Постанова

від 08.06.2022 по справі 461/8633/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/8633/20 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М.

Провадження № 22-ц/811/3919/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Симець В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 серпня 2021 року,-

ВСТАНОВИВ:

у жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК «Нові Комунікації», Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація» про захист честі, гідності та спростування недостовірної інформації.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті zik.ua поширено статтю «ІНФОРМАЦІЯ_4 ». У цій статті поширений уривок з ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_6» від ІНФОРМАЦІЯ_5 «ZIK», у якому ОСОБА_2 заявив: «А тепер про ОСОБА_1. Хто така ОСОБА_1? Взагалі - то ОСОБА_1 у 80-х роках очолювала….вона взагалі - то російський філолог, очолювала тоді марксистський клуб у Львівській політехніці, вона захищала російську мову і її кандидатська дисертація стосувалась виключно КПСС і російської мови… І тут у 89-му році, при приході, скажімо, нової хвилі, вона різко перефарбовується, моментально стає україномовною і починає робити такі заяви. Тому вона якщо не прямий російський агент за гроші, то просто ідеологічний російський агент з тих часів…» (1:50 - 2:22). «…Вона була апологетом російської мови і нав`язування російської мови і тим паче є факти, коли вона на студентів робила тиск за українську мову, а іноземних студентів вона взагалі зобов`язувала вчити тільки російської мови…» (3:20 - 3:30). Стверджує про те, що зазначені відомості порушують її право на повагу до честі та гідності, є недостовірними, оскільки вона навчалася на філологічному факультеті Львівського державного університету ім. Франка, спеціальність - українська філологія, захистила кандидатську дисертацію на тему: «Антропонімічна система Верхньої Наддністрянщини кінця ХVIII- поч. XIX ст.», працювала на кафедрі української філології, відтак не має нічого спільного з КПРС та російською мовою. Зазначає, що висловлювання ОСОБА_2 про те, що вона у 80-ті роки очолювала марксистський клуб у Львівській політехніці також не відповідають дійсності, оскільки у 1982-1987 рр. вона навчалася на філологічному факультеті Львівського державного університету ім. Франка і не мала жодного відношення до Львівської політехніки, де почала працювати лише з 01 вересня 1991 року, відтак не могла очолювати будь-які марксистські клуби в Львівській політехніці у 80-ті роки. Вказує, що за час своєї професійної діяльності на посаді викладача завжди була викладачем саме української мови і не могла здійснювати тиск на студентів, вимагаючи розмовляти російською мовою. Вважає, що оспорювана інформація викладена у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень, поширена невизначеному колу осіб та порушує її особисті немайнові права, і оскільки така є недостовірна, то підлягає спростуванню. На її думку характер тверджень відповідача чітко вказує на те, що інформація, поширена в ефірі ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_6» телеканалу « ZIK » та розміщена на веб-сторінці сайту телеканалу « ZIK » в мережі Інтернет, стосувалася саме ОСОБА_1 . Вважає поширену інформацію негативною, оскільки в іній стверджується про прихильність ОСОБА_1 в минулому до російської мови, що принижує її честь та гідність, як громадського, політичного діяча.

З наведених підстав просить:

-визнати недостовірною та такою, що порушує право на повагу до честі і гідності інформацію, поширену ОСОБА_2 в ефірі ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_6» телеканалу «ZIK»: «…Ввзагалі-то ОСОБА_1 у 80-х роках очолювала….вона взагалі - то російський філолог, очолювала тоді марксистський клуб у Львівській політехніці, вона захищала російську мову і її кандидатська дисертація стосувалась виключно КПСС і російської мови…»; «…тим паче є факти, коли вона на студентів робила тиск за українську мову, а іноземних студентів вона взагалі зобов`язувала вчити тільки російської мови…»;

-зобов`язати ОСОБА_2 , ТзОВ «ТРК «Нові комунікації», ТзОВ «Західна інформаційна корпорація» протягом 10 календарних днів після набрання законної сили рішенням суду в цій справі, опублікувати на веб-сайті zik.ua спростування, у якому відобразити текст резолютивної частини судового рішення із зазначенням, що поширена ІНФОРМАЦІЯ_3 на вебсайті zik.ua інформація, є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ;

-стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ТзОВ «ТРК «Нові Комунікації», ТзОВ «Західна інформаційна корпорація» на її користь судові витрати.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що порушує право на повагу до честі і гідності ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 в ефірі ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_6» телеканалу «ZIK»:

«…взагалі-то ОСОБА_1 у 80-х роках очолювала….вона взагалі-то російський філолог, очолювала тоді марксистський клуб у Львівській політехніці, вона захищала російську мову і її кандидатська дисертація стосувалась виключно КПСС і російської мови…».

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація» протягом 10 календарних днів після набрання законної сили рішенням суду, опублікувати на вебсайті zik.ua спростування, у якому відобразити текст резолютивної частини судового рішення.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація» на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1261,20 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянт стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази поширення спірної інформації в мережі інтернет, оскільки судом не здійснювався огляд веб-сторінки в мережі інтернет для підтвердження факту наявності спірної інформації, а долучена до позовної заяви копія статті «ОСОБА_1 - російський філолог, яка у 80-х захищала російську мову, але різко перефарбувалася і стала україномовною - ОСОБА_2» не відповідає вимогам електронних доказів. На думку апелянта позивачка не надала суду жодного належного доказу на підтвердження фактів поширення оспорюваної інформації саме відповідачами, порушення особистих немайнових прав позивачки. Зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що ТзОВ «ТРК «Нові Комунікації» не заперечувало факту поширення спірної інформації, однак вважало, що таке є оціночним судженням, не відповідають обставинам справи, оскільки позивачем не доведено наявності оспорюваної інформації в мережі інтернет. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на те, що сайт zik.ua належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація», відтак на нього безпідставно покладено обов`язок зі спростування спірної інформації. Вважає, що позивач є публічною особою, тому повинна бути готовою до підвищеного рівня критики, межі якої є ширшими, ніж до приватної особи, в тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства її діяльністю та/або особистим життям тощо. Апелянт звертає увагу суду на те, що поширена інформація має виключно суб`єктивний характер, не містить жодного повідомлення про конкретний факт, та являє собою оціночні судження, які не підлягають спростуванню. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

В судове засідання не з`явилися сторони, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки текст постанови складено 09 червня 2022 року, то незважаючи на те, що судове засідання призначене на 01 червня 2022 року, датою ухвалення постанови є саме 09 червня 2022 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1 - 4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Рішення суду оскаржується представником ТОВ «Західна інформаційна корпорація» лише в частині задоволених позовних вимог, а відтак законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 , судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , визнаючи недостовірною та такою, що порушує право на повагу до честі і гідності ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 в ефірі ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_6» телеканалу «ZIK»: «…взагалі-то ОСОБА_1 у 80-х роках очолювала….вона взагалі-то російський філолог, очолювала тоді марксистський клуб у Львівській політехніці, вона захищала російську мову і її кандидатська дисертація стосувалась виключно КПСС і російської мови…» та зобов`язуючи Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація» протягом 10 календарних днів після набрання законної сили рішенням суду, опублікувати на веб-сайті zik.ua спростування, у якому відобразити текст резолютивної частини судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зазначена інформація є недостовірною, такою, що порушує право на повагу до честі та гідності позивачки, що підтверджується зібраними у справі належними та допустимими доказами, наданими позивачем, така інформація не є оціночним судженням, а відтак така підлягає спростуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Стаття 201 ЦК України передбачає, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Згідно зі статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації . Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі, про захист своєї ділової репутації.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи, як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконання нею трудових, службових, громадських інших обов`язків.

Згідно зі ст. 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожному гарантується судовий захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Позови про захист честі, гідності чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема фізична особа, в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Частини 1, 4, 6, 7 ст. 277 ЦК України передбачають, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до роз`яснень п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Цей же пункт постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності і честі фізичної особи а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначає, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» ).

За приписами ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів, недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Згідно з роз`ясненнями п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності і честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.

Вважаючи рішення суду незаконним, апелянт покликається на те, що інформація, яку просить спростувати ОСОБА_1 , не є негативною інформацією про неї, а є оціночним судженням, а оскільки предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, оскільки такі, як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити щодо їх дійсності і їх спростувати, суд безпідставно частково задовольнив позовні вимоги позивачки.

Колегія суддів вважає такі доводи апелянта безпідставними та необгрунтованими.

Як встановлено судом першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті zik.ua поширено статтю «ОСОБА_1 - російський філолог, яка у 80-х захищала російську мову але різко «перефарбувалася» і стала україномовною, - ОСОБА_2 », в якій опубліковано уривок ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_6» від ІНФОРМАЦІЯ_5 телеканалу «ZIK», у якому ОСОБА_2 коментував наступне: «Хто така ОСОБА_1? Взагалі-то ОСОБА_1 у 80-х роках очолювала….вона взагалі-то російський філолог, очолювала тоді марксистський клуб у Львівській політехніці, вона захищала російську мову і її кандидатська дисертація стосувалась виключно КПСС і російської мови… І тут у 89-му році, при приході, скажімо, нової хвилі, вона різко перефарбовується, моментально стає україномовною і починає робити такі заяви. Тому вона якщо не прямий російський агент за гроші, то просто ідеологічний російський агент з тих часів…». «…Вона була апологетом російської мови і нав`язування російської мови і тим паче є факти, коли вона на студентів робила тиск за українську мову, а іноземних студентів вона взагалі зобов`язувала вчити тільки російської мови…».

Позивач, пред`являючи позов, визначила склад відповідачів, якими зазначила ОСОБА_2 , ТзОВ «ТРК «Нові комунікації», ТзОВ «Західна інформаційна корпорація».

Як стверджує позивач, автором слів (інформації), яка є недостовірною і яку вона просить спростувати, є ОСОБА_2 , який рішення суду не оскаржує, як і не заперечує тверджень ОСОБА_1 про те, що інформацію, яку вона просить визнати недостовірною, була сказана саме ним. Автор слів ОСОБА_2 особисто не спростовує тверджень ОСОБА_1 про те, що зазначені слова були сказані саме ним.

В той же час апелянт ТзОВ «Західна інформаційна компанія», залучене до участі у справі, як відповідач, з тих підстав, що є власником сайту, на якому розміщена вказана інформація, на спростування цієї обставини апелянт, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про підставність позовної вимоги про визнання недостовірною та такою, що порушує право на повагу до честі і гідності ОСОБА_1 інформації, поширеної ОСОБА_2 в ефірі ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_6» телеканалу «ZIK»: «…взагалі-то ОСОБА_1 у 80-х роках очолювала….вона взагалі - то російський філолог, очолювала тоді марксистський клуб у Львівській політехніці, вона захищала російську мову і її кандидатська дисертація стосувалась виключно КПСС і російської мови…», оскільки така не є оціночним судженням, є недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, негативною і такою, що порушує право на повагу до честі та гідності ОСОБА_1 .

Вважаючи оскаржуване рішення суду незаконним та необгрунтованим, апелянт покликається на те, що поширена інформація є оціночним судженням, а відтак не підлягає спростуванню.

Проаналізувавши інформацію, яку позивач просить визнати недостовірною та зобов`язати відповідачів її спростувати, характер використаних при її викладенні мовностилістичних засобів, суд першої інстанції вірно зазначив, що вказана інформація стосується біографічних даних позивача, подана саме у формі фактичних тверджень (даних) та не може кваліфікуватись як оціночні судження.

Суд першої інстанції дав оцінку наданим позивачем доказам, які спростовують слова (інформацію) ОСОБА_2 та дійшов висновку про те, що зазначена ним інформація не відповідає дійсності, є недостовірною.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події і явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

На підтвердження недостовірності інформації, яку просить спростувати ОСОБА_1 , позивач долучила до матеріалів справи диплом з відзнакою серії № НОМЕР_1 від 30.06.1987 року, згідно якого ОСОБА_1 у 1987 році закінчила повний курс Львівського ордена Леніна Державного університету ім. Івана Франка за спеціальністю «Українська мова і література» та якій присвоєно кваліфікацію «філолог, викладач української мови і літератури, що спростовує інформацію про те, що ОСОБА_1 російський філолог та у 80-тих роках очолювала марксистський клуб у Львівській політехніці; автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук на тему «Антропонімійна система Верхньої Наддніпрянщини кінця ХVIII - поч. XIX ст. (прізвищеві назви), виконаний ОСОБА_1 на кафедрі української мови Державного університету «Львівська політехніка», написаний на українській мові, що спростовує інформацію про те, що кандидатська робота ОСОБА_1 стосувалась виключно КПРС і російської мови; копію трудової книжки серії НОМЕР_2 , з якої вбачається, що ОСОБА_1 працювала на посадах викладача української мови, доцента кафедри української мови ДУ «Львівська політехніка», довідку Львівського державного університету ім.Івана Франка №17 від 04.08.1987 року, які спростовують твердження про те, що ОСОБА_1 російський філолог.

Суд першої інстанції дійшов до вірного та обгрунтованого висновку про те, що вище згадані докази спростовують поширену ОСОБА_2 інформацію в ефірі ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_6» телеканалу «ZIK» «…взагалі-то ОСОБА_1 у 80-х роках очолювала….вона взагалі -то російський філолог, очолювала тоді марксистський клуб у Львівській політехніці, вона захищала російську мову і її кандидатська дисертація стосувалась виключно КПСС і російської мови…», така інформація не відповідає дійсності, а відтак є недостовірною.

Суд врахував те, що відповідачі, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надали належних та допустимих доказів на підтвердження дійсності вищевказаної інформації.

Аналізуючи в апеляційній скарзі інформацію, яку ОСОБА_1 просить визнати недостовірною, такою, що порушує право на повагу до честі та гідності, у зв`язку з чим просить зобов`язати відповідачів її спростувати, апелянт не зазначив доказів на її підтвердження, не зазначив та не надав доказів на спростування доказів, наданих позивачем.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що поширена ОСОБА_2 інформація в ефірі ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_6» телеканалу «ZIK» «…взагалі-то ОСОБА_1 у 80-х роках очолювала….вона взагалі-то російський філолог, очолювала тоді марксистський клуб у Львівській політехніці, вона захищала російську мову і її кандидатська дисертація стосувалась виключно КПСС і російської мови…», порушує особисті немайнові права, порушує право на повагу до честі і гідності ОСОБА_1 , яка бере активну участь у суспільному та політичному житті, яка, як стверджує апелянт, є публічною особою, з огляду на що зазначена інформація є негативною, так як в інформації зазначається про прихильність ОСОБА_1 до російської мови, використання нею в минулому мови агресора, а тому закономірним є, що використання російської мови для свідомих українських громадян сприймається, як образа честі і гідності, тим більше в теперішній час, коли Україна перебуває у стані війни, коли росія - агресор, загарбник намагається захопити Українські землі, знищити Український народ.

За вищенаведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який вірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , визнав недостовірною та такою, що порушує право на повагу до честі і гідності ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 в ефірі ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_6» телеканалу «ZIK»:«…взагалі-то ОСОБА_1 у 80-х роках очолювала….вона взагалі-то російський філолог, очолювала тоді марксистський клуб у Львівській політехніці, вона захищала російську мову і її кандидатська дисертація стосувалась виключно КПСС і російської мови…», зобов`язав ТзОВ «Західна інформаційна корпорація» протягом 10 календарних днів після набрання законної сили рішенням суду, опублікувати на веб-сайті zik.ua спростування, у якому відобразити текст резолютивної частини судового рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України,суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна інформаційна корпорація» - залишити без задоволення. -

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 серпня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Постанова складена 09.06.2022 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк