Постанова

від 08.06.2022 по справі 707/2902/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/811/22Головуючий по 1 інстанціїСправа №707/2902/21 Категорія: 311020000 Морозова В.В. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М., Нерушак Л.В.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у письмовому провадженні в місті Черкаси апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Кучер Юлії Вікторівни на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДАКОРД ОР» про стягнення заборгованості по заробітній платі, суми компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що працювала у товаристві з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДАКОРД ОР» на посаді кухаря з 01.04.2017 р. по 31.12.2018 р., що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 та Формою ОК-5 Пенсійного фонду України.

31 грудня 2018 року позивач звільнена з товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДАКОРД ОР» на підставі наказу №4841 від 31.12.2018 року за згодою двох сторін згідно ст. 36 п.1 КЗпП України.

На день звільнення відповідачем не було проведено з позивачем повний розрахунок, не виплачено всіх сум, що належали позивачу від підприємства, а саме не виплачено заробітну плату за грудень 2018 року та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 01.04.2017 по 31.12.2018 року тривалістю 40 днів.

Крім того, відповідачем не було надано позивачу копію наказу про звільнення та довідку про нараховану, але не виплачену заробітну плату.

Відповідно до Форми ОК 5 заробітна плата позивача за листопад 2018 року - 3730 грн та за грудень 2018 року - 3730 грн.

Кількість робочих днів в листопаді 2018 року - 22 дні, в грудні 2018 року - 21 день.

Таким чином розмір середньоденної заробітної плати позивача за листопад - грудень 2018 року складає 173,49 грн (3730 + 3730 : 43).

Кількість робочих днів затримки нарахованої заробітної плати за період з 01.01.2019 року по 30.11.2021 року включно становить 729 робочих днів (2019 рік - 250, 2020 рік - 251, січень 2021 - 19, лютий 2021 - 20, березень 2021 - 22, квітень 2021 - 22, травень 2021 - 18, червень 2021 - 20, липень 2021 - 22, серпень 2021 - 21, вересень 2021 - 22, жовтень 2021 - 20, листопад 2021 - 22).

Тому середній заробіток за час затримки нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні на дату звернення до суду з позовом становить 126474,21 грн (173,49 грн х 729 днів затримки розрахунку до моменту подачі позову).

Розмір середньоденної заробітної плати для виплати компенсації за невикористанні відпустки позивача складає 179,04 грн (3730 грн * 12 місяців : 250 робочих днів за 2018 рік).

Фактично позивачем відпрацьовано 1 рік 8 місяців, таким чином кількість днів невикористаної щорічної відпустки складає 40 днів.

Сума компенсації за невикористану основну щорічну відпустку позивача становить 7161,60 грн (179,04*40=7161,60).

Позивач після припинення трудових відносин з відповідачем неодноразово зверталась до останнього з вимогою про виплату належних їй коштів, проте відповідачем законні вимоги ігноруються до цього часу.

Відповідач не повертає позивачу належні їй кошти протягом майже трьох років, в зв`язку з чим позивачу завдано моральну шкоду, що полягала у душевних стражданнях та перебуванням у скрутному матеріальному становищі, а тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності позивач вважає, що з відповідача на її користь слід стягнути 5000 грн моральної шкоди.

У зв`язку із вищевикладеним, ОСОБА_1 просила суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДАКОРД ОР» на свою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за грудень 2018 року в розмірі 3730 грн, компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 01.04.2017 по 31.12.2018 в розмірі 7161 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 126474,21 грн та моральну шкоду в розмірі 5000 грн, а всього 142365,81 грн.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 стосовно ОСОБА_1 підтверджують лише її страховий стаж за період з квітня 2017 року по грудень 2018 року та не є належним доказом щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог про розмір заробітної плати та по її заборгованості за спірний період, унаслідок чого є непідтвердженим і розрахунок про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, факт завдання моральної шкоди.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі свого представника подала апеляційну скаргу в якій вказувала, що судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки викладені в оскаржуваному рішення суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, а тому просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційні вимоги, крім доводів викладених у позовній заяві, мотивовані тим, що судом не було взято до уваги виписку по картковому рахунку скаржника, яка підтверджує розмір її заробітної плати, отримуваної в період перебування у трудових відносинах з відповідачем.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказане судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 01.04.2017 року прийнято на посаду кухаря до ТОВ «УКРПРОДАКОРД ОР» та 31.12.2018 року звільнено з роботи за згодою двох сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП.

Згідно даних форми ОСК-5 ПФУ з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_1 , з квітня 2017 року по грудень 2017 року у графах щодо суми заробітку для зарахування пенсії та позначках про сплату страхових внесків значиться сума 3200 грн щомісячно. З січня 2018 року по грудень 2018 року у графах щодо суми заробітку для зарахування пенсії та позначках про сплату страхових внесків значиться сума 3730 грн щомісячно.

Позивачем надано виписку за рахунком № НОМЕР_2 у АТ «Ощадбанк» з серпня 2017 року по березень 2018 року, з якої вбачається що позивачу виплачена заробітна плата від ТОВ «УКРПРОДАКОРД ОР» за період з липня 2017 року по лютий 2018 року.

Позивачем надано виписку до угоди №18399322АТ Сбербанк за період з 11.04.2018 року по 31.12.2018 року за номером карткового рахунку НОМЕР_3 , з якої вбачається, що ОСОБА_1 на рахунок надходила заробітна плата від ТОВ «УКРПРОДАКОРД ОР» за травень - листопад 2018 року в розмірі 3002,65 грн щомісячно.

Щодо вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Тобто, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).

З огляду на статтю 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).

Копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18) та у постанові від 31 травня 2021 року у справі №242/3051/18 (провадження №61-1021св19).

Таким чином, офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише її страховий стаж за період з 2009 року до 2020 року та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній за грудень 2018 року, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Водночас, судом першої інстанції залишено поза увагою виписку до угоди №18399322АТ Сбербанк за період з 11.04.2018 року по 31.12.2018 року за номером карткового рахунку НОМЕР_3 , у відповідності до якої ОСОБА_1 на рахунок надходила заробітна плата від ТОВ «УКРПРОДАКОРД ОР» по листопад 2018 року.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Установлено, що позивача звільнено з роботи 31 грудня 2018 року, тобто цього дня з нею мав бути проведений повний розрахунок.

В той же час, з наданої виписки, кінцевою датою якої є 31 грудня 2018 року, зафіксовано виплату позивачу ТОВ «УКРПРОДАКОРД ОР» заробітної плати востаннє 18 грудня 2018 року за відпрацьований місяць (листопад 2018 року) у розмірі 3002, 65 грн.

Отже, на час звільнення позивача, у порушення вимог статті 47 КЗпП України, відповідачем розрахунок з ОСОБА_1 по виплаті заробітної плати здійснено не було, а тому така вимога позивача підлягає задоволенню, але у розмірі підтвердженому належними доказами у справі, а саме 3002, 65 грн.

Щодо заявлених вимог позивача в частині грошової компенсації за невикористану відпустку

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки», частиною першою статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

При розгляді спорів про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України така компенсація може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що до обставин, які підлягають встановленню при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, належить як сам факт невикористання працівником щорічної відпустки, так і факт відсутності вини самого працівника у такому невикористанні.

Колегія суддів вважає вимоги позивача у цій частині недоведеними належними та допустимими доказами, оскільки з матеріалів справи неможливо встановити чи перебувала позивач у період роботи у товаристві в оплачуваній відпустці, та якщо перебувала, то який період часу.

Щодо вимог позивача в частині стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду надала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), а також Верховний Суд України зробив такий висновок у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц.

На вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.

У даній справі звільнення позивача відбулося 31 грудня 2018 року за угодою сторін у відповідності до п. 1 ст. 36 КЗпП України, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася 30 листопада 2021 року, тобто майже через три роки після звільнення. Мотивів поважності пропуску звернення із даним позовом до суду не наводила, а тому колегія суддів приходить до переконання, що позивачем пропущено строк визначений статтею 233 КЗпП України для звернення до суду із даною вимогою.

Щодо припинення юридичної особи - відповідача у справі ТОВ «УКРПРОДАКОРД ОР»

Частиною першою статті 104 ЦК України установлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади.

Відповідно до статті 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення, про що вказано в частині п`ятій статті 104 ЦК України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2021 року у справі № 320/2991/21, визнано недійсними установчі документи ТОВ «УКРПРОДАКОРД ОР» (ідентифікаційний код 33882399, місцезнаходження 08601 Київська область м. Васильків вул. Миру 3) з 24.07.2019 року та припинено вказану юридичну особу. Рішення набрало законної сили 26.08.2021 року.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ «УКРПРОДАКОРД ОР» на час розгляду справи в стадії припинення (ліквідації) не перебуває.

Отже, ТОВ «УКРПРОДАКОРД ОР» є належним відповідачем у справі та підстав для закриття провадження на час розгляду справи не вбачається.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди

Згідно із статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

З урахуванням викладеного, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що внаслідок не проведення повного розрахунку при звільненні, позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у втраті душевного спокою у зв`язку з неотриманням зароблених коштів та зі зміною звичного розпорядку життя, розмір якої, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, суд апеляційної інстанції вважає за доцільне визначити у розмірі 500 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України).

З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню у частині відмови у стягненні невиплаченої заробітної плати при звільненні та відшкодуванні моральної шкоди з ухваленням у цій частині нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини 13 статі 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 17 травня 2022 року було відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення рішення суду.

Оскільки відмовлено у задоволенні позову у частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, за яку позивач повинна сплачувати судовий збір, тому з неї на рахунок держави необхідно стягнути 1362 грн (908 грн х 150%).

Також необхідно стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору до суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог, а саме у частині відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кучер Юлії Вікторівни - задовольнити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2022 року - скасувати у частині відмови у стягненні невиплаченої заробітної плати при звільненні та відшкодуванні моральної шкоди та ухвалити у цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДАКОРД ОР» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДАКОРД ОР» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату у розмірі 3002, 65 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДАКОРД ОР» на користь ОСОБА_1 у відшкодування завданої моральної шкоди 500 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОДАКОРД ОР» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1362 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09 червня 2022 року.

Судді: