Рішення

від 29.05.2022 по справі 126/1901/20

БЕРШАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 126/1901/20

Провадження № 2/126/32/2022

"30" травня 2022 р.

м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Гуцола В. І.

із секретарем Шевчуком С.П.

за участю представника позивача адвоката Лавренчука А.С.,

представника відповідача адвоката Рижавського С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу загального провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Поташнянської сільської ради про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

20.08.2020 позивачка ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , Поташнянської сільської ради про визнання заповіту недійсним.

30.06.2021 в підготовчому судовому засідання позивачка ОСОБА_1 змінила предмет позовних вимог до відповідачів ОСОБА_2 , Поташнянської сільської ради, просить про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом визнання права власності на нерухоме майно з тих підстав, що як стверджує ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 . 15.01.2002 ОСОБА_3 було складено заповіт, відповідно до якого він все моє майно, яке буде йому належати на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, а також все те, на що він за законом матиме право заповів своїй дочці ОСОБА_4 . Цей заповіт був посвідчений нотаріусом Погребищенської державної нотаріальної контори Вінницької області та зареєстрований в реєстрі за № 63. 24.05.2019 від імені ОСОБА_3 складено новий заповіт, в якому він на випадок своєї смерті заповів належну йому на підставі державного акту на право власності серії ЯЖ № 261743, виданого 04.08.2008 Погребищенською РДА земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,1548 га, розташовану на території Саражинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області, та, все те майно, яке буде належати йому на день смерті ОСОБА_2 . Цей заповіт посвідчено секретарем виконкому Поташнянської сільської ради Бершадського району Вінницької області Гриник В.О. та зареєстровано в реєстрі за № 15. Вважає, що цей заповіт посвідчений з порушенням норм чинного законодавства з наступних причин. ОСОБА_3 на час посвідчення заповіту був зареєстрований та мешкав в АДРЕСА_1 . На території Поташнянської сільської ради він не мешкав і ніякого відношення до даної адміністративно-територіальної одиниці не мав. Місто Бершадь є районним центром Вінницької області з населенням більше 13 000 осіб та, відповідно до інформації Відділення нотаріальної палати України у Вінницькій області, має державну нотаріальну контору та шість приватних нотаріусів. Положеннями ст. 1251 ЦК України передбачено, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. На разі, як зазначалось вище, в м. Бершадь є нотаріуси і тому положення ст. 1251 ЦК України до вчинення даного правочину застосовуватись не можуть, а тому вважає, що під час посвідчення заповіту норми ст. 1251 ЦК України застосовані неправомірно. Оскільки м. Бершадь, в якому мешкав ОСОБА_3 , не входить до складу Поташнянської сільської ради та, в свою чергу, не входить до Поташнянського нотаріального округу, то секретар виконавчого комітету Поташнянської сільської ради Гриник В.О. не мала правових підстав посвідчувати заповіт ОСОБА_3 . Останнім місцем проживання та реєстрації ОСОБА_3 є м. Бершадь, тобто заповіт мав би посвідчуватись нотаріусом в м. Бершадь Бершадського районного нотаріального округу. Посвідчення посадовою особою органу місцевого самоврядування заповіту за межами свого нотаріального округу ( ОСОБА_3 на момент посвідчення заповіту перебував у статусі мешканця іншого населеного пункту, де є нотаріуси відповідного нотаріального округу) є однозначною ознакою нікчемності такого заповіту та тягне за собою застосування наслідків такої нікчемності. 06.04.2021 вона в особі представника звернулась до приватного нотаріуса Бершадського районного нотаріального округу Полуденко М.Ф. з заявою, в якій посилаючись на нікчемність заповіту від 24.05.2019 з підстав недотримання вимог щодо його посвідчення, просила видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на належне її батькові спадкове майно. Листом від 16.04.2021 отримано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова обгрунтована тим, що закон не містить заборони посвідчувати заповіти громадянам, які не належать до певної територіальної громади. При цьому норми Закону України "Про місцеве самоврядування", Закону України "Про нотаріат" нотаріусом залишено поза увагою. Враховуючи вищевказану постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16.04.2021 вбачається, що існує спір щодо правових наслідків недійсного правочину, вирішення якого можливе лише в судовому порядку, а ефективним способом захисту цивільного права позивача є визнання права власності на спадкове майно. Просить застосувати наслідки нікчемності заповіту ОСОБА_3 від 24.05.2019, посвідченого секретарем виконкому Поташнянської сільської ради Гриник В.О., зареєстрованого в реєстрі за № 15 та визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 3,1548 га, кадастровий номер 0523485200:01:001:0061, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Саражинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області, належну померлому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 261743, виданого 04.08.2008 Погребищенською РДА.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Лавренчук А.С. в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Рижавський С.С. заперечує проти задоволення позову, просить в позові відмовити.

Представник відповідача Поташнянської сільськохї ради міський голова Бершадської міської ради Драган В.Г. надав заяву, в якій просить розглянути справу в його відсутність та відмовити в задоволенні позову.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 15.01.2002 ОСОБА_3 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті зробив наступне розпорядження: все належне йому майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося та все те, що буде належати йому за законом на день смерті і на що за законом він матиме право заповів своїй дочці ОСОБА_4 , що підтверджується копією заповіту від 15.01.2002, посвідченого Погребищенською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 63.

24.05.2019 ОСОБА_3 склав новий заповіт, відповідно до якого зробив наступне розпорядження. Його земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 3,1548 га на території Саражинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області, належну йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 261743, виданого 04.08.2008 Погребищенською районною державною адміністрацією Вінницької області, у тому числі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він матиме право за законом заповів ОСОБА_2 . Заповіт складено о 10 год. та підписано заповідачем у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких залишається на зберіганні в справах виконкому Поташнянської сільської ради, а другий - видається заповідачу. Заповіт посвідчено секретарем виконкому Поташнянської сільської ради Бершадського району Вінницької області Гриник В.О., зареєстровано в реєстрі за № 15.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених ст.ст. 225 і 231 цього Кодексу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивачки ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , свідоцтвом про народження позивачки серії НОМЕР_2 .

06.04.2021 позивачка ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лавренчука А.С. звернулась до приватного нотаріуса Бершадського районного нотаріального округу Вінницької області Полуденко М.Ф. із заявою, в якій, посилаючись на нікчемність заповіту від 24.05.2019 з підстав недотримання вимог щодо його посвідчення, просила видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на все належне її батькові спадкове майно.

Постановою приватного нотаріуса Бершадського районного нотаріального округу Вінницької області Полуденко М.Ф. № 27/02-31 від 16.04.2021 про відмову у вчиненні нотаріальної дії відмовлено ОСОБА_5 , який діє на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова обгрунтована тим, що закон не містить заборони посвідчувати заповіти громадянам, які не належать до певної територіальної громади.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивачки ОСОБА_1 до суду з цим позовом з вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом визнання права власності на нерухоме майно з тих підстав, що її батько ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав у м. Бершадь, яке не входить до Поташнянського нотаріального округу, тому секретар виконавчого комітету Поташнянської сільської ради Гарник В.О. не мала правових підстав посвідчувати заповіт ОСОБА_3 .

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (ч.1 ст. 12 та ст. 1234 ЦК України).

Нездійснення цього права не є підставою для його припинення.

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.

Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (ст. 233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (ст. 1234 ЦК України), змісту заповіту (ст.ст. 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (ст. 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (ст.ст. 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у ч.1 ст. 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

При цьому, враховуючи, що за розташуванням вказана стаття є останньою у гл. 85 ЦК України про спадкування за заповітом, за правилами розміщення правових норм ст.1257 встановлює правові наслідки саме тих вимог, які викладені до форми та посвідчення заповіту у гл. 85 ЦК України.

Виходячи з наведеного, недотримання будь-яких інших вимог не може мати наслідком недійсність заповіту на підставі частини першої ст. 1257 ЦК України.

Тобто контекстуальний аналіз частини першої ст. 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у гл. 85 ЦК України, її ст.ст. 1247-1249, 1253.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.

Проте допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, які законодавець покладає в основному для можливості їх застосування.

Ці обставини в сукупності свідчать про те, що вони беруться до уваги як об`єктивні перешкоди до запрошення нотаріуса посвідчити заповіт.

Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому.

Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.

Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог ст.ст. 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (ст. 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у ч.ч.1-6 ст. 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.

Як наслідок, немає жодних підстав вважати, що посвідчення секретарем сільської ради правочину поза межами свого нотаріального округу тягне нікчемність заповіту.

Відтак, якщо секретар сільської ради посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої ст. 1257 ЦК України.

Це може бути додатково обґрунтовано такими обставинами.

По-перше, у цивільному законодавстві нікчемність правочинів передбачена у випадках, встановлених законом, підстав для чого у наведеній ситуації не вбачається.

По-друге, недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій ст. 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.

Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою ст. 1257 ЦК України, ані взагалі нормами гл. 85 ЦК України, по суті скасовує це вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.

По-третє, визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (ст. 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). А в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.

По-четверте, практика ЄСПЛ виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону.

Про це, зокрема, йдеться у рішенні ЄСПЛ у справі «Сьорінг проти Сполученого Королівства», де зазначається, що «в основі всієї Конвенції лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда». І, зокрема, в контексті дієвості концептуальних засад мирного володіння майном. Це означає, що ті негативні наслідки, які мають слідувати з порушення закону, не повинні таким чином впливати на майновий стан особи, щоб це явно і очевидно перевищувало значущість правопорушення. Якраз саме це спостерігається при ухваленні судом рішення про нікчемність заповіту як наслідку порушень нотаріального законодавства про посвідчення нотаріусом правочину поза межами його округу.

Стосовно заповіту і в контексті спірного у цій справі питання, що аналізується, слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства.

При цьому вивчення змісту спірного заповіту не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту.

Слід також звернути увагу на загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким і різноманітним колом осіб, зазначених у ст. 1252 ЦК України. Призначення цього - переконатись у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати їй можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач - отримати це майно у спадщину.

Тому штучно віднаходити підстави для того, аби визнати заповіт нікчемним, коли секретар сільської ради посвідчив заповіт, хоча б і не в межах свого нотаріального округу, видається вкрай нерозумним.

Не відповідає це і засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача.

Викладене дозволяє дійти висновку про юридичну необґрунтованість визнання заповіту нікчемним лише в разі його посвідчення нотаріусом за межами нотаріального округу. За відсутності норми, якою би передбачався такий негативний наслідок, в суду немає підстав для визнання заповіту нікчемним.

Положеннями ЦК України не передбачено такої підстави для нікчемності заповіту, коли нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, чим порушив законодавство, яке регулює діяльність нотаріусів. Указане не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які закріплені в ЦК України.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).

Відповідно до частини четвертої ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Звертаючись до суду із вимогами про визнання заповіту таким, що не породжує правових наслідків через його нікчемність та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, позивач, серед іншого, посилається на положення ст. 1257 ЦК України, а саме зазначає, що секретар Поташнянської сільської ради не мала права на вчинення нотаріальних дій.

Згідно із ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Підп. 5 п. "б" ч.1 ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних та міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про нотаріат" визначено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти.

Аналіз наведених норм законодавства України, що було чинним на час посвідчення заповіту, свідчить про те, що закон містив пряму вказівку щодо покладення на посадових осіб виконавчих комітетів сільських рад, у випадку відсутності у такому населеному пункті нотаріусів, повноважень на вчинення нотаріальних дій.

Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій ст. 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.

Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані ч. 1 ст. 1257 ЦК України, ані взагалі нормами гл. 85 ЦК України, по суті нівелює вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.

Судом встановлено, що оспорюваний заповіт посвідчено секретарем Поташнянської сільської ради Гриник В.О., тобто посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка в силу закону мала право посвідчувати заповіт в населеному пункті де немає нотаріуса.

При цьому, секретар Поташнянської сільської ради Гриник В.О. самостійно не присвоювала собі відповідних повноважень, а діяла на підставі чинного законодавства, як посадова особа органу місцевого самоврядування.

Належність підпису на оспорюваному заповіті заповідачу жодним учасником справи не ставиться під сумнів, а матеріали справи не містять доказів того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 24.05.2019 реалізував своє право на заповіт, звернувшись до сільської ради в населеному пункті, де немає нотаріуса; заповіт складено у письмовій формі, підписано заповідачем та посвідченого посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка на підставі закону чинного на час посвідчення заповіту виконувала відповідні функції, а докази того, що складення заповіту не було вільним і не відповідало волі заповідача відсутні.

Враховуючи наведене, доводи позовної заяви щодо нікчемності спірного заповіту в силу ч. 1 ст. 1257 ЦК України спростовуються нормами законодавства України, яке було чинним на день посвідчення спірного заповіту.

Крім того, на думку суду, існує необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17.

Верховний Суд звертає увагу на те, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч.2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання правочину нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №620/564/19 (провадження № 61-6254св21).

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про відсутність встановлених законом підстав вважати вказаний заповіт нікчемним. Вказане також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 05 квітня 2019 року у справі №387/938/17 та від 09 вересня 2020 року у справі №708/1089/18.

Приписами ч.1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Аналіз наведених норм дає підстави ввважати, що доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи наведене, дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, надавши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достовірності і взаємного зв`язку доказів у їхній сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що результатами розгляду цивільної справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі ст.ст. 1248, 1249, 1251, ч.ч.1-6 ст. 1252, ч.ч. 1-4 ст. 1254 ЦК України, керуючись ч.ч. 3 та 4 ст. 12, ч.1 ст.13, 76, 81, ч.ч. 1-2 ст. 141, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Поташнянської сільської ради про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09.06.2022.

Суддя В. І. Гуцол