Постанова

від 08.03.2023 по справі 120/17495/21-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2023 року

м. Київ

справа № 120/17495/21-а

адміністративне провадження № К/990/34562/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу № 120/17495/21-а

за позовом ОСОБА_1 до Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року, прийняте в складі головуючого судді Мультян М.Б., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Сапальової Т.В., суддів Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області від 08.11.2021 № 05-02/99 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »;

- стягнути з Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області на користь позивача середню заробітну плату за час відсторонення від виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 , починаючи з 08 листопада 2021 року по день постановлення рішення суду.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про те, що оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відсторонення працівника від роботи у зв`язку із відсутністю щеплення проти COVID-19 не передбачене нормами статті 46 КЗпП України. Крім того, позивач, посилаючись на статтю 72 Закону України "Про державну службу", вважає, що для відсторонення його від роботи має бути відкрито дисциплінарне провадження. Інших передумов для відсторонення державного службовця від роботи законодавством України не передбачено.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відсторонення позивача від роботи (виконання робіт) вчинено з легітимною метою та відповідає частині 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5. Обов`язковість проведення щеплення проти COVID-19 для державних службовців, до яких належить і позивач, передбачена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" та частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Відсторонення від роботи осіб, які відмовляються від обов`язкового щеплення, передбачена частиною 2 статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та статтею 46 КЗпП України, яка субсидіарно підлягає застосуванню до державних службовців відповідно до частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу». За вказаних обставин обов`язкове щеплення та відсторонення від роботи передбачено чинним законодавством України, а тому втручання відбулося відповідно до закону.

6. Таким чином, оскільки позивач є працівником територіального органу виконавчої влади та не надав документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19, суди дійшли висновку про правомірність прийнятого наказу та відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись із рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

8. Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження, позивач посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

9. Скаржник посилається на те, що ця справа має виняткове значення для нього, оскільки внаслідок незаконного відсторонення від виконання посадових обов`язків головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області було обмежено гарантоване йому Конституцією України право на працю та внаслідок незаконного відсторонення, він залишився без будь яких засобів існування, що поставило його у скрутне матеріальне становище, призвело до втрати єдиного джерела існування, неможливості належним чином себе забезпечувати.

10. Зокрема, позивач зазначає, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, в силу положень п.1 статті 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами. Відтак, вважає, що до спірних правовідносин не може бути застосованим положення Постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 1236 та Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153.

11. Також касатор посилається на те, що зазнав дискримінації внаслідок незаконного відсторонення, оскільки не до всіх працівників, які отримують заробітну плату із Державного бюджету України, а також до працівників приватного сектору економіки України обмеження, передбачені наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2153, не застосовані, що також свідчить про дискримінацію особи в залежності від того, в якій установі/організації вона працює.

ІV. Позиція інших учасників справи

12. Відповідач надав да суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

13. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів: Радишевської О.Р., Уханенка С.А., від 14 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року

14. Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

15. Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2023 року справу призначено у порядку письмового провадження на 08 березня 2023 року.

VI. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

16. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, 28.11.2019 наказом № 19 управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області ОСОБА_1 призначений на посаду головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області.

17. 02.11.2021 ОСОБА_1 повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" у зв`язку з набранням чинності наказу Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" № 2153 від 04.10.2021. Також позивача повідомлено про необхідність надання управлінню Державної служби якості освіти у Вінницькій області у строк до 08.11.2021 документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19 або медичного висновку про наявності протипоказань до проведення щеплення.

18. 05.11.2021 ОСОБА_1 повторно повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Також запропоновано надати пояснення про причини ухилення або відмови від проходження щеплення до 08.11.2021 з наданням відповідних доказів.

19. 08.11.2021 посадовими особами управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області складено акт про відмову ОСОБА_1 від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19.

20. Наказом управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області № 05-02/99 від 08.11.2021 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати.

21. Позивач, не погоджуючись з таким наказом управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області, звернувся з цим позовом до суду.

VIІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

22. Конституція України.

Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України)

Частина 2 статті 2 КАС України. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

24. Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 30 Закону України "Основи законодавства про охорону здоров`я" від 19.11.1992 року № 2801-ХІІ (далі - Закон № 2801-ХІІ) держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

25. Відповідно до абзацу другого статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ (далі - Закон № 1645-ІІІ) працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб (інших порівняно з такими хворобами як дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, обов`язковість щеплень проти яких визначена абзацом 1 цієї статті). У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

26. Положеннями статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ (далі - Закон № 4004-ХІІ) визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

27. Відповідно до статті 10 Закону №2801-ХІІ, статті 12 Закону №1645-ІІІ, пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, Міністерством охорони здоров`я України видано наказ "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" № 2153 від 04 жовтня 2021 року (далі - Перелік № 2153).

Згідно з цим Переліком обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Статтею 29 Закону №1645-ІІІ делеговано Кабінету Міністрів України встановлювати та відміняти карантин.

Частиною 2 цієї статті визначено, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

28. Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 1236 від 09.12.2020, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19.12.2020 до 31.05.2022 на території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020, зокрема, пунктом 41-6, відповідно до якого зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

30. Відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Статтею 72 Закону України "Про державну службу" визначено, що державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7-10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення.

Рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків приймається відповідно керівником державної служби або суб`єктом призначення одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення у разі:

- наявності обставин, що дають підстави вважати, що такий державний службовець може знищити чи підробити речі і документи, які мають суттєве значення для дисциплінарного провадження;

- впливу на працівників державного органу та інших осіб, зокрема, здійснення протиправного тиску на підлеглих, погрози звільненням з роботи;

- перешкоджання в інший спосіб об`єктивному вивченню обставин вчинення дисциплінарного проступку.

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

VІІІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

32. З огляду на викладені приписи статті 341 КАС України, Суд здійснює перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги.

33. Касаційне провадження у цій справі відкрите з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

34. Спірним питанням у цій справі є правомірність відсторонення позивача від роботи з підстав його відмови від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19.

35. Після подання касаційної скарги та відкриття касаційного провадження у цій справі, Велика Палата Верховного Суду за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 висловила правовий висновок, який полягає у наступному.

36. У вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи питання відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на підставі закону, дійшла висновку про те, що обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

37. Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

38. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення працівника від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

39. Досліджуючи питання, чи було відсторонення позивачки від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

40. З урахуванням вказаної правової позиції, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

41. Як встановлено судами, позивач є працівником Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області та обіймає посаду головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції. Формально він належить до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

42. Застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним посадових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

43. Суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції, він міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області.

44. ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в Управлінні державної служби якості освіти у Вінницькій області, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19.

45. Ураховуючи наведене, таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

46. Велика Палата Верховного Суду у справі 130/3548/21 вказувала на те, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

47. Враховуючи вказану правову позицію, колегія суддів Верховного Суду зазначає про те, що суди попередніх інстанцій, перевіряючи законність відсторонення позивача від роботи для протидії зараженню COVID-19, залишили указані обставини поза увагою та не врахували, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи головним спеціалістом, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

48. Також як вбачається із змісту позовних вимог, позивачем була заявлена вимога про стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час відсторонення від виконання посадових обов`язків.

49. Так, у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов`язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.

50. У той же час положення статті 341 КАС України позбавляють можливості суд касаційної інстанції самостійно визначити розмір середнього заробітку за час відсторонення від виконання посадових обов`язків.

51. З огляду на це Суд не може погодитися або спростувати як висновки сторін у справі стосовно суті спору, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки необхідності відсторонення позивача від роботи, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів.

52. Як обумовлено статтею 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

53. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

54. Оскільки під час розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення помилкового судового рішення, і виправлення відповідної помилки потребує з`ясування обставин і дослідження доказів, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд суду першої інстанції.

ІХ. Судові витрати

55. Оскільки за наслідками касаційного розгляду Судом не ухвалюється нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2022 року в справі № 120/17495/21-а скасувати, справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: О.Р. Радишевська

С.А. Уханенко