Рішення

від 15.05.2022 по справі 921/182/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 травня 2022 року м. ТернопільСправа № 921/182/20

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Качунь І.Є.

розглянув справу

за позовом: Дочірнього сільськогосподарського підприємства "Надзбруччя-Агро"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім"

про: стягнення 936 644,06 грн компенсації витрат на відшкодування вартості паїв

за участю представників сторін:

позивача: Равлів М. І. - адвокат, Яциковський І. Я. - директор;

відповідача: Кравчук П.І. - адвокат.

Суть справи:

Дочірнє сільськогосподарське підприємство "Надзбруччя-Агро" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до ТОВ "Трейд-Агрохім" про стягнення 1 863 982 грн. 15 коп.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 28.09.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.07.2020, позов задоволено частково та стягнуто з ТОВ "Трейд-Агрохім" на користь ДСП "Надзбруччя-Агро" 936 644,06 грн витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.10.2021 касаційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення судів в частині задоволених позовних вимог скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

04.11.2021 матеріали справи № 921/182/20 повернуто на адресу Господарського суду Тернопільської області.

Згідно Витягу із протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями, дану справу передано на новий розгляд суду у складі судді Руденка О.В.

Ухвалою від 08.11.2021 судом у новому складі справу №921/182/20 прийнято до свого провадження та призначено підготовче засідання.

Підтримані повноважними представниками у судовому засіданні позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач самостійно та на власний розсуд користувався земельними ділянками площею 300 га. Натомість позивач поніс витрати по виплаті орендної плати їх власникам.

У письмових обґрунтуваннях позовних вимог, із урахуванням постанови Верховного Суду №921/182/20 від 06.10.2021 №б/н (вх. №9746) від 29.11.2021, позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій встановлено фактичне користування відповідачем до 31.12.2019 земельними ділянками площею 300 га, що знаходяться в межах земельного масиву, на якому здійснювалась спільна діяльність та збирання врожаю. ДСП "Надзбруччя-Агро" зарахувало товар, який було йому передано згідно Актів №1 від 29.01.2019, №2 від 01.08.2019, №3 від 02.08.2019, №4 від 06.08.2019 на загальну суму 824 925,80 грн, згідно протоколу №1/19 від 29.07.2019, як майбутній розрахунок стосовно розподілу прибутку, одержаного в результаті спільної діяльності у 2018-2019 роках. Натомість, жодних платежів від ТОВ "Трейд-Агрохім" на погашення витрат, які поніс позивач у 2019 році не було, а тому їх відшкодування за цей рік не відбулось. Грошові кошти згідно платіжного доручення №543 від 30.07.2019 на суму 230 330,33 грн є призначенням платежу: компенсація за паї за 2018 рік, згідно з актом від 26.07.2019.

На адресу суду 30.11.2021 від позивача, разом із письмовими обґрунтуваннями, надійшла заява №б/н від 29.11.2021 про часткову відмову від позовних вимог в частині 927 338, 09 грн, в якій останній просить суд частково зменшити позовні вимоги з 1 863 982, 15 грн до 936 644,06 грн.

Водночас, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.10.2021 рішення судів в частині задоволених позовних вимог - 936 644,06 грн скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд. Отже, сума позовних вимог, від якої відмовився позивач - 927 338, 09 грн, не є предметом розгляду у даній справі. А тому, подана заява судом не розглядалась по суті.

Представник відповідача позов вважає безпідставним з міркувань, що викладені у запереченнях №б/н від 13.01.2022. Зокрема, ТОВ "Трейд-Агрохім "зазначає, що у контексті п.п.6.5., 7.2. договору про спільну діяльність, позивач отримані у липні - серпні 2019 року продукцію на загальну суму 824 925,80 грн та кошти в сумі 230 330,33 грн зобов`язаний був використати в першу чергу для покриття витрат, в тому числі зі сплати орендної плати, а не для майбутнього розрахунку розподіленого прибутку. Крім того, відповідачем надано розрахунок розміру орендної плати з врахуванням індексації по кожному із 151 договорів оренди земельних ділянок, з якого випливає, що розмір орендної плати по всіх договорах за 2019 рік становить 478 261,34 грн, а не 936 644 грн, як стверджує позивач.

Технічна фіксація (звукозапис) судового процесу здійснювалась відповідно до ст.222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши представлені докази, заслухавши в процесі розгляду справ пояснення присутніх представників сторін, господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2016 між Дочірнім сільськогосподарським підприємством "Надзбруччя-Агро" (Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" (Сторона-2) було укладено Договір №1 про спільну діяльність, згідно із п.1.1 якого сторони зобов`язуються шляхом об`єднання зусиль та можливостей, з метою досягнення спільної господарської мети без створення юридичної особи, спільно діяти у сфері вирощування сільськогосподарської продукції для отримання прибутку.

У преамбулі цього договору зазначено, що сторони його уклали виходячи з того, що: Сторона-1: відповідно до вимог чинного законодавства має у користуванні земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 300 га згідно з Додатком №1, що є невід`ємною частиною цього Договору; має намір здійснення робіт, пов`язаних з вирощуванням сільськогосподарської продукції, а Сторона -2: має намір здійснення робіт, пов`язаних з вирощуванням сільськогосподарської продукції та, відповідно в забезпеченні добривами, насінням та механізмами; зацікавлена в реалізації вирощеної сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

У розділі 6 договору контрагенти обумовили, що облік результатів діяльності, зокрема облік спільного майна, ведеться Стороною-2. Доходи, отримані за цим договором, використовуються в першу чергу на повне відшкодування внесків, витрат та збитків. Підбиття підсумків діяльності і розподіл прибутку між сторонами здійснюється в термін, не пізніше 10 грудня поточного року на підставі даних, які складає Сторона-2.

Згідно п.7.2. договору усі отримані за ним доходи використовуються в першу чергу на відшкодування матеріальних затрат.

Прибуток, одержаний учасниками в результаті їх спільної діяльності, розподіляється згідно з домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до Даного договору і є його невід`ємною частиною (п.7.3).

Відповідно до п.8.1. договору спільні витрати та збитки покриваються за рахунок спільного майна сторін отриманого за цим договором.

В силу п.8.2 договору фактичний обсяг діяльності за ним, розподіл за видами затрат між сторонами визначається в балансі, що складається Стороною-2.

Термін дії договору: з моменту підписання до 31 грудня 2021 року.

Також між сторонами підписано ряд додатків до договору про спільну діяльність:

- Додаток 1 Акт прийому-передачі документації та схеми розміщення земельних ділянок згідно Договору про спільну діяльність №1 від 31 березня 2016 року;

- Додаток 2 та Додаток 3, згідно яких внесок Сторони 1 у спільну діяльність слід вважати майнові, матеріальні та нематеріальні активи, грошові вклади, розмір яких визначається підтверджуючими бухгалтерськими документами.

Рішенням від 08.08.2019 Господарського суду Тернопільської області у справі №921/233/19, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2019, а відтак набрало законної сили, за позовом Дочірнього сільськогосподарського підприємства "Надзбруччя-Агро" до ТОВ "Трейд-Агрохім" визнано недійсним Договір №1 від 31.03.2016 про спільну діяльність та зобов`язано відповідача звільнити земельні ділянки загальною площею 300 га, займані ним на підставі договору про спільну діяльність №1 від 31.03.2016.

На виконання зазначених судових рішень, 31.12.2019 між сторонами складено Акт про звільнення земельних ділянок, в якому зазначено, що ТОВ "Трейд-Агрохім" та ДСП "Надзбруччя-Агро" засвідчують факт звільнення земельних ділянок загальною площею 300 га, займаних на підставі договору про спільну діяльність №1 від 31.03.2016.

Також даним Актом Сторони підтверджують, що ТОВ "Трейд-Агрохім" не використовує вищевказані земельні ділянки, не здійснює на них сільськогосподарську та іншу діяльність, не чинить будь кому, в тому числі ДСП "Надзбруччя-Агро" перешкод у праві користування земельними ділянками, площею 300 га. Сторони погоджуються, що п.2 рішення Тернопільського Господарського суду по справі №921/233/19 від 08.08.2019 виконано в повному обсязі.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач самостійно та на власний розсуд користувався земельними ділянками площею 300 га у 2018-2019 сільськогосподарському році. Натомість, у позивача виникли витрати, пов`язані з виплатою орендної плати власникам цих земельних ділянок. ДСП "Надзбруччя-Агро" орендує земельні ділянки у фізичних осіб на території Романовоселівської сільської ради, що підтверджується примірниками типових договорів оренди землі із додатками, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та списками громадян земельні частки (паї), які надані в оренду ДСП "Надзбруччя-Агро".

Наведені обставини слугували підставою для звернення ДСП "Надзбруччя - Агро" до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Трейд-Агрохім" 1863982,15 грн., з яких: 1816257,95 грн. компенсація (витрати) на відшкодування вартості паїв, 47724,20 грн. виплата прибутку, одержаного в результаті спільної діяльності у 2018-2019 сільськогосподарському році.

Оцінивши доводи та аргументи сторін, подані сторонами докази на предмет належності, допустимості, достовірності та достатності, суд дійшов до наступного висновку.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що: цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Предметом позову, зокрема, є стягнення витрат (компенсації) на відшкодування вартості паїв.

Рішенням суду від 08.08.2019 у справі № 921/233/19 було встановлено , що за спірним Договором №1 від 31.03.2016 про спільну діяльність позивач фактично передав відповідачу у строкове, платне користування земельні ділянки для вирощування сільськогосподарських культур. Це вказує на погодження сторонами істотних умов, характерних для договору оренди (суборенди) землі.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у які беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Таким чином, договір, укладений між сторонами є недійсним з моменту його укладення, тобто з 31.03.2016.

У своїй постанові від 06.10.2021 Верховний Суд, вказівки якого в силу статті 316 ГПК України є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, зазначив про необхідність дослідити правову природу спірних правовідносин та оцінити період, за який заявлено відшкодування витрат, з урахуванням висновків Верховного Суду про те, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Так, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Вищевказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі №6-100цс15.

Згідно із частиною третьою статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Норми даної статті підлягають застосуванню, коли одна сторона безпідставно утримує майно іншої сторони та при цьому в неї відсутнє відповідне договірне зобов`язання з повернення цього майна.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/22513/17 (провадження №12-5гс20).

Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі договірних правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

У спірних правовідносинах укладений між учасниками цього спору договір від 31.03.2016 було визнано недійсним в судовому порядку з моменту його укладення. Водночас, відповідач до 31.12.2019 фактично користувався земельними ділянками площею 300 га, які знаходяться в межах земельного масиву, на якому здійснювалась спільна діяльність, вирощував сільськогосподарську продукцію, а відтак і збирав врожай вирощений на таких земельних ділянках. Натомість витрати зі сплати орендних платежів власникам даних земельних ділянок ніс позивач. Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Предметом спору є стягнення позивачем з відповідача компенсації витрат на відшкодування вартості паїв в розмірі 936 644 грн.

В силу ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

В силу ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст.126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Вирішуючи даний спір по суті, судом взяті до уваги витрати за земельні ділянки, які понесені позивачем, саме за договорами, які пройшли офіційну державну реєстрацію. Тобто, речові права (оренда) у позивача наявні.

Так, на підтвердження цивільних правовідносин з фізичними особами - власниками земельних ділянок, позивач надав копії договорів оренди в кількості 151 штук, з додатками і додатковими угодами до них.

При цьому суд констатує, що позивач не надав до матеріалів справи належних доказів - зареєстрованих у встановленому порядку додаткових угод про встановлення за всіма без винятку договорами із власниками земельних ділянок орендної плати у розмірі 7204,96 грн.

Натомість, у наданих суду для дослідження договорах оренди визначено, що розмір орендної плати за рік складає три відсотки від нормативно - грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати здійснюється із врахуванням індексів інфляції.

До матеріалів справи відповідачем долучено Розрахунок розміру орендної плати по кожному із 151 договору оренди з урахуванням індексу інфляції, із якого слідує, що розмір орендної плати за цими угодами за 2019 рік становить 478 261,34 грн, а не суму, що визначена ДСП "Надзбруччя-Агро" як ціна позову.

Дослідивши на виконання вказівок касаційної інстанції зазначений розрахунок суд зазначає, що останній ґрунтується на умовах договорів, що укладені позивачем із власниками земельних ділянок та відповідає законодавчим актам у сфері земельних правовідносин.

Відтак, суд погоджується із твердженням ТОВ "Трейд-Агрохім" про те, що за відсутності належно оформлених і зареєстрованих додатків до договорів оренди в частині зміни розміру орендної плати у позивача не було у 2019 році обов`язку сплачувати кожному із орендодавців 7204,96 грн.

При цьому судом критично оцінюються посилання позивача з даного приводу на дані, що наведені у Взаєморозрахунках по спільній діяльності за підсумками 2018 року станом на 26 липня 2019 року і станом на 30 липня 2019 року, які підписані повноважними представниками сторін, де нібито ними погоджено, зокрема вартість земельних паїв 7204,96 грн.

Адже, зазначений документ укладений сторонами на виконання умов Договору про спільну діяльність, який судом визнаний недійсним. В свою чергу, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

До того ж Взаєморозрахунком не може встановлюватись інший порядок визначення розміру орендної плати ніж той , що передбачений Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та самими договорами оренди землі.

При визначенні розміру витрат, які поніс позивач, судом звірено зазначені в Списку власників земельних ділянок в межах земельного масиву, на якому здійснювалася спільна діяльність номери земельних ділянок із номерами земельних ділянок зазначених у схемі землекористування земельної ділянки, на якій проводилась спільна діяльність, яка є невід`ємною частиною даного договору, а також із Картографічною схемою щодо місцезнаходження самих земельних ділянок, на яких здійснювалась спільна діяльність.

Враховано витрати по земельних ділянках, які знаходяться в межах земельного масиву, на якому здійснювалась спільна діяльність. Перевірено здійснення державної реєстрації договорів оренди таких земельних ділянок та взято до уваги витрати по земельних ділянках, які поніс позивач, саме по договорах, які пройшли державну реєстрацію.

Таким чином, загалом, по земельних ділянках, які знаходяться в межах земельного масиву, де проводилась спільна діяльність згідно договору про спільну діяльність, належно підтверджені витрати позивача зі сплати орендної плати за 2019 рік становлять 478 261,34 грн.

Досліджуючи, які платежі здійснювалися відповідачем на користь позивача за спірний період, та чи були вони зараховані як відшкодування зазначених вище витрат, суд зазначає наступне.

У 2019 році ТОВ "Трейд-Агрохім" на підставі платіжного доручення № 543 від 30.07.19 та актів прийому передачі № 1-4 від 29.07.19, 01.08.2019, 02.08.2019 та 06.08.19 відповідно, було перераховано коштів та передано продукцію для ДП "Надзбруччя-Агро" на загальну суму 1 055 283,13 грн.

Зважаючи на дані, що зазначені у платіжному дорученні № 543 в графі " Призначення платежу" та відомості, що наведені у акті 26.07.2019, даний платіж зарахований як компенсація за паї за 2018 рік.

У актах прийому передачі № 1-4, учасники цього спору домовились, що зазначена у них продукція передається ДСП "Надзбруччя-Агро" "... в рахунок майбутніх розрахунків згідно з договором №1...".

Таким чином суд вважає, що відповідач поставивши у липні-серпні 2019 року продукцію позивачу, за взаємною згодою, надав можливість останньому самостійно визначати в рахунок яких наступних розрахунків слід зараховувати її вартість. Із матеріалів справи слідує, що позивач спрямував ці суми для розподілу прибутку за 2018-2019 роки. Існування у нього обов`язку використати дані суми виключно для покриття витрат зі сплати орендної плати зі змісту Актів прийому передачі не випливає.

До того ж, не зважаючи на те, що про здійснене ДСП "Надзбруччя-Агро" зарахування в рахунок розподілу прибутку відповідачу було відомо ще у 2019 році, жодних юридично значимих дій, спрямованих на корегування призначення цих платежів ним фактично не учинялося.

З наведеного в сукупності, суд не погоджується із доводами відповідача про те, що зарахування позивачем коштів в рахунок розподілу прибутку за 2018-2019 роки є неправомірним.

Як наслідок, суд вважає, що позов слід задовольнити частково та стягнути із відповідача на користь позивача, в рахунок компенсації вартості паїв 478 261 грн 34 коп.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому слід зазначити, що інші, долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення учасників цього спору були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Відповідно до вимог ст.129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 13, 43, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" (вул. Промислова бічна, буд. 3 А, с. Острів, Тернопільський район, Тернопільська область, 47720, ідентифікаційний код 31276010) на користь Дочірнього сільськогосподарського підприємства "Надзбруччя-Агро" (с. Романове Село, Тернопільський район, Тернопільська область,47375, ідентифікаційний код 31973431) - 478 261 (чотириста сімдесят вісім тисяч двісті шістдесят одна) грн 34 коп. компенсації вартості паїв та 7 173 (сім тисяч сто сімдесят три) грн 92 коп. судового збору в повернення сплачених судових витрат.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено: 08.06.2022.

Суддя О.В. Руденко