Постанова

від 22.08.2017 по справі 826/11447/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 серпня 2017 року № 826/11447/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Єдина Європа до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.06.2016 року №0009631404 і №0009641404,- В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Єдина Європа (далі по тексту - позивач, ТОВ Фірма Єдина Європа ) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.06.2016 року №0009631404 і №0009641404.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю висновків акта ГУ ДФС у м. Києві від 26.05.2016 року №108/26-15-14-04-02/37146304 Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Фірма Єдина Європа (код 37146304) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ Токмар-Груп (код 39299737) за період з 01.07.2015 року по 31.07.2015 року . Позивач зазначає, що господарські операції ТОВ Фірма Єдина Європа з названим контрагентом є реальними, підтверджені всіма необхідними та належним чином оформленими первинними документами та безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю товариства, та відповідно Товариством дотримані всі передбачені Податковим кодексом України умови для формування показників витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість.

Сторони явку своїх представників у відповідне судове засідання не забезпечили, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Попередньо представником відповідача суду надані письмові заперечення проти позову, де вказано про обгрунтованість висновків акта перевірки та правомірність прийнятих на його підставі рішень.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з неявкою представників сторін у судове засідання суд, керуючись ч. 6 ст. 128 зазначеного Кодексу, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Працівником ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентам ТОВ Токмар-Груп (попередня назва - ТОВ Аламан-Байга , код ЄДРПОУ 39299737) за період з 01.07.2015 року по 31.07.2015 року. За результатами такої перевірки складений акт від 26.05.2016 року №108/26-15-14-04-02/37146304 (далі по тексту - акт перевірки).

Згідно висновків цього акта перевірки, відповідач встановив порушення позивачем наступних норм: п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, пп. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ Фірма Єдина Європа занижено у перевіряємому періоді податок на додану вартість на загальну суму 133 978 грн., та одночасно завищено від'ємне значення з цього податку на 19 065 грн.

Суть зазначених правопорушень, на думку перевіряючого, полягає у неправомірному формуванні позивачем показника податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2015 року за рахунок господарських операцій з постачальником ТОВ Токмар-Груп (договір постачання від 01.11.2014 року №01/11, загальний обсяг поставки за липень 2015 року склав 918 256,70 грн., в тому числі ПДВ 153 042,80 грн.), реальність яких не підтверджена належними первинними документами. А саме у наданих до перевірки товарно-транспортних накладних (далі по тексту - ТТН), автоперевізником за якими значиться директор ТОВ Фірма Єдина Європа ОСОБА_1, автомобіль Фіат д.р.н. НОМЕР_1, не зазначені час (год., хв.) прибуття, вибуття та простою автомобіля для навантаження та розвантаження (що є порушенням п. 8.25 і 8.26 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363). Також перевіркою виявлено, що автомобіль з д.р.н. НОМЕР_1 на дату реєстрації відповідних ТТН відсутній у розділі Перевірка чинності визначення статусу полісу та страховика, що видав поліс за транспортним засобом Центральної бази даних Моторно (транспортного) страхового бюро України. За наведених обставин перевіряючий дійшов висновку про не підтвердження факту транспортування позивачем придбаних у постачальника (ТОВ Токмар-Груп ) товарів. Крім того, видаткові накладні, складені на підставі договору від 01.11.2014 року №01/11, не містять реквізити особи, яка зі сторони покупця (ТОВ Фірма Єдина Європа ) здійснювала приймання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ Токмар-Груп (а саме відсутня посада та ПІБ особи, відповідальної за отримання ТМЦ та підписання видаткової накладної).

16.06.2016 року ГУ ДФС у м. Києві на підставі вказаного акта перевірки прийняла оспорювані у справі податкові повідомлення-рішення:

- №0009631404 (форми Р ), яким визначила позивачу до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 167 473 грн., в тому числі 133 978 грн. за основним платежем, 33 495 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- за №0009641404 (форми В4 ), яким визначила зменшило, задекларований позивачем за звітний період липень 2015 року розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 19 065 грн.

Вважаючи ці податкові повідомлення-рішення протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідно до норм пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - ПК України) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого ) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Між тим у своєму листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин)(далі по тексту - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996-ХІV).

Аналіз вищевикладених норм Закону №996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Зі змісту акта перевірки та пояснень представника позивача вбачається, що протягом перевіряємого періоду ТОВ Фірма Єдина Європа здійснювало господарську діяльність у сфері роздрібної торгівлі косметичними товарами та туалетними приналежностями у спеціалізованих магазинах.

Суд встановив, що 1 листопада 2014 року між ТОВ Фірма Єдина Європа (як замовником), в особі директора ОСОБА_1, і ТОВ Аламан-Байга (постачальником), в особі директора Ткаченка І.А., був укладений договір постачання за №01/11. За умовами цього договору постачальник постачає, а замовник замовляє та приймає для подальшої реалізації косметичну продукцію (далі - товар) відповідно до умов цього договору, за номенклатурою, типами, асортиментом та в кількості, визначеними видатковими накладними. Постачання товару здійснюється однією або кількома товарними партіями згідно заявок замовника. Передача замовнику товару здійснюється транспортними компаніями, що займаються автоперевезеннями за рахунок постачальника або замовника за домовленістю сторін. Постачальник зобов'язується надати замовнику товар у кількості та в строки, що визначаються умовами цього договору. Розрахунок за поставлений товар проводиться шляхом перерахування грошових коштів замовником на розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктом 9.9 розд. 9 зазначеного договору встановлено, що будь-які зміни або доповнення до цього договору мають юридичну силу лише у разі їх підписання обома сторонами.

У розділі 10 такого договору постачання від 01.11.2014 року наведені реквізити сторін, в тому числі номери банківських рахунків постачальника і покупця (зокрема, рахунок №26007322401, відкритий ТОВ Аламан-Байга в ПАТ КБ Промислово фінансовий банк ).

До матеріалів справи позивачем надана копія договору постачання без жодних додатків і додаткових угод до нього.

На підтвердження правомірності формування сум податкового кредиту за вказаним договором постачання позивач надав суду копії наступних документів: листа - комерційної пропозиції ТОВ Аламан-Байга ; рукописної оборотно-сальдової відомості за липень 2015 року по рахунку бухгалтерського обліку 631 з проводками на інші субрахунки; видаткових накладних від 22.07.2015 року №РН00020 на суму 554 129,30 грн. (з ПДВ), від 22.07.2015 року №РН00021 на суму 364 127,40 грн. (з ПДВ); роздруківок електронних платіжних доручень ТОВ Фірма Єдина Європа від 11.08.2015 року на перерахування коштів; роздруківок електронних податкових накладних від 22.07.2015 року за №21 і №20.

Жодних інших первинних та інших документів, складених та/або отриманих за наслідками укладення договору постачання від 01.11.2014 року №01/11, в тому числі за перевіряємий період (зокрема: заявок на товар; товарно-транспортних накладних; подорожніх листів; документальних доказів закупівлі та списання використаного пального, необхідного для перевезення товарів власним автомобілем; договорів щодо надання транспортно-експедиційних послуг та первинних документів до таких, - у разі їх укладання; довіреностей, виданих працівникам товариства-покупця для отримання ТМЦ від постачальника; журналу (реєстру) обліку виданих довіреностей на отримання ТМЦ; документів, що підтверджують походження товарів та їх якість, тощо) позивач до суду не надав та про причини відсутності таких суду не повідомив.

У текстах позовної заяви та додаткових письмових поясненнях представник позивача зазначив, що придбані у ТОВ Аламан-Байга косметичні товари були частково реалізовані третім особам - покупцям ТОВ Суматра-ЛТД , ТОВ Стиль Д , ТОВ РУШ . Залишок Залишки нереалізованої продукції, підлягає зберіганню у нежитловому приміщенні, яке використовується ТОВ Фірма Єдина Європа на правах оренди відповідно до договору оренди нежитлового приміщення №121/11-15 від 11.11.2015 року, укладеного між ВАТ Завод сантехнічних заготовок та позивачем.

В обґрунтування наведених обставин позивач додатково надав суду копії наступних документів: договір №133 відповідального зберігання майна від 02.04.2012 року, укладений між ТОВ Фірма Єдина Європа (як поклажодавцем) і Центральною базою ресурсного забезпечення МВС України (як зберігачем) щодо надання платних послуг зі зберігання майна поклажодавця (косметики); платіжних доручень щодо оплати послуг схову майна; висновків державної санітарно-епідоміологічної експертизи на окремі зразки косметичної продукції, виданих за заявами ТОВ Фірма Єдина Європа ; договору оренди нежитлового приміщення №121/11-15 від 11.11.2015 року, платіжних доручень на оплату послуг оренди за окремі періоди; договорів, укладених між ТОВ Фірма Єдина Європа (як продавцем) і підприємствами ТОВ Суматра-ЛТД , ТОВ Стиль Д , ТОВ РУШ на поставку товарів, та первинних і розрахункових документів до таких договорів (специфікацій, видаткових накладних і платіжних доручень).

Дослідивши та проаналізувавши надані позивачем документи суд оцінює первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ Аламан-Байга (нині ТОВ Токмар-Груп ), як такі, що містять недостовірні відомості про здійсненні господарські операції та, як наслідок не підтверджують належним чином реальність виконання спірних господарських операцій та рух матеріальних активів (ТМЦ і грошових коштів) між позивачем та названими контрагентами, використання результатів спірних господарських операцій у господарській діяльності ТОВ Фірма Єдина Європа . До таких висновків суд дійшов з наступних мотивів.

За змістом видаткових накладних від 22.07.2015 року неможливо ідентифікувати особу, відповідальну за отримання товарів, перевірку їх комплектності та цілісності, підписання зазначених видаткових накладних, позаяк відомості про П.І.П. та посаду вказаної особи, реквізити документу (довіреності), що підтверджує її повноваження, відсутні.

Також безпосередньо у текстах договору постачання та видаткових накладних відсутня інформація про умови та порядок доставки реалізованих товарів, пункти навантаження/розвантаження товарів або місце їх доставки, не встановлено конкретну особу відповідальну за перевезення та передачу покупцю (позивачу) товарів.

Будь-які усні/письмові пояснення з питань умов та порядку транспортування спірних партій товарів позивач до суду не надав.

Разом з тим, суд зважає на те, що у відповідності до розд. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 (в редакції чинній впродовж липня 2015 року) товарно-транспортна накладна (далі - ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Абзацом 1 п. 11.1 розд. 11 цих Правил визначалося, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. (п. 11.3 розд. 11 Правил).

Дані положення Правил відповідали чинним норм ст. 48 Закону України Про автомобільний транспорт , згідно якої одним із документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, які повинні завжди бути у водія автомобіля при перевезенні вантажу, визначалася товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Крім того, обов'язкова наявність ТТН встановлювалась також Переліком документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.2009 № 207, а саме у випадку, якщо водій юридичної особи або фізичної особи-підприємця здійснював вантажні перевезення на договірних умовах.

Відповідно до регламентованої у п. 11.4 - 11.10 Правил процедури оформлення перевізних документів, товарно-транспортну накладну виписує замовник (вантажо-відправник). ТТН виписується в кількості не менше чотирьох екземплярів, і кожен з цих екземплярів засвідчується підписом і при необхідності печаткою (штампом) вантажовідправника. Після прийняття вантажу всі екземпляри ТТН підписує водій (експедитор). Перший екземпляр ТТН (з підписом водія) залишається у вантажо-відправника, другий передається водієм вантажоодержувачу, а третій і четвертий, засвідчені підписом, а в разі потреби також печаткою або штампом, вантажоодержувача, передаються перевізнику (транспортній організації чи фізичній особі-суб'єкту господарювання). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Таким чином, за змістом наведених положень ТТН повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця, так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, ТТН повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік, зокрема товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Дані висновки суду відповідають правовій позиці Вищого адміністративного суду України, що наведена в його ухвалах від 15.06.2016 року №К/800/62231/13, від 08.06.2016 року №К/9991/66917/11.

Однак, як було встановлено судом в ході розгляду даної справи, жодних документів на підтвердження обставин узгодження з постачальником та /або третіми особами питань транспортування і передачі товарів, фактичного перевезення таких товарів позивач без поважних причин суду не надав.

Крім того, суд встановив, що у реквізитах договору постачання від 01.11.2014 року №01/11 значиться номер рахунку підприємства ТОВ Аламан-Байга , відкритого в ПАТ КБ Промислово фінансовий банк за № 26007322401, який відкритий згідно відомостей банківської установи лише 04.12.2014 року (що засвідчується наданим відповідачем скріншотом з АІС Податковий блок ), в той час як договір було укладено за місяць раніше до його відкриття, що само по собі говорить про те, що даний договір укладено виключно для здійснення вигляду господарської операції.

Посилання позивача на те, що у листопаді 2014 року між сторонами був підписаний спочатку проект договору, який не містив реквізиту розрахункового рахунку постачальника, а в грудні 2014 рік підписано та замінено лише останню сторінку договору постачання без внесення змін до решти тексту договору та укладання додаткових угод (доповнень) до такого договору постачання, суд оцінює як такі, що суперечать п. 9.9 розд. 9 договору постачання.

Окремо оцінюючи твердження представника позивача про використання придбаних товарів у своїй господарський діяльності, шляхом їх часткової реалізації на адресу третіх осіб, суд зважає на відсутність у матеріалах справи документів, які підтверджують надходження на підприємство (ТОВ Фірма Єдина Європа ) товарів саме за певними номенклатурами та їх подальшого вибуття/обліку як нереалізованих.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з висновками контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за перевіряємий період по господарських операціях з ТОВ Аламан-Байга (нині ТОВ Токмар-Груп ), та відповідно вважає їх обґрунтованими та правомірними, а тому як наслідок не вбачає правових підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 16.06.2016 року №0009631404 і №0009641404.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною другою ст. 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Єдина Європа відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України .

Суддя Є.В. Аблов