15-14-04-02 (т. 1 а.с. 70) та відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентом ТОВ Токмар-Груп (попередня назва - ТОВ Аламан-Байга , код ЄДРПОУ 39299737) за період з 01.07.2015 по 31.07.2015.

За результатами перевірки складений акт від 26.05.2016 №108/26-15-14-04-02/37146304 (т. 1 а.с. 13-23).

У ході перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 133978,00грн., та завищено від`ємне значення у періоді, що перевірявся, на загальну суму 19065,00грн.

На підставі викладених в акті перевірки висновків, відповідачем 16.06.2016 прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0009631404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 167473,00грн., у тому числі за основним платежем - 133978,00грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 33495,00 грн. (т. 1 а.с. 10);

№0009641404, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 19065,00грн (т. 1 а.с. 11).

Не погодившись із висновками контролюючого органу, вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, Товариство звернулось з позовом до суду про їх скасування.

Судом першої інстанції у задоволенні позову відмовлено, виходячи з того, що матеріалами справи не підтверджується транспортування придбаного позивачем у ТОВ Токмар-Груп товару та не надано визначених договором обов`язкових документів. Крім того, суд зауважив на відсутності у видаткових накладних інформації про осіб, які фактично отримували товар від імені позивача, зазначенні у договорі реквізитів рахунку ТОВ Токмар-Груп, якого на момент укладення договору не існувало. Крім іншого, суд першої інстанції звернув увагу на неможливості ідентифікації придбаних у ТОВ Токмар-Груп товарів з реалізованими у подальшому.

Апеляційний суд рішення суду скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задоволено. Суд посилався на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами договору, контролюючим органом не обґрунтовано, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених сторонами, не доведено у відповідності до норм статті 70 КАС України правомірності підстав формування оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вказано судами, суть правопорушень, на думку податкового органу, полягає у неправомірному формуванні позивачем показника податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2015 року за рахунок господарських операцій з постачальником ТОВ Токмар-Груп (договір постачання від 01.11.2014 №01/11, загальний обсяг поставки за липень 2015 року склав 918256,70грн., в тому числі ПДВ 153042,80грн.), реальність яких не підтверджена належними первинними документами.

Зокрема, у наданих до перевірки товарно-транспортних накладних (далі по тексту - ТТН), автоперевізником не зазначені час (год., хв.) прибуття, вибуття та простою автомобіля для навантаження та розвантаження (що є порушенням п. 8.25 і 8.26 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363). Також перевіркою виявлено, що автомобіль на дату реєстрації відповідних ТТН відсутній у розділі Перевірка чинності визначення статусу полісу та страховика, що видав поліс за транспортним засобом Центральної бази даних Моторно (транспортного) страхового бюро України.

За наведених обставин, відповідач дійшов висновку про непідтвердження факту транспортування позивачем придбаних у постачальника ТОВ Токмар-Груп товарів. Крім того, видаткові накладні, складені на підставі договору від 01.11.2014 №01/11, не містять реквізити особи, яка зі сторони покупця (ТОВ Фірма Єдина Європа ) здійснювала приймання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ Токмар-Груп (а саме відсутня посада та ПІБ особи, відповідальної за отримання ТМЦ та підписання видаткової накладної).

У справі, що розглядається, 01.11.2014 між ТОВ Фірма Єдина Європа (як замовником) і ТОВ Аламан-Байга (постачальником) укладенено договір постачання за №01/11. За умовами цього договору постачальник постачає, а замовник замовляє та приймає для подальшої реалізації косметичну продукцію (далі - товар) відповідно до умов цього договору, за номенклатурою, типами, асортиментом та в кількості, визначеними видатковими накладними. Постачання товару здійснюється однією або кількома товарними партіями згідно заявок замовника. Передача замовнику товару здійснюється транспортними компаніями, що займаються автоперевезеннями за рахунок постачальника або замовника за домовленістю сторін. Постачальник зобов`язується надати замовнику товар у кількості та в строки, що визначаються умовами цього договору. Розрахунок за поставлений товар проводиться шляхом перерахування грошових коштів замовником на розрахунковий рахунок постачальника.

На підставі матеріалів справи апеляційний суд встановив, що предметом документальної позапланової виїзної перевірки, проведеної у серпні 2016 року та за результатами якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, було питання дотримання позивачем вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ Токмар-Груп за період з 01.07.2015 по 31.07.2015.

Водночас, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.06.2017 у справі №826/4763/17, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2017 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.12.2017, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 16.12.2016 №0007411402 та №0007421402, якими збільшено позивачу суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток приватних підприємств.

При цьому, податкові повідомлення-рішення були прийняті за результатами документальної планової перевірки ТОВ Фірма Єдина Європа , проведеної ГУ ДФС у м. Києві у вересні 2016 року, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2016. Зі змісту судових рішень слідує, що у межах проведеного у вересні 2016 року контролюючого заходу ГУ ДФС у м. Києві досліджувалися поряд з іншим господарські відносини позивача з ТОВ Аламан-Байга у тому числі за липень 2015 року.

У постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.06.2017, яка набрала законної сили, встановлено, що господарські операції, зокрема, між ТОВ Фірма Єдина Європа та ТОВ Аламан-Байга фактично виконані та оформлені відповідними первинними (бухгалтерськими та податковими) документами.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за умови встановлення рішенням суду, яке набрало законної сили, правомірності формування ТОВ Фірма Єдина Європа даних податкового обліку за наслідками господарських відносин з ТОВ Аламан-Байга у тому числі у липні 2015 року, твердженням податкового органу у цій справі, яке підтримано судом першої інстанції, про безтоварність господарських операцій між тими ж самими контрагентами за той самий період щодо одного й того ж Договору - є несумісним.

Поряд з цим, дослідивши наявні матеріалах справи, судова колегія вважала, що останні у цілому містять всі обов`язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам, оскільки підтверджують придбання та поставку кожної партії товару з подальшим його використанням у власній господарській діяльності позивача шляхом реалізації контрагентам останнього. Такі висновки, поряд з іншим підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних та платіжних доручень, а також відображеними у даних бухгалтерського обліку відомостями.

При цьому, судом враховано, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Необхідно враховувати, що помилки в оформленні первинних документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Розглянувши твердження податкового органу щодо окремих недоліків товарно-транспортних накладних в якості підстави для висновку про безтоварність господарських операцій, з якими погодився суд першої інстанції, апеляційний суд вказав, що товарно-транспортні накладні є обов`язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування позивачем даних податкового обліку за операціями з перевезення товарів.

Судом зауважено, що як вбачається зі змісту акту перевірки, перевезення товару позивачем здійснювалося за допомогою автомобіля. При цьому, відсутність відомостей щодо страхування цивільної відповідальності за даним транспортним засобом може свідчити лише про порушення правил страхування останнього, однак жодним чином не спростовує твердження ТОВ Фірма Єдина Європа про його використання.

Поряд з іншим, на переконання судової колегії суду апеляційної інстанції, заявка на поставку товару не є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не є підставою для формування даних податкового обліку. У зв`язку з чим, їх відсутність не зумовлює висновок про нездійснення господарських операцій з контрагентом. Крім того, оскільки судом першої інстанції відвідні документи не запитувалися у позивача, колегія суддів, зважаючи на надане процесуальним законом право досліджувати нові докази, вважала за необхідне звернути увагу на те, що ТОВ Фірма Єдина Європа на виконання умов Договору направлялися ТОВ Аламан-Байга відповідні заявки, копії яких були додані до матеріалів справи під час апеляційного перегляду справи.

Крім того, апеляційний суд розглянувши твердженням суду першої інстанції щодо відсутності довіреностей у позивача, що слугувало у тому числі підставою для відмови у задоволенні позову, вказав, що згідно п. 2.7 Договору моментом передачі вважається підписання Замовником видаткової накладної Постачальника або видача Замовником довіреності на отримання товару. Тобто, за домовленістю сторін передача товару оформлюється або видатковою накладною або довіреністю на отримання товару.

Посилання Окружного адміністративного суду м. Києва на фіктивний характер правовідносин між сторонами у зв`язку з тим, що зазначений у реквізитах Договору розрахунковий рахунок ТОВ Аламан-Байга відкрито 04.12.2014, у той час як правочин укладено 01.11.2014, суд апеляційної інстанції вважав помилковим, оскільки зі змісту листа-пропозиції ТОВ Аламан-Байга від 05.12.2014 №0512/14 вбачається, що нова редакція Договору із внесеними додатковими розрахунковими реквізитами підписана сторонами після 04.12.2014, тобто після відкриття зазначеного у Договору розрахункового рахунку.

На підставі матеріалів справи суд апеляційної інстанції констатував, що фактичне виконання господарських відносин із контрагентом оформлено первинними документам які наявні в матеріалах справи. Первинні документи, якими оформлені господарські операції відповідають вимогам чинного законодавства щодо надання документу юридичної сили і доказовості.

Верховний Суд зауважує, що недотримання вимог інших галузей законодавства при укладенні правочинів, якими опосередковані спірні господарські операції, не свідчить про спрямованість відповідних правочинів на ухилення від оподаткування. Для даних податкового обліку преюдиційне значення має не те, про що сторони домовилися, а те, що вони вчинили, тобто не зміст зобов`язання, а його фактичне виконання. Саме з факту виконання (не виконання) правочину повинна визначатися база оподаткування господарських операцій суб`єкта господарювання.

При дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування податкового кредиту платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Необхідно враховувати, що обов`язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

У справі, що розглядається, апеляційним судом з`ясовано, що висновки, які зазначені контролюючим органом, не відповідають дійсним обставинам справи, зроблені без належного дослідження усіх наявних доказів у справі, що було виявлено під час судової стадії дослідження доказів, та безпідставність яких підтверджується відповідними первинними документами, копії яких містяться в матеріалах справи.

Разом з тим, необхідно враховувати, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статтей 10, 11 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Верховний Суд вважає необхідним наголосити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його контрагента, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що апеляційний суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надав належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду