Рішення

від 09.06.2022 по справі 305/7/22

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 305/7/22

Провадження по справі 2/305/246/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2022 Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ємчука В.Е.

за участі: секретаря судового засідання Шемоти М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ясінянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Ясінянської селищної ради, Відділу освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Ясінянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Ясінянської селищної ради, Відділу освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної про визнання та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул. Позов мотивувала тим, що вона працює практичним психологом в Ясіянському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Ясінянської селищної ради. 08 листопада 2021 їй було вручено наказ директора закладу №153-к від 08.11.2021 про відсторонення її від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати з підстав відсутності щеплення проти COVID-19. Вважає даний наказ незаконним та таким, що порушує її права. Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Це право забезпечується обов`язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Звертає увагу суду, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем, зобов`язання щодо щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з боку неї як працівника немає, так само як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення. При прийнятті на роботу такої умови праці, як проходження нею щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 не було, тому встановлена відповідачем нова умова праці, яка необхідна для продовження нею роботи, а саме наявність щеплення від COVID-19, є фактично зміною істотних умов праці. Попередження про необхідність проходження нею щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 їй було вручено 05.11.2021, тобто лише за декілька днів до видання наказу про відсторонення від роботи. Таким чином відповідач порушив встановлені строки попередження її про зміну істотних умов праці. У наказі про відсторонення відповідач посилається на ст. 46 КЗпПУ, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанову КМУ від 09 грудня 2020 №1236 та наказ від 04.10.2021 №2153. Поряд з цим, ч. 2 ст. 14 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено не відсторонення від роботи, а відсторонення від виконання зазначених видів робіт, що не є тотожними поняттями, як за підставами, так і за наслідками. Відповідач не мав права відсторонювати її від роботи, оскільки відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19 не передбачено чинним законодавством, а відмова від щеплення є правом особи, адже таке проводиться у разі відсутності в особи медичних протипоказань. Відповідач, відсторонюючи позивачку від роботи, фактично примушує до щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, оскільки залишає їй на вибір тільки два варіанти, або прийняти щеплення від COVID-19 і, відповідно, продовжити працювати й отримувати заробітну плату, або відмовитись від щеплення і залишитись без засобів до існування, оскільки в останньому випадку їй не може виплачуватись ні допомога по безробіттю, ні допомога у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності. Згідно з листом Уповноваженого з прав людини №2575941-141143/21/40 від 01.09.2021 примусове проведення вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суперечить чинному законодавству України. Наказ МОЗ України від 04.10.2021 №2153 "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" як підстава відсторонення його від роботи є безпідставним, оскільки МОЗ не уповноважене для визначення обов`язкових щеплень, адже перелік обов`язкових щеплень затверджений законом України, а в самому наказі не передбачено, що працівники із затвердженого переліку відсторонюються від роботи без збереження зарплати. Ні ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», ані іншим законом України не встановлено обов`язкове щеплення від COVID-19, тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним. Відмова працівника від вакцинації від коронавірусної хвороби COVID-19 не може вважатися порушенням трудової дисципліни, а тому до працівника не можуть застосовуватися заходи дисциплінарного характеру, у тому числі відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. Позивачка не заперечує проти щеплень, як таких, однак відмовляється від примушування до участі у медичному експерименті, оскільки вакцини проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, не є вакцинами в традиційному значенні цього слова та являються генно-інженерним продуктом. Всі вакцини від COVID-19 є експериментальними, жодна з них не пройшла повний цикл клінічних досліджень, зокрема про це йдеться в інструкції до вакцини КоронаВак компанії Сівновак та Ковішелд. Наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 не враховано категорію працівників, які вже перехворіли на гостру респіраторну хворобу COVID-19, які вже не можуть захворіти, а також, які є повністю здоровими. На підставі наведеного, просила визнати незаконним та скасувати наказ директора закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Ясінянської селищної ради №153-к від 08.11.2021 про відсторонення її від роботи та поновити її на роботі. Стягнути з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної ради заробітну плату за вимушений прогул за період відсторонення її від роботи.

Ухвалою судді Рахівського районного суду Закарпатської області Ємчука В.Е. від 09.03.2022 відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позовну заяву. Копію ухвали відповідачі отримали 14.03.2022, що підтверджено повідомленням Укрпошти про вручення поштового відправлення.

Від відповідача Відділу освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної ради, надійшов 29.03.2022 відзив на позовну заяву, у якому начальник відділу С. Штефуряк зазначив, що Відділ освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної ради позовні вимоги не визнає, категорично заперечує та просить у позові відмовити у повному обсязі з таких підстав. Вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, оскільки оскаржуваний наказ виданий відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідно до статті 46 КЗпП України передбачено відсторонення від роботи з інших підстав. Даний випадок належить до інших підстав, передбачених іншим законодавством. Професія вчителя віднесена до переліку професій, що підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Негативних висновків про незаконність чи невідповідність нормативних актів з цього питання не приймалось. Також зазначає, що вимога про поновлення на роботі заявлена позивачкою безпідставно, оскільки така вимога застосовується у випадку звільнення з роботи. У даному випадку має місце тимчасове відсторонення. Позивачка не надала до закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Ясінянської селищної ради документа, який би підтверджував наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання для проведення відповідного щеплення, тому наказом директора закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Ясінянської селищної ради документа, який би підтверджував наявність профілактичного щеплення від COVID-19 №153-к від 08 листопада 2021 року позивачку відсторонено від роботи з 08.11.2021, з яким позивачка ознайомилася, про що свідчить її власний короткий підпис у наказі. Вважає безпідставними посилання позивачки про те, що вона не бажає брати участь у медичних, наукових чи інших дослідах, оскільки термін "Вакцинація" або "Щеплення" та медичні досліди трактуються по інакшому і це не є одне і те ж саме. Зазначив, що саме постанова КМУ №1096 зобов`язує роботодавців відсторонити від роботи працівників які визначені Переліком, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надати медичний висновок про наявність протипоказання для проведення відповідного щеплення. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання трудових обов`язків та не виконує роботу то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством прямо не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи, у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. При цьому період такого відсторонення від роботи не входить до стажу роботи, що дає право на щорічні відпустки. Оскільки позивачка є вчителем навчального закладу, не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник позивачки зобов`язаний був, відповідно до вимог чинного законодавства відсторонити позивачку від роботи. Також зазначив, що тимчасове увільнення працівника від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин, в такому випадку, не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце. Враховуючи вищевикладене, вважає, що наказ відповідача про відсторонення позивачки від роботи є обґрунтованим, містить належні посилання на норми чинного законодавства, що дають підстави для відсторонення позивачку від роботи. Вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно з наказом МОЗ України від 19.07.95 №133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції. Вимога роботодавця про надання сертифіката про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації не є втручанням у приватне життя позивачки, оскільки така вимога не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 "Право на повагу до приватного і сімейного життя", а також практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, звертає увагу суду, що вимога позивачки про поновлення на роботі є неналежним способом захисту прав відстороненого від роботи працівника, оскільки поновленню на роботі підлягають лише звільнені працівники. Звільнення працівника, на відміну від відсторонення, веде до повного припинення трудових відносин із працівником. На підставі наведеного, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивачка ОСОБА_1 05.04.2022 надала відповідь на відзив Відділу освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної ради, в якому зазначає, що Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено лише одну підставу для відсторонення працівника від роботи, це коли працівник є бактеріоносієм, при цьому на період такого відсторонення працівнику виплачується допомога у зв`язку з тимчасовою стратою працездатності. Відсторонення її від роботи на підставі ч. 2 ст. 14 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" суперечить чинному законодавству та ст. 46 КЗпП. Оскільки в правовому полі карантин в Україні не було введено, тому постанова про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню, а обмеження в постанові КМУ від 09.12.2020, у тому числі й щодо роботи невакцинованих працівників, були б законні у разі у встановленому законом порядку надзвичайного стану. Всі вакцини на сьогодні є експериментальними, містять генномодифіковані організми або клітини з ембріона людини, що є для неї неприйнятними, а вакцинація невивченою вакциною не може бути обов`язковою. У зв`язку з наведеним, позов підтримує повністю.

Позивачка, ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явилася, надала суду заяву, в якій просить справу розглянути без її участі.

Представник Ясінянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Ясінянської селищної ради в судове засідання не з`явився повторно, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник Відділу освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної ради в судове засідання повторно не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується даними на офіційному сайті Укрпошти за наслідками відстеження поштового відправлення за його трек-номером.

Дослідивши матеріали справи, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, суд приходить до такого висновку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, суд приходить до такого висновку.

Суд встановив, що ОСОБА_1 працює на посаді практичного психолога Ясінянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Ясінянської селищної ради та відповідно до наказу директора Галини Данів від 08.11.2021 №153-к була відсторонена від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 на час відсутності щеплення від COVID-19.

Відстороненню передувало те, що ОСОБА_1 була повідомлена про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. Як вбачається із повідомлення від 05 листопада 2021 року №02, ОСОБА_1 запропоновано до 08.11.2022 надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 №595. При цьому, позивачку попереджено, що у випадку ненадання одного із зазначених документів, вона буде відсторонена з 08 листопада 2021 від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-ІІІ. Також проінформовано, що цей період не увійде до страхового стажу для пенсії та отримання оплати тимчасової непрацездатності, то й цей період роботодавець не сплачуватиме внесок на соціальне страхування. Також період відсторонення не увійде до стажу, що дає право на щорічну відпустку. З цим повідомленням ОСОБА_1 була особисто ознайомлена без заперечень та отримала копію цього повідомлення, про що свідчить її підпис.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч. 1, 2 та 4 ст. 10 ЦПК).

Відповідно до вимог п. 4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

У роз`ясненнях Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду місяться висновки щодо правових підстав відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень.

Відповідно до цих висновків слідує, що оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, за загальним правило такому працівникові заробітна плата не виплачується. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця зберегти заробітну плату за працівником, відстороненим через відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби.

Водночас відсторонюючи працівника, керівник повинен діяти в спосіб та в межах повноважень, передбачених законом. Тому, в наказі про відсторонення мають бути зазначені підстави та строк такого відсторонення. Керівник має ознайомити з таким наказом працівника. Якщо працівник відмовляється ознайомитись з наказом та поставити свій підпис, про це складається акт. На період відсторонення за працівником зберігається робоче місце.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця (від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

При видачі оспорюваного наказу відповідач, окрім ст. 46 КЗпП України, керувався ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" та пунктом 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236.

У преамбулі Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" вказано, що цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

За змістом ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ).

Відповідно до пункту 8 цього Положення МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153).

Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року.

Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Пунктом 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Отже, системний аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи відповідно до ч. 1 ст. 46 КЗпП України належить до інших випадків, передбачених законодавством.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява № 24429/03), у якому ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

У рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» [GC] заява № 47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити: 1) чи є втручання виправданим відповідно до закону; 2) чи має воно на меті законні цілі; 3) чи були вони виправданими в демократичному суспільстві.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

З огляду на викладене вище суд вважає, що напрактичного психолога як працівника навчального закладу загальної середньої освіти, поширюється дія Переліку № 2153, що був чинним на момент відсторонення останньої від роботи. Тому, директор Ясінянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Ясінянської селищної ради Галина Данів, видавши наказ Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 №153-к, як керівник виконувала вимоги постанови КМ України від 09 грудня 2020 року № 1236 і правомірно застосувала до позивачки відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством.

Крім того, встановлено, що позивачка категорично не бажає пройти профілактичне щеплення, не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення.

Тому, директор Ясінянського ЗЗСО І-ІІІ ступенів №1 Ясінянської селищної ради Галина Данів зобов`язана була, відповідно до чинного законодавства, відсторонити ОСОБА_1 від роботи.

Позивачка також посилається на лист Уповноваженого з прав людини №2575941-141143/21/40 від 01.09.2021, яким нібито роз`яснено, що примусове проведення вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суперечить чинному законодавству, але цього листа Позивачка не надала, суд перевірив наявність такого, і за запитом у базі законодавства України такого не знайшов, ба, більше позиція Уповноваженого з прав людини щодо обов`язкової вакцинації проти COVID-19 була викладена таким чином, що Уповноважений закликає громадян України убезпечити себе та своїх рідних від тяжких ускладнень від COVID-19 та відповідально поставитись до проведення вакцинації проти гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Щодо посилання позивачки на порушення її права на працю, суд зазначає таке.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тобто не робота, а саме життя, здоров`я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні і є пріоритетними для держави. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави у питанні безпеки життя і здоров`я громадян.

За позивачкою зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача є правомірним та відповідає пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема, учасників освітнього процесу, якими згідно зі ст. 19 Закону України "Про повну загальну середню освіту" є учні, педагогічні працівники, інші працівники закладу освіти, батьки учнів, асистенти дітей.

Отже, доводи позивачки про те, що наказ №153-К від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » є незаконним, оскільки внаслідок його винесення порушено конституційне право позивачки на працю та вчинено дискримінацію за ознакою стану здоров`я, суд вважає необґрунтованими, адже вимога про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, оскільки таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

З огляду на викладене, суд вважає, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи було законним, а оскаржуваний наказ був виданий відповідно до чинного законодавства, отже підстав для його скасування суд не знайшов, а тому, як наслідок, і підстав для поновлення на роботі з цих підстав та стягнення заробітної плати за вимушений прогул немає, тому суд відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Враховуючи, що у задоволенні позову суд відмовляє, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачкою.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 83, 89, 141, 178, 263-265, 273, 279, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Ясінянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Ясінянської селищної ради, Відділу освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя: В.Е. Ємчук