Ухвала

від 30.05.2022 по справі 924/144/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 924/144/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Гамор Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 (судді: Маціщук А. В. - головуючий, Петухов М. Г., Мельник О. В.) і рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.08.2021 (суддя Димбовський В. В.) у справі

за позовом Державного навчального закладу "Подільський центр професійно-технічної освіти"

за участю прокуратури Хмельницької області

до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області та ОСОБА_1

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.02.2017 № 31/57-17-ДО та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

1. У лютому 2019 року Державний навчальний заклад "Подільський центр професійно-технічної освіти" (далі - ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти") звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру) та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.02.2017 № 31/57-17-ДО та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку.

2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що ГУ Держгеокадастру не мало права укладати договір оренди земельної ділянки від 28.02.2017 № 31/57-17-ДО з ОСОБА_1 , оскільки спірна земельна ділянка відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 1983 року серії Б № 041795 перебуває у постійному користуванні позивача і вибула з його користування незаконно, що підтверджується рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22.03.2018 у справі № 924/924/17, в якому встановлені обставини наявності у позивача права користування спірною земельною ділянкою.

3. ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву просив відмовити в її задоволенні, вказуючи на припинення Професійного технічного училища № 44 (далі - ПТУ № 44), якому видавався державний акт на землю, шляхом ліквідації, що є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, а позивач не довів наявність у нього права на постійне користування спірною земельною ділянкою.

Відповідач зазначав, що не приймав участі у справі № 924/924/17, на яку посилався позивач, а тому обставини під час розгляду цієї справи позивач має довести в загальному порядку.

4. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 05.08.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021, позов задоволено, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 28.02.2017 № 31/57-17-ДО, укладений між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 , зобов`язано ОСОБА_1 повернути ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти" земельну ділянку площею 13,000 га (кадастровий номер 6822482400:03:001:0021).

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач - ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти" є правонаступником землекористувача - Кам`янець-Подільського СПТУ-14 в Кам`янець-Подільському районі, за яким згідно з державним актом від 1983 року серії Б №041795 закріплено в безстрокове і безплатне користування 107,0 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

Суди установили, що з урахуванням обставин, встановлених судами під час розгляду справи № 924/924/17, стосовно того, що спірна земельна ділянка (кадастровий номер 6822482400:03:001:0021) передана відповідачеві за оспорюваним договором, є саме земельною ділянкою, яка належить на праві користування за державним актом від 1983 року серії Б №041795 позивачу, то передача частини належної позивачеві земельної ділянки ГУ Держгеокадастру ОСОБА_1 відбулася без достатніх на те правових підстав.

5. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.08.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 та ухвалити нове рішення, яким відмовити ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти" у задоволенні позову, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права без урахування висновків щодо застосування таких норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи № 924/144/19 керувалися виключно обставинами та фактами, встановленими судами різних інстанцій при розгляді справи № 924/924/17, не беручи при цьому до уваги докази, надані ОСОБА_1 , які фактично спростовують такі факти і обставини.

Так, заявник касаційної скарги зазначає, що рішенням від 22.03.2018 Господарський суд Хмельницької області задовольнив позов ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти" до Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Зіньковецької сільської ради та Міністерства освіти України, визнав незаконним та скасував розпорядження Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації від 31.03.2003 № 251/2003 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою ПТУ-44", яким припинено право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за межами населеного пункту, наданої в постійне користування професійно-технічному училищу № 44, с. Зіньківці, загальною площею 65,50 га та передано цю земельну ділянку до складу земель запасу Зіньковецької сільської ради.

ОСОБА_1 оскаржив рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.03.2018 до Північно-західного апеляційного господарського суду, який ухвалою від 29.10.2020 закрив апеляційне провадження у справі № 924/924/17, зазначивши, що у мотивувальній частині рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.03.2018 відсутні будь-які висновки про права та обов`язки ОСОБА_1 , а отже останній не може перебувати у статусі третьої особи.

Проте скаржник, посилаючись на частину 1 статті 50, статтю 51 та частини 4, 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що не брав участі під час розгляду справи № 924/924/17, а позивач у справі № 924/144/19 приховав від суду інформацію про права та інтереси ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки, то позивач зобов`язаний був в силу частини 1 статті 74 зазначеного Кодексу в загальному порядку довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

У постанові від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 (провадження 12-6гс20) Велика палата Верховного суду при застосуванні частини 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України зазначила, що особа, яка не брала участі у справі, в якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у зага льному порядку. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала уча сті у справі.

ОСОБА_1 належними та допустимим доказами спростував належність позивачеві права постійного користування земельною ділянкою на території Зіньковецької сільської ради та спростував доводи про те, що земельна ділянка, надана в користування ОСОБА_1 , є частиною земельної ділянки, переданої в постійне користування СПТУ-14 або земельної ділянки площею 65,50 га, яка вилучалася скасованим у судовому порядку розпорядженням Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації від 31.03.2003 № 251/2003.

При цьому, заявник касаційної скарги зазначає, що посилаючись у касаційній скарзі на докази, не просить Верховний Суд здійснити їх переоцінку, а лише доводить наявність в матеріалах справи № 924/144/19 доказів, які спростовують факти і обставини встановлені у справі № 924/924/17.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій у справі 924/144/19 повинні були взяти до уваги ту обставину, що державний акт від 1983 року серії Б №041795 не було зареє стровано, відтак право постійного користування не виникало.

Заявник касаційної скарги також вважає, що припинення діяльності ПТУ № 44 шляхом ліквідації згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 03.10.2002 № 547, є беззаперечною юридичною підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою.

ОСОБА_1 вважає, що при застосуванні статті 141 Земельного кодексу України, суд першої та апеляційної інстанції мали дослідити який обсяг майнових прав переходив від ліквідованих навчальних закладів до новостворених, зокрема й стосовно спірної земельної ділянки, та належним чином дослідити відповідні акти приймання-передачі цілісних майнових комплексів та земельних ділянок юридичних осіб, внаслідок проведення реорганізації. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої палати Верховного суду від 26.06.2018 у справі № 902/517/17.

Згідно з листом міськрайонного управління в Кам`янець- Подільському районі та місті Кам`янець-Подільський ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 09.06.2021 № 29-22-0.171-264/119-21 у Державному земельному кадастрі відсутні відомості про державну реєстрацію земельних ділянок площею 41,46 га, 58,50 га, 65,50 га, що розташовані на території Зіньковецької сільської ради, що знаходяться в користуванні ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти", отже є підстави стверджувати, що визначити місце розташування, зокрема земельної ділянки площею 65,5 га, яка належить ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти", неможливо. А тому, на переконання заявника касаційної скарги, відсутні підстави для висновків, що земельна ділянка ОСОБА_1 знаходиться в межах земельної ділянки ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти".

Скаржник зазначає, що у постанові Верховного Суду від 19.10.2020 у справі № 686/10181/17 зазначено, що фактичні межі земельної ділянки, якою користується позивач, не встановлювалися уповноваженими землевпорядними організаціями, однак суди під час розгляду справи № 924/144/19 не надали належної оцінки доказам на підтвердження факту накладки земельних ділянок.

6. У відзиві на касаційну скаргу ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти" просить відмовити в її задоволенні, вказуючи про безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника.

7. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2022 (у складі суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Берднік І. С., Чумак Ю. Я.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.08.2021 у справі № 924/144/19, призначено розгляд справи у судовому засіданні на 15.03.2022.

У зв`язку з введенням Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 воєнного стану в Україні розгляд справи № 924/144/19 15.03.2022 не відбувся.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2022 визначено такий склад колегії суддів у цій справі: Дроботова Т. Б. - головуючий суддя, Багай Н. О., Берднік І.С.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 12.04.2022 було постановлено здійснити розгляд справи № 910/12865/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.08.2021 у судовому засіданні 31.05.2022.

9. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, заперечення на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

10. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.02.2017 № 31/57-17-ДО, укладеного між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, з посиланням, зокрема, на положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України у зв`язку із тим, що саме позивач є землекористувачем спірної земельної ділянки.

11. Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частин 1, 3 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

12. Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22.03.2018 у справі № 924/924/17, яке набрало законної сили, встановлено, що ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти" є правонаступником землекористувача - Кам`янець-Подільського СПТУ-14 в Кам`янець-Подільському районі, якому відповідно до державного акта від 1983 року серії Б №041795 згідно з яким було надано в безстрокове і безплатне користування 107,0 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

Суди установили, що про правонаступництво ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти" за Кам`янець-Подільським СПТУ-14 в Кам`янець-Подільському районі також свідчать наказ Управління освіти і науки Хмельницької обласної державної адміністрації від 07.10.2002 № 286; наказ Міністерства освіти і науки від 13.06.2003 № 377 з переліком; наказ Міністерства освіти і науки України від 26.01.2005 № 48, наказ Управління освіти і науки Хмельницької обласної державної адміністрації від 31.01.2005 № 30; наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 26.03.2013 № 375; наказ Міністерства освіти і науки України від 16.03.2010 № 214; статут ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти"; лист Департаменту освіти і науки Хмельницької обласної державної адміністрації від 09.01.2018 № 67-41/2018 (том1, а. с.175- 176, 182- 184, 188, 202- 204).

Суди попередніх інстанцій з огляду на обставини, встановлені в судовому рішенні у справі № 924/924/17, а також докази, наявні у матеріалах справи, яка розглядалася судами, дійшли висновку про безпідставність доводів відповідача - ОСОБА_1 про те, що ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти" не є правонаступником землекористувача за державним актом 1983 року.

13. Суди попередніх інстанцій також установили, що спірна земельна ділянка розташовується саме в межах земельної ділянки позивача площею 65,50 га.

Так, суди врахували, що рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22.03.2018р. по справі № 924/924/17, яке набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано розпорядження Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації № 251/2003р від 31.03.2003 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою ПТУ-44", яким неправомірно припинялось право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за межами населеного пункту, наданої в постійне користування професійно-технічному училищу № 44 с. Зіньківці, загальною площею 65,50 га із передачею даної земельної ділянки площею 65,50 га до складу земель запасу Зіньковецької сільської ради.

При цьому, суди визнали безпідставними доводи ОСОБА_1 про те, що державний акт 1983 року Б № 041795, виданий виконавчим комітетом Кам`янець-Подільської районної Ради народних депутатів не зареєстрований у встановленому порядку, а також доводи щодо відсутності відомостей у Державному земельному кадастрі про державну реєстрацію земельної ділянки площею 65,50 га, яка б перебувала у користуванні ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти", оскільки такі доводи суперечать Рішенню Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 "У справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками)", згідно з яким ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 до його переоформлення.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 924/924/17 зазначено про перебування земельної ділянки кадастровий номер 6822482400:03:001:0021 щодо якої укладено оспорюваний у цій справі № 924/144/19 договір, на земельній ділянці, яка належить ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти".

Так, у постанові Верховного Суду у справі № 924/924/17 зазначено, що згідно з інформацією з кадастрової карти (плану) за межами населених пунктів Зіньковецької сільської ради вбачається, що розташована за межами населеного пункту земельна ділянка загальною площею 65,50 га, відповідно до якої оспорюваним розпорядженням Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації від 31.03.2003 № 251/2003р "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою ПТУ-44" було припинено право користування позивача (ДНЗ " Подільський центр професійно-технічної освіти "), поділена вже на 12 земельних ділянок, які є самостійними сформованими об`єктами земельних прав у розумінні статті 791 Земельного кодексу України з огляду на присвоєння їм кадастрових номерів, а саме: 1) земельна ділянка, кадастровий номер 6822482400:03:001:0017 (щодо якої укладено договір купівлі-продажу з ОСОБА_2 ); 2) земельна ділянка кадастровий номер 6822482400:03:001:0004; 3) земельна ділянка, кадастровий номер 6822482400:03:001:0003; 4) земельна ділянка, кадастровий номер 6822482400:03:001:0005; 5) земельна ділянка, кадастровий номер 6822482400:03:001:0021 (стосовно якої укладено договір оренди з ОСОБА_1 ); 6) земельна ділянка, кадастровий номер 6822482400:03:001:0012; 7) земельна ділянка, кадастровий номер 6822482400:03:001:0011 (належить ОСОБА_3 на праві приватної власності); 8) земельна ділянка, кадастровий номер 6822482400:03:001:0009; 9) земельна ділянка, кадастровий номер 6822482400:03:001:0010; 10) земельна ділянка, кадастровий номер 6822482400:03:001:0014; 11) земельна ділянка, кадастровий номер 6822482400:03:001:0013; 12) земельна ділянка, кадастровий номер 6822482400:03:001:0015.

Рішеннями Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 03.03.2021 у справі № 676/6108/19 та від 03.03.2021 у справі № 676/6109/19, які набрали законної сили 13.04.2021, встановлено, що земельні ділянки кадастрові номери 6822482400:03:001:0014 та 6822482400:03:001:0013 є частиною земельної ділянки, яка належала на праві постійного користування відповідно до державного акта 1983 року серії Б № 041795 Кам`янець-Подільському СПТУ-14, а на цей час його правонаступнику - ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти".

Отже, суд апеляційної інстанції зазначив, що зазначені обставини також підтверджують, що спірна земельна ділянка, щодо якої укладено договір оренди з ОСОБА_1 , знаходиться на належній ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти" земельній ділянці, оскільки земельні ділянки кадастрові номери 6822482400:03:001:0014 та 6822482400:03:001:0013 входять до складу 12 земельних ділянок, розташованих на земельній ділянці ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти", про що зазначено у постанові Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 924/924/17.

За даними Публічної кадастрової карти України, як встановив суд апеляційної інстанції, вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 6822482400:03:001:0021, а також земельні ділянки кадастрові номери 6822482400:03:001:0014 та 6822482400:03:001:0013 знаходиться в межах одного суцільного масиву, який був поділений на 12 земельних ділянок.

Водночас, суди першої та апеляційної інстанції установили, що ОСОБА_1 , заперечуючи проти того, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 6822482400:03:001:0021 розміщена саме в межах земельної ділянки ДНЗ "Подільський центр професійно-технічної освіти" площею 65,50 га, не надав жодних доказів на підтвердження таких своїх заперечень відповідно до статей 74, 76-78 Господарського процесуального кодексу України.

14. Як вже зазначалося, ОСОБА_1 , звертаючись з касаційною скаргою на судові рішення у справі, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та ухвалення судових рішень без урахування висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, від 14.04.2021 у справі № 183/3878/17, від 26.06.2018 у справі № 902/517/17, від 19.10.2020 у справі № 686/10181/17.

15. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

16. У постанові Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії до Приватного підприємства "Продекспорт", Закритого акціонерного товариства "Агропродукт" про стягнення заборгованості, Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, зазначила, що з огляду на приписи процесуальних норм (зокрема, статті 75 Господарського процесуального кодексу України), особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі. Отже Верховний Суд у справі № 921/730/13-г/3 дійшов висновку, що при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі.

Проте під час розгляду справи № 924/144/19 суди установили, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень.

При цьому, беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та конкретні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, яка розглядається та у справі, на яку посилається заявник касаційної скарги не є подібними.

17. У постанові від 14.04.2021 у справі № 183/3878/17 за позовом фізичної особи до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Новомосковської районної ради Дніпропетровської області, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа - Фермерське господарство "Олександрія", про встановлення факту, який має юридичне значення, визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом, Верховний Суд зазначив, зокрема, що суди дійшли помилкового висновку про можливість розгляду по суті позовних вимог про встановлення факту надання земельної ділянку у довічне успадковуване володіння, тому судові рішення підлягають скасуванню з закриттям провадження у справі. Оскільки позовні вимоги в частині встановлення факту надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння не підлягають розгляду в судовому порядку, у справі, що переглядається, інші похідні вимоги не підлягають задоволенню. За змістом статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Оскільки право на спірну земельну ділянку не входило до складу спадщини, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання права власності на неї за позивачем;

- у постанові від 26.06.2018 у справі № 902/517/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову фізичній особі у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення Хмельницької міської ради про затвердження технічної документації та про передачу відповідачу у власність земельної ділянки, а також про визнання недійсним державного акта на право власності на землю, зазначив про правильність висновку судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем порушення його прав як землекористувача оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування та державним актом на землю, виданим відповідачеві;

- у справі № 902/517/17 предметом позову були вимоги Вінницького національного аграрного університету до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання недійсними пунктів 1, 3 рішення відповідача від 02.12.2016 № 195 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель, які включені в межі населеного пункту села Агрономічного Вінницького району Вінницької області", якими визнано комунальною власністю територіальної громади с. Агрономічного землі, включені в межі цього населеного пункту рішенням Вінницької районної ради Вінницької області від 29.01.2016 № 1 (крім земель приватної власності та земельних ділянок державної власності, що не можуть передаватися у комунальну власність), а також визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН № 001263, виданий Вінницькій обласній державній сільськогосподарській дослідній станції на підставі рішення сільради від 05.04.1996 та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 2. У постанові від 26.06.2018 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення в частині та передаючи справу на новий розгляд, зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували, чи погоджувався перехід майнових прав від Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції до її правонаступників внаслідок їх реорганізацій із НААН України, у підпорядкуванні якої знаходилися ці установи, не дослідили, чи припинялося право постійного користування та чи вилучалася спірна земельна ділянка в приєднаного до Вінницького національного аграрного університету Державного підприємства "Агрономічне", не проаналізували повноважень сільради з визнання державного акта на право постійного користування землею площею 1229,6 га, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 2, таким, що втратив чинність, отже суди не встановили тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, не надали їм належної правової оцінки, а тому відповідні рішення є такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права.

18. Колегія суддів з приводу наведених заявником у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судових рішень у справі вважає за необхідне зазначити, що судові рішення у справах, наведених скаржником у касаційній скарзі, та у справі, яка розглядається, не є подібними, а застосування судами норм матеріального права було здійснено, виходячи із встановлених обставин кожної справи на підставі оцінки судами всіх доказів щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

19. Ураховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини стосовно того, що позивач є правонаступником землекористувача за державним актом на землю від 1983 року та щодо того, що спірна земельна ділянка відносно якої між відповідачами укладено оспорюваний у справі договір входить до складу земельної ділянки, право на яку доведено позивачем, а відповідачами такі обставини не спростовано, колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на незастосування судом правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду, на які скаржник посилався у касаційній скарзі, а доводи касаційної скарги колегія суддів вважає такими, що зводяться до незгоди із висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

20. Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.08.2021 у справі № 924/144/19..

21. Оскільки підстав для скасування постанови, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 05.08.2021 у справі № 924/144/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік