Постанова

від 01.06.2022 по справі 906/996/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2022 року Справа № 906/996/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

позивача: Кобилянський В.А.

відповідача: Михайлов Т.М.

третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного (приватно -орендного) сільськогосподарського підприємства ім.Чкалова на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2021 р. у справі №906/996/20, ухвалене суддею Маріщенко Л.О., повний текст рішення складено 13.12.2021 р.

за позовом Приватного (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства ім. Чкалова

до відповідача Малинської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Любовичі+"

про визнання незаконним та скасування рішення

Приватне (приватно-орендне) сільськогосподарське підприємство ім. Чкалова звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Любовицької сільської ради про визнання недійсним та скасування рішення Любовицької сільської ради від 30.07.2020 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та визнання комунальної власності на земельні ділянки інвентаризації" в частині прийняття земельних ділянок до комунальної власності (пункт 2) та доручення здійснити державну реєстрацію речового права комунальної власності ( пункт 3).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.02.2022 р. у справі №906/996/20 в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне (приватно - орендне) сільськогосподарське підприємство ім. Чкалова звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 02 грудня 2021 року у справі № 906/996/21 повністю. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити - визнати незаконним та скасувати рішення Любовицької сільської ради (код ЄДРПОУ 04346385) від 30.07.2020р. "По затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та визнання комунальної власності на земельні ділянки інвентаризації" в частині прийняття земельних ділянок до комунальної власності (пункт 2) та доручення здійснити державну реєстрацію речового права комунальної власності (пункт 3).

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 906/996/20 у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б., суддя Олексюк Г.Є.

Ухвалами від 24.01.2022 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства ім.Чкалова на рішення Житомирської області від 02.12.2021 р. у справі №906/996/21, справу призначено до розгляду на "24" лютого 2022 р. об 10:00год..

16.02.2022р. на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Малинської міської ради надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку просить доручити провести Малинському районному суду Житомирської області.

Ухвалою від 17.02.2022 р. клопотання Малинської міської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/996/20 - задоволено. Доручено забезпечити проведення відеоконференції Малинському районному суду Житомирської області (11600, м Малин, площа Соборна, 8).

17.02.2022р. на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Малинської міської ради надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 21.02.2022 р. клопотання Малинської міської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/996/20 - задоволено. Зазначено, що відеоконференція буде проведена за допомогою програмного забезпечення "EasyCon" (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://vkz.court.gov.ua).

21.02.2022 р. від представник Малинської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою від 24.02.2022 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на "24" березня 2022 р. о 10:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2(ВКЗ).

Відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя Бучинська Г.Б. перебувала у відпустці з 25.02.2022 р. по 03.04.2022 р.

Розпорядженням керівника апарату суду №01-05/107 від 23.03.2022 р., у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Бучинської Г.Б., призначено заміну судді члена колегії у судовій справі №906/996/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду справи №906/996/20 у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Олексюк Г.Є.

Ухвалою від 24.03.2022 р. прийнято апеляційну скаргу Приватного (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства ім. Чкалова на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2021 р. у справі №906/996/20 до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Олексюк Г.Є.

Ухвалою від 24.03.2022 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на "28" квітня 2022 р. о 10:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2(ВКЗ).

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Олексюк Г.Є. в період з 28.04.2022 по 29.04.2022 включно судове засідання у справі №906/996/20 призначене на 28.04.2022 о 10:00 год. не відбулося.

Ухвалою від 09.05.2022 р. розгляд апеляційної скарги призначено на "26" травня 2022 р. о 10:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2(ВКЗ).

Ухвалою від 10.05.2022 р. виправлено описку, допущену у резолютивній частині ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2022 р. у справі №906/996/20. Пункт 1 резолютивної частини ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2022 р. у справі №906/996/20 викладено у такій редакції: "Розгляд апеляційної скарги призначити на "02" червня 2022 р. о 10:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2(ВКЗ)".

Відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя Олексюк Г.Є. перебувала у відпустці з 02.06.2022 р. по 03.06.2022 р.

Розпорядженням керівника апарату суду №01-05/126 від 01.06.2022 р., у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Бучинської Г.Б., призначено заміну судді члена колегії у судовій справі №906/996/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду справи №906/996/20 у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б.

Ухвалою від 01.06.2022 р. прийнято апеляційну скаргу Приватного (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства ім. Чкалова на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2021 р. у справі №906/996/20 до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б.

У судовому засіданні представник Приватного (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства ім.Чкалова підтримав доводи апеляційної скарги та надав додаткові пояснення на обґрунтування своєї правової позиції.

Представник Малинської міської ради у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає що рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить оскаржуване рішення залишити без змін.

В судове засідання 02.06.2022 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Любовичі+" свого представника не направило.

Поштове відправлення з рекомендованими повідомленнями, яким надсилався примірник ухвали суду на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Любовичі+" повернулось до суду апеляційної інстанції з позначкою органу зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до пункту четвертого частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи, що ухвала суду направлялася на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Любовичі+", яка встановлена судом апеляційної інстанції з матеріалів справи, колегія суддів вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Любовичі+" належним чином повідомлене про дату, час і місце судового засідання, навіть незважаючи на те, що процесуальні документи суду не були ним отримані та повернулися до суду з причини "адресат відсутній за вказаною адресою".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №873/41/21.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, відповідності до вимог статті 269 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.12.2021 р. у справі №906/996/20 у задоволені позову відмовлено. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем на надано суду належних доказів, що підтверджують набуття права власності на спірні земельні ділянки.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Приватне (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства ім.Чкалова звертає увагу на те, що в оскаржуваному рішенні суд стверджує, що посилання позивача, як на підставу виникнення у нього права власності на земельні ділянки відповідно до державного акту на право колективної власності, виданого КСП ім. Чкалова, спростовується показами свідків.

Однак, скаржник акцентує увагу на те, що покази свідків відповідають критерію належності доказів (ст. 76 ГПК України), оскільки стосуються предмету доказування. В той же час вони не відповідають критерію допустимості (ст. 77 ГПК України), оскільки наявність рішень органів управління юридичної особи має підтверджуватися виключно письмовими доказами (відповідними протоколами, виписками з них, стенограмами тощо).

Крім того, суд некритично оцінив покази свідків. В той же час наявні підстави поставити під сумнів достовірність цих доказів. По-перше, ці докази отримані за наявності певного впливу зі сторони відповідача (його представників), які цілеспрямовано шукали свідків саме з такою позицією. По-друге, всі заяви свідків містять майже однаковий текст, що свідчить про їх написання з одного взірця. По-третє, суд не надав належної оцінки феноменальній пам`яті свідків, які впевнено розповідають про деталі подій 20-річної давності.

Покази свідків щодо відсутності рішень про передачу земель від КСП ім. Чкалова до СВК ім. Чкалова та від СВК ім. Чкалова до П(ПО)СП ім. Чкалова не впливають на суть правовідносин, оскільки перехід прав на землю відбувся внаслідок універсального (повного) правонаступництва і не обумовлений наявністю чи відсутністю окремого рішення про передачу земель.

Свідки підтверджують сам факт прийняття рішень про реорганізацію КСП ім. Чкалова та СВК ім. Чкалова.

Крім того, частина показань свідків не має стосунку до справи. Так, наприклад, показання свідка ОСОБА_1 щодо створення спілки (комітету) співвласників «Нива» не стосується справи, оскільки ця спілка, за словами свідка, створена для врегулювання питання щодо управління майном, а не землею. Крім того, відсутні будь-які докази її створення (державної реєстрації) та є незрозумілими її права та повноваження. Не підтверджуються жодними доказами твердження свідка про здійснення названою спілкою розпорядження майном КСГП ім. Чкалова. Не мають відношення до справи і показання свідка щодо укладення договору оренди майна (не землі).

Виходячи з наведеного скаржник вважає передчасним висновок суду щодо неприйняття протоколів загальних зборів №2 від 16.02.2000 р. та №1 від 28.02.2001 р. як належних (суд в даному випадку сплутав критерії належності та достовірності) доказів передачі земельних ділянок. Але навіть якщо погодитися з цим висновком суду, необхідно підкреслити, що перехід прав на землю відбувся в силу самого факту правонаступництва і будь-які рішення про передачу земель правопопередником правонаступнику, які не вимагаються законом, але не заборонені ним, є факультативними.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги представник Малинської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що покази свідків жодним чином не спростовані, суд за клопотанням позивача викликав свідків і вони підтвердили покази в засіданні. Протоколи № 2 від 16.02.2000 та № 1 від 28.02.2001 - підроблені та відрізняються від наявної у відповідача версії, через що позивач не подав їх оригінал на виконання ухвали суду першої інстанції. Правонаступництво - відсутнє, Реорганізації здійснювались без збереження кількісного складу суб`єктів колективної власності, відтак перетворення не відбулось як визначається висновком Великої палати Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 року в справі № 907/29/19 по аналогічній справі.

Колективна форма власності трудового колективу КСП шляхом декількох реорганізацій була безпідставно змінена на приватну форму власності спочатку П(ПО)СП, а потім у товариства з обмеженою відповідальністю, за відсутності підстав виникнення приватної власності в цього підприємства та товариства, також, Мін`юстом були скасовані рішення державного реєстратора про оформлення права власності. Наразі розслідується кримінальне провадження за яким колишній власник ПОСП ім. Чкалова вже повідомлений про підозру ДБР.

Крім того, пункт 21 Перехідних положень Земельного кодексу підлягає застосуванню, через те, що у позивача не виникало право приватної власності з огляду на відсутність реєстрації такого права. Крім того, КСП ім. Чкалова було ліквідоване (докази додаються до цього відзиву).

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

12.01.1996 відповідно до рішення 5 сесії ІІ скликання Любовицької сільської ради народних депутатів від 13.05.1995 виданий державний акт на право колективної власності на землю КСП ім. Чкалова у розмірі 2762,4 га для сільськогосподарського використання згідно списку громадян-членів КСП (653 особи відповідно до даних, що містяться у проектно-технічній документації із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам за рахунок земель реформованого КСП ім. Чкалова). Даний акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за ЖТ №17-13-000001.

16.02.2000 на загальних зборах КСП ім.Чкалова, оформлених протоколом № 2, прийнято рішення про утворення на базі цього КСП нового господарства, як правонаступника СВК ім. Чкалова.

В п.2.1 статуту СВК ім. Чкалова, зареєстрованого 03.03.2020 в Малинській районній державній адміністрації рішенням №114, зазначено, що кооператив є юридичною особою відповідно до чинного законодавства України. Кооператив створюється у процесі реорганізації і є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП) по заробітній платі та в обсягах частини майна, що перейшла до кооперативу внаслідок реорганізації КСП, з урахуванням активів і пасивів останнього.

Згідно п.7.1 статуту СВК ім. Чкалова кооператив набуває права власності на частину землі КСП пропорційну до кількості переданих членами кооперативу земельних часток (паїв) у землях КСП, після одержання державного акта на право колективної власності на землю на ім`я кооперативу. До списку, що додається до даного державного акта, заносяться імена лише тих членів кооперативу, які передали свої земельні частки (паї) з метою формування земельної ділянки кооперативу, а також особи, які не витребували свої земельні частки під час реорганізації КСП, за умови, що такі частки увійшли до складу земельної ділянки кооперативу. Кооператив набуває прав власності на земельну ділянку від КСП у порядку правонаступництва і відповідно до ст. 17 (частина 2), 22 та 23 Земельного кодексу України.

Згідно додатку до статуту СВК ім. Чкалова членами правління кооперативу є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8

28.02.2001 загальними зборами СВК ім. Чкалова, оформлені протоколом № 1, прийнято рішення про трансформування СВК ім. Чкалова в П(ПО)СП ім. Чкалова, як правонаступника СВК ім. Чкалова та реформованого КСП ім. Чкалова.

Згідно п.2.1 статуту П(ПО)П ім.Чкалова, зареєстрованого районною державною адміністрацією Малинського району Житомирської області рішення № 251 від 24.05.2001, засновником підприємства є громадянин України ОСОБА_9 .

Засновник одноосібно здійснює право власності на майно та інші активи підприємства, в тому числі й через призначених ним осіб.

Підприємство є правонаступником сільськогосподарського виробничого кооперативу (СВК) імені Чкалова ( п. 4.3 Статуту).

Відповідно до п. 5.12 статуту підприємство є власником:

- майна, земельних угідь, коштів, майнових та інших прав, переданих його засновником;

- майна, земельних угідь, коштів, майнових та інших прав, переданих йому засновником;

- майна, земельних угідь, коштів, одержаних в результаті йог фінансово-господарської діяльності;

- іншого майна, коштів та прав, набутих на підставах, не заборонених чинним законодавством.

Підприємство, здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном у відповідності з метою своєї діяльності.

До земель підприємства належать землі, придбані (одержані) підприємством у власність, одержані у постійне користування, а також взяті в оренду у колишніх членів КСП (п. 6.1 Статуту).

Також, з матеріалів справи вбачається, що розпаювання майна і землі КСП ім. Чкалова продовжувалось.

На підставі заяв власників сертифікатів на земельний пай членів КСП ім. Чкалова в 2004 була розроблена проектно-технічна документація із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян за рахунок земель реформованого КСП ім. Чкалова Любовицької сільської ради Малинського району.

20.10.2004 на загальних зборах власників земельних часток (паїв) реформованого КСП ім. Чкалова (протокол №1) прийнято рішення затвердити вищезазначений проект, розподіл земельних часток (паїв) між власниками сертифікатів провести у відповідності до ст. 29 ЗК України за списком, пасовища та багаторічні насадження надати у спільну часткову власність.

Розпорядженням голови Малинської райдержадміністрації №135 від 22.04.2005 було затверджено протокол розподілу часток (паїв) реформованого КСП ім. Чкалова, вирішено виділити земельні частки (паї) в натурі та видати державні акти.

29 квітня 2020 року Любовицька сільська рада на 29 сесії 7 скликання прийняла рішення "Про проведення інвентаризації земель колишнього КСП ім.Чкалова». Вказаним рішенням надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель колективної власності припиненого КСП ім.Чкалова, які знаходяться на території Любовицької сільської ради за межами населених пунктів, для передачі у комунальну власність Любовицької громади, за виключенням земельних ділянок, які станом на 01.01.2019 р. перебували у приватній власності. Доручено сільському голові укласти відповідні договори на розробку технічної документації із землеустрою з суб`єктами господарювання, що мають відповідні дозвільні документи на виконання зазначених робіт, розроблену технічну документацію із землеустрою подати для розгляду та затвердження Любовицької сільської ради.

30 липня 2020 року Любовицька сільська рада на 31 сесії 7 скликання прийняла рішення "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та визнання і комунальної власності на земельні ділянки інвентаризації". Вказаним рішенням зокрема: затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок комунальної власності, що перебували в управлінні Любовицької сільської ради, загальною площею 709,1108 га; прийнято в комунальну власність зазначені земельні ділянки;

- доручено сільському голові здійснити державну реєстрацію права комунальної власності на зазначені земельні ділянки.

Приватне (приватно-орендного) сільськогосподарське підприємство ім.Чкалова частину земельних ділянок, на які поширюється рішення Любовицької сільської ради, що оскаржується в чинній справі, 15.12.2020 передало у власність ТОВ "Любовичі+".

Позивач посилається на те, що П(ПО)СП ім. Чкалова є власником всіх земель, переданих в колективну власність КСП ім. Чкалова згідно державного акту на право колективної власності на землю від 12.01.1996, оскільки на загальних зборах КСП ім. Чкалова, які відбулися 16.02.2000, було вирішено передати новоствореному кооперативу всі активи КСП, зокрема, землю, що належала КСП на праві колективної власності. Рішенням загальних зборів СВК ім. Чкалова, які відбулися 28.02.2001, новоствореному П(ПО)СП ім. Чкалова передали всі активи і пасиви СВК, а саме землю відповідно до державного акта на право колективної власності, майно (основні та оборотні засоби) та пасиви.

Також, до матеріалів справи долучено покази свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , які спростовують посилання позивача про виникнення у нього права власності на земельні ділянки відповідно до Державного акту на право колективної власності виданого КСП ім. Чкалова.

4.Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 3 Земельного кодексу України в редакції 1990р. було встановлено, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Стаття 5 цього Кодексу передбачала, що земля може належати громадянам на праві колективної власності.

Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.

Землі у колективну власність передаються безплатно.

Земельні ділянки загального користування садівницьких товариств поділу не підлягають.

Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна, та статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців переважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств.

У разі продажу власником своєї земельної частки переважне право на її купівлю мають співвласники.

У відповідності до статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990р.) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Згідно з ст. 60 ЗК України (в редакції 1990р.) землі, передані колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам у колективну власність, поділялися на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.

Стаття 78 ЗК України встановлює, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.

Пунктом 21 Перехідних положень ЗК України установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Стаття 93 Господарського кодексу України встановлює, що підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Стаття 95 Господарського кодексу встановлює, що виробничим кооперативом визнається добровільне об`єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об`єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

Згідно статті 96 ГК України виробничі кооперативи створюються та здійснюють свою діяльність за такими принципами: добровільність членства громадян у кооперативі та вільний вихід з нього; особиста трудова участь членів кооперативу у діяльності підприємства; відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає брати участь у його діяльності на умовах, встановлених статутом кооперативу; демократичний характер управління кооперативом, рівні права членів кооперативу при прийнятті рішень; розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх трудової та майнової участі в діяльності кооперативу; контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, визначеному статутом.

Частина 1 статті 113 ГК України встановлює, що приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи.

У редакції 1996 року Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» встановлював, що колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - підприємство) є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має розрахунковий та інші рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням. Підприємства можуть на добровільних засадах об`єднуватися в спілки (об`єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів.

Стаття 7 цього ж Закону визначала, що об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство.

Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Стаття 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» встановлювала, що підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об`єктами власності.

Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Спірні правовідносини за своїм правовим характером є земельними, оскільки стосуються захисту позивачем наявного в нього, як він стверджує, права приватної власності на землю.

Апелянт (позивач) стверджує, що він є суб`єктом права приватної власності на земельні ділянки, включені до складу земель колективної форми власності бувшого КСП ім. Чкалова, відповідно до Державного акту серія ЖТ №17-13-000001 від 18 січня 1996 року.

Як стверджує апелянт, об`єктом такого права є земельні ділянки, які залишились нерозпайованими і включені до складу земель комунальної форми власності відповідно до рішення Любовицької сільської ради від 30.07.20220 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та визнання права комунальної власності на земельні ділянки».

Зі змісту Державного акту серія ЖТ №17-13-000001 від 18 січня 1996 року вбачається, що КСП ім. Чкалова як колективному власнику належало 2762,4 га землі згідно з планом, який додається до акту.

Відповідно до рішення Любовицької сільської ради від 30.07.20220 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та визнання права комунальної власності на земельні ділянки» затверджено технічну документацію щодо інвентаризації земельних ділянок та прийняття до комунальної власності територіальної громади площею 709, 1108 га.

Позивач стверджує, що указана в рішенні Любовицької сільської ради від 30.07.20220 року земельна ділянка площею 709, 1108 га, є складовою частиною земель колишнього КСП ім.Чкалова, відтак належить П(ПО)СП ім. Чкалова як власнику і таким чином рішення Любовицької сільської ради від 30.07.20220, прийняте щодо цієї земельної ділянки, це право порушує. Норми п.21 Перехідних положень ЗК України у цьому випадку, на думку позивача, не підлягають застосуванню, оскільки землі колишнього КСП вже перебували у власності юридичної особи позивача.

Підставою набуття права власності на земельну ділянку на думку скаржника є та обставина, що він є правонаступником СВК ім. Чкалова, яке, в свою чергу, є правонаступником реорганізованого КСП ім. Чкалова, а тому до П(ПО)СП ім. Чкалова перейшли усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства, включно з правом власності на земельні ділянки.

Правонаступництво П(ПО)СП ім. Чкалова виникає у два етапи:

- загальними зборами КСП ім. Чкалова, які відбулися 16.02.2000, вирішено утворити СВК ім. Чкалова та передати новоствореному кооперативу всі активи КСП, зокрема, землю, що належала КСП на праві колективної власності;

- рішенням загальних зборів СВК ім. Чкалова, які відбулися 28.02.2001, новоствореному П(ПО)СП ім. Чкалова передали всі активи і пасиви СВК, до складу яких включено і земельну ділянку відповідно до Державного акта на право колективної власності.

Право колективної власності на землю як юридична категорія існувало у законодавстві України до введення в дію ЗК України в редакції 2001 року.

В сучасній редакції ЗК України стаття 78 ЗК України встановлює, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частиною 1 статті 82 ЗК України передбачено, що юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в)прийняття спадщини; г)виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 28 ЗК України сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Отже, чинне земельне законодавство, яким визначено підстави набуття сільськогосподарськими підприємствами права власності на землі сільськогосподарського призначення, не передбачає набуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність юридичних осіб шляхом правонаступництва.

Відповідно до частин 1-3 статті 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" КСП самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об`єктами власності. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Пунктами 1,6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" встановлюється, що реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду. При перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

З огляду на наведенні положення Закону, позивачем мали би бути надані належні докази на підтвердження передачі майнових прав, зокрема і прав на земельну ділянку, проте таких доказів не було надано. Статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який містить положення про правонаступництво щодо іншої юридичної особи, разом з тим не є доказом набуття майнових прав і обов`язків щодо окремих майнових об`єктів ( у цьому випадку - земельних ділянок), якщо таке правонаступництво не виникає відповідно до закону.

Статут СВК ім.Чкалова в п.2.1 містить положення щодо правонаступництва відносно до реорганізованого КСП ім.Чкалова, проте земельні правовідносини у кооперативі регулюються його окремою статтею 7, відповідно до положень якої врегульовано правовий режим земельних ділянок, які належать членам кооперативу на праві власності і вносяться до складу земель кооперативу (паї), а також п.7.3 Статуту визначено, що частки, невитребувані власниками у процесі реорганізації КСП, реєструються окремо в Земельній книзі. З наведеного вбачається існування письмових доказів, які могли би бути надані позивачем і досліджені судом на підтвердження обставин правонаступництва земельної ділянки у конкретно визначеному розмірі, правонаступником якої стало СВК ім.Чкалова, однак таких доказів не надано.

Щодо правонаступництва ПОСП ім.Чкалова судом надається оцінка наданих позивачем у засвідчених копіях письмових доказів - Статуту ПОСП імені Чкалова, протоколу зборів загальних зборів СВК ім.Чкалова №1 від 28.02.2001 року, та зазначається наступне.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Господарський суд Житомирської області ухвалою від 17.09.2020 р. зобов`язав позивача надати для огляду наявні оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проте оригіналів доказів не було надано суду першої інстанції, а також і апеляційному суду.

Отже, враховуючи наведене, апеляційний суд вважає вірною ту оцінку письмових доказів, яка була надана судом першої інстанції.

Одним з доводів апеляційної скарги є думка апелянта, що показання свідків у цій справі не відповідають критерію допустимості доказів, оскільки наявність рішень органів управління юридичної особи має підтверджуватися виключно письмовими доказами (відповідними протоколами, виписками з них, стенограмами тощо).

Судом першої інстанції прийнято до уваги та покладено в основу рішення відомості, які містяться у показаннях свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 . Так, з ОСОБА_10 у заяві свідка зазначив, що в 2000 та 2001 роках був депутатом Малинської районної ради як представник Любовицької громади і був присутній на всіх засіданнях зборів КСП та СВК ім. Чкалова. Як особа, яка була присутня на цих зборах, стверджує, що жодних рішень про передачу землі від КСП ім. Чкалова до СВК ім. Чкалова і так само від СКВ ім. Чкалова до П(ПО)СП ім. Чкалова не приймалось. Питання землі, яка належала на праві колективної власності членам КСП ім. Чкалова за списком взагалі не обговорювалося на цих зборах. У зв`язку з цим, ОСОБА_10 ставить під сумнів дійсність наданого до суду позивачем протоколу № 2 від 16.02.2000.

16.02.2000 на засіданнях зборів КСП ім. Чкалова приймалось рішення про створення СВК ім. Чкалова, однак із більше ніж 600 членів КСП засновниками СВК стали лише, 7 чоловік, при цьому навіть вони не передавали свою землю до СВК.

Також, ОСОБА_10 стверджує про факт підробки протоколу загальних зборів членів СВК ім. Чкалова № 1 від 28.02.2001, оскільки в нього залишилась копія протоколу №1 засідання загальних зборів членів СВК ім.Чкалова від 28.02.2001, яку він зняв для себе у 2011 році з оригіналу протоколу, який надавався для огляду в судове засідання Малинського районного суду під час розгляду кримінальної справи №1/0614/230/11, учасником якої він був. Так, в примірнику свідка вказується, що на зборах було прийнято рішення про трансформацію СВК ім. Чкалова в П(ПО)СП ім. Чкалова. Жодної мови не йшлося про передачу майна і землі від СВК до П(ПО)СП ім. Чкалова.

З заяви свідка ОСОБА_1 вбачається, що вона працювала в колгоспі ім. Чкалова з 1986 року і є його членом до даного часу. З 1996 року розпочалося розпаювання землі та майна колгоспу ім. Чкалова, членам колгоспу видавали майнові сертифікати. З 1998 року її обрали головою Любовицької сільської ради. При цьому вона була присутня на всіх засіданнях загальних зборів КСГП (КСП) та СВК ім. Чкалова. Жодних рішень на зборах про передачу землі чи то майна у власність від КСГП (КСП) ім. Чкалова до СВК ім. Чкалова і так само від СВК ім. Чкалова до П(ПО)СП ім. Чкалова не приймалось. 16.02.2000 на засіданнях зборах КСП ім. Чкалова приймалось рішення про створення СВК ім. Чкалова. Засновниками СВК стали 7 чоловік, які також не передавали свою землю до СВК. Фактично це було створене нове підприємство без майна та землі. 26.07.2000 року Любовицькою сільською радою прийнято рішення про утворення комісії по реорганізації і реформуванню КСГП ім. Чкалова в складі 5 чоловік, в яку увійшла і ОСОБА_1 . При цьому, жодного акту по передачі майна та землі у власність СВК ім. Чкалова не підписувалося. Згідно протоколу засідання загальних зборів членів СВК ім. Чкалова №1 від 28.02.2001 було вирішено створити П(ПО)СП ім. Чкалова, засновником якого став лише ОСОБА_9 . Жодного питання про передачу майна та земель колишнього КСП ім. Чкалова від СВК ім. Чкалова до П (ПО)СП ім. Чкалова на цих зборах не вирішувалось. Тобто було вирішено створити знову таки нове приватне підприємство без майна та землі. Крім того це були фактично не загальні збори СВК ім. Чкалова, а збори пайовиків КСП ім. Чкалова, оскільки членів СВК було всього 7, а не 178 як про це зазначено в протоколі від 28.02.2001.

Також свідку відомо, що не складалися і не підписувалися жодні акти приймання-передачі у власність пасивів та активів від СВК ім. Чкалова до П(ПО)СП ім. Чкалова.

Для врегулювання питання щодо управління майном колишнього КСГП ім. Чкалова 17 квітня 2001 була створена на загальних зборах спілка (комітет) співвласників "Нива". 20.12.2002 був укладений договір оренди майна, а саме основних засобів КСГП ім. Чкалова між співвласниками майна КСГП ім. Чкалова та П(ПО)СП ім. Чкалова строком на три роки без права будь-якого розпорядження цим майном. Фактичне розпаювання землі проводилось в 2004-2005 роках на підставі заяв членів КСГП ім. Чкалова. 20 жовтня 2004 року на загальних зборах власників земельних часток (паїв) реформованого КСП ім. Чкалова прийнято рішення про проведення розподілу земельних часток (паїв) між власниками сертифікатів за списком, а пасовища та багаторічні насадження надати у спільну часткову власність всіх членів КСГП. Акт на право спільної часткової власності виданий не був, оскільки відсутній був механізм такого оформлення. Спілка співвласників "Нива" і в подальшому розпоряджалась майном колишнього КСГП ім. Чкалова шляхом проведення зборів членів КСГП та прийняття на них відповідних рішень. Ніколи на зборах не приймалось рішень про передачу КСГП ім. Чкалова у власність будь-яких юридичних осіб.

У заяві свідка ОСОБА_9 зазначено, що він працював в колгоспі ім. Чкалова з 1990 року і є його членом до даного часу. Він був присутній на всіх засіданнях загальних зборів КСГП та СВК ім. Чкалова. В 2000 році його замість ОСОБА_2 обрали головою СВК ім. Чкалова. 16.02.2000 на засіданнях зборів КСП ім. Чкалова приймалось рішення про створення СВК ім. Чкалова, однак із більше ніж 600 членів КСП засновниками СВК стали лише 7 чоловік, при цьому навіть вони не передавали свою землю до СВК. 28.02.2001 ОСОБА_9 був обраний головою засідання загальних зборів, засновником якого став лише він. Однак, жодного питання про передачу передачу майна та земель колишнього КСП від СВК ім. Чкалова до П(ПО)СП ім. Чкалова на зборах не вирішувалось.

Відхиляючи наведені доводи , апеляційний суд бере до уваги, що відповідно до частини 1 статті 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

Частина 2 цієї статті встановлює, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

У той же час враховується, що заява свідка є доказом, який за умови дотримання вимог процесуального закону щодо її форми, підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі відповідно до статті 86 ГПК України (Постанова КГС ВС від 24.03.2020 у справі №904/1975/19).

Таким чином, недопустимість показань свідків повинна обґрунтовуватись посиланням на норми законодавства або звичаї ділового обороту, у той час як в показаннях свідків містяться відомості про обставини проведення загальних зборів учасників СВК , а не лише щодо прийнятих на цих зборах рішень.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги, використовує також стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", який передбачає необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, для застосування цього стандарту необхідним є не надання достатнього числа доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саму ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Такий стандарт застосовано, крім іншого, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи №910/16505/19.

З огляду на досліджені докази, суд першої інстанції правомірно прийняв до уваги нотаріально засвідчені заяви свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , оскільки додані заяви свідків відповідають вимогам статей 87, 88 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо інших доводів апеляційної скарги суд враховує, що, як вбачається з матеріалів справи, розпаювання майна і землі КСП ім. Чкалова продовжувалось.

На підставі заяв власників сертифікатів на земельний пай членів КСП ім. Чкалова в 2004 була розроблена проектно-технічна документація із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян за рахунок земель реформованого КСП ім. Чкалова Любовицької сільської ради Малинського району.

20.10.2004 на загальних зборах власників земельних часток (паїв) реформованого КСП ім. Чкалова (протокол №1) прийнято рішення затвердити вищезазначений проект, розподіл земельних часток (паїв) між власниками сертифікатів провести у відповідності до ст. 29 ЗК України за списком, пасовища та багаторічні насадження надати у спільну часткову власність.

Розпорядженням голови Малинської райдержадміністрації №135 від 22.04.2005 було затверджено протокол розподілу часток (паїв) реформованого КСП ім. Чкалова, вирішено виділити земельні частки (паї) в натурі та видати державні акти.

Однак, не дивлячись на те, що стосовно земельних ділянок під багаторічними насадженнями та пасовищем, орієнтовною площею 710 га, зборами членів КСП ім. Чкалова прийнято рішення про передачу їх у спільну часткову приватну власність членів КСП, право власності до цього часу так і не було оформлено.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що Приватне (приватно-орендне) сільськогосподарське підприємство ім.Чкалова є власником всіх земель, переданих в колективну власність КСП ім. Чкалова згідно державного акту на право колективної власності на землю від 12.01.1996, оскільки на загальних зборах КСП ім. Чкалова, які відбулися 16.02.2000, було вирішено передати новоствореному кооперативу всі активи КСП, зокрема, землю, що належала КСП на праві колективної власності, суд апеляційної інстанції оцінює критично, при цьому враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відбулася зміна організаційно-правової форми власності, що призвело до зміни форми власності. Зокрема вбачається, що на зборах колективного сільськогосподарського підприємства ім.Чкалова було утворено сільськогосподарський виробничий кооператив ім.Чкалова, яке в подальшому перетворене на приватне (приватно-орендне) сільськогосподарське підприємство ім. Чкалова з єдиним засновником. Тобто, виробничий кооператив (підприємство колективної власності) перетворився на приватне (приватно-орендне) сільськогосподарське підприємство (приватне підприємство) з єдиним засновником.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» (в редакції на момент створення кооперативу) - сільськогосподарський виробничий кооператив - підприємство, створене для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства, з обов`язковою трудовою участю в його діяльності.

В свою чергу, приватним підприємством за ст.113 ГК України визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", якими передбачено, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів акцентує увагу на тому, що автоматичного переходу об`єктів права колективної власності у приватну власність у зв`язку зі змінами законодавства, якими визначено інші форми власності, ніж ті, що існували раніше, відповідне законодавство не передбачало. У контексті зазначеного необхідно враховувати правовий режим права колективної власності та права приватної власності, які є різними з огляду, зокрема на те, що майно у колективному підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам і право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства (ст. 7, 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство"), натомість право приватної власності, в цьому випадку юридичної особи здійснюється такою особою за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на власний розсуд (ст.ст. 316-319 ЦК України).

Подібна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.02.2022 р. у справі №924/250/19.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини набуття ним права власності на земельні ділянки в порядку правонаступництва, а саме внаслідок реорганізації КСП ім. Чкалова шляхом його перетворення у СВК ім. Чкалова та в подальшому трансформації СВК ім. Чкалова в П(ПО)СП ім. Чкалова.

Крім того, суд апеляційної інстанції акцентує увагу на те, що згідно з імперативними вимогами пункту 21 Розділу Х (Перехідні положення) ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2019), установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (тобто з 01.01.2019) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність набуття Любовицькою сільською радою права комунальної власності на земельні ділянки, загальною площею 709,1108 га в силу вимог пункту 21 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2019), суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.)

Враховуючи наведені положення законодавства, обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову Приватного (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства ім.Чкалова як такого, на обґрунтування якого не було подано належних доказів, а відтак обставини, які підлягали доведенню, не були доведені позивачем.

Таким чином рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2021 р. слід залишити без змін.

6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

У апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства ім.Чкалова на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2021 р. у справі №906/996/20 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/996/20 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "13" червня 2022 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.