Постанова

від 12.06.2022 по справі 344/4777/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 344/4777/22 пров. № А/857/7609/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Шевчук С.М.

суддів - Кухтея Р.В.

Носа С.П.

за участю секретаря судового засідання Кушик Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянина рф ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2022 року (ухвалене у м. Івано-Франківськ за правилами спрощеного позовного провадження, судом під головуванням судді Кіндратишин Л.Р., повний текст рішення складено - 21.04.2022 року) у справі № 344/4777/22 за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області до громадянина рф ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації, суд-

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

21.04.2022 Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (надалі по тексту іменовано - позивач) звернулося до суду із позовом до особи, яка зі слів ідентифікує себе, як громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі по тексту іменовано - відповідач), у якому просить затримати вказаного відповідача з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають на території України, терміном на шість місяців.

Позов мотивований тим, що 19.04.2022 Управління СБУ в Івано-Франківській області повідомлено УДМС в Івано-Франківській області про виявлення громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Документів, що посвідчують особу відповідач не надав. У ході опитування повідомив, що прибув на території України у 1995 році та проживав на території України, після початку вторгнення російської федерації в Україну знищив свій паспорт громадянина російської федерації.

Інформація про перетин громадянином російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 державного кордону у міжвідомчій системі осіб « Аркан» відсутня.

Паспортний документ, що дає право на перетин державного кордону у вказаного відповідача відсутній.

Вважають, що відповідач перебуває на території України без законних на те підстав та немає правових підстав для подальшого його перебування в Україні, ухиляється від виїзду з України.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2022 року позов задоволено.

Затримано громадянина рф ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на шість місяців починаючи з 19.04.2022 о 12 год. 38 хв.

У іншій частині вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема відповідач зазначає, що він є засновником та власником трьох компаній ТзОВ «ОРІЄНТ -ДІМ» (Код ЄДРПОУ 41459681), ТОВ «Деревообробний комбінат ЮГТОРГ» (Код ЄДРПОУ 31622266, ТОВ «ГРОСТИЛ» (КОД ЄДРПОУ 34321778). Також вказує на те, що він є головою правління ТзОВ «Долинська сільгосптехніка», засновником якої є ТОВ «Деревообробний комбінат ЮГТОРГ», які працюють на економіку України. Просить урахувати обставини за яких він хворіє на цукровий діабет та потребує відповідного лікування.

Окрім зазначеного стверджує, що про наявність постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності від 01.04.2016 року та рішення №2 від 01.04.2016року Долинського РС УДМС в Івано-Франківській області про примусове повернення до 01.06.2016року до російської федерації йому нічого не було відомо. Вказує, що ним подано у довільній формі заяву від 19.04.2022 року про надання йому статусу біженця, позаяк через збройне вторгнення росії на Україну побоювався за своє життя при поверненні у росію і переслідування за відмову від мобілізації. Також відповідач покликаючись на положення абз. 6 розділу V Прикінцевих положень та абзацу другого пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» зазначає, що у нього був паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року з відміткою про зняття з реєстрації у рф з 16.08.1996року для прибуття в Україну на постійне місце проживання та реєстрацію прописки від 30.04.2001року (тобто до 07.08.2001року набрання чинності Закону України «Про імміграцію»), як наслідок обумовлений паспортний документ надавав відповідачу право на отримання посвідки на постійне місце проживання. Відтак вважає, що законність його перебування на території України є доведеною. В силу вимог приведеного законодавства.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

В судовому засіданні представник відповідача Комарницький Е.Г. надав пояснення та підтримав доводи апеляційної скарги. Представник позивача Рибачук В.В. в судовому засіданні надав пояснення та заперечив проти доводів апеляційної скарги.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент затримання відповідач не надав паспортного або іншого документа, що б посвідчували його особу та/або давали йому право на перетин державного кордону України, доказів право на законне перебування на території України, документів для виїзду з території України, а також не надано доказів того, що відповідач відноситься до осіб, яким надано статус біженця або тих, які потребують додаткового захисту. За наведених обставин суд дійшов висновку, що наявні законні підстави для затримання відповідача з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні з метою ідентифікації.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 19.04.2022 постановою першого заступника НУ начальника відділу Управління Державної міграційної служби України у Івано-Франківській області, за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановлено, що 19.04.2022 о 12 год. 20 хв. за Гнатюка,29 м. Івано-Франківськ виявлено громадянина рф ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців на території України з грудня 2015 року та після закінчення дозволеного терміну перебування території України не покинув. На підставі наведеного ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , генерального директора, співзасновника Долинський Сільгосптехніка, «ОрієнтДім», притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400 грн.

Разом з тим, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 19.04.2022 Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області 19.04.2022 о 12 год. 38 хв. ОСОБА_1 затримано у зв`язку з вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП.

Згідно з довідкою Управління Державної міграційної служби України у Івано-Франківській області ОСОБА_1 є громадянином рф, документ, що посвідчує особу відсутній, інформація про особу за обліками ДМС відсутня.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 29 Конституції України кожній людині гарантується право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Відповідно до ч. 7 ст. 5 КАС України іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948р.) та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966р.) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Статтею 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950р., ратифікованою Верховною Радою України 11.09.1997р., задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої проводяться процедури депортації або екстрадиції.

Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а особою без громадянства за приписами пункту 15 частини першої статті 1 цього ж Закону розуміється особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.

Частиною першою статті 30 Закону № 3773-VI, зокрема визначено таке: іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином; пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, - державна установа, призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства, зокрема, стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців (частина четверта статті 30 Закону № 3773-VI).

Згідно із частиною 3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до ч.1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Із змісту наведеної норми слідує, що законодавцем фактично виділено окремий випадок звернення із позовною заявою про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації; фактичною підставою для такого звернення є відсутність в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на в`їзд та виїзд з держави.

Отож, звернення із таким позовом не пов`язано законодавцем саме із процедурами видворення іноземця чи особи без громадянства або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців (частина 11 статті 289 КАС України).

Частина 13 ст. 289 КАС України передбачає, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Із матеріалів справи вбачається, що на час звернення позивача з обумовленим позовом відповідач ідентифікований «зі слів», позаяк у відповідача був відсутній документ який посвідчує його особу та надає йому право на перетин державного кордону. Окрім зазначеного, встановлено, що відповідач на час звернення до суду з даним позовом не мав правових підстав для подальшого перебування в Україні та ухилявся від виїзду з України, чим порушено вимоги ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Підтвердженням вказаних обставин є протокол №МІФ 000024 від 19.04.2022року про адміністративне затримання, постанова №ПН МІФ 000798 від 19.04.2022року про накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до п.1 розділу VI Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України № 353/271/150 від 23.04.2012(із змінами і доповненнями) якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.

Відповідно до пункту 12 розділу 2 Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої наказом МВС України № 748/288781 від 29 лютого 2016 року, іноземці та особи без громадянства утримуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства протягом строку, необхідного для виконання постанови суду, зокрема про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з України.

Пункти 1, 2 розд. 6 Інструкції «Про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства», затвердженої наказом МВС України, Адміністрації ДПС України, СБУ №353/271/150 від 23.04.2012 детально встановлюють порядок вжиття компетентними органами заходів щодо ідентифікації та документування іноземців та передбачають, що:

- у разі відсутності в іноземця документів, що посвідчують особу, територіальний орган, територіальний підрозділ ДМС, орган СБУ або орган охорони державного кордону України вживають заходів щодо їх ідентифікації та документування (запити до дипломатичних представництв або консульських установ із дорученням двох кольорових фотокарток на кожну особу);

- у разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.

У разі відсутності відповіді від компетентних органів країни походження іноземця запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.

Відповідно до підпунктів 16-19, 21 ч. 1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»:

паспортний документ іноземця - документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною;

посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні;

посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні;

посвідчення особи на повернення - документ, який видається іноземцю або особі без громадянства у випадках, передбачених міжнародними договорами України про реадмісію (приймання і передачу осіб);

посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон - документ, що посвідчує особу без громадянства під час перетинання нею державного кордону України і перебування за кордоном.

Згідно з нормами ч.1ст.15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється, зокрема: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.

Таким чином, документом, який засвідчує місце проживання або тимчасового перебування нерезидента в Україні, для його ідентифікації відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» може бути: посвідка на постійне або тимчасове проживання, імміграційна картка, або паспорт, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною.

Натомість, жодного із переліку названих документів відповідач не надав.

В ході розгляду справи, представником відповідача, долучено до матеріалів справи паспорт громадянина СРСР, серії НОМЕР_1 з вкладкою (оригінал) про належність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Черкаси до громадянства російської федерації.

Надаючи правову оцінку вказаному паспортному документу, як доказу за наявності якого можлива ідентифікація відповідача ( в тому рахунку і як громадянина російської федерації), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 2 Виконавчого протоколу про порядок реалізації Угоди між Кабінетом Міністрів України та урядом російської федерації про реадмісію, що набув чинності для України 08.08.2013 року, в яких визначено перелік документів, що підтверджують наявність громадянства Російської Федерації а також громадянства України з метою виконання завдань, визначених цією Угодою.

Так, відповідно до пункту 1 цієї угоди, наявність громадянства російської федерації підтверджується такими документами:

а) дипломатичний паспорт;

б) службовий паспорт;

в) паспорт громадянина Російської Федерації, що посвідчує особу громадянина Російської Федерації за межами території Російської Федерації;

г) паспорт громадянина Російської Федерації;

д) паспорт моряка (посвідчення особи моряка);

е) дипломатичний паспорт, службовий паспорт, паспорт громадянина Російської Федерації, що посвідчує особу громадянина Російської Федерації за межами Російської Федерації, та паспорт громадянина Російської Федерації, з унесеними до них відомостями про дітей, завіреними підписом посадової особи та відповідною печаткою компетентного органу;

ж) свідоцтво на в`їзд (повернення) до Російської Федерації;

з) свідоцтво про народження з вкладкою про громадянство Російської Федерації; і) свідоцтво про народження з унесеними відомостями про російське громадянство батьків, одного з батьків або єдиного з батьків;

к) свідоцтво про народження з відміткою, що підтверджує наявність громадянства Російської Федерації.

Жодного документу, з перелічених у пункті 1 вказаної угоди відповідач ні позивачу, ні суду не надав.

Відповідно до частини 3 ст. 2 Виконавчого протоколу про порядок реалізації Угоди між Кабінетом Міністрів України та урядом російської федерації про реадмісію наявність у особи паспорта громадянина СРСР з вкладкою про належність до громадянства Російської Федерації є лише підставою для можливості вважати, що особа може мати громадянство Російської Федерації.

Підпункт а) частини 1 ст. 3 обумовленого Виконавчого протоколу передбачає, що доказом наявності підстав для реадмісії громадян третіх держав та осіб без громадянства є подання таких документів, як в`їзна (виїзна) відмітка відповідних повноважних органів держав Сторін у будь-якому документі, що посвідчує особу і дає право на перетин державного кордону.

Відтак приведеною міжнародною угодою та нормами національного законодавства, паспорт громадянина СРСР не визнано у якості доказу який ідентифікує особу та дає право на перетин кордону і беззаперечно вказує на наявність у такої особи громадянства російської федерації. Наявність такого паспорту дає лише можливість вважати, що ймовірно відповідач є громадянином російської федерації. Поряд з цим вказаний документ не дає право відповідачу на перетин державного кордону.

Стосовно ж доводів відповідача проте, що він є засновником та власником трьох компаній ТзОВ «ОРІЄНТ -ДІМ» (Код ЄДРПОУ 41459681), ТОВ «Деревообробний комбінат ЮГТОРГ» (Код ЄДРПОУ 31622266, ТОВ «ГРОСТИЛ» (КОД ЄДРПОУ 34321778) та головою правління ТзДВ «Долинська сільгосптехніка», засновником якої є ТОВ «Деревообробний комбінат ЮГТОРГ», то зазначені доводи не підтверджують обставин з приводу того, що відповідач (особу якого ідентифіковано лише з його слів) є однією і тією ж особою, яка значиться засновником вказаних компаній та головою правління, позаяк відповідачем не надано паспортного документу, який беззаперечно підтверджує його громадянство та надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною.

Відносно долученої до матеріалів справи довідки на імміграцію в Україні від 14.11.2014 року №03/14179, то дозволений термін постійного проживання в Україні закінчився 14.11.2015року. Наявність у відповідача зазначеної довідки (термін проживання за якою закінчився у 2015 році) не свідчить про його ідентифікацію, позаяк вказана довідка не відноситься до переліку документів, наявність якого надає право відповідачу на в`їзд або виїзд з держави.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що зовнішні зображення особи у паспорті громадянина СРСР серії НОМЕР_1 , довідці на імміграцію в Україні від 14.11.2014 року №03/14179 та довідці про особу, яка складена під час затримання особи від 19.04.2022року значно різняться, позаяк виконані в різному віковому проміжку, що не надає суду можливості переконатися, що затримана, яка особа яка зі слів себе ідентифікує, як рф ОСОБА_1 беззаперечно є вказаним громадянином.

Також суд критично відноситься до пояснень представника відповідача, з приводу того, що затриманий відповідач, як громадянин рф перебуває в шлюбі з громадянкою України та його шлюб зареєстровано на території України, позаяк з наданого суду паспорта громадянина СРСР серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з громадянкою іншої держави та його шлюб зареєстровано на території рф.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки відповідач порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: не має документів, які посвідчують особу та не має правових підстав для подальшого перебування в Україні, то у позивача були законні підстави для затримання відповідача з метою ідентифікації, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Колегія суддів також зазначає, що у разі звернення іноземця під час перебування в ПТПІ із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, він продовжує перебувати в ПТПІ до остаточного прийняття рішення за заявою (п. 4 розділу ІV Інструкції «Про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства»). Як встановлено судом, на час розгляду апеляційної скарги жодного рішення за заявою відповідача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні не прийнято в установленому порядку.

Відтак, приведені в апеляційній скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до частини 1 ст. 328 КАС учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства, визначені ст. 289 КАС України.

Особливості апеляційного та касаційного оскарження судових рішень в окремих категоріях адміністративних справ, в тому числі і справ, визначених ст. 289 КАС України встановлено ст. 272 КАС України.

Відповідно до ч.4 ст. 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції у справах, визначених статтями 280,281,287 та 288цього Кодексу, можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.

Як наслідок положеннями ч.4 ст. 272 КАС України не передбачено можливості оскарження до суду касаційної інстанції судового рішення у справі, визначеній ст. 289 КАС України.

Керуючись ст. 272, ст. 289, ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, яка зі слів ідентифікує себе, як громадянин рф ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2022 року у справі № 344/4777/22 залишити без змін.

Паспорт громадянина СРСР, серії НОМЕР_1 з вкладкою (оригінал) про належність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Черкаси до громадянства російської федерації повернути особі, яка зі слів ідентифікує, як громадянин рф - ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 13 червня 2022 року