Постанова

від 06.06.2022 по справі 341/1186/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 341/1186/20

Провадження № 22-ц/4808/604/22

Головуючий у 1 інстанції Мергель М.Р.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Шандалович В.В.

з участю представників: ОСОБА_1 адвоката Савчука В.Р;

Бурштинськї міської ради Кудиби З.І. та прокурора Верешка М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Савчука Василя Романовича на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 01 лютого 2022 року у справі за позовом Тисменицької місцевої прокуратури в інтересах Бурштинської міської ради Івано-Франківської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за землю в розмірі 154 508,30 грн,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року Тисменицька місцева прокуратура в інтересах Бурштинської міської ради Івано-Франківської області звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків у розмірі 154 508,30 грн, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Тисменицькою місцевою прокуратурою під час опрацювання інформації Дем`янівської сільської ради з приводу використання на території сільської ради земель та сплати платежів до бюджету встановлено, що ОСОБА_1 після укладення у листопаді 2015 року договору про поділ нерухомого майна та відокремлення належної йому частини майна, а саме: нежитлової будівлі, складу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не укладено з сільською радою договір оренди земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 безпідставно збережено кошти, які сільська рада могла отримати у вигляді орендної плати за землю, що в свою чергу породжує неможливість забезпечення подальшого розвитку соціально-економічного розвитку міста та перешкоджає виконанню покладених на орган місцевого самоврядування завдань і є порушенням інтересів держави у бюджетній та земельній сферах. Враховуючи, те що відповідач не вчинив дій спрямованих на оформлення права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 з 09.11.2015р. є власником нерухомого майна - нежитлової будівлі площею 1296,2 кв.м., яке розміщене на земельній ділянці площею 2,6873 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата. Враховуючи наведене, Дем`янівською сільською радою з урахуванням площі земельної ділянки та її нормативно-грошової оцінки, на підставі «Положення про оренду земельних ділянок в селі Дем`янів та порядку встановлення розмірів орендної плати на земельні ділянки», затвердженого рішенням сесії Дем`янівської сільської ради від 06.02.2008 року, розраховано розмір безпідставно збережених коштів як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності, просили стягнути з ОСОБА_1 на користь Дем`янівської сільської ради безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за землю площею 2,6873 га, у розмірі 154 508,3 грн за період з 30.11.2017 року по 30.06.2020 року.

Ухвалою Галицького районного суду від 24 березня 2021 року враховуючи зміну адміністративного поділу колишнього Галицького району Івано-Франківської області, позивача у справі єдиний унікальний номер 341/1186/20 Дем`янівську сільську раду замінено на її правонаступника Бурштинську міську раду.

Відповідно до наказу від 17.02.2021 року Генерального прокурора України Венедіктової І.В. затверджено перелік і територіальну юрисдикцію окружних прокуратур, зокрема до Івано-Франківської окружної прокуратури входить Тисминецька місцева територіальна громада. День початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року (а.с.171-173).

Рішенням Галицького районного суду від 01 лютого 2022 року позов Івано-Франківської окружної прокуратури в інтересах Бурштинської міської ради Івано-Франківської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Бурштинської міської ради Івано-Франківської області безпідставно збережені кошти у розмірі 147 875,6 грн та 2218,14 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення в частині задоволення позовних вимог, посилаючись на допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказує, що незважаючи на наявні порушення, зокрема не надходження до місцевого бюджету значних сум коштів від оренди земельної ділянки територіальної громади села, Дем`янівською сільською радою заходів, щодо стягнення наявної суми заборгованості самостійно не вжито, що свідчить про їхню бездіяльність. Разом з тим, вказує, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки площею 2,6873га, кадастровий номер 2621282001:01:001:1493 яка розташована в АДРЕСА_1 , і що саме на цій земельній ділянці знаходиться належне йому нежитлове приміщення. Стверджує, що він може використовувати тільки частину земельної ділянки, яка знаходиться під належним йому приміщенням, площа забудови якого (1296,2кв.м.) в рази менша ніж площа земельної ділянки (2,6873гa.) Використання земельної ділянки в рази більшого розміру є неможливим, адже відповідач фізично не може використовувати її в такому розмірі (2,6873га), оскільки приміщення знаходиться на площі земедьної ділянки, що не перевищує 13 сотих. Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України до набувача об`єкту нерухомості переходить право користування на ту частину земельної ділянки, яка зайнята будівлею або спорудою та на частину, яка необхідна для їх обслуговування. Крім того з інформаційної довідки з публічно кадастрової карти чітко видно, що на вказаній земельній ділянці знаходяться інші об`єкти нерухомого майна, про що відомо органу місцевого самоврядування та не заперечувалось сторонами. А тому, невідомо чим керувався суд, коли робив висновок про те, що на вказаній земельній ділянці розміщене нерухоме майно Відповідача, і саме ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки, площа якої в рази перевищує площу об`єкту нерухомості,так як на земіельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна, що належать третім особам. Разом з тим, у даній позовній заяві прокурор, не зазначив в чому саме полягає неможливість Дем`янівської сільської ради (правонаступником якої є Бурштинська міська рада) самостійно звернутися із позовом про стягнення безпідставно збережених коштів, оскільки позивач, в особі яких в інтересах держави з позовом до суду звернувся прокурор Тисменипької районної прокуратури (правонаступник - Івано-Франківська окружна прокуратура), має підстави і можливість самостійно захищати свої права, а прокурор не довів неможливості реалізації такого захисту безпосередньо позивачем (відсутність судового збору такою підставою не являється).

У квітня 2022 року керівник Івано-Франківської окружної прокуратури Шишко Є. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи подані апелянтом, просить відмовити у задоволенні скарги, рішення Галицького районного суду від 01.02.2022 року залишити без змін. Вказує, що факти викладені у апеляційній скарзі представника відповідача ніяким чином не спростовують відсутність підстав для представництва інтересів держави в особі Бурштинської міської ради та наявність порушень земельного законодавства - безпідставного збереження коштів у виді орендної плати за землю, а також перевірялись у ході судового розгляду у суді першої інстанції. Разом з тим, згідно інформації Дем`янівської сільської ради від 20.09.2019 року №200 заходи щодо стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів не вживалось тому, що в бюджеті сільської ради не передбачені кошти на сплату судового збору за подання позовної заяви та кошти на оплату послуг юриста, що свідчить про бездіяльність позивача. Зважаючи на викладене та враховуючи фактичну бездіяльність уповноваженого на захист інтересів держави органу, прокурор пред`явив цей позов у інтересах держави в особі Дем`янівської сільської ради.

У квітні 2022 року міський голова Андрієшин А. подав до суду письмові пояснення по суті апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 01.02.2022 року. Зокрема, зазначає, що з 2015 року відповідач у договорі про поділ майна взяв на себе зобов`язання укласти договір оренди земельної ділянки для обслуговування відповідної частки нерухомого майна, проте до часу вирішення цього спору жодних дій для виконання зобов`язанння не вчиняв. Своєю чергою земельна ділянка площею 2,6873 га (кадастровий номер 2621282001:01:001:1493) спеціально формувалась органом місцевого самоврядування для обслуговування частки нерухомого майна відповідача. Відповідач не звертався ні до Дем`янівської сільської ради, ні до його правонаступника - Бурштинської міської ради для укладення договору оренди. Також від нього не надходили звернення щодо зменшення площі земельної ділянки (поділу, виділу), яка необхідна для обслуговування належної йому споруди. Також відповідач не надав суду доказів відсутності у нього обов`язку укласти договір оренди землі під його нерухомим майном та сплачувати орендну плату. Зокрема, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Таким чином, відповідач набув право користування земельною ділянкою відповідно до частки набутого ним нерухомого майна. Водночас він свідомо не звертався до органів місцевого самоврядування для оформлення договору оренди земельної ділянки для уникнення сплати орендної плати.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просить задовольнити її у повному обсягу.

Представники Бурштинської міської ради заперечили доводи апеляційної скарги, вважають оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Задовольняючи частково позов Івано-Франківської окружної прокуратури в інтересах Бурштинської міської ради Івано-Франківської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, суд першої інстанції виходив з того, що на цей час у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для користування земельною ділянкою площею 2,6873 га (кадастровий номер 2621282001:01:001:1493), на якій розміщене його нерухоме майно і для обслуговування якого, фактично, вказана земельна ділянка відводилась і створювалась як об`єкт цивільних правовідносин. Зазначена земельна ділянка сформована відповідно до вимог земельного законодавства, індивідуально виділена, чітко визначена на місцевості з конкретною площею 2,6873 га. При цьому доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі. Разом з тим, зазначив, що земельна ділянка площею 2,6873 га (кадастровий номер 2621282001:01:001:1493) як об`єкт цивільних прав остаточно сформована лише 11.01.2018, тобто в день реєстрації права власності органу місцевого самоврядування на неї, а раніше договір оренди укласти неможливо, то суд бере до уваги та вважає обґрунтованими доводи представника відповідача щодо безпідставності розрахунку позивачем і прокурором відповідних сум, починаючи з 20.11.2017.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 09.11.2015 між ПАТ «Домобудівник» і ОСОБА_1 укладено договір про поділ нежитлової будівлі, складу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як учасники спільної часткової власності нежитлової будівлі складу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 сторони домовились про поділ цього нерухомого майна таким чином:

- ПАТ «Домобудівник» належить нежитлова будівля загальною площею 3193,8 кв. м, з поштовою адресою: АДРЕСА_1 , що становить 71/100 ідеальних часто нежитлової будівлі, складу.

- ОСОБА_1 належить нежитлова будівля загальною площею 1296,2 кв. м, з поштовою адресою: АДРЕСА_1 , що становить 29/100 ідеальних часто нежитлової будівлі, складу.

Згідно з п. 4 вищевказаного договору сторони зобов`язуються самостійно укласти договори оренди земельної ділянки, на якій розташовані приміщення з Дем`янівською сільською радою Галицького району Івано-Франківської області.

Надалі відповідно до рішення Дем`янівської сільської ради від 20.10.2017 ПАТ «Домобудівник» надано дозвіл на поділ орендованої земельної ділянки (кадастровий номер 2621282001:01:001:0264) по АДРЕСА_1 на три земельні ділянки площею 2, 6873 га, 1,6125 га та 8,4756 га., а також рекомендовано ПАТ «Домобудівник» розробити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Рішенням Дем`янівської сільської ради від 20.12.2017 затверджено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки в АДРЕСА_1 для обслуговування виробничих приміщень.

Також вирішено земельну ділянку площею 8,4756 га (кадастровий номер 2621282001:01:001:1492) передати ПАТ «Домобудівник» в оренду, а земельні ділянки площею 1,6125 га (кадастровий номер 2621282001:01:001:1494) та площею 2,6873 га (кадастровий номер 2621282001:01:001:1493) вилучити із користування ПАТ «Домобудівник» у зв`язку з відчуженням об`єкта нерухомого майна і зарахувати їх в землі запасу сільської ради.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка (кадастровий номер 2621282001:01:001:1493) площею 2,6873 га належить Дем`янівській сільській раді та має цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для обслуговування виробничих приміщень, датою державної реєстрації земельної ділянки є 29.11.2017. При цьому датою державної реєстрації права власності на цю земельну ділянку є 11.01.2018, а земельна ділянка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з даними актів від 16.08.2019 та 11.06.2020 ОСОБА_1 належить нежитлова будівля загальною за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована на виділеній для цього земельній ділянці площею 2,6873 га (кадастровий номер 2621282001:01:001:1493). Вказана особа не має права на користування цією земельною ділянкою, проте користується нею, у зв`язку з чим до місцевого бюджету не надходять відповідні кошти.

Згідно з листом Дем`янівської сільської ради від 22.07.2020 № 141 заходи щодо стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів не вживались, оскільки в бюджеті сільської ради не передбачені кошти на сплату судового збору за подання позовної заяви та відсутній юрист.

Дем`янівська сільська рада з урахуванням площі земельної ділянки та її нормативно-грошової оцінки, на підставі «Положення про оренду земельних ділянок в селі Дем`янів та порядку встановлення розмірів орендної плати на земельні ділянки», затвердженого рішенням сесії Дем`янівської сільської ради від 06.02.2008, розрахувала розмір безпідставно збережених коштів, як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у формі орендної плати за землю, яка нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, в межах позовної давності за період з 30.11.2017 по 30.06.2020 у сумі 154 508,3 грн.

Вказана сума розрахована із врахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки (кадастровий номер 2621282001:01:001:1493) площею 2,6873 га, на якій знаходиться належна ОСОБА_1 нежитлова будівля - склад: в 2017 році - 1882334,4 грн, 2018 - 1995274,46 грн, 2019 - 1995274,46 грн, 2020 - 1995274,46 грн (наданого відділом Держгеокадастру у Галицькому районі Головного управління Держегокадастру в області) та орендної ставки 3% (згідно з Положенням про оренду земельних ділянок в селі Дем`янів та порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки, затвердженого рішенням дванадцятої сесії п`ятого кликання Дем`янівської сільської ради від 06.02.2008).

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

Статтями 125, 126 ЗК України передбачено, що право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Статтею 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Відповідно до пп. 14.1.147 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Пунктом 14.1.136, п. 14.1 ПК України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 286.1. ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельною кадастру.

Відповідно до ст. 39 Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі"' право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, укладеним та зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача..

Таким чином, право на земельну ділянку у набувача будинку, будівлі або споруди виникає з моменту набуття права на будинок, будівлю або споруду незалежно від будь-яких подальших дій набувача щодо оформлення права на земельну ділянку.

Реєстрація права власності на об`єкт нерухомості не тягне за собою безумовного переходу права власності на земельну ділянку під об`єктом нерухомості, а вимагає в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладання відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди в установленому порядку, тобто договорів оренди.

Враховуючи наведене, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Установлено, що ОСОБА_1 володіє лише нежитловим приміщенням площею 1296,2 кв.м., розташованим на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . Правовстановлюючих документів на земельну ділянку не отримав, жодних прав щодо вказаної земельної ділянки за відповідачем не зареєстровано.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п. п. 8.9. ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Установлено, що у період з 30.11.2017 року по 30.06.2020 року ОСОБА_1 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.

Відповідно до статті 39 ЗК України та Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, укладеним та зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, тобто існує принцип єдності та цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований.

Таким чином, право на земельну ділянку в набувача будинку, будівлі або споруди виникає з моменту набуття права на будинок, будівлю або споруду незалежно від будь-яких подальших дій набувача щодо оформлення права на земельну ділянку.

Водночас, реєстрація права власності на об`єкт нерухомості не тягне за собою безумовного переходу права власності на земельну ділянку під об`єктом нерухомості, а вимагає в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладання відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди в установленому порядку, тобто договорів оренди.

Враховуючи наведене, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Разом з тим, відповідач правомірно володіє лише об`єктом нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , проте, правовстановлюючих документів на земельну ділянку не отримував, жодних прав щодо вказаної земельної ділянки не реєстрував.

З аналізу наведених норм вбачається, що користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє орендодавця права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 по справі №629/4628/16-ц, Постанові Великої палати Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №922/3412/17, відповідно до яких вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Крім цього, даними рішеннями судів визначено, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ним використовується земельна ділянка площею 2,6873 га за адресою: АДРЕСА_1 , і що саме за цією ж адресою знаходиться належне йому нерухоме майно адже як вбачається з матеріалів справи з 2015 року скаржник у договорі про поділ майна взяв на себе зобов`язання укласти договір оренди земельної ділянки для обслуговування відповідної частки нерухомого майна.

Таким чином, відповідач набув право користування земельною ділянкою відповідно до частки набутого ним нерухомого майна. Водночас він свідомо не звертався до органів місцевого самоврядування для оформлення договору оренди земельної ділянки для уникнення сплати орендної плати були у попереднього землекористувача.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що належне йому нерухоме майно та земельна ділянка розташовані за різними адресами, а, отже, в позові має бути відмовлено судом адже частиною 3 пункту 1 Порядку присвоєння адресу об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна перелік об`єктів будівництва, об`єктів нерухомого майна, яким не присвоюється адреса, зазначено у додатку. Так, відповідно до п. 1 цього додатку земельним ділянкам адреса не присвоюється.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність в прокурора як позивача звертатись в суд за захистом інтересів Бурштинської міської ради слід виходити з наступного.

Відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно з пунктом 3 частини першої статі 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частина друга 2 статті 129 Конституції України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

У частині третій статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави»

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону «Про прокуратуру».

Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Верховний Cуд неодноразово звертав увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У частині четвертій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Вказані висновки містяться в постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 року в цивільній справі № 648/2821/18 (провадження № 61-8684св19) та правильно були взяті до уваги судом апеляційної інстанції.

Встановивши, що Бурштинська міська рада не вживає жодних заходів щодо відшкодування завданої відповідачем шкоди державі та прокурор обґрунтував цим свій позов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що це є підставою для здійснення прокуратурою представництва інтересів органу відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України) становить 2 189 грн.

Ціна позову в цій справі становить 154 508,30 грн, яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2481 грн*100=248 100 грн).

Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Савчука Василя Романовича залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 01 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09 червня 2022 року.

Судді: В.Д.Фединяк

Л.В.Василишин

І.О.Максюта