Окрема думка

від 12.02.2025 по справі 442/7905/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Зайцева А. Ю.

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 442/7905/21

провадження № 61-11841св24

У березні 2023 року Змисла М. Р. звернулась до суду в інтересах ОСОБА_1 із заявою, в якій просила відкрити провадження про перегляд рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 грудня 2021 року у справі № 442/7905 за виключними обставинами, а саме у зв`язку із ухваленням рішення Конституційним Судом України від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020 (118/20); скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 грудня 2021 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 у справі № 442/7905/21 задовольнити в повному обсязі, а саме: визнати незаконним, дискримінаційним та скасувати наказ Залокотського закладу середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фризи Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області від 04 серпня 2021 року за № 1, яким звільнено ОСОБА_1 з посади вчителя початкових класів 04 серпня 2021 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору 30 червня 2021 року згідно пункту 2 у статті 36 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя початкових класів у Залокотському закладі середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фризи Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області; стягнути із Залокотського закладу середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фризи Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 серпня 2021 року до дня поновлення її на роботі та моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.

Мотивує свою заяву тим, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 грудня 2021 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року у справі № 442/7005/21 за позовом ОСОБА_1 до Залокотського закладу загальної середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фризи Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа - Відділ освіти Східницької селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, у задоволенні позову відмовлено.

Вважає, що підставою для перегляду рішення суду першої інстанції у даній справі є рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року, ухвалене у справі № 5/2020 (118/20), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 462-ІХ. Беручи до уваги те, що спірні правовідносини, як були предметом розгляду у справі № 442/7905/21, виникли на підставі скасованого Конституційним Судом України положення закону, на даний час наявна необхідність у перегляді рішення про поновлення порушених трудових прав.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 березня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв ОСОБА_2 , про перегляд рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 грудня 2021 року за виключними обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до Залокотського закладу загальної середньої освіти І-ІІ рівнів імені Миколи Фризи Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа - Відділ освіти Східницької селищної ради, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, щосудовими рішеннями у цій справі було відмовлено у задоволенні позовних вимог, а тому за принципом res judicata визначені судовими рішеннями юридичні наслідки настали для сторін з моменту набрання ними законної сили, відповідно судові рішення не підлягали до виконання, відтак заява про перегляд рішення суду за виключними обставинами є необґрунтованою.

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 липня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Змисли М. Р., залишено без задоволення. Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 березня 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого судупро відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення місцевого суду за виключними обставинами, зазначивши при цьому, що підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 12 лютого 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Змислою Мартою Русланівною, залишив без задоволення.

Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 березня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 липня 2024 року залишив без змін.

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, щоза вказаних обставин, враховуючи те, що рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог не вимагає від учасників справи та/або уповноважених органів вчинення певних заходів щодо його фактичного виконання, а визначені цим рішенням наслідки настають для сторін з моменту набрання законної сили таким судовим рішенням, тобто фактично виконання рішення суду вичерпується фактом набранням ним законної сили, тому перегляд такого рішення на підставі пункту 1 частини третьої статті 423 ЦПК України суперечитиме принципу res judicata.

Не можу погодитись з такими висновками судів з наступних міркувань.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Європейська конвенція з прав людини у статті 6 також гарантує, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Європейської конвенції з прав людини, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частини 1,3,5 статті 4 ЦПК України).

У цій справі судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Залокотського закладу загальної середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року, відмовлено в позові ОСОБА_1 до Залокотського закладу загальної середньої освіти І-ІІ рівнів ім. Миколи Фриза Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, за участю третьої особи - Відділ освіти Східницької селищної ради, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що безстроковий трудовий договір позивачці, як педагогу, який отримує пенсію за віком та у відповідності до пункту 2 частини третьої Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту» замінено на строковий, на що позивачка надала свою згоду і вказана обставина підтверджується наявними у матеріалах даної цивільної справи доказами. Тому звільнення позивачки відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії строкового трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону та умовам договору.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 в справі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років».

У вказаному рішення Конституційний Суду України зазначив, що оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу 3 частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України.

У рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац 3 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Отже судами у цій справі було відмовлено у позові при цьому застосовано закон, який згодом визнаний неконституційним рішенням Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року.

Відповідно до частини першої статті 425 ЦПК України рішення, постанова або ухвала, якими закінчено розгляд справи, що набрало законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 423 ЦПК України, підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Очевидно, що рішення ухвалене у цій справі мало б бути предметом перегляду за винятковими обставинами у зв`язку із встановленою Конституційним Судом України у рішенні від 07 лютого 2023 року неконституційністю деяких положень Закону України «Про повну загальну середню освіту», які були застосовані судом у цій справі.

Буквальне тлумачення виключення із закону, що міститься у пункті 1 частини третьої статті 423 ЦПК України, яке позбавляє права на перегляд за винятковими обставинами, а саме «якщо рішення суду ще не виконане», вказує лише на неможливість перегляду рішень судів які на момент перегляду вже виконані і це є логічним, адже перегляд остаточного рішення суду, яке вже виконано дійсно може порушити принципу res judicata та правову визначеність для сторін спору.

Інше, широке тлумачення цього виключення, зокрема застосованого судом у цій справі, про неможливість перегляду за виключними обставинами рішень судів якими відмовлено у позові, взагалі нівелює інститут перегляду рішень за винятковими обставинами з підстав передбачених пунктом 1 частини третьої статті 423 ЦПК України у великій кількості судових справ.

Учасник справи маючи відповідно до закону право на перегляд за винятковими обставинами рішення суду у його справі у зв`язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю деяких положень застосованого у справі закону, позбавляється такого права не на підставі закону, а на підставі тлумачення норми права у такий спосіб, що чітко сформульована законодавча норма про право перетворюється у заперечувальну норму про відсутність права, що суперечить принципу верховенства права і є порушенням статті 6 Європейської конвенції з прав людини.

Закон, зокрема пункт 1 частини третьої статті 423 ЦПК України, не містить норми права про заборону перегляду за винятковими обставинами рішень судів у справах де позивачам відмовлено у позові і таке виключне право, як змінювати закон має лише Верховна Рада України, як законодавчий орган держави, тоді як суди повинні лише застосовувати закони та тлумачити його лише в межах правових принципів при цьому не допускаючи фактичної зміни прямої норми закону, а тим більше її відміни.

На вказані принципи, які є складовою верховенства права неодноразово звертав увагу ЕСПЛ у своїх рішеннях, констатуючи порушення державами учасниками Конвенції прав фізичних та юридичних осіб.

У цій справі, зважаючи на актуальність питання, широке коло осіб, яких стосується та стосуватиметься у майбутньому право на перегляд судових рішень у їх справах з підстав передбачених пунктом 1 частини третьої статті 423 ЦПК України, а також убезпечення в подальшому ухвалення ЕСПЛ рішень щодо України у подібних справах, справу слід було передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування відповідного правового висновку та приведення судової практики у відповідність до закону.

Суддя А. Ю. Зайцев