Постанова

від 06.06.2022 по справі 351/1057/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 червня 2022 року

м. Київ

справа № 351/1057/15-ц

провадження № 61-15498св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області,

відповідачі: Снятинська міська рада Івано-Франківської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2019 року у складі судді Калиновського М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Горейко М. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року прокурор Снятинського району Івано-Франківської області звернувся до суду з позовом до Снятинської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсними та скасування рішення міської ради, державного акта на право приватної власності на землю та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в ході вивчення прокуратурою Снятинського району стану законності щодо додержання земельного законодавства на території Снятинської міської ради встановлено, що рішенням Снятинської міської ради від 12 квітня 2007 року № 201 ОСОБА_1 надано для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у приватну власність земельну ділянку, площею 0,10 га, що розміщена у АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення відповідачу видано державний акт від 19 грудня 2008 року серії ЯЖ № 624337 на право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, кадастровий номер - 26252:10100:01:039:0108.

Згідно інформації відділу містобудування, архітектури та містобудівного кадастру Снятинської районної державної адміністрації, земельна ділянка в АДРЕСА_1 передана у власність ОСОБА_1 в порушення вимог Генерального плану забудови м. Снятина, оскільки частково, площею 0, 0070 га, накладається на землі загального користування - тротуар.

З урахуванням викладених обставин прокурор просив суд поновити строк позовної давності; визнати недійсним та скасувати рішення Снятинської міської ради від 12 квітня 2007 року № 201 «Про передачу земель у приватну власність» щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га; визнати недійсним та скасувати державний акт від 19 грудня 2008 року серії ЯЖ № 624337 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, виданий ОСОБА_1 , зареєстрований 19 грудня 2008 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010831001308, кадастровий номер земельної ділянки 26252:10100:01:039:0108; зобов`язати ОСОБА_1 повернути Снятинській міській раді земельну ділянку площею 0,10 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 26252:10100:01:039:0108.

08 грудня 2015 року прокуратурою Снятинського району Івано-Франківської області подано заяву про зміну предмету позову, яку обґрунтовано тим, що згідно акту старшого державного виконавця відділу ДВС Снятинського районного управління юстиції від 09 липня 2015 року, на час проведення виконавчих дій встановлено факт наявності на спірній земельній ділянці збудованої огорожі висотою 45 см, шириною 25 см та прикріплено до фундаменту металеві прути в кількості семи одиниць висотою 1 метр та чотири одиниці висотою 2 метри.

Враховуючи наведене, прокурор просив суд змінити предмет позову, виклавши позовні вимоги наступним змістом: визнати недійсним та скасувати рішення Снятинської міської ради від 12 квітня 2007 року № 201 «Про передачу земель у приватну власність» щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га; визнати недійсним та скасувати державний акт від 19 грудня 2008 року серії ЯЖ № 624337 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, виданий ОСОБА_1 , зареєстрований 19 грудня 2008 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010831001308, кадастровий номер земельної ділянки 26252:10100:01:039:0108; зобов`язати ОСОБА_1 демонтувати огорожу, встановлену на земельній ділянці площею 0,10 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , а також привести у відповідність та повернути Снятинській міській раді вищевказану земельну ділянку.

Ухвалою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2018 року в даній справі здійснено процесуальне правонаступництво, замінено позивача - прокурора Снятинського району Івано-Франківської області на заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2019 року позов задоволено частково.

Поновлено заступнику керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області строк позовної давності.

Визнано недійсним та скасовано рішення Снятинської міської ради Івано-Франківської області від 12 квітня 2007 року № 201 «Про передачу земель у приватну власність» щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,10 га.

Визнано недійсним та скасовано державний акт від 19 грудня 2008 року серії ЯЖ № 624337 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, виданий ОСОБА_1 , зареєстрований 19 грудня 2008 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010831001308, кадастровий номер земельної ділянки: 26252:10100:01:039:0108.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути Снятинській міській раді захоплену земельну ділянку площею 0,0070 га по АДРЕСА_1 та демонтувати встановлену на ній огорожу.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що під час прийняття спірних рішень Снятинською міською радою Івано-Франківської області було порушено право на користування тротуарним проходом по АДРЕСА_1 , оскільки пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право користуватись об`єктами благоустрою населених пунктів.

При цьому суд першої інстанції вважав, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду, оскільки у прокурора таке право виникло з часу вивчення рішення виконавчого комітету Снятинської міської ради № 940-67/2015 від 19 червня 2015 року, а з позовом до суду він звернувся в липні 2015 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Візінський В. В. подав апеляційну скаргу,

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Візінського В. В. задоволено частково.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2019 року змінено.

Виключено абзац другий резолютивної частини рішення щодо поновлення прокурору строку позовної давності.

Викладено абзаци третій, четвертий та п`ятий резолютивної частини рішення у такій редакції:

«Визнати незаконним та скасувати рішення Снятинської міської ради Івано-Франківської області від 12 квітня 2007 року № 201 «Про передачу земель у приватну власність» щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га.

Визнати недійсним державний акт від 19 грудня 2008 року серії ЯЖ № 624337 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, виданий ОСОБА_1 , зареєстрований 19 грудня 2008 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010831001308, кадастровий номер земельної ділянки: 26252:10100:01:039:0108.

Зобов`язати ОСОБА_1 демонтувати на земельній ділянці кадастровий номер 26252:10100:01:039:0108 встановлену огорожу по межі з АДРЕСА_2 ».

В іншій частині рішення суду першої інстанції суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що право власності на спірну земельну ділянку виникло у ОСОБА_1 з порушенням вимог закону, а тому відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом визнання спірного рішення незаконним та його скасування, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та зобов`язання ОСОБА_1 демонтувати на земельній ділянці встановлену ним огорожу по межі з АДРЕСА_2 .

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку у мотивувальній частині рішення, що строк позовної давності прокурором не пропущено, але помилково поновив цей строк під час викладення резолютивної частини рішення.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

27 листопада 2020 року на адресу Верховного Суду від першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заявник просить суд касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

09 листопада 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

В зв`язку з увільненням від роботи на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони судді Калараша А. А., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи за касаційним провадженням № 61-15498св20.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 травня 2022 року, вказана справа передана на розгляд колегії суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 листопада 2000 року ОСОБА_1 отримав у спадщину після смерті ОСОБА_2 спадкове майно, яке складається з житлового будинку, площею 38,08 кв.м, з належними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Згідно рішення Снятинської міської ради від 12 квітня 2007 року № 201 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,10 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. У пункті 4 рішення вказано, що межі границь погоджені з усіма суміжними землекористувачами, але, враховуючи, що обмір земельної ділянки проведений без достатньої точності, при видачі державного акта в межах погоджених границь можливі незначні зміни загальної площі.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 624337 від 19 грудня 2008 року, ОСОБА_1 на підставі рішення Снятинської міської ради від 12 квітня 2007 року № 201 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 26252:10100:01:039:0108 з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га у межах згідно з планом.

Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010831001308.

Із акту № 15, складеного 15 червня 2015 року виконавчим комітетом Снятинської міської ради, вбачається, що комісією проведено обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та встановлено, що ОСОБА_1 розпочав монтажні роботи огорожі біля житлового будинку по АДРЕСА_1 , і встановлено, що межа земельної ділянки згідно викопіювання з кварталу вул. В. Коснятина , проходить по стіні житлового будинку, а згідно державного акту на право власності захоплено частину земель загального користування (тротуарний прохід) з однієї сторони житлового будинку шириною 2 м 33 см, а з другої - 2 м 90 см. Орієнтовна площа захопленої ділянки становить 70 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету Снятинської міської ради від 19 червня 2015 року № 940-67/2015 ОСОБА_1 рекомендовано зупинити будівельні роботи з монтажу огорожі на тротуарі по АДРЕСА_2 .

Із листа відділу містобудування, архітектури та містобудівного кадастру Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 30 червня 2015 року № 01-15/26 убачається, що земельна ділянка, виділена ОСОБА_1 згідно державного акту серії ЯЖ № 624337 від 19 грудня 2008 року, не відповідає генеральному плану забудови м. Снятин, оскільки відповідно до генплану межі земельної ділянки не виходять на землі загального користування (тротуар). Державний акт виданий всупереч генплану міста, так як він захоплює частину земель загального користування (тротуар).

Із ситуаційної схеми розташування земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , складеної та підписаної виконуючим обов`язки головного архітектора Снятинського району С. Чопей та завідуючим відділом земельних ресурсів М. Макотяк, встановлено, що згідно державного акта на право власності та викопіювання з кварталу вул. В. Коснятина , із зазначенням земель загального користування (тротуарного проходу), вбачається, що площа захопленої відповідачем земельної ділянки загального користування (тротуарного проходу) становить 70 кв.м.

За результатами проведення комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 1580/19-28/1062-1066/20-28 від 08 травня 2020 року отриманий такий висновок.

За адресою АДРЕСА_1 розташована земельна ділянка, яку використовує ОСОБА_1 . В межах земельної ділянки розміщено два житлові будинки (позначено як №1 та №2), господарська будівля (№ 3) та гараж (№ 4). Частиною даних будівель користується ОСОБА_1 , інші будівлі знаходяться в користування інших осіб. Правовстановлюючі документи на дані будівлі в матеріалах справи відсутні.

За наслідками проведення топографо-геодезичних робіт в межах земельної ділянки встановлено, що фактична площа досліджуваної земельної ділянки становить 0,1023 га. Фактична ширина проїжджої частини вул. Коснятина становить 7,00 м (рис.12,13), фактична ширина тротуару по вул. Коснятина до земельної ділянки ОСОБА_1 становить 2,00 м., фактична ширина тротуару попри земельну ділянку ОСОБА_1 становить 0,70 м., фактична ширина тротуару за земельною ділянкою відповідача становить 1,65 м.

Фактична ширина тротуару, який проходить попри земельну ділянку ОСОБА_1 по вул.Коснятина становить 0,70 м, а згідно ДБН ширина пішохідної зони тротуару повинна становити 1,5 м. Отже, фактична ширина тротуару, який проходить попри земельну ділянку ОСОБА_1 по вул.Коснятина не відповідає ДБН.

Встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2625210100:01:039:0108 накладається на тротуар і частково на проїжджу частину вул. В. Коснятина .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу частин першої та другої статті 78, частини першої статті 79 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

У статті 152 ЗК України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема за змістом частини першої-другої цієї статті держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі статтею 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України.

Згідно з положеннями частини шостої-десятої статті 118 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п`ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Отже, на час оформлення державного акта на право власності на землю на замовлення ОСОБА_1 мав бути розроблений проект відведення земельної ділянки.

За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої-другої статті 83 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття рішення органом місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Пунктом «а» частини другої статті 83 ЗК України встановлено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: території загального користування, вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки.

Згідно статті 14 вказаного Закону передбачено, що об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, місцевих правил забудови, інших вимог, передбачених законодавством.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, незаконним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що незаконність оскаржуваного рішення Снятинської міської ради від 12 квітня 2007 року № 201, на підставі якого ОСОБА_1 було видано державний акт від 19 грудня 2008 року серії ЯЖ №624337 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 26252:10100:01:039:0108, підтверджено належними та допустимими доказами, що містяться у матеріалах справи, зокрема листом відділу містобудування, архітектури та містобудування Снятинської РДА, де зазначено, що відповідачу земельна ділянка передана в порушення вимог Генерального плану забудови м. Снятин, оскільки частково, площею 70 кв.м, накладається на землі загального користування (тротуар).

Крім того, даний факт підтверджується актом комісії Снятинської міської ради від 15 червня 2015 року, де зазначено, що ОСОБА_1 використовуються землі загального користування, а саме - тротуарного проходу з однієї сторони житлового будинку по АДРЕСА_1 , шириною 2 м 33 см, а з другої сторони - 2 м 90 см, орієнтовною площею 70 кв.м.

Відповідно до координат поворотних точок меж земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , та перенесення в натурі на місцевості координат поворотних точок меж даної земельної ділянки, межі спірної земельної ділянки згідно державного акту на право власності на земельної ділянки виходять за межі бордюру тротуару вул. В. Коснятина .

Ці обставини підтверджені також висновком судової експертизи.

Оскільки землі загального користування віднесено до земель, які не підлягають передачі у приватну власність, органи державної влади чи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями передачі їх у приватну власність.

Ураховуючи, що під час прийняття спірних рішень відповідачем - Снятинською міською радою Івано-Франківської області було порушено право територіальної громади на користування тротуарним проходом, який входить до складу вулиці загального користування, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про скасування рішення Снятинської міської ради Івано-Франківської області від 12 квітня 2007 року № 201 «Про передачу земель у приватну власність» щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га.

Крім того, оскільки під час розгляду справи знайшов підтвердження факт незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано державний акт від 19 грудня 2008 року серії ЯЖ № 624337 на право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, кадастровий номер - 26252:10100:01:039:0108, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про визнання вказаного державного акту недійсним.

Інші позовні вимоги фактично є похідними від вимог, зазначених вище, а тому також підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо порушення повноважень прокурора на звернення до суду є безпідставними з наступних підстав.

Особливості участі прокурора в розгляді справ установлено статтею 56 ЦПК України, за змістом положень яких у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

В даному випадку прокурор звернувся до суду з позовом про визнання незаконним і скасування рішення Снятинської міської ради, визнання недійсним державного акта. При скасуванні правовстановлюючих документів на земельну ділянку необхідною умовою є скасування рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до яких видавалися правовстановлюючі документи. Тобто, Снятиська міська рада є вказаним органом місцевого самоврядування і до неї заявлено одну із позовних вимог. Прокурор посилався на те, що особою, уповноваженою здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є відповідач - Снятинська міська рада, а тому вказана юридична особа не може бути позивачем в даній справі.

Разом з тим, орган місцевого самоврядування є представницьким органом територіальної громади, який діяв при прийнятті рішення про передачу земельної ділянки ОСОБА_1 всупереч інтересам територіальної громади, передавши у власність частину вулиці, на якій розміщений тротуар.

Оскільки орган місцевого самоврядування у даному випадку є відповідачем, тому прокурор фактично подав позов в інтересах територіальної громади.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Підтримка, що надається прокурором одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, зокрема коли необхідно захистити інтереси держави від зловживань.

Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Дійсно, враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру» (стаття 23).

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави,якщо: 1) захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Для вирішення справи суттєвим вбачається з`ясування поняття «інтереси держави». Слід враховувати, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону

України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Отже зміст і суть поняття «інтереси територіальної громади» охоплюється поняттям «інтереси держави», оскільки обумовлює дотримання певного суспільного порядку.

Таким чином, у разі якщо представницький орган територіальної громади, яким є орган місцевого самоврядування, діє всупереч інтересів територіальної громади, то прокурор наділений повноваженнями захищати такі інтереси територіальної громади як складову інтересів держави, за умови відсутності іншого державного органу з відповідними повноваженнями, спрямованими на здійснення такого захисту.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, та не суперечать існуючим правовим позиціям Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції, - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2019 року у незміненій частині та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов