Рішення

від 06.06.2022 по справі 120/17495/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 червня 2022 р. Справа № 120/17495/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що наказом Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області від 08.11.2021 №05-02/99 його відсторонено від роботи.

На переконання позивача, наказ Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області від 08.11.2021 №05-02/99 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відсторонення працівника від роботи у зв`язку із відсутністю щеплення проти COVID-19 не передбачена нормами статті 46 КЗпП України.

Крім того, позивач посилаючись на статтю 72 Закону України "Про державну службу", вважає, що для відсторонення її від роботи має бути відкрито дисциплінарне провадження. Інших передумов для відсторонення державного службовця від роботи, законодавством України не передбачено.

Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 09.12.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

30.12.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема, вказав, що згідно статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору. При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" №2153 від 04.10.2021 року визначено, що обов`язковій вакцинації проти COVІD-19 підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів.

Згідно Акту про відмову або ухилення від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19 від 08.11.2021 року, позивач відмовився від проведення вакцинації.

На підставі вищезазначеного акту, Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області наказом від 08.11.2021 №05-02/99 відсторонило позивача від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Враховуючи вищевикладене, просили у задоволенні адміністративного позову відмовити.

19.01.2022 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що вважає доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню. Додатково зазначив, що вважає Постанову КМУ №1236 від 09.12.2020 року "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", зі змінами внесеними Постановою КМУ №1096 від 09.12.2021 року про введення карантину незаконною і такою, що не підлягає виконанню.

В свою чергу, оскільки Наказ Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" №2153 від 04.10.2021 року запроваджено на період дії карантину, який встановлений у незаконний, на її думку, спосіб, останній є протиправним та виконанню не підлягає.

24.01.2022 на адресу суду надійшли заперечення, в яких підтримано позицію, викладену у відзиві на позовну заяву, та зазначено, що відповідь на відзив жодним чином не спростовує висновки викладені у відзиві та позицію відповідача. Зокрема, відповідач вказав, що держава, встановивши відсторонення працівників центральних органів державної влади та їх територіальних органів від роботи, які не мають профілактичного щеплення проти COVID-19, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я населення України у зв`язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Також, вказав, що обмеження права позивача на працю є вимушеним з огляду на суспільні інтереси.

Дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд встановив, що 28.11.2019 наказом №19 управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області ОСОБА_1 призначений на посаду головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області.

02.11.2021 року ОСОБА_1 повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" у зв`язку з набранням чинності Наказу Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" №2153 від 04.10.2021 року. Також, позивача повідомлено про необхідність надання управлінню Державної служби якості освіти у Вінницькій області у строк до 08.11.2021 року документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19 або медичного висновку про наявності протипоказань до проведення щеплення. Про отримання ОСОБА_1 повідомлення свідчить його підпис.

Також, 05.11.2021 ОСОБА_1 повторно повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Також запропоновано надати пояснення про причини ухилення або відмови від проходження щеплення до 08.11.2021 з наданням відповідних доказів. Дане повідомлення також отримано ОСОБА_1 , про що свідчить його підпис.

08.11.2021 року посадовими особами управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області складено Акту про відмову ОСОБА_1 від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19.

Наказом управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області №05-02/99 від 08.11.2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач не погоджується з таким наказом управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області та вважає його протиправним, у зв`язку із чим, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 30 Закону України "Основи законодавства про охорону здоров`я" від 19.11.1992 року №2801-ХІІ (далі - Закон №2801-ХІІ) Держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

Абзацом другим статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ (далі - Закон №1645-ІІІ) визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб (інших порівняно з такими хворобами як дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, обов`язковість щеплень проти яких визначена абзацом 1 цієї статті). У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Положеннями статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 року №4004-ХІІ (далі - Закон № 4004-ХІІ) визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до статті 10 Закону №2801-ХІІ, статті 12 Закону №1645-ІІІ, пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, Міністерством охорони здоров`я України видано наказ "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" № 2153 від 04 жовтня 2021 року (далі - Перелік №2153).

Згідно цього Переліку, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Статтею 29 Закону №1645-ІІІ делеговано Кабінету Міністрів України встановлювати та відміняти карантин.

Частина 2 цієї статті визначає, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 1236 від 09.12.2020 року, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19.12.2020 року до 31.05.2022 року на території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України №1096 від 20.10.2021 року доповнено Постанову КМУ №1236 від 09.12.2020 року, зокрема, пунктом 416.

Суд звертає увагу, що Постанова КМУ від 09 грудня 2020 року №1236, зі змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 не визнана у встановленому законодавством порядку протиправною та є чинною, відтак підлягає обов`язковому виконанню відповідно до статті 117 Конституції України, а тому доводи позивача щодо протиправності даної Постанови є безпідставними.

Пунктом 416 Постанови КМУ №1096 від 20.10.2021 року зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Суд зауважує, що принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регулюється Законом України "Про державну службу".

Статтею 72 Закону України "Про державну службу" визначено, що державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7-10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення.

Рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків приймається відповідно керівником державної служби або суб`єктом призначення одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення у разі:

- наявності обставин, що дають підстави вважати, що такий державний службовець може знищити чи підробити речі і документи, які мають суттєве значення для дисциплінарного провадження;

- впливу на працівників державного органу та інших осіб, зокрема, здійснення протиправного тиску на підлеглих, погрози звільненням з роботи;

- перешкоджання в інший спосіб об`єктивному вивченню обставин вчинення дисциплінарного проступку.

Отже, положеннями Закону України "Про державну службу" не регламентовано питання відсторонення працівників від роботи у зв`язку з відмовою або ухилення від профілактичних щеплень.

Натомість, частина третя статті 5 Закону України "Про державну службу" визначає, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Тобто, за вказаних обставин до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 46 КЗпП України, якою визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння,

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

В свою чергу, до інших передбачених законодавством випадків, на думку суду, належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Разом з тим, як вже зазначено судом вище, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Таким чином, оскільки позивач є працівником територіального органу виконавчої влади та не надав документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19, суд приходить до висновку про правомірність прийнятого наказу та відсторонення ОСОБА_1 , від роботи.

Поряд з цим, суд враховує, що тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Суд зауважує, що позивач мав можливість на протязі часу розгляду даної адміністративної справи пройти медичне обстеження та, у разі наявності протипоказання до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 чи здійснення щеплень проти COVID-19, надати такі докази суду і стверджувати про недостатність часу наданого відповідачем для медичного огляду перед щепленням. В іншому разі, такі доводи є безпідставними.

При цьому, суд враховує, що надання інформації щодо проведених щеплень не є порушенням права на таємницю про стан здоров`я в розумінні статті 39-1 Основ законодавства про охорону здоров`я, оскільки така інформація не стосується діагнозу, стану здоров`я, конкретних відомостей, одержаних при медичному обстеженні, методів лікування.

Що стосується відсутності щеплення від COVID-19 у переліку обов`язкових щеплень і не включення його до календаря щеплень, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту "б" статті 10 Закон №2801-ХІІ, громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно статті 5 Закону № 4004-ХІІ на громадян покладаються обов`язки брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів та робити щеплення у передбачених законодавством випадках.

За змістом пункту 1, 2 Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом Міністерством охорони здоров`я від 16.09.2011 № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 № 551), Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар) - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.

Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Проаналізувавши положення статті 12 Закону №1645-ІІІ та Перелік № 2153, суд вважає, що одним із таких обов`язкових профілактичних щеплень окремих категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, є щеплення від COVID-19, що виключає необхідність його включення у календар обов`язкових щеплень.

Разом з тим, Наказом МОЗ України від 25.02.2020 № 521 "Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб" внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 липня 1995 року № 133, доповнивши розділ "Особливо небезпечні інфекційні хвороби" пунктом 39 такого змісту: "39. COVID-19".

Доводи позивача про відсутність порядку для відсторонення його від роботи суд також вважає безпідставними, оскільки такий порядок визначений пунктом 41-б Постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020 року №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 квітня 2021 року у справі "Вавржичка та інші проти Чеської Республіки" (Vavricka and Others v. the Czech Republic [GC], заява № 47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити:

1) чи є втручання виправданим "відповідно до закону";

2) чи має воно на меті законні цілі;

3) чи були вони "виправданими в демократичному суспільстві".

Як вже зазначено судом вище, обов`язковість проведення щеплення проти COVID-19 для державних службовців, до яких належить і позивач, передбачена наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" та ч.2 ст. 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб.

Відсторонення від роботи осіб, які відмовляються від обов`язкового щеплення, передбачена ч.2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та ст. 46 КЗпП України, яка субсидіарно підлягає застосуванню до державних службовців відповідно до частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу».

За вказаних обставин обов`язкове щеплення та відсторонення від роботи передбачено чинним законодавством України, а тому втручання відбулося відповідно до закону.

Що стосується мети втручання то суд зауважує, що пандемія це саме той випадок, коли відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 допомагає стримувати поширення вірусу.

Вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання.

Європейський суд з прав людини зазначив, що якщо в тому чи іншому суспільстві кожна людина користується правами людини, які держава зобов`язана поважати, то люди не живуть ізольовано один від одного. Силою речей вони належать розглянутому суспільству. Життя в суспільстві ("спільне життя") вимагає від кожного члена суспільства дотримання певних мінімальних вимог (S. A. S. V. France [GC], no. 43835/11, § 121, ЄСПЛ 2014 (витяги)).

Вимога про вакцинацію є одним із засобів, за допомогою яких влада вважає за краще виконувати свої позитивні зобов`язання щодо захисту права на здоров`я. Хоча право на здоров`я як таке не захищене Конвенцією, це, тим не менш, є одним з основних прав.

Що стосується виправданості вручання у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, суд зазначає наступне.

У пункті 300 рішення Європейського суду з прав людини від 28 квітня 2021 року (CASE OF VAVШIИKA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC» вказано, що «стосовно ефективності вакцинації Суд ще раз посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві…».

Тобто Європейський суд з прав людини підкреслив, що на загальну думку, вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних з точки зору витрат заходів у сфері охорони здоров`я і що кожна держава має намагатися досягати максимально можливого рівня вакцинації серед свого населення. Конвенція та інші міжнародні документи покладають позитивне зобов`язання на Договірні Держави зі вжиття належних заходів із захисту життя і здоров`я осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією.

Держава наділена широким полем розсуду в питаннях вакцинації як способу запобігання поширенню небезпечних захворювань.

Коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення та підтримання колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природу захворювання, національні органи влади можуть обґрунтовано запровадити політику обов`язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань.

У демократичному суспільстві може стати необхідністю встановлення обмежень на індивідуальну свободу, щоб задовольнити інтереси різних людей та груп та щоб забезпечити повагу до прав кожного. Ці обмеження встановлюються не задля обмежень, а задля поваги до прав кожного.

Обмеження у формі обов`язку вакцинуватися може бути встановлене на право заявника щодо фізичної недоторканності, щоб захистити здоров`я усіх членів суспільства, особливо тих, хто є особливо вразливий до певних хвороб. Крім фундаментальних прав, є ще фундаментальні обов`язки та відповідальність.

Мова йде не про обмеження, що накладаються заради насолоди річчю, а про повагу прав кожного. Це рішення узгоджується з цією позицією: щодо права заявників на фізичну недоторканність може бути введено обмеження у вигляді зобов`язання щодо вакцинації з метою "захисту здоров`я всіх членів суспільства, особливо осіб, які особливо вразливі перед певними захворюваннями "

За вказаних обставин, відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 вчинено з легітимною метою та відповідає ч.2 ст.8 Конвенції.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Щодо оплати праці працівників на період відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.

Згідно статті 1 Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР від 24.03.1995 року, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 Наказу МОЗ України "Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153" від 25.02.2022 року №380, зупинено дію наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за N 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні.

Тобто, під час постановлення рішення суду, дію Наказу №2153 від 04.10.2021 року, що став підставою відсторонення позивача від роботи, зупинено з 25.02.2022 року до завершення воєнного стану в України.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що зупинення дії Наказу не впливає на правомірність наказу про відсторонення позивача від роботи, оскільки Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням на час видання наказу був чинним та підлягав обов`язковому виконанню відповідно до статті 117 Конституції України.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи відсутність судових витрат зі сплати судового збору, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області (вул. Грушевського, 13-Г, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 43201619)

Суддя Мультян Марина Бондівна