Постанова

від 06.06.2022 по справі 442/7905/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/7905/21 Головуючий у 1 інстанції: Курус Р.І.

Провадження № 22-ц/811/121/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 77

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої - судді Ніткевича А.В.,

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретар Юзефович Ю.І.

з участю представника позивачки ОСОБА_1

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Кіт Христини Ігорівни на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 грудня 2021 року в складі судді Курус Р.І. у справі за позовом ОСОБА_2 до Залокотського закладу загальної середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа Відділ освіти Східницької селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

У жовтні 2021 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача Залокотського закладу загальної середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Вимоги обґрунтовувала тим, що наказом № 1 від 04 серпня 2021 року її звільнено з посади вчителя початкових класів Залокотського закладу середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору 30 червня 2021 року, згідно пункту 2 ст. 36 КЗпП України. З даним наказом про звільнення вона не була ознайомлена, лише 15 вересня 2021 року наручно отримала трудову книжку із записом про звільнення, про що розписалася в книзі про видачу трудової книжки.

Вважає, що її звільнено на підставі пункту 2 ст. 36 КЗпП України незаконно, оскільки трудові відносини з нею не були оформлені на строковій основі, з огляду на що, роботодавець звільнив її із займаної посади з порушенням трудового законодавства та за відсутності правових підстав.

Звертає увагу, що працювала на умовах безстрокового трудового договору на посаді вчителя початкових класів в Залокотському закладі середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області з 1987 року. З 04 лютого 2002 року ОСОБА_2 отримувала пенсію за віком.

16 січня 2020 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про повну загальну середню освіту», який набрав чинності 18 березня 2020 року. Відповідно до підпункту 2 пункту 3 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про повну загальну середню освіту» до 1 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік.

Оскільки ОСОБА_2 працювала педагогічним працівником, якій виплачується пенсія за віком, а тому відповідно до вимог законодавства, остання підпадала під категорію осіб, які підлягали переведенню з безстрокового трудового договору на строковий.

Разом з тим, всупереч Закону України «Про повну загальну середню освіту», ст. 23 Кодексу законів про працю України та без дотриманням роз`яснень Міністерства освіти та науки України щодо переведення педагогічних працівників, яким виплачується пенсія за віком, з безстрокових трудових договорів на строкові, роботодавець не уклав з нею строковий трудовий договір, а відтак допустив порушення вимог законодавства, що призвело до незаконного звільнення на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Водночас, з її трудової книжки вбачається, що відсутні будь які записи, які б стосувалися її переведення з безстрокового на строковий трудовий договір, оскільки останній запис, який передує дню звільнення, є запис, який датований 2015 роком.

23 квітня 2020 року Залокотський заклад середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області видав наказ «Про зміну істотних умов праці», яким, поміж іншого, передбачено, що до 30 червня 2020 року припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками, зокрема ОСОБА_2 шляхом переведення (за згодою) на трудові відносини строком на один рік.

При цьому, із спірного запису трудової книжки про звільнення позивачки на підставі пункту 2 ст. 36 КЗпП України вбачається, що дата закінчення строку дії трудового договору припадала на 30.06.2021 року.

Однак вважає, що 30.06.2020 не може бути початком відліку строку дії трудового договору, оскільки роботодавець не дотримався процедури переведення ОСОБА_2 як педагогічного працівника, якій виплачується пенсія за віком, з безстрокового трудового договору на строковий, а відтак наказ про ознайомлення працівників про зміну істотних умов праці від 23.04.2020 не може вважатися фактом, який засвідчує припинення безстрокових відносин та перехід на строкові умови праці зважаючи на те, що не виконано обов`язкових умов, які зумовлюють таке переведення у відповідності до роз`яснень Міністерства освіти і науки України.

Зважаючи на викладене, її звільнення з посади вчителя початкових класів на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України є незаконним, що є підставою для її поновлення на роботі з одночасним прийняттям рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Крім того вважає, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди, яка їй завдана внаслідок незаконного позбавлення її права на працю, оскільки таке звільнення призвело до душевних переживань, втрати спокою та перебування в нервовому напруженні. Зважаючи на наведене, наявні достатні правові підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень, оскільки звільнення відбулося з порушенням трудового законодавства та без дотримання зі сторони роботодавця будь яких етичних норм, що призвело до душевних хвилювань для позивачки, а тому змушена звернутись до суд з даним позовом.

Просила визнати незаконним, дискримінаційним та скасувати наказ Залокотського закладу середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради Дрогобицького р-н Львівської області від 04 серпня 2021 року за № 1, яким її звільнено з посади вчителя початкових класів 04.08.2021 у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору 30.06.2021 згідно із п. 2 ст. 36 КЗпП України»; поновити її на посаді вчителя початкових класів в Залокотському закладі середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради; стягнути із Залокотського закладу середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 серпня 2021 року до дня поновлення її на роботі; стягнути із Залокотського закладу середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень та понесені судові витрати.

Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 грудня 2021 року у задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Залокотського закладу загальної середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа Відділ освіти Східницької селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, таке в апеляційному порядку оскаржила позивачка ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кіт Христина Ігорівна.

Вважає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду є взаємосуперечливими та не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до порушення трудових прав позивачки.

В обґрунтування вимог покликається на те, що відповідачем як роботодавцем не було дотримано процедури переведення ОСОБА_2 з безстрокового трудового договору на строкові умови праці у відповідності до вимог підпункту 2 пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту», що виключає законність звільнення на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України.

Суд не взяв до уваги, що відповідач не видав наказу про припинення з ОСОБА_2 безстрокового трудового договору та не видав наказу про прийняття на роботу позивачки на умовах строкового договору.

Суд першої інстанції помилково ототожнив наказ від 23.04.2020 про зміну істотних умов праці із наказом про припинення з позивачкою безстрокового трудового договору та укладення з останньою строкового трудового договору.

У п.3 цього наказу зазначено, що працівники, які погоджуються на зміну істотних умов праці, повинні надати до 25.06.2020 письмову заяву на переведення з безстрокового на строковий трудовий договір. Водночас, позивачка не подавала заяви про згоду на переведення з безстрокового та строковий характер праці у відповідності до вимог цього наказу, а відповідач не видав наказ про припинення з ОСОБА_2 безстрокового трудового договору та укладення з нею строкового відповідно до вимог Закону України «Про повну загальну середню освіту», що дає підстави вважати, що позивачка продовжила працювати на безстрокових умовах праці.

Зазначає, що стадія повідомлення про зміну істотних умов праці виступає окремою процедурою від укладення трудових відносин на нових умовах праці та не є тотожною останній, оскільки регулюється ст. 32 КЗпП України, а укладення трудового договору регламентується ст. 23 цього ж Кодексу.

Враховуючи те, що між сторонами не був погоджений строк дії трудових правовідносин, оскільки відповідач не дотримався процедури переоформлення безстрокових правовідносин на строкові, а відтак підстав для звільнення на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України як закінчення строку дії трудового договору - не існує.

Вважає, що суд першої інстанції не застосував норми національного та міжнародного права, які забороняють дискримінацію працівників у сфері зайнятості, що призвело до поверхневого розгляду доводів позивача в частині дискримінаційного ставлення до неї за віковою ознакою.

Також, вважає необґрунтованими доводи суду про те, що позивачка пропустила строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України. Зазначає, що 15.09.2021 отримала трудову книжку, про що розписалась в книзі про видачу трудових книжок, тому, лише з цього моменту позивач ознайомилася зі звільненням та його підставою.

В постанові Верховного Суду у справі №242/3602/19 суд вказав, що місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі належно оформленої трудової книжки.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховним Судом від 08.02.2021 у справі №88/1256/17.

Разом з тим, суд першої інстанції взяв до уваги Акт №1 від 04.08.2021, який начебто підтверджує відмову ОСОБА_2 ознайомитись з наказом про звільнення та отримання трудової книжки.

Вважає, що даний акт є неналежним доказом, оскільки в акті відсутня інформація про те, хто був свідком того, що позивачка відмовилася від ознайомлення з наказом та у присутності яких осіб складено акт, що дає обґрунтовані підстави вважати, що відповідач заднім числом склав акт задля введення суду в оману щодо дійсних обставин справи.

Також зазначає, що суд порушив норми процесуального права, так як розглянув справу без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же час, коли в даній справі були заявлені вимоги немайнового характеру, зокрема в контексті визнання дискримінаційним, незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, і такі вимоги повинні були бути розглянуті в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 грудня 2021 року та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_2 покликалася на те, що дії відповідача щодо звільнення її на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України, п.2 ч.3 розділу Х Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про повну загальну середню освіту» є незаконними, оскільки строковий трудовий договір з нею не укладався, відповідно підстави для застосування вказаної норми відсутні.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 5-1 Конституції України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 працювала у Залокотському закладі загальної середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області на умовах безстрокового трудового договору на посаді вчителя початкових класів.

З копії посвідчення серії НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_2 отримує пенсію по віку, отже відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є особою, яка досягла пенсійного віку (а.с.27).

23 квітня 2020 року на виконання вимог абз. 3 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», пп.2 п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України, відповідно до Наказу Залокотського НВК І-ІІ ступенів №21 від 23.04.2020, позивачку повідомлено про запровадження зміни істотних умов праці, про припинення безстрокових трудових договорів з педагогічними працівниками, зокрема, з ОСОБА_2 якій виплачується пенсія за віком, шляхом переведення (за її згодою) на трудові договори строком на один рік.

Пунктом 3 зазначеного вище наказу визначено, що до 25 червня 2020 року педагогічним працівникам, що погоджуються на зміну істотних умов праці, надати письмову згоду на переведення з безстрокового на строковий трудовий договір. Згідно із п. 4 наказу, у разі ненадання педагогічними працівниками згоди на зміну істотних умов праці щодо переведення з безстрокового на строковий трудовий договір, у термін визначений п.3 наказу, вважати, що такий працівник відмовився від продовження трудових відносин і підлягає звільненню 30 червня 2020 року (а.с. 20-21).

Згідно із ст. 32 КЗпП України, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, а про зміну істотних умов праці, якими є зміна систем та розмірів оплати праці, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та ін. - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Дані положення також закріплені у ст. 29 Закону України «Про оплату праці», ст. 103 КЗпП України. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

З наказом №21 від 23.04.2020 позивачка ОСОБА_2 була ознайомлена, про що свідчить її особистий підпис, зазначеного наказу позивач не оскаржувала, обставини щодо пенсійного віку та отримання пенсії по віку не заперечувала, продовжила працювати на запропонованих їй нових умовах, тобто на умовах строкового трудового договору.

Наказом Залокотського НВК І-ІІ ступенів №2 від 29.01.2021 «Про відпустки» визначено, що відпустка позивачки ОСОБА_2 тривалістю 56 днів, припадає на період з 07.06.2021 по 04.08.2021 (а.с 22-23).

20.06.2021 позивачкою ОСОБА_2 подано заяву, в якій остання, у відповідності до зазначеного вище наказу Залокотського НВК І-ІІ ступенів №2 від 29.01.2021 «Про відпустки», просить у зв`язку із закінченням строкового договору надати їй невикористану відпустку повної тривалості та виплатити відповідно до ст. 57 Закону України «Про освіту» допомогу на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу за відпрацьований навчальний рік (а.с. 71).

Наказом № 1 від 04 серпня 2021 року ОСОБА_2 звільнено з посади вчителя початкових класів Залокотського закладу середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору 30 червня 2021 року, згідно пункту 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України (а.с. 72).

Актом №1 від 04.08.2021, складеним директором Залокотського закладу середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області Кропивницьким В.М. зафіксовано відмову ОСОБА_2 ознайомитись з наказом про звільнення та отримати трудову книжку (а.с. 73).

Як зазначено вище, за приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти визначаються Законом України «Про повну загальну середню освіту» (далі Закон № 463-IX).

Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 22 Закону № 463-IX педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Підпунктом 2 пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону

№ 463-IX встановлено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України.

До 1 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України.

Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону.

Тлумачення положень підпункту 2 пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 463-IX дає підстави для висновку, що керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти до 1 липня 2020 року зобов`язані укласти з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, строкові трудові договори за згодою останніх.

Наведе свідчить, що відповідач мав до 01 липня 2020 року видати наказ про припинення з позивачем безстрокового трудового договору та укласти з нею трудовий договір строком на один рік. Згоди позивача на укладення строкового трудового договору відповідно до п. 2 ч. 3 розділу Х Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про повну загальну середню освіту» не вимагалось.

Крім того, Закон України «Про повну загальну середню освіту» не зобов`язує працівника подавати у певний строк адміністрації заяву про згоду укласти строковий трудовий договір та ще й з умовою, що якщо така заява не буде подана, працівник буде звільнений. Закон містить імперативну норму про те, що безстроковий трудовий договір безумовно припиняється, а працівнику гарантується продовження роботи строком на 1 рік, подання заяви працівником не вимагається, та після створення адміністрацією нових умов роботи такий працівник може відмовитися працювати на нових умовах. Для того, щоб працівник виявив свою незгоду з новими умовами роботи, адміністрація створює умови роботи (видає наказ про припинення безстрокового трудового договору і укладення строкового трудового договору) і лише після цього з`ясовує, чи бажає працівник продовжувати роботу, чи ні.

Позивачка не заперечувала того факту, що після ознайомлення з наказом №21 від 23.04.2020 погодилась на умови такого наказу, тобто визнала той факт, що з нею, починаючи з 30 червня 2020 року припинено безстроковий трудовий договір та переведено на умови праці з строковим трудовим договором на один рік.

Разом з тим, відсутність наказу про звільнення з підстав, визначених пп. 2 п.3 розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту» відповідно до п. 9 ст. 36 КЗпП України, свідчить про укладення строкового трудового договору на умовах, визначених п.1 Наказу №21 від 23.04.2020.

Крім того, звернувшись 20 червня 2021 року із заявою про надання їй відпустки з 01 червня 2021 року, у заяві сама визнала про намір таку використати повністю, у зв`язку із закінченням строкового трудового договору. (а.с.71).

При цьому, позивачка не надала доказів на підтвердження того, що має намір укласти строковий трудовий договір на новий термін.

Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору, невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Судом також встановлено, що строк дії договору закінчувався 30.06.2021, позивачка, серед інших, скористалась своїм правом на чергову щорічну відпустку, отримала матеріальну допомогу на оздоровлення.

Відтак, дію строкового трудового договору з позивачкою продовжено на період відпустки з наступним її звільненням з підстави закінчення строку дії трудового договору за п. 2 ч. 1 ст.36 КЗпП України, що не суперечить вимогам чинного трудового законодавства та цілком відповідає положенням Закону України «Про відпустки».

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

В цьому випадку обов`язку власника чи уповноваженого ним органу повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту чинним трудовим законодавством не передбачено.

Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач не довела того, факту, що між нею та відповідачем не було досягнуто згоди на продовження трудових відносин на період з 01.07.2020 по 30.06.2021, тобто на визначений строк.

Отже встановивши, що відповідач Залокотський заклад середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області звільнив ОСОБА_2 з посади вчителя початкових класів 04 серпня 2021 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, дотримався вимог ст. 23 КЗпП України, оскільки позивач не висловлювала згоду щодо продовження трудових відносин на умовах строкового трудового договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи позивачки про дискримінаційний підхід до неї за ознакою пенсійного віку не заслуговує на увагу з огляду на те, що позивачку звільнено з підстав закінчення строкового трудового договору, а не з підстав досягнення нею пенсійного віку. Строковий трудовий договір вичерпав себе, оскільки строк дії такого закінчився, а відтак твердження позивачки про безпідставне її переведення на строковий трудовий договір та про упереджене ставлення особисто до неї, як до педагога, є надуманими.

Із закінченням строку трудового договору трудові відносини припиняються навіть тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин, зокрема, до такого висновку дійшов у своїй постанові від 22 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №607/18964/18.

Таким чином, твердження позивачки щодо дискримінації та незаконного звільнення з підстав досягнення нею пенсійного віку, а також на те, що трудові відносини з нею тривають на підставі безстрокового трудового договору, не відповідають дійсності та є безпідставними.

Наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення ним норм матеріального права, не спростовують правильних висновків суду, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи відповідачем і не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кіт Христини Ігорівни залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 08 червня 2022 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк