Постанова

від 05.06.2022 по справі 908/1133/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 908/1133/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Бакуліна С. В., Стратієнко Л. В.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорта О. В.,

за участю представників:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат-МК"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2022 (головуючий - Чередко А. Є., судді Верхогляд Т. А., Коваль Л. А.)

та рішення Господарського суду Запорізької області від 05.08.2021 (суддя - Колодій Н. А.)

у справі № 908/1133/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький тепло-енерго проект"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат-МК"

про стягнення штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький тепло-енерго проект" (позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат-МК" (відповідач) про стягнення штрафних санкцій за договором № 628-18 від 16.08.2018.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем були порушені зобов`язання за договором № 628-18 від 16.08.2021, а саме пункт 3.1 договору щодо своєчасного та повного виконання замовлених підрядних робіт. Внаслідок чого, позивач керуючись умовами договору, статтями 193, 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтями 11, 509, 530, 549, 610-612 626. 837, 846 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просить стягнути з відповідача 1 227 935,52 грн пені та 38 033,40 грн штрафу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.08.2021 позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Агат-МК" на користь ТОВ "Запорізький тепло-енерго проект" 1 227 935,52 грн пені та 38 033,40 грн штрафу.

4. Місцевий господарський суд виходив з того, що згідно умов укладеного між сторонами договору, відповідач мав приступити до виконання робіт після перерахування позивачем попередньої оплати та виконати їх у погоджені сторонами строки - 150 календарних днів. Відтак, оскільки передплата в розмірі 1 000 020 грн була здійснена позивачем 17.08.2018, то початок терміну виконання робіт відраховується з наступного дня після здійснення передплати, а саме з 18.08.2018, таким чином кінець терміну виконання робіт припадає на 15.01.2019. Проте, станом на 15.01.2019 жодного Акта приймання виконаних робіт між сторонами підписано не було, у зв`язку з чим, відповідачем, при виконанні договору було допущено порушення терміну виконання робіт, встановленого сторонами в п.3.1. договору. При цьому Акт приймання виконаних робіт було підписано між сторонами 10.05.2019, у зв`язку з чим позивачем за період з 15.01.2019 по 10.05.2019 нараховано до стягнення пеню в розмірі 12 279 355,18 грн та 7% штрафу в розмірі 380 334,03 грн.

5. Разом з цим суд встановив, що з метою дотримання з боку учасників процесу принципу пропорційності, а саме враховуючи, що нараховані штрафні санкції є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов`язанням за договором, позивач зменшив суму неустойки на 90% та пред`явив до стягнення суму пені в розмірі 1 227 935,52 грн та 7% штрафу в розмірі 38 033,40 грн.

6. При цьому, суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем неустойки, які полягли у тому, що сторонами в договорі не визначено строк виконання зобов`язань, а саме не визначено події від якої має відліковуватись цей термін, зазначивши, що такі доводи спростовуються пунктом 3.1 укладеного між сторонами договору, яким сторони погодили виконання відповідачем зобов`язань за 150 календарних днів, за умови своєчасного здійснення попередньої оплати.

7. Також місцевий господарський суд відхилив доводи відповідача стосовно невиконання позивачем розділу 5 спірного договору щодо підготовки приміщення об`єкта для здійснення монтажних робіт, що стало причиною неможливості розпочати виконання робіт одразу після здійснення попередньої оплати, зазначивши, що за умовами пункту 3.2 Договору сторони погодили, що у разі зміни замовником технічного завдання, невиконання або прострочення виконання зобов`язань, зокрема і за розділом 5 Договору, терміни виконання робіт за цим договором продовжуються і погоджуються сторонами додатково. При цьому суд зазначив, що відповідачем не надано жодних письмових документів, які б підтверджували наявність порушень з боку позивача та слугували підставами для продовження терміну виконання робіт, відповідно відсутність таких доказів свідчить про відсутність претензій з боку відповідача щодо виконання позивачем своїх зобов`язань за договором.

8. Разом з цим, розглянувши подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність її застосування до позовних вимог щодо стягнення пені з урахування Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)" № 540-1Х від 30.03.2020, яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 року, № 40-44, ст.356) доповнено зокрема пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Так, суд зазначив, що строк позовної давності в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину. При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, дія якого триває в даний час.

9. Враховуючи викладене, суд зазначив про необхідність застосування наслідків пропуску позовної давності до вимог про стягнення пені, позовна давність по яких сплила до 12.03.2020.

10. За наслідками проведеного перерахунку заявленої позивачем до стягнення суми пені в межах позовної давності з урахуванням вищевказаного Закону, місцевий господарський суд дійшов висновку, що сума пені є більшою ніж сума, що заявлена позивачем до стягнення. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача пені в розмірі 1 227 935,52 грн.

11. Стосовно вимог позивача про стягнення 38 033,40 грн штрафу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в силу приписів частини другої статті 549 ЦК України та положень пункту 6.1 Договору штраф може бути нараховано в будь який день простроченого зобов`язання починаючи з 21-го дня прострочення і до моменту виконання зобов`язання, а відтак позивачем не пропущено позовну давність за цією вимогою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

12. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2022 рішення Господарського суду Запорізької області від 05.08.2021 скасовано в частині стягнення з відповідача 38 033,40 грн штрафу. У цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу. В решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду щодо порушення відповідачем строків виконання зобов`язань за договором та наявності підстав для стягнення з відповідача неустойки.

14. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що сума пені, право на нарахування якої має позивач, та по якій не спливла позовна давність фактично є більшою ніж заявлена позивачем до стягнення, відтак колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення пені в розмірі 1 227 935,52 грн.

15. Стосовно висновків місцевого господарського суду про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 38 033,40 грн суд апеляційної інстанції зазначив, що штраф на відміну від пені не нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, а тому право на нарахування позивачем штрафу у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання за договором виникло 06.02.2019, а річний термін спеціальної позовної давності скінчився 16.02.2020, тобто до встановлення в Україні карантину. Відтак, оскільки позивач звернувся до суду з позовом 23.04.2021, тобто поза межами річного строку, установленого законом для вимог про стягнення штрафу, а відповідачем до ухвалення рішення у справі було заявлено про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині стягнення штрафу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

16. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агат-МК" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2022 і рішення Господарського суду Запорізької області від 05.08.2021 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

17. У касаційній скарзі відповідач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 922/610/19, від 28.05.2020 у справі № 910/6217/19, від 09.10.2018 у справі № 922/3848/17, від 16.01.2020 у справі № 910/11470/18, від 11.11.2020 у справі № 911/2139/19, від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19, від 12.12.2019 у справі № 911/634/19 та від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20.

18. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 548, частини першої статті 549, частини першої статті 627, частини першої статті 610 ЦК України, в контексті застосування пункту 6.1 Договору, оскільки сторони в договорі погодили відповідальність виконавця перед замовником саме за невиконання робіт, а не за часткове виконання.

19. Також, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, щодо застосування статті 58 Конституції України, статті 5 ЦК України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)", пункту 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, статті 258 ЦК України, Постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" від 11.03.2020 № 211, якою введено карантин з 12.03.2020, в контексті продовження строків спеціальної позовної давності щодо стягнення неустойки у випадку, коли вони сплинули станом на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)" від 30.03.2020 № 540-ІХ.

20. Разом з цим, обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Позиція інших учасників справи

21. Позивач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити в силі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

22. Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький тепло-енерго проект" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агат-МК" (виконавець) укладено договір № 628-18 від 16.08.2018, відповідно до умов якого (п.1.1 договору), відповідач зобов`язувався виконати монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування приміщень УДГ блоку № 2 Трипільської ТЕС, згідно з проектом № 611-17-ОВ, а позивач зобов`язувався прийняти роботу і оплатити її на умовах даного договору.

23. Згідно з пунктом 1.2 договору, загальна вартість замовлених робіт складає 5 433 343,25 грн.

24. Разом з договором сторонами було підписано додаток № 1 - кошторисна документація, сума якої відповідає загальній сумі договору, визначеної в п.1.2 договору.

25. Пунктом 2.2 договору передбачено, що при зміні цін і умов ціноутворення, індексації заробітної плати, а також зміні інших істотних умов виконавець має право запропонувати переглянути суму договору за попереднім погодженням з замовником до підписання актів здачі-приймання виконаних робіт та остаточного розрахунку за даним договором. Узгодження на зміну загальної суми договору оформлюється додатковою угодою.

26. У пункті 3.1 договору, сторони узгодили, що виконавець виконує монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування за 150 (сто п`ятдесят календарних днів) за умови своєчасної оплати, відповідно до п.2.3.1 і виконання замовником своїх зобов`язань по п.2.3.2 та розділу 5 цього договору.

27. Згідно з пунктом 2.3.1 договору, замовник здійснює передплату до 01.10.2018 в розмірі 1 000 020,00 грн, з урахуванням ПДВ 20% - 166 670,00 грн - на закупівлю обладнання та матеріалів або іншу суму за попередньою домовленістю сторін, в межах 20% від ціни договору.

28. На виконання вказаного пункту договору, вищезазначена передплата була перерахована позивачем на користь відповідача 17.08.2018, що підтверджується платіжним дорученням № 437 від 17.08.2018 на суму 1 000 020,00 грн, копія якого міститься в матеріалах справи.

29. Згідно з пунктом 2.3.2 договору, наступні розрахунки за цим договором здійснюються оплатою Актів здачі-приймання виконаних робіт за формами Ф-2, Ф-3 протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів з моменту їх підписання.

30. Пунктом 3.1 договору сторони узгодили строк виконання робіт за 150 п`ятдесят календарних днів.

31. Також, в пункті 3.1 договору сторони передбачили виконання замовником окремих умов, за яких виконавець здійснює роботи у встановлений договором строк:

- здійснення замовником попередньої оплати згідно з п.2.3.1 договору;

- виконання замовником зобов`язань по п.2.3.2 договору;

- виконання замовником зобов`язань згідно з розділом 5 договору.

32. Згідно з пунктом 3.2 договору, у разі зміни замовником початкового технічного завдання, невиконання зобов`язань по пп.2.3.1, прострочення виконання зобов`язань по пп.2.3.2 більше ніж на 10 (десять) днів та розділу 5 договору, терміни виконання робіт за цим договором продовжуються, і погоджуються сторонами додатково.

33. Розділом 5 договору передбачені обов`язки замовника по сприянню підрядникові у виконанні роботи. Зокрема пунктом 5.1 договору передбачений обов`язок замовника підготувати приміщення об`єкта для здійснення робіт та повідомити виконавця про будівельну готовність.

34. Відповідно до пункту 6.1 договору, за невиконання робіт в термін, передбачений п.3.1 договору, виконавець виплачує замовнику пеню за кожен день прострочення у розмірі 2% від суми вартості робіт, зазначеної у договорі, а за порушення понад 20 (двадцять) календарних днів також, окрім пені, виконавець сплачує штраф 7% від вартості робіт.

35. За результатами виконання робіт сторонами складено відповідні Акти приймання виконаних робіт та вартості устаткування, а саме:

За лютий 2019 року на загальну суму 1 901 482,75 грн.

За квітень 2019 року на загальну суму 1 718 975,57 грн.

- Акт приймання виконаних робіт № 2-1-34/3 (275) (локальний кошторис 2-1-34/2-1-34), підписаний сторонами 09.04.2019 на суму 538 652,78 грн, додатково до нього: акт вартості устаткування № 2-1-34/4 (276) від 09.04.2019 на суму 47 636,12 грн; акт вартості устаткування № 2-1-35/1 (277) від 09.04.2019 на суму 28 109,11 грн;

- Акт приймання виконаних робіт № 2-1-36/2 (278) (локальний кошторис 2-1-36/2-1-36), підписаний сторонами 09.04.2019 на суму 6 009,17 грн, додатково до нього: акт вартості устаткування № 2-1-37/2 (279) від 09.04.2019 на суму 1 098 568,39 грн.

За травень 2019 року на загальну суму 237 491,46 грн.

- Акт приймання виконаних робіт № 2-1-36/3 (295) (локальний кошторис 2-1-36/2-1-36), підписаний сторонами 10.05.2019 на суму 2 938,92 грн, додатково до нього: акт вартості устаткування № 2-1-37/3 (296) від 10.05.2019 на суму 179 331,79 грн;

- Акт приймання виконаних робіт № 2-1-34/5 (294), підписаний сторонами 10.05.2019 на суму 55 220,75 грн.

36. Позивачем було здійснено на користь відповідача платежі за договором на загальну суму 2 210 000,00 грн (не враховуючи попередню оплату), що підтверджується наступними платіжними документами: платіжне доручення № 975 від 19.09.2018 на суму 300 000,00 грн; платіжне доручення № 1040 від 01.10.2018 на суму 150 000,00 грн; платіжне доручення № 1117 від 18.10.2018 на суму 100 000,00 грн; платіжне доручення № 577 від 24.10.2018 на суму 150 000,00 грн; платіжне доручення № 1314 від 13.11.2018 на суму 30 000,00 грн; платіжне доручення № 4172 від 20.11.2018 на суму 170 000,00 грн; платіжне доручення № 66 від 15.01.2019 на суму 100 000,00 грн; платіжне доручення № 173 від 23.01.2019 на суму 190 000,00 грн; платіжне доручення № 4207 від 11.02.2019 на суму 100 000,00 грн; платіжне доручення № 4289 від 19.02.2019 на суму 70 000,00 грн; платіжне доручення № 4460 від 11.03.2019 на суму 120 000,00 грн; платіжне доручення № 4625 від 01.04.2019 на суму 450 000,00 грн; платіжне доручення № 4791 від 24.04.2019 на суму 280 000,00 грн.

37. Загальна сума проведених позивачем платежів, з урахуванням попередньої оплати у сумі 1 000 020,00 грн, складає 3 210 020,00 грн.

38. Підставою для звернення позивача до суду із даним позовом стало невиконання відповідачем робіт у строк, встановлений п.3.1 договору, у зв`язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції, передбачені п.6.1 договору, у відповідності до якого за невиконання робіт в термін, передбачений п.3.1 договору виконавець виплачує замовнику пеню за кожен день прострочення у розмірі 2% від суми вартості робіт, зазначеної у договорі, а за порушення понад 20 (двадцять) календарних днів також, окрім пені, виконавець сплачує штраф 7% від вартості робіт.

39. На підставі викладеного, позивачем за період з 15.01.2019 по 10.05.2019 нарахована пеня в розмірі 12 279 355,18 грн та штраф у розмірі 380 334,03 грн.

40. Як зазначено позивачем в позовній заяві, з метою дотримання з боку учасників процесу принципу пропорційності, а саме враховуючи, що нараховані штрафні санкції є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов`язанням за договором, позивач зменшив суму неустойки на 90% та пред`явив до стягнення суму пені в розмірі 1 227 935,52 грн та штраф в розмірі 38 033,40 грн.

Позиція Верховного Суду

41. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення проти задоволення касаційної скарги, викладені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат-МК" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

42. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

43. Так, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник, зокрема, зазначає про застосування судами норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 922/610/19, від 28.05.2020 у справі № 910/6217/19, від 09.10.2018 у справі № 922/3848/17, від 16.01.2020 у справі № 910/11470/18, від 11.11.2020 у справі № 911/2139/19, від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19, від 12.12.2019 у справі № 911/634/19 та від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20.

44. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

45. Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

46. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

47. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

48. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

49. Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з-поміж яких змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

50. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

51. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

52. Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

53. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

54. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

55. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

56. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

57. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними в порівнянні з правовідносинами у справі, яка переглядається, з огляду на таке.

58. За змістом доводів касаційної скарги відповідач висловлює незгоду з судовими рішеннями в частині нарахування неустойки, з одного боку стверджуючи про відсутність правових підстав для здійснення таких нарахувань взагалі, але у той же час посилається на те, що здійснений позивачем розрахунок є невірним, а також зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосовали позовну давність. При цьому Верховний Суд відмічає, що відповідач не надавав контррозрахунок відповідних нарахувань під час розгляду справи судом першої інстанції.

59. Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини у всіх наведених скаржником справах очевидно не є подібними зі справою, що переглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер спірних правовідносин. Так, у даній справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норми права, а у зв`язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.

60. Так, у справі № 922/610/19 розглядався спір про стягнення штрафних санкцій за договором підряду на виконання ремонтних робіт у зв`язку з порушенням підрядником строків виконання робіт. У наведеній справі Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову через встановлення факту невиконання позивачем, як замовником, умов договору по очищенню і промивці рухомого складу та надання відповідного Акта промивки. У зв`язку з чим, суди дійшли висновку, що порушення строків виконання ремонту підрядником сталося внаслідок порушення умов договору замовником.

61. У справі № 922/3848/17 предметом спору були вимоги замовника про стягнення з виконавця штрафних санкцій за договором підряду на виконання ремонтних робіт у зв`язку з порушенням виконавцем строків виконання робіт. Верховний Суд у постанові від 09.10.2018 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що суди встановили, що невиконання підрядником умов договору в частині порушення строків виконання ремонту сталося внаслідок надання замовником вагонів, які були недоукомплектовані вузлами та агрегатами, що є порушенням договору з боку замовника. При цьому, наведений факт підтверджувався відповідними актами, а також листуванням між сторонами з якого вбачається, що виконавець вживав заходів щодо повідомлення замовника про відповідні порушення.

62. У справі № 910/6217/17 розглядався спір про стягнення з виконавця штрафних санкцій за договором підряду на виконання ремонтних робіт у зв`язку з порушенням виконавцем строків виконання робіт. У наведеній справі Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову через встановлення обставин, які свідчили, що невиконання підрядником умов договору в частині порушення строків виконання ремонту сталося внаслідок обставин, які не залежали від підрядника, зокрема через викрадення частини необхідних для ремонту деталей.

63. З огляду на вказане, Верховний Суд вважає необґрунтованим твердження скаржника про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову без урахування висновків, викладених у зазначених справах оскільки, вирішуючи ці справи та справу, яка переглядається, суди виходили з різних встановлених судами фактичних обставин справи та зібраних доказів.

64. Водночас, колегія суддів визнає безпідставним посилання скаржника у касаційній скарзі про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/11470/18, оскільки у цій справі розглядався спір про визнання права вимоги за договорами про відступлення права вимоги (цесії), що з огляду на предмет, підстави позову та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин очевидно свідчить про неподібність правовідносин у наведеній справі в порівнянні зі справою, яка переглядається.

65. Що стосується посилань скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 911/2139/19, колегія суддів зазначає, що така постанова відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень, натомість у наведеній скаржником справі є постанова від 03.08.2020. Верховний Суд у цій справі переглядав ухвалу суду першої інстанції, якою було повернуто позивачу позовну заяву та постанову суду апеляційної інстанції, якою ухвала місцевого господарського суду була залишена без змін. Наведене очевидно свідчить про неподібність правовідносин у справі № 911/2139/19 в порівнянні зі справою, яка переглядається.

66. Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19, від 12.12.2019 у справі № 911/634/19 та від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 з огляду на таке.

67. Так у наведених скаржником постановах, Верховний Суд розглядав питання правомірності нарахування позивачем пені за період більший, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України). При цьому, з огляду на відсутність погодження сторонами у договорі збільшення строків нарахування пені, Верховний Суд у наведених справах дійшов висновків про безпідставність нарахування позивачем пені за період більший ніж визначений статтею 232 ГК України.

68. Натомість, як вбачається з встановлених фактичних обставин цієї справи та змісту оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, позивачем були заявлені вимоги про стягнення пені в межах періоду, визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, та суди задовольнити позовні вимоги у цій частині з урахуванням наведеної норми права, умов погоджених сторонами в договорі, а також в межах встановленого спеціального строку позовної давності для такої вимоги.

69. Тобто висновки, які викладено у справах № 904/1148/19, № 911/634/19 та № 910/13575/20, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції зробив з огляду на інші встановлені судами фактичні обставини. Суд касаційної інстанції зауважує, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

70. При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

71. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

72. Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційно-го провадження, вважає, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

73. З огляду на те, що аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат-МК" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

74. Щодо оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України колегія суддів зазначає таке.

75. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

76. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

77. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

78. Аргументуючи підстави касаційного оскарження передбачені у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зокрема зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 548, частини першої статті 549, частини першої статті 627, частини першої статті 610 ЦК України, в контексті застосування пункту 6.1 Договору, оскільки сторони в договорі погодили відповідальність виконавця перед замовником саме за невиконання робіт, а не за часткове виконання.

79. Відповідно до статті 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

80. Згідно з частиною першою статті 846 ЦК України, строки виконання роботи або її окремих етапів установлюються у договорі підряду.

81. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

82. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

83. Згідно з положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

84. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

85. За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

86. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій, зокрема штрафні санкції.

87. Згідно з частинами першою, третьою статті 549 ЦК України та частиною першою статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

88. Умовами пункту 6.1 договору сторони погодили, що за невиконання робіт в термін, передбачений п.3.1 договору, виконавець виплачує замовнику пеню за кожен день прострочення у розмірі 2% від суми вартості робіт, зазначеної у договорі, а за порушення понад 20 (двадцять) календарних днів також, окрім пені, виконавець сплачує штраф 7% від вартості робіт.

89. Верховний Суд зазначає, що пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.

90. Так, суди попередніх інстанцій, врахувавши наведені вище норми чинного законодавства та положення укладеного між сторонами договору, встановили, що відповідач не виконав обумовлені договором роботи у визначений термін - 150 календарних днів моменту внесення попередньої оплати, чим порушив взяті на себе зобов`язання, що є підставою для нарахування пені.

91. Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, при цьому зазначає, що доводи касаційної скарги у цій частині не спростовують правильних висновків місцевого та апеляційного господарського суду, а фактично зводяться до вільного тлумачення скаржником умов укладеного між сторонами договору та намагання уникнути відповідальності за порушення зобов`язання, у зв`язку з чим Суд не вбачає підстав для формування правового висновку, щодо застосування положень частини першої статті 548, частини першої статті 549, частини першої статті 627, частини першої статті 610 ЦК України, в контексті застосування пункту 6.1 Договору.

92. Крім того, в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, щодо застосування статті 58 Конституції України, статті 5 ЦК України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)", пункту 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, статті 258 ЦК України, Постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" від 11.03.2020 № 211, якою введено карантин з 12.03.2020, в контексті продовження строків спеціальної позовної давності щодо стягнення неустойки у випадку, коли вони сплинули станом на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)" від 30.03.2020 № 540-ІХ.

93. Як уже зазначалось вище, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

94. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем за період з 15.01.2019 по 10.05.2019 нарахована пеня в розмірі 12 279 355,18 грн та штраф у розмірі 380 334,03 грн. При цьому, позивач в позовній заяві, з метою дотримання з боку учасників процесу принципу пропорційності, а саме враховуючи, що нараховані штрафні санкції є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов`язанням за договором, самостійно зменшив суму неустойки на 90% та пред`явив до стягнення суму пені в розмірі 1 227 935,52 грн та штраф в розмірі 38 033,40 грн.

95. Враховуючи наведене, з огляду на самостійне зменшення позивачем нарахованих штрафних санкцій на 90% та задоволення судами попередніх інстанцій вимоги по стягнення пені в межах заявлених позовних вимог, а також з урахуванням позовної давності, колегія суддів не вбачає підстав для формування правового висновку щодо застосування наведених норм права в контексті спірних правовідносин, оскільки такий висновок не матиме вирішального значення для правильного вирішення цієї справи.

96. Водночас, колегія суддів зазначає, що характер доводів скаржника, фактично зводиться до незгоди скаржника із наданою судами оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 300 ГПК України.

97. Ураховуючи викладене, касаційна скарга, подана з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а тому не може бути задоволена, з огляду на недоведення скаржником наявності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права у подібних правовідносинах.

98. В контексті доводів касаційної скарги про недопустимість доказів, на підставі яких суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення, колегія судів зазначає таке.

99. Поняття доказів наведено у статті 73 ГПК України, згідно з якою доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

100. Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

101. Допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 913/38/20, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 26.02.2021 у справі № 908/2847/19, від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19, від 09.06.2021 у справі № 920/505/20).

102. Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

103. Належність, як змістовна характеристика, та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

104. Відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

105. З оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій врахували та послалися на надані сторонами до матеріалів справи докази.

106. У той же час, доводи скаржника про те, що досліджені судом апеляційної інстанції документи є недопустимими доказами, фактично зводяться до необхідності вирішення питання щодо належності доказу, тобто переоцінки його змісту, що виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.

107. Скаржник помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів та не враховує вимоги частини другої статті 86 ГПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Крім цього, Верховний Суд зауважує, що розрахунок заборгованості сам по собі не є доказом в розумінні наведених вище приписів чинного процесуального законодавства.

108. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що подання позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції письмових пояснень, в яких останній уточнив період нарахування штрафних санкцій та прийняття їх місцевим господарським судом, не свідчить про незаконність судових рішень у цій справі, в частині задоволення вимог про стягнення пені, оскільки позивачем фактично не змінено предмет позову (щодо вимог про стягнення 1 227 935,52 грн пені та 38 033,40 грн штрафу), подана ним заява фактично є заявою про уточнення позовних вимог у частині періоду нарахування штрафних санкцій.

109. За таких обставин Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неправомірність зміни позивачем предмета позову та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач у цій справі, звернувшись до суду із письмовими поясненнями в яких конкретизував (уточнив) період нарахування штрафних санкцій, залишив, зокрема, вимогу про стягнення 1 227 935,52 грн пені незмінною.

У цій частині колегія суддів звертається до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 908/299/18.

110. Верховний Суд також зазначає, що неправильно визначений позивачем розрахунок не є підставою для відмови в позові повністю, оскільки відповідно до частини першої статті 237, частини п`ятої статті 238 ГПК України, господарський суд за результатами вирішення господарського спору має право задовольнити позов або відмовити в позові повністю або частково, а з огляду на вимоги статті 86 ГПК України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

111. Крім цього колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, а суд апеляційної інстанції не звернув на це уваги, відхиляються Судом, оскільки суди попередніх інстанцій прийняли оскаржувані рішення в межах повноважень, визначених ГПК України, а аргументи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів.

112. При цьому, Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги у цій частині, по суті стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 300 ГПК України.

113. Разом з цим, Суд зазначає, що доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу знайшли своє відображення під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі.

114. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

115. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

116. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат-МК", в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

117. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

118. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

119. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 ГПК України).

120. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

121. За таких обставин, доводи касаційної скарги, в частині підстав, передбачених пунктами 3 і 4 частини другої статті 287 ГПК України, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, якою було скасовано рішення місцевого господарського суду в частині задоволення вимог про стягнення штрафу слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

122. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат-МК" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2022 та рішення Господарського суду Запорізької області від 05.08.2021 у справі № 908/1133/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат-МК" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2022 та рішення Господарського суду Запорізької області від 05.08.2021 у справі № 908/1133/21 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3 і 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2022 у справі № 908/1133/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді С. В. Бакуліна

Л. В. Стратієнко