Постанова

від 22.11.2022 по справі 906/996/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 906/996/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників:

позивача: не з`явився

відповідача: Паршаков О.В. (присутній в режимі відеоконференції)

третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного (приватно - орендного) сільськогосподарського підприємства ім. Чкалова

на постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 02.06.2022

та рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2021

у справі № 906/996/20

за позовом Приватного (приватно - орендного) сільськогосподарського підприємства ім. Чкалова

до Малинської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Любовичі+"

про визнання незаконним та скасування рішення

(відповідно до статті 216 ГПК України в судовому засіданні 08.11.2022 було оголошено перерву до 22.11.2022)

В С Т А Н О В И В:

Приватне (приватно - орендне) сільськогосподарське підприємство ім. Чкалова (далі - ПСП ім. Чкалова, позивач) звернулося до суду з позовом до Малинської міської ради (правонаступник Любовицької сільської ради) (далі - Міськрада, відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення Міськради від 30.07.2020 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та визнання комунальної власності на земельні ділянки інвентаризації" в частині прийняття земельних ділянок до комунальної власності (пункт 2) та доручення здійснити державну реєстрацію речового права комунальної власності ( пункт 3).

Позивач посилається на те, що є правонаступником Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Чкалова (далі - СВК ім. Чкалова), який у свою чергу є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Чкалова (далі - КСП ім. Чкалова) і власником земельних ділянок на підставі державного акта про право колективної власності на землю від 12.01.1996 ЖТ №17-13-000001, а дії Міськради щодо розпорядження земельними ділянками, які входять до складу земель позивача, порушують право власності останнього, наявне у нього на підставі зазначеного державного акта.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.12.2021 (суддя Маріщенко Л.О.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2022 (колегія суддів: Філіпова Т.Л. - головуючий, Бучинська Г.Б., Василишин А.Р.), у позові відмовлено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.01.1996 КСП ім. Чкалова виданий державний акт ЖТ №17-13-000001 на право колективної власності на землю площею 2762,4 га для сільськогосподарського використання згідно зі списком громадян-членів КСП (653 особи відповідно до даних, що містяться у проектно-технічній документації із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам за рахунок земель реформованого КСП ім. Чкалова) (далі - Державний акт).

16.02.2000 на загальних зборах КСП ім. Чкалова, оформлених протоколом № 2, прийнято рішення про утворення на базі цього КСП нового господарства - СВК ім. Чкалова, як правонаступника КСП ім. Чкалова.

Відповідно до п.2.1 статуту СВК ім. Чкалова кооператив створюється у процесі реорганізації і є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства по заробітній платі та в обсягах частини майна, що перейшла до кооперативу внаслідок реорганізації КСП, з урахуванням активів і пасивів останнього.

Згідно з п.7.1 статуту СВК ім. Чкалова кооператив набуває права власності на частину землі КСП пропорційну до кількості переданих членами кооперативу земельних часток (паїв) у землях КСП, після одержання державного акта на право колективної власності на землю на ім`я кооперативу. До списку, що додається до даного державного акта, заносяться імена лише тих членів кооперативу, які передали свої земельні частки (паї) з метою формування земельної ділянки кооперативу, а також особи, які не витребували свої земельні частки під час реорганізації КСП, за умови, що такі частки увійшли до складу земельної ділянки кооперативу.

Згідно додатку до статуту СВК ім. Чкалова членами правління кооперативу є 7 осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7

28.02.2001 загальними зборами СВК ім. Чкалова, оформленими протоколом № 1, прийнято рішення про трансформування СВК ім. Чкалова в ПСП ім. Чкалова, як правонаступника СВК ім. Чкалова та реформованого КСП ім. Чкалова.

Згідно п.2.1 статуту ПСП ім. Чкалова засновником підприємства є одна особа - громадянин ОСОБА_8 ; засновник одноосібно здійснює право власності на майно та інші активи підприємства, в тому числі й через призначених ним осіб; підприємство є правонаступником СВК ім. Чкалова.

Одночасно з процесом реорганізації продовжувалось розпаювання майна і землі КСП ім. Чкалова.

На підставі заяв власників сертифікатів на земельний пай членів КСП ім. Чкалова в 2004 році була розроблена проектно-технічна документація із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян за рахунок земель реформованого КСП ім. Чкалова.

20.10.2004 на загальних зборах власників земельних часток (паїв) реформованого КСП ім. Чкалова (протокол №1) прийнято рішення затвердити вищезазначений проект, розподіл земельних часток (паїв) між власниками сертифікатів провести у відповідності до ст. 29 Земельного кодексу України за списком, пасовища та багаторічні насадження надати у спільну часткову власність.

Розпорядженням голови Малинської райдержадміністрації №135 від 22.04.2005 було затверджено протокол розподілу часток (паїв) реформованого КСП ім. Чкалова, виділено земельні частки (паї) в натурі та видано державні акти.

Рішенням Любовицької сільської ради (правонаступник - Малинська міська рада) 29.04.2020 «Про проведення інвентаризації земель колишнього КСП ім.Чкалова» надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель колективної власності припиненого КСП ім.Чкалова на території Любовицької сільської ради за межами населених пунктів, для передачі у комунальну власність Любовицької громади, за виключенням земельних ділянок, які станом на 01.01.2019 перебували у приватній власності.

Рішенням Любовицької сільської ради від 30.07.2020 (далі - спірне рішення), зокрема затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок комунальної власності, що перебували в управлінні Любовицької сільської ради, загальною площею 709 га та 1108 га (далі - спірні земельні ділянки), прийнято в комунальну власність зазначені земельні ділянки (пункт 2); доручено сільському голові здійснити державну реєстрацію права комунальної власності на ці земельні ділянки (пункт 3).

Суди попередніх інстанцій, констатували, що позивач не довів належними та допустимими доказами набуття ним речових прав на спірні земельні ділянки після КСП ім. Чкалова у порядку правонаступництва, у зв`язку з чим спірне рішення Міськради не порушує прав та інтересів позивача. Так, суди у сукупності з іншими доказами дослідили та врахували долучені до справи заяви свідків, за показами яких жодних рішень про передачу землі від КСП ім. Чкалова до СВК ім. Чкалова та до ПСП ім. Чкалова на загальних зборах КСП ім. Чкалова та СВК ім. Чкалова не приймалося. При цьому на зборах КСП ім. Чкалова від 16.02.2000 прийнято рішення про створення СВК Чкалова, засновниками якого стали лише 7 осіб з поміж більш ніж 600 членів КСП, а засновником ПСП ім. Чкалова взагалі є лише одна особа, що виключає перехід до позивача в порядку правонаступництва речових прав на землі колективної власності.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Скаржник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм ст.ст. 7, 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", ст.ст. 316-319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №924/250/19 про те, що чинне законодавство не передбачає автоматичного переходу об`єктів права колективної власності у приватну власність у зв`язку зі зміною законодавства, яким визначено інші форми власності ніж ті, що існували раніше, у тому числі з огляду на відмінність правових режимів колективної та приватної власності на майно. За доводами скаржника колективна власність є різновидом приватної власності, а статус майна КСП відрізняється від статусу землі, тому застосування правових норм, які регулюють права на майно, до земельних правовідносин в КСП є помилковим.

Також вказує на відсутність висновку Верховного Суду про з питання застосування норм права щодо можливості набуття права власності на землі сільськогосподарського призначення шляхом правонаступництва від колективних сільськогосподарських підприємств, яке наразі нормативно не врегульовано.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 26.09.2022.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 26.09.2022 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній погоджується з висновками судів про не доведення позивачем факту набуття права власності на спірні земельні ділянки в порядку правонаступництва, вважає оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Скаржник у касаційній скарзі виклав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 ГПК України для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки питання правонаступництва юридичних осіб, створених в процесі реорганізації КСП, в частині прав на землю становить виключну правову проблему.

Відповідно до положень наведеної норми процесуального права суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі №906/677/19).

Однак заявлене скаржником клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підстав для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені в касаційні скарзі та клопотанні скаржника питання можуть бути вирішені під час розгляду цієї справи Верховним Судом відповідно до його повноважень у залежності від установлених обставин справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Любовичі+" 22.11.2022 до Верховного Суду надіслало клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване погіршенням транспортного сполучення між населеними пунктами внаслідок введення в Україні військового стану, у зв`язку з чим представник третьої особи не може прибути у судове засідання 22.11.2022.

Зазначене клопотання третьої особи відхилено судом як безпідставне, оскільки наведені підстави не підпадають під випадки, встановлені частиною 2 статті 202 ГПК України; жодних доказів на підтвердження наведених у клопотанні обставин заявник не надав; явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представника відповідача, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Звертаючись з цим позовом до суду, позивач зазначає, що є правонаступником СВК ім. Чкалова та КСП ім. Чкалова, а отже і власником земель, які належали КСП ім. Чкалова на підставі Державного акта, а спірне рішення відповідача щодо прийняття в комунальну власність земельних ділянок, які входять до складу земель реорганізованого КСП ім. Чкалова, порушує набуте в порядку правонаступництва право власності позивача на землю.

Згідно з частиною 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 1 статті 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Стаття 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (тут і надалі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Частини 2, 3 статті 8 названого Закону встановлюють, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Відповідно до частин 1, 3 статті 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених ЗК України.

Згідно зі статтею 37 ЦК УРСР (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання); при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходять до новостворених юридичних осіб; при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої; майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

За змістом статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (у редакції, чинній до 01.01.2004) колективне підприємство визначено як вид підприємств в Україні, ліквідація та реорганізація яких (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) здійснюється за рішенням власника з дотриманням вимог антимонопольного законодавства, а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду; підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України; при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Частинами 1, 6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачено, що реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду; при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Суди попередніх інстанцій, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, встановили ті обставини, що 16.02.2000 на зборах КСП ім. Чкалова, на яких приймалось рішення про створення СВК ім. Чкалова, із більше ніж 600 членів колективного сільськогосподарського підприємства, яким належали на праві спільної часткової власності землі КСП відповідно до Державного акта, засновниками СВК ім. Чкалова стали лише 7 осіб, а засновником ПСП ім. Чкалова взагалі є лише одна особа. При цьому жодних рішень про передачу землі від КСП ім. Чкалова до СВК ім. Чкалова і так само від СКВ ім. Чкалова до ПСП ім. Чкалова загальними зборами не приймалось.

Більше того, після створення СВК ім. Чкалова розпаювання земель КСП ім. Чкалова продовжилось, розподілені земельні частки його колишніх членів та ними отримано правовстановлюючі документи на виділені земельні ділянки, що також підтверджує відсутність волевиявлення усіх колишніх членів КСП на передачу належних їм часток у праві колективної власності на землю до новоствореного СВК ім. Чкалова, правонаступником якого вважає себе позивач.

У контексті зазначеного Верховний Суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, відповідно до яких у випадку прийняття рішення про реорганізацію колективного сільськогосподарського підприємства шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени колективного сільськогосподарського підприємства автоматично повинні були б стати учасниками цієї юридичної особи, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників.

Частиною 1 статі 74 ГПК України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, з огляду на встановлені фактичні обставини цієї справи та з урахуванням зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду, суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин статті 7, 8, 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" та дійшли законних та обґрунтованих висновків про не доведення позивачем обставини набуття ним речових прав на землі КСП ім. Чкалова відповідно до Державного акта в порядку правонаступництва. Відповідно до положень ст. 21 ЦК України та ст. 155 ЗК України відсутність порушеного права позивача внаслідок прийняття оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання такого рішення недійсним.

Натомість наведені скаржником мотиви відступу від висновків Верховного Суду у справі №924/250/19 зводяться до власного тлумачення ним правових норм, які з огляду на фактичні встановлені обставини даної справи до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, та зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

У даній справі підставою для відмови в задоволенні позовних вимог стало не доведення позивачем обставини порушення його прав внаслідок прийняття відповідачем спірного рішення про прийняття земельних ділянок в комунальну власність з огляду на відсутність доказів набуття ПСП ім. Чкалова речових прав на спірні земельні ділянки в порядку правонаступництва.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновку Верхового Суду щодо застосування норм права щодо можливості набуття права власності на землі сільськогосподарського призначення шляхом правонаступництва від колективних сільськогосподарських підприємств.

При цьому у цій частині касаційної скарги скаржник взагалі не зазначив жодних конкретних норм права, щодо яких необхідним є формування висновку Верховного Суду, не конкретизував (з посиланням на особливості фактичних обставин справи) змісту правовідносин, в яких висновок щодо застосування цих норм відсутній, яким чином ці норми мають бути застосовані до спірних правовідносин, не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цих норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах.

Наведене у сукупності свідчить, що скаржник не довів необхідності формування Верховним Судом відповідного правового висновку. Доводи скаржника в цій частині свідчать про незгоду останнього зі встановленими у справі фактичними обставинами, а також з висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Проте відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

У зв`язку з чим доводи касаційної скарги Верховний Суд відхиляє, як безпідставні.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про неправильне застосування норм матеріального права не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного (приватно - орендного) сільськогосподарського підприємства ім. Чкалова залишити без задоволення.

Постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 02.06.2022 та рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2021 у справі №906/996/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.