Ухвала

від 09.06.2022 по справі 908/983/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 908/983/21

Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Огороднік К.М.

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області з доданими до неї матеріалами

на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 30.09.2021 року

та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2022 року

у справі № 908/983/21

Кредитори 1/ фізична особа-підприємець Калінін Василь Володимирович

2/ Головне управління ДПС у Запорізькій області

Боржник Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд-Агро-Хім»,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.09.2021 року у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Запорізькій області відмовлено; затверджено звіт арбітражного керуючого Тущенка С.В. про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за період з 12.07.2021 по 25.08.2021 у розмірі 26 129,03 грн.; звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута затверджено; ліквідовано банкрута Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд-Агро-Хім» ; провадження у справі закрито.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2022 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 30.09.2021 у справі № 908/983/21, залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 30.09.2021 у справі № 908/983/21, залишено без змін.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Запорізькій області (надіслана 16.05.2022 року, що підтверджується конвертом з штрих кодом 6900512491092) на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 30.09.2021 року та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2022 року у справі № 908/983/21, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення; відстрочити сплату судового збору.

Перевіривши касаційну скаргу з доданими до неї матеріалами, суддею-доповідачем встановлено, що вона не відповідає вимогам ст.ст. 287-291 ГПК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

08.02.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-ІХ, згідно з яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.

Статтею 290 ГПК України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту п`ятого частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено, серед іншого, підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту четвертого частини другої статті 287 ГПК України на скаржника покладається обов`язок обґрунтування неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). При цьому касаційна скарга має містити мотиви взаємозв`язку між ухваленням незаконного судового рішення та підставою для касаційного оскарження судових рішень, передбаченою статтею 287 цього Кодексу з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, вичерпних обґрунтувань, позаяк відкриття касаційного провадження за відсутності або неточності таких обґрунтувань може призвести до порушено принципу «правової визначеності».

Так, в обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені з неправильним застосуванням норм процесуального права та порушенням норм матеріального права.

Лише посилання скаржника, як на підставу для відкриття касаційного провадження, на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права без зазначення конкретних норм права (пункт, частина, стаття), які, на думку скаржника, неправильно чи з порушенням застосовано судом першої та апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваних судових рішень, не можна вважати таким, що відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України.

В цілому доводи касаційної скарги фактично зводяться до власного викладення обставин справи стороною по справі. Скаржник чітко не вказав правову підставу касаційного оскарження згідно з частиною другою статті 287 ГПК України, а саме в чому полягало неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права та чи є таке порушення підставою для відкриття касаційного провадження на підставі відповідного пункту частини другої статті 287 ГПК України у контексті статті 310 ГПК України (частини першої та/або відповідного пункту (пунктів) частини третьої).

Крім того відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено у Законі України "Про судовий збір".

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні питання про можливість касаційного оскарження процесуального документа суду апеляційної інстанції визначальним є саме судовий акт суду першої інстанції, а не результат його перегляду в апеляційному порядку, та відповідно, зміст резолютивної частини процесуального документа суду апеляційної інстанції.

Так, відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021року становить 2 270 грн.

Таким чином, за подання до Верховного Суду касаційної скарги скаржник мав сплатити судовий збір в сумі 2 270 грн.

Проте до матеріалів касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених законом порядку і розмірі, натомість заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору з посиланням на те що Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2022 року №188 "Про внесення змін до Порядку виконання повноважень державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану" внесено зміни до Порядку підпункту 2 пункту 19 щодо роботи Казначейства , які здійснюють платежі за дорученням клієнтів з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунка у визначеній черговості. Відповідно до підпункту 2 пункту 19 Порядку, органи казначейства не здійснюють платежі щодо сплати судового збору. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та запровадженням воєнного стану на території України, постановами Кабінету Міністрів України від 10.03.2022 року №245 "Про спрямування коштів до резервного фонду державного бюджету" та від 01.04.2022 №401 "Про спрямування коштів до резервного фонду державного бюджету" вирішено скоротити видатки загального фонду Державного бюджету України на 2022 рік та збільшити видатки за програмою 3511030 «Резервний фонд».

Відповідно до частини першої ст. 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

При вирішенні питання про відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.

При цьому, особа, яка заявляє клопотання про відстрочення сплати судового збору, повинна навести доводи та надати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Проте, заявник не надав жодних доказів на підтвердження своїх доводів, що підтверджують його майновий стан та не надав доказів можливості сплати вказаних грошових коштів до закінчення розгляду справи в касаційній інстанції.

Суд зазначає, що ст. 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, тому самі лише посилання заявника касаційної скарги на відсутність у нього коштів для сплати судового збору не можуть вважатися безумовною підставою для відстрочення такої сплати.

Враховуючи викладене, Верховний Суд відхиляє клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору.

Варто зазначити, що відмова у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги не може вважатися обмеженням доступу до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Крім того, відповідно до статті 291 ГПК України особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Як вбачається з касаційної скарги, Головне управління ДПС у Запорізькій області не надало доказів щодо направлення копії касаційної скарги іншим учасникам справи.

Неповідомлення інших учасників справи про звернення з касаційною скаргою порушує процесуальні права цих учасників, принципи рівності та змагальності сторін, закріплені у статті 2 ГПК України.

Відповідно до частин 2, 5 ст. 292 та ст. 174 ГПК України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 290 цього Кодексу, така скарга залишається без руху, про що суддею-доповідачем постановляється відповідна ухвала із зазначенням строку на усунення скаржником недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

З огляду на викладене, касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі ч. 2 статті 292 ГПК України.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 288, 290, 292 ГПК України, статті 4,6,8 Закону України "Про судовий збір" Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

1.Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Запорізькій області про відстрочення сплати судового збору.

2. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 30.09.2021 року та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2022 року у справі № 908/983/21 - залишити без руху.

3. Надати Головному управлінню ДПС у Запорізькій області строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме: сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 270 грн. і надати Суду відповідні докази здійснення такої оплати; виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України та зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав); надати докази надіслання копії касаційної скарги і доданих до неї документів іншим учасникам справи.

4. Роз`яснити скаржнику у справі № 908/983/21, що невиконання вимог цієї ухвали є підставою для повернення касаційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Касаційного господарського суду

у складі Верховного Суду Огороднік К.М.