Постанова

від 14.09.2022 по справі 921/182/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2022 р. Справа №921/182/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді:Плотніцького Б.Д.

Суддів:Кравчук Н.М.

Скрипчук О.С.

за участю секретаря судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувши матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд-Агрохім» б/н від 27.06.2022 (вх. № 01-05/1462/22 від 27.06.2022) та Дочірнього сільськогосподарського підприємства «Надзбруччя-Агро» б/н від 28.06.2022 (вх. № 01-05/1511/22 від 01.07.2022)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.05.2022 (повний текст рішення складено та підписано 08.06.2022, Руденко О.В.),

у справі №921/182/20

за позовом: Дочірнього сільськогосподарського підприємства «Надзбруччя-Агро», Тернопільська область, Збаразький район, с. Романове село,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд-Агрохім», Тернопільська область, Тернопільський район, с. Острів

про: стягнення 936 644,06 грн компенсації витрат на відшкодування вартості паїв,

за участю представників сторін:

від позивача: Яциковський І.Я. директор, Равлів М.І. адвокат (ордер серія ВО №1005214 від 28.06.2022);

від відповідача: Кравчук П.І. адвокат (ордер серія ВС №1147616 від 27.06.2022).

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2020 року Дочірнє сільськогосподарське підприємство «Надзбруччя-Агро» (далі - ДСП «Надзбруччя-Агро», позивач) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд-Агрохім» (далі - ТОВ «Трейд-Агрохім», відповідач) про стягнення 1 863 982,15 грн, з яких: 1 816 257,95 грн компенсація (витрати) на відшкодування вартості паїв, 47 724,20 грн виплата прибутку, одержаного за результатами спільної діяльності у 2018- 2019 сільськогосподарському році.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач користувався земельними ділянками площею 300 га у 2018- 2019 сільськогосподарському році та не здійснив відшкодування відповідних витрат позивачу.

Правовими підставами позову позивач визначив статті 15, 16, 1212 Цивільного кодексу України, статтю 27 Закону України «Про оренду землі», статті 95, 152, 211, 212 Земельного кодексу України, статті 218, 224, 225, 614, 623 Господарського кодексу України.

В подальшому, у письмових обґрунтуваннях позовних вимог, із урахуванням постанови Верховного Суду №921/182/20 від 06.10.2021 №б/н (вх. №9746) від 29.11.2021, позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій встановлено фактичне користування відповідачем до 31.12.2019 земельними ділянками площею 300 га, що знаходяться в межах земельного масиву, на якому здійснювалась спільна діяльність та збирання врожаю. ДСП "Надзбруччя-Агро" зарахувало товар, який було йому передано згідно Актів №1 від 29.01.2019, №2 від 01.08.2019, №3 від 02.08.2019, №4 від 06.08.2019 на загальну суму 824 925,80 грн, згідно протоколу №1/19 від 29.07.2019, як майбутній розрахунок стосовно розподілу прибутку, одержаного в результаті спільної діяльності у 2018-2019 роках. Натомість, жодних платежів від ТОВ "Трейд-Агрохім" на погашення витрат, які поніс позивач у 2019 році, не було, а тому їх відшкодування за цей рік не відбулось. Призначенням платежу згідно платіжного доручення №543 від 30.07.2019 грошові кошти в сумі 230 330,33 грн є: компенсація за паї за 2018 рік, згідно з актом від 26.07.2019.

Крім того, від позивача, разом із письмовими обґрунтуваннями, надійшла заява №б/н від 29.11.2021 про часткову відмову від позовних вимог в частині 927 338, 09 грн, в якій останній просить суд частково зменшити позовні вимоги з 1 863 982, 15 грн до 936 644,06 грн.

Водночас, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.10.2021 рішення судів в частині задоволених позовних вимог - 936 644,06 грн скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд. Отже, сума позовних вимог, від якої відмовився позивач - 927 338, 09 грн, не є предметом розгляду у даній справі. А тому, подана заява судом першої інстанції не розглядалась по суті.

Історія розгляду справи.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 28.09.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.07.2020, позов задоволено частково та стягнуто з ТОВ "Трейд-Агрохім" на користь ДСП "Надзбруччя-Агро" 936 644,06 грн витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.10.2021 касаційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення судів в частині задоволених позовних вимог скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

04.11.2021 матеріали справи № 921/182/20 повернуто на адресу Господарського суду Тернопільської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16.05.2022 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" (вул. Промислова бічна, буд. 3 А, с. Острів, Тернопільський район, Тернопільська область, 47720, ідентифікаційний код 31276010) на користь Дочірнього сільськогосподарського підприємства "Надзбруччя-Агро" (с. Романове Село, Тернопільський район, Тернопільська область, 47375, ідентифікаційний код 31973431) - 478 261 (чотириста сімдесят вісім тисяч двісті шістдесят одна) грн 34 коп. компенсації вартості паїв та 7 173 (сім тисяч сто сімдесят три) грн 92 коп. судового збору в повернення сплачених судових витрат. В решті позову відмовлено.

При ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції прийшов до висновку, що з долученого Розрахунку розміру орендної плати по кожному із 151 договору оренди з урахуванням індексу інфляції, слідує, що розмір орендної плати за цими угодами за 2019 рік становить 478 261,34 грн, а не суму, що визначена ДСП "Надзбруччя-Агро" як ціна позову.

Суд першої інстанції погодився із твердженням ТОВ "Трейд-Агрохім" про те, що за відсутності належно оформлених і зареєстрованих додатків до договорів оренди в частині зміни розміру орендної плати у позивача не було у 2019 році обов`язку сплачувати кожному із орендодавців 7204,96 грн.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у актах прийому передачі № 1-4, учасники цього спору домовились, що зазначена у них продукція передається ДСП "Надзбруччя-Агро" "... в рахунок майбутніх розрахунків згідно з договором №1...".

Таким чином, суд першої інстанції вважає, що відповідач, поставивши у липні-серпні 2019 року продукцію позивачу, за взаємною згодою, надав можливість останньому самостійно визначати, в рахунок яких наступних розрахунків слід зараховувати її вартість. Із матеріалів справи слідує, що позивач спрямував ці суми для розподілу прибутку за 2018-2019 роки. Існування у нього обов`язку використати дані суми виключно для покриття витрат зі сплати орендної плати зі змісту Актів прийому передачі не випливає.

До того ж, незважаючи на те, що про здійснене ДСП "Надзбруччя-Агро" зарахування в рахунок розподілу прибутку відповідачу було відомо ще у 2019 році, жодних юридично значимих дій, спрямованих на коригування призначення цих платежів, ним фактично не учинялося.

З наведеного в сукупності, суд першої інстанції не погодився із доводами відповідача про те, що зарахування позивачем коштів в рахунок розподілу прибутку за 2018-2019 роки є неправомірним.

Як наслідок, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково та стягнути із відповідача на користь позивача, в рахунок компенсації вартості паїв 478 261 грн 34 коп.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та аргументи учасників справи.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд-Агрохім» оскаржило таке в апеляційному порядку.

Відповідач вважає, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню.

На переконання відповідача, підставами цього є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильне застосування норм матеріального права, на думку відповідача, полягає в неправильному тлумаченні місцевим судом положень Глави 83 ЦК України і, як наслідок, в застосуванні їх до спірних правовідносин, хоча вони не підлягали застосуванню.

Порушення норм процесуального права полягає у неврахуванні місцевим судом обов`язкових для нього висновків суду касаційної інстанції, викладених у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 року у цій справі.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, і невідповідність висновків місцевого суду встановленим обставинам полягає у наступному. Передані Позивачем Відповідачу кошти і продукція у спірному 2019 році на загальну суму 1 055 283 гривні безпідставно були зараховані Позивачем і місцевим судом в рахунок розподілу майбутнього прибутку сторін. Натомість вірним слід вважати зарахування цієї суми саме в рахунок покриття витрат Позивача, в тому числі на відшкодування вартості паїв.

ТОВ «Трейд-Агрохім» зазначає, що безпідставно набутим майном, що підлягає поверненню на підставі ст.1212 ЦК України, у даних правовідносинах були земельні ділянки. Проте в подальшому суд першої інстанції зробив нічим не обґрунтований висновок про те, що під ознаки безпідставно набутого Відповідачем майна в даному випадку підпадає виплачена Позивачем орендна плата власникам земельних ділянок в сумі 478 261 гривня. Хоча вказані кошти, звісно ж, Відповідач ніколи не набував за рахунок Позивача, що мало б бути якраз ознакою безпідставно набутого майна в розумінні статті 1212 ЦК України.

Відтак, відповідач переконаний, що кошти в сумі 478 261 гривня не є безпідставно набутим майном.

Відповідач зазначає, що Верховний Суд вказав, що він не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що Відповідач не здійснив відшкодування необхідних витрат за земельні ділянки, що спричинило понесення їх Позивачем.

ТОВ «Трейд-Агрохім» вказує, що Відповідач не одержував за недійсним правочином від Позивача стягнуті 478 261 гривень. Позивач Відповідачу ніколи не передавав цих коштів. Тобто ці кошти не є ані безпідставно набутим майном, ані його вартістю. Адже суд першої інстанції сам констатував, що Відповідач повернув в натурі Позивачу земельні ділянки за Актом про звільнення земельних ділянок від 31.12.2019 року.

Саме тому, на думку відповідача, кошти в сумі 478 261 гривень, які є витратами Позивача, не можуть підлягати поверненню на підставі ст. 1212 ЦК.

Натомість, всупереч обов`язковому висновку Верховного Суду у цій же справі, місцевий господарський суд знову прийняв рішення про стягнення із Відповідача понесених Позивачем витрат на компенсацію вартості паїв.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 08.08.2019 року у справі N921/233/19 за позовом ДСП «Надзбруччя-Агро» до ТОВ «Трейд-Агрохім» визнано недійсним договір № 1 від 31.03.2016 року про спільну діяльність, укладений між ДСП «Надзбруччя-Агро» і ТОВ «Трейд-Агрохім». При цьому, позов було заявлено ДСП «Надзбруччя-Агро» ще 08.04.2019 року.

За цих обставин, ТОВ «Трейд-Агрохім» вважає доводи Позивача про невиконання Відповідачем у 2019 році своїх обов`язків за договором про спільну діяльність безпідставними. Адже в контексті ч. 4 ст. 226 ГПК України, в умовах ініціювання Позивачем спору з приводу дійсності договору про спільну діяльність, Відповідач у 2019 році мав усі підстави відмовитись від подальшого виконання своїх зобов`язань за договором про спільну діяльність.

Відповідач переконаний, що таке стягнення не відповідає вимогам закону, вимогам справедливості і ділової мети, що висвітлено далі у тій же постанові Верховного Суду від 06.10.2021 року.

ТОВ «Трейд-Агрохім» вважає, що саме дії Позивача є недобросовісними та суперечать його попередній поведінці. Адже будучи стороною правовідносин, що виникли між сторонами на підставі Договору про спільну діяльність, Позивач отримував від Відповідача грошові кошти та сільськогосподарську продукцію за договором про спільну діяльність. В подальшому ДП "Надзбруччя-Агро" ініціювало визнання цього договору недійсним, хоча отримані від Відповідача доходи за цим договором не повернуло.

З огляду на вищенаведене, ТОВ «Трейд-Агрохім» просить суд скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.05.2022 у справі №921/182/21 у частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, в частині відмови у стягнення 458 382,72 грн, Дочірнє сільськогосподарське підприємство «Надзбруччя-Агро» оскаржило таке в апеляційному порядку.

Позивач зазначає, що спірні правовідносини між сторонами даної справи виникли у зв`язку з укладенням 31.03.2016 договору №1 про спільну діяльність. 31.12.2019 Дочірнім сільськогосподарським підприємством "Надзбруччя-Агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім", на виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 08.08.2019 у справі №921/233/19, складено акт про звільнення земельних ділянок від 31.12.2019.

Позивач зазначає, що Відповідач до 31.12.2019 фактично користувався земельними ділянками площею 300 га, які знаходяться в межах земельного масиву, на якому здійснювалась спільна діяльність, вирощував сільськогосподарську продукцію, а, відтак, і збирав врожай, вирощений на таких земельних ділянках, а тому ТОВ «Трейд-Агрохім» зобов`язано компенсувати витрати, які понесло ДСП «Надзбруччя-Агро».

У спірних правовідносинах укладений між учасниками цього спору договір від 31.03.2016 було визнано недійсним в судовому порядку з моменту його укладення. Водночас, відповідач до 31.12.2019 фактично користувався земельними ділянками площею 300 га, які знаходяться в межах земельного масиву, на якому здійснювалась спільна діяльність, вирощував сільськогосподарську продукцію, а, відтак, і збирав врожай, вирощений на таких земельних ділянках. Натомість витрати зі сплати орендних платежів власникам даних земельних ділянок ніс позивач.

Таким чином позивач вважає, що Господарський суд Тернопільської області дійшов до вірного висновку про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Однак Дочірнє сільськогосподарське підприємство «Надзбруччя-Агро» вважає, що рішення господарського суду Тернопільської області №921/182/20 від 16 травня 2022 року в частині визначення розміру витрат, які поніс Позивач, підлягає зміні у зв`язку із наступним. Період, за який заявлено відшкодування витрат, є з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року. В період з 01 січня 2019 року по 06 листопада 2019 року (дата вступу в силу рішення Господарського суду Тернопільської області про звільнення земельних ділянок) ТОВ «Трейд-Агрохім» користувалося земельними ділянками на підставі Договору № 1 від 31.03.2016 про спільну діяльність.

Позивач зазначає, що в період з 07 листопада 2019 року по 31 грудня 2019 рік правових підстав користування даними земельними ділянками у ТОВ «Трейд-Агрохім» не було.

Витрати Дочірнього сільськогосподарського підприємства «Надзбруччя-Агро» в даний період складаються виключно з компенсації орендної плати за земельні паї, які використовувало у своїй діяльності ТОВ «Трейд-Агрохім» у вказаний період.

Стягнення компенсації вартості паїв відповідно до договорів оренди землі ДП «Надзбруччя-Агро» з урахування індексації, позивач вважає необґрунтованим у зв`язку із тим, що ДСП «Надзбруччя-Агро» понесло витрати виходячи із грошових сум, які були реально сплачені.

ДСП «Надзбруччя-Агро» протягом всього терміну дії договорів оренди землі поступово збільшувало орендну плату для фізичних осіб власників земельних ділянок (збільшення орендної пати пов`язано з інфляційними процесами в Україні, підняттям мінімальної заробітної плати збільшення рівня життя громадян України) так у 2016 році розмір орендної плати становив 3 780 гри. 49 коп, у 2017 році - 6211 грн. 18 коп., у 2018 році - 7204 гри. 96 коп.

Розмір орендної плати фізичним особам власникам земельних ділянок в сумі 7 204 грн. 96 коп., випливає з взаєморозрахунків по спільній діяльності за підсумками 2018 року станом на 26 липня 2019 року і станом на 30 липня 2019 року, які підписані повноважними представниками обох сторін, сторонами погоджено кількість паїв - 175, а також вартість таких паїв - 7204 грн. 96 коп.

Тобто, на переконання позивача, ТОВ «Трейд-Агрохім» добровільно погодився із розміром орендної плати, яка підлягає відшкодування в сумі 7204 грн. 96 коп. і здійснював компенсацію виходячи із зазначеної суми, про що свідчить платіжне доручення № 543 від 30.07.2019 на суму 230 330 грн. 33 коп. 3 призначенням платежу: компенсація за паї, згідно з актом від 26.07.19 р., без ПДВ. Сума 230 330 грн. 33 коп. зазначена у взаєморозрахунках як до погашення боргу.

У зв`язку із вище наведеним позивач вважає, що Господарський суд Тернопільської області дійшов до неправильного висновку, оскільки згідно із матеріалами справи та, враховуючи взаємовідносини Позивача та Відповідача у спірних правовідносинах, розмір компенсації вартості паїв слід вираховувати з суми 7204 грн. 96 коп.

З огляду на вищенаведене, ДСП «Надзбруччя-Агро» просить суд скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області у справі №921/182/20 від 16.05.2022 в частині відмови у стягненні 458 382 грн. 72 коп. - витрат та ухвалити нове рішення згідно, якого стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд-Агрохім» на користь Дочірнього сільськогосподарського підприємства «Надзбруччя-Агро - 936 644 грн. 06 коп. - витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що у наданих ДСП "Надзбруччя-Агро" договорах оренди земельних ділянок (паїв), які мали використовуватись у спільній діяльності, вказано розмір орендної плати. Порядок збільшення розміру орендної плати за паї визначено умовами договорів оренди.

Відповідач зазначає, що Позивач не надав додаткових угод до Договорів оренди землі про зміну розмірів орендної плати, а тому вказана Позивачем сума орендної плати у розмірі 7204,96 грн. є такою, що не підтверджується належними і допустимими доказами.

Відповідач вважає, що жодних підтверджуючих документів щодо обчислень та нарахувань розмірів орендної плати з урахуванням індексів інфляції за договорами оренди Позивач не надав.

Крім того, розмір орендної плати, з урахуванням індексів інфляції, не збільшує розміру оренди до 7204,96 грн.

На переконання відповідача, за відсутності зареєстрованих додатків до договорів оренди земельних ділянок в частині зміни розміру орендної плати, Позивач не набув обов`язків щодо таких платежів, а отже не поніс збитків у розмірі не зареєстрованої орендної плати.

Відповідач вважає, що він не повинен відшкодовувати Позивачу здійснені ним орендні платежі на користь фізичних осіб - власників ділянок у розмірах, що істотно перевищують обумовлені у договорах суми. За відсутності належно оформлених і зареєстрованих додатків до договорів оренди в частині зміни розміру орендної плати, у Позивача не наступав обов`язок по здійсненню таких платежів.

Як наслідок, такі витрати Позивача не є збитками, а є безпідставними і на власний ризик платежами в користь третіх осіб, а отже такі витрати не були для Позивача необхідністю.

На підставі наведеного, відповідач просить суд апеляційну скаргу ДСП «Надзбруччя-Агро» залишити без задоволення.

У судовому засіданні 14.09.2022 представники позивача підтримали доводи апеляційної скарги ДСП «Надзбруччя-Агро», надали усні пояснення та просили апеляційну скаргу задоволити, оскаржуване рішення, в частині відмовлених позовних вимог, скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю. Проти вимог апеляційної скарги ТОВ «Трейд-Агрохім» заперечили та просили відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.09.2022 підтримав доводи апеляційної скарги ТОВ «Трейд-Агрохім», просив оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Проти вимог апеляційної скарги ДСП «Надзбруччя-Агро» заперечив та просив відмовити в її задоволенні.

Під час розгляду справи відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України від учасників судового процесу не надходило.

Судове засідання фіксувалось за допомогою технічних засобів звукозапису, згідно зі ст. 222 ГПК України.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

31.03.2016 між Дочірнім сільськогосподарським підприємством "Надзбруччя-Агро" (Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" (Сторона-2) укладено договір №1 про спільну діяльність. Згідно із п.1.1 за умовами цього договору сторони зобов`язуються шляхом об`єднання зусиль та можливостей, з метою досягнення спільної господарської мети без створення юридичної особи, спільно діяти в сфері вирощування сільськогосподарської продукції, здійснення робіт, пов`язаних з вирощуванням продукції рослинництва та реалізації сільськогосподарської продукції, отримання прибутку від спільної діяльності (т. 1, а.с. 18-20).

Як зазначено у преамбулі даного договору, сторони уклали даний договір, виходячи з того, що: Сторона-1: відповідно до вимог чинного законодавства має в користуванні земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 300 га згідно з додатком №1, що є невід`ємною частиною цього договору; має намір здійснення робіт, пов`язаних з вирощуванням сільськогосподарської продукції, а Сторона -2: має намір здійснення робіт, пов`язаних з вирощуванням сільськогосподарської продукції та, відповідно в забезпеченні добривами, насінням та механізмами; зацікавлена в реалізації вирощеної сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

Відповідно до п. 2.4 договору вкладами сторін у спільну діяльність за цим договором слід вважати майнові, матеріальні та нематеріальні активи, грошові вклади сторін, розмір яких визначається в оформлених актах прийому-передачі між уповноваженою на ведення бухгалтерського обліку стороною і сторонами.

Вкладами сторін у спільну діяльність за цим договором також слід вважати: професійні навички, ділові зв`язки та іншу інформацію, яка стосується виконання предмета договору (п. 2.5 договору).

Пунктами 6.2, 6.5-6.7 договору сторони погодили, що майно, інші матеріальні цінності, які набуті сторонами при здійсненні спільної діяльності, складають їх спільну часткову власність. Доходи, отримані за цим договором, використовуються в першу чергу на повне відшкодування внесків, витрат та збитків. Облік результатів спільної діяльності за цим договором ведеться Стороною-2 окремо від обліку господарських результатів своєї діяльності. Підбиття підсумків діяльності і розподіл прибутку між сторонами здійснюється в термін, не пізніше 10 грудня поточного року на підставі даних, які складає Сторона-2.

Згідно з п.7.2 договору усі доходи, що отримуються за цим договором використовуються в першу чергу на відшкодування матеріальних затрат.

Прибуток, одержаний учасниками в результаті їх спільної діяльності, розподіляється згідно з домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до даного договору і є його невід`ємною частиною (п. 7.3 договору).

Пунктами 8.1, 8.2 договору сторони погодили, що спільні витрати та збитки сторін покриваються за рахунок спільного майна сторін отриманого за цим договором. Фактичний обсяг діяльності за цим договором з його розподілом за видами затрат між сторонами визначається в балансі, що складається Стороною-2.

Термін дії договору з моменту підписання до 31 грудня 2021 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання їхніх зобов`язань згідно умов договору (п. 9.1 договору).

01.04.2016 між ДСП "Надзбруччя-Агро" та ТзОВ Трейд-Агрохім укладено додаток № 1 до договору № 1 про спільну діяльність від 31 березня 2016 року - акт прийому-передачі документації та схеми розміщення земельних ділянок згідно договору про спільну діяльність № 1 від 31 березня 2016 року, відповідно до якого на підставі п.3.1.1, 3.1.2 договору про спільну діяльність №1 від 31 березня 2016 року користувач земельних ділянок, ДСП "Надзбруччя-Агро" (згідно договору - Сторона-1) надає документацію, що підтверджує право користування земельними ділянками та схему розміщення земельних ділянок ТОВ "Трейд-Агрохім" (згідно договору - Сторона-2) Фактичний стан земель придатний для с/г робіт. Даний акт є невід`ємною частиною договору. Вказаний акт підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками (т. 1, а.с. 20 на звороті).

Крім того, 01.04.2016 між сторонами укладено додаток № 2 до договору № 1 про спільну діяльність від 31.03.2016, яким сторони погодили, що внесок Сторони-1 у спільну діяльність слід вважати майнові, матеріальні та нематеріальні активи, грошові вклади, розмір яких визначається підтверджуючими бухгалтерськими документами. Вкладами сторін у спільну діяльність за цим договором також слід вважати: професійні навички, ділові зв`язки та іншу інформацію, яка стосується виконання предмета договору (т. 1, а.с. 22 на звороті).

Також 01.04.2016 сторонами укладено додаток № 3 до договору № 1 про спільну діяльність від 31.03.2016, яким передбачено, що внесок Сторони-2 у спільну діяльність слід вважати майнові, матеріальні та нематеріальні активи, грошові вклади, розмір яких визначається підтверджуючими бухгалтерськими документами. Вкладами сторін у спільну діяльність за цим договором також слід вважати: професійні навички, ділові зв`язки та іншу інформацію, яка стосується виконання предмета договору (т. 1, а.с. 22).

Як встановлено судом, рішенням господарського суду Тернопільської області від 08.08.2019 у справі №921/233/19 за позовом Дочірнього сільськогосподарського підприємства "Надзбруччя-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" про визнання недійсним договору № 1 від 31.03.2016 про спільну діяльність та зобов`язання звільнити земельні ділянки позов задоволено. Визнано недійсним договір №1 від 31.03.2016 про спільну діяльність укладений між ДСП "Надзбруччя-Агро" та ТОВ "Трейд-Агрохім" та зобов`язано ТзОВ "Трейд-Агрохім" звільнити земельні ділянки загальною площею 300 га, займані ним на підставі договору про спільну діяльність №1 від 31.03.2016. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 рішення господарського суду Тернопільської області від 08.08.2019 у справі №921/233/19 залишено без змін (т. 1, а.с. 23-28, 29-33).

Задовольняючи позов у справі №921/233/19, суди першої та апеляційної інстанцій в судових рішеннях зазначили, що всупереч ст.8 Закону України Про оренду землі та п.30 договорів оренди землі, укладених позивачем з фізичними особами, ДСП Надзбруччя-Агро передало земельні ділянки в суборенду ТОВ Трейд-Агрохім без письмової згоди орендодавців (власників ділянок).

03.12.2019 ТзОВ Трейд-Агрохім на виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 08.08.2019 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 у справі № 921/233/19 надіслало на адресу ДСП Надзбруччя-Агро лист № 211 та акт про звільнення земельних ділянок (т. 1, а.с. 83).

31.12.2019 Дочірнім сільськогосподарським підприємством "Надзбруччя-Агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" складено акт про звільнення земельних ділянок від 31.12.2019. В даному акті зазначено, що з метою виконання п. 2 рішення господарського суду Тернопільської області від 08.08.2019 (справа №921/233/19) щодо зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" звільнити земельні ділянки загальною площею 300 га, займані ним на підставі договору про спільну діяльність №1 від 31.03.2016, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" та Дочірнє сільськогосподарське підприємство "Надзбруччя-Агро" засвідчують факт звільнення земельних ділянок загальною площею 300 га, займаних на підставі договору про спільну діяльність №1 від 31.03.2016. Даним актом сторони засвідчують, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" не використовує вищевказані земельні ділянки, не здійснює на них сільськогосподарську та іншу діяльність, не чинить будь кому, в тому числі ДСП "Надзбруччя-Агро" перешкод у праві користування земельними ділянками, площею 300 га. Сторони погоджуються, що п.2 рішення господарського суду Тернопільської області від 08.08.2019 у справі №921/233/19 виконано в повному обсязі (т. 1, а.с. 84).

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями статей 74, 76, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційних скаргах та відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Предметом позову, зокрема, є стягнення витрат (компенсації) на відшкодування вартості паїв.

Рішенням суду від 08.08.2019 у справі № 921/233/19 було встановлено , що за спірним Договором №1 від 31.03.2016 про спільну діяльність позивач фактично передав відповідачу у строкове, платне користування земельні ділянки для вирощування сільськогосподарських культур. Це вказує на погодження сторонами істотних умов, характерних для договору оренди (суборенди) землі.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у які беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що договір, укладений між сторонами є недійсним з моменту його укладення, тобто з 31.03.2016.

У своїй постанові від 06.10.2021 Верховний Суд, вказівки якого в силу статті 316 ГПК України є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, зазначив про необхідність дослідити правову природу спірних правовідносин та оцінити період, за який заявлено відшкодування витрат, з урахуванням висновків Верховного Суду про те, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Щодо тверджень представника відповідача про те, що кошти в сумі 478 261 гривня не є безпідставно набутим майном, а що безпідставно набутим майном, що підлягає поверненню на підставі ст.1212 ЦК України, у даних правовідносинах були земельні ділянки, слід зазначити наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав (кондикційні зобов`язання).

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 552/5874/19, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Згідно із частиною третьою статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Норми даної статті підлягають застосуванню, коли одна сторона безпідставно утримує майно іншої сторони та при цьому в неї відсутнє відповідне договірне зобов`язання з повернення цього майна.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/22513/17 (провадження №12-5гс20).

Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі договірних правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у спірних правовідносинах укладений між учасниками цього спору договір від 31.03.2016 було визнано недійсним в судовому порядку з моменту його укладення. Водночас, відповідач до 31.12.2019 фактично користувався земельними ділянками площею 300 га, які знаходяться в межах земельного масиву, на якому здійснювалась спільна діяльність, вирощував сільськогосподарську продукцію, а відтак і збирав врожай вирощений на таких земельних ділянках. Натомість витрати зі сплати орендних платежів власникам даних земельних ділянок ніс позивач. Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відтак, колегія суддів не погоджується з твердження представника відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, положень Глави 83 ЦК України.

Щодо тверджень позивача про те, що ДСП «Надзбруччя-Агро» понесло витрати виходячи із грошових сум, які були реально сплачені, тобто розмір орендної плати фізичним особам власникам земельних ділянок становив 7 204 грн. 96 коп., слід зазначити наступне.

Предметом спору є стягнення позивачем з відповідача компенсації витрат на відшкодування вартості паїв в розмірі 936 644 грн.

В силу ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

В силу ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст.126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Вирішуючи даний спір по суті, судом першої інстанції взяті до уваги витрати за земельні ділянки, які понесені позивачем, саме за договорами, які пройшли офіційну державну реєстрацію. Тобто, речові права (оренда) у позивача наявні.

Так, на підтвердження цивільних правовідносин з фізичними особами - власниками земельних ділянок, позивач надав копії договорів оренди в кількості 151 штук, з додатками і додатковими угодами до них.

Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що позивач не надав до матеріалів справи належних доказів - зареєстрованих у встановленому порядку додаткових угод про встановлення за всіма без винятку договорами із власниками земельних ділянок орендної плати у розмірі 7204,96 грн.

Натомість, у наявних у матеріалах справи договорах оренди визначено, що розмір орендної плати за рік складає три відсотки від нормативно - грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати здійснюється із врахуванням індексів інфляції.

Відповідно до розрахунку розміру орендної плати по кожному із 151 договору оренди з урахуванням індексу інфляції, розмір орендної плати за цими угодами за 2019 рік становить 478 261,34 грн, а не суму, що визначена ДСП "Надзбруччя-Агро" як ціна позову.

Відтак, твердження апелянта ДСП «Надзбруччя-Агро» про те, що рішення Господарського суду Тернопільської області №921/182/20 від 16 травня 2022 року в частині визначення розміру витрат, які поніс Позивач підлягає зміні, не знайшли свого підтвердження.

Дослідивши на виконання вказівок касаційної інстанції зазначений розрахунок, суд першої інстанції вірно зазначив, що останній ґрунтується на умовах договорів, що укладені позивачем із власниками земельних, ділянок та відповідає законодавчим актам у сфері земельних правовідносин.

Щодо посилання позивача на дані, що наведені у Взаєморозрахунках по спільній діяльності за підсумками 2018 року станом на 26 липня 2019 року і станом на 30 липня 2019 року, які підписані повноважними представниками сторін, де нібито ними погоджено, зокрема вартість земельних паїв 7204,96 грн, то слід зазначити, що даний документ укладений сторонами на виконання умов Договору про спільну діяльність, який судом визнаний недійсним. В свою чергу, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

При визначенні розміру витрат, які поніс позивач, судом першої інстанції звірено зазначені в Списку власників земельних ділянок в межах земельного масиву, на якому здійснювалася спільна діяльність номери земельних ділянок із номерами земельних ділянок зазначених у схемі землекористування земельної ділянки, на якій проводилась спільна діяльність, яка є невід`ємною частиною даного договору, а також із Картографічною схемою щодо місцезнаходження самих земельних ділянок, на яких здійснювалась спільна діяльність.

Враховано витрати по земельних ділянках, які знаходяться в межах земельного масиву, на якому здійснювалась спільна діяльність. Перевірено здійснення державної реєстрації договорів оренди таких земельних ділянок та взято до уваги витрати по земельних ділянках, які поніс позивач, саме по договорах, які пройшли державну реєстрацію.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що загалом, по земельних ділянках, які знаходяться в межах земельного масиву, де проводилась спільна діяльність згідно договору про спільну діяльність, належно підтверджені витрати позивача зі сплати орендної плати за 2019 рік становлять 478 261,34 грн.

Досліджуючи, які платежі здійснювалися відповідачем на користь позивача за спірний період, та чи були вони зараховані як відшкодування зазначених вище витрат, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

У 2019 році ТОВ "Трейд-Агрохім" на підставі платіжного доручення № 543 від 30.07.19 та актів прийому передачі № 1-4 від 29.07.19, 01.08.2019, 02.08.2019 та 06.08.19 відповідно, було перераховано коштів та передано продукцію для ДП "Надзбруччя-Агро" на загальну суму 1 055 283,13 грн.

Зважаючи на дані, що зазначені у платіжному дорученні № 543 в графі " Призначення платежу", та відомості, що наведені у акті 26.07.2019, даний платіж зарахований як компенсація за паї за 2018 рік.

У актах прийому передачі № 1-4, учасники цього спору домовились, що зазначена у них продукція передається ДСП "Надзбруччя-Агро" "... в рахунок майбутніх розрахунків згідно з договором №1...".

Таким чином, суд першої прийшов до вірного висновку, що відповідач, поставивши у липні-серпні 2019 року продукцію позивачу, за взаємною згодою, надав можливість останньому самостійно визначати, в рахунок яких наступних розрахунків слід зараховувати її вартість. Із матеріалів справи слідує, що позивач спрямував ці суми для розподілу прибутку за 2018-2019 роки. Існування у нього обов`язку використати дані суми виключно для покриття витрат зі сплати орендної плати зі змісту Актів прийому передачі не випливає.

До того ж, незважаючи на те, що про здійснене ДСП "Надзбруччя-Агро" зарахування в рахунок розподілу прибутку відповідачу було відомо ще у 2019 році, жодних юридично значимих дій, спрямованих на коригування призначення цих платежів ним фактично не учинялося.

Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що зарахування позивачем коштів в рахунок розподілу прибутку за 2018-2019 роки є правомірним.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийняв правомірне рішення про часткове задоволення позову та стягнення із відповідача на користь позивача, в рахунок компенсації вартості паїв 478 261 грн 34 коп.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржників про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, в зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Наведені апелянтами в апеляційних скаргах доводи, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

У відповідності до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновки місцевого господарського суду, тому підстав для їх задоволення не має, оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, Західний апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю Трейд-Агрохім та Дочірнього сільськогосподарського підприємства Надзбруччя-Агро, зміни чи скасування рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.05.2022 у справі №921/182/20. Порушень норм процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі, судовою колегією не встановлено.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційних скарг без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянтів витрат по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг.

Керуючись ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Трейд-Агрохім б/н від 27.06.2022 (вх. № 01-05/1462/22 від 27.06.2022) та Дочірнього сільськогосподарського підприємства Надзбруччя-Агро б/н від 28.06.2022 (вх. № 01-05/1511/22 від 01.07.2022) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.05.2022 у справі №921/182/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційних скарг покласти на апелянтів.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23.09.2022.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддяПлотніцький Б.Д.

СуддяКравчук Н.М.

СуддяСкрипчук О.С.