Постанова

від 31.05.2022 по справі 640/748/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 640/748/19

провадження № 61-752св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: Шоста харківська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Уварова Анастасія Вікторівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Шоста харківська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області (далі - приватний нотаріус) Уварова А. В., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання спадщини відумерлою та передачу її у власність територіальної громади м. Харкова.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42018221080000050 від 13 лютого 2018 року за частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), прокуратурою виявлено факт незаконного заволодіння квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Власницею зазначеної квартири була ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 21 березня 2008 року Восьмою харківською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 346/2008 щодо майна померлої ОСОБА_3 . Із заявою про прийняття спадщини після її смерті звернувся ОСОБА_4 , який не встиг оформити спадкові права, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після померлого ОСОБА_4 . Шостою харківською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 9/2009. Спадкоємицею за заповітом ОСОБА_4 є ОСОБА_1 , яка 01 листопада 2012 року звернулася до Київського районного суду м. Харкова із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року в частині вирішення її позову про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а саме, що ОСОБА_3 доводилася рідною племінницею ОСОБА_4 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року у справі № 640/2532/13-ц у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року в частині відмови у задоволенін позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_6 , про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2013 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року залишено без змін у зв'язку з недоведеністю юридичного факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Незважаючи на наявність рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року про відмову у встановленні факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , 25 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення зазначеного юридичного факту.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

На підставі зазначеного судового рішення, 02 грудня 2017 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_3 .

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відночин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , Дзержинський районний суд м. Харкова не врахував, що Київським районним судом м. Харкова вже розглядалась аналогічна заява ОСОБА_1 у справі № 640/2532/13-ц, та є рішення суду, ухвалене що спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 02 травня 2018 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2017 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин залишено без розгляду.

Зазначеними судовими рішеннями підтверджено, що ОСОБА_1 не мала права на спадкування, а тому спірна квартира після смерті ОСОБА_3 повинна була перейти у власність територіальної громади м. Харкова як відумерла спадщина, тоді як ОСОБА_1 незаконною нею заволоділа. В подальшому, ОСОБА_1 відчужила зазначену квартиру на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Уваровою А. В., зареєстрованого в реєстрі за № 172.

Посилаючись на те, що пред`явлення прокурором зазначеного позову в інтересах держави в особі Харківської міської ради обумовлено необхідністю збереження комунальної власності територіальної громади м. Харкова, створення умов для ефективного її використання та оскільки Харківська міська рада не вжила необхідних заходів реагування щодо оспорювання правочину щодо спірного об`єкта нерухомого майна, прокурор просив:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 02 грудня 2017 року № 6-1095, видане ОСОБА_1 . Шостою харківською державною нотаріальною конторою;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Уваровою А. В., зареєстрований у реєстрі за № 173.

- визнати відумерлою спадщину, що складається з квартири АДРЕСА_2 , що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передати її у власність територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради;

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до Харківської місцевої прокуратури № 2, ОСОБА_1 , треті особи: Шоста харківська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Уварова А. В., про визнання права власності на квартиру.

Зустрічний позов мотивував тим, що наведені в первісному позові доводи прокурора про те, що після смерті ОСОБА_3 квартира АДРЕСА_2 повинна була перейти у власність територіальної громади м. Харкова як відумерла спадщина є помилковими, в їх основу покладено заперечення факту наявності родинного зв`язку між ОСОБА_3 та її рідним дядьком- ОСОБА_4 , та запереченням права ОСОБА_1 (правнучка ОСОБА_4 та його спадкоємиця за заповітом) на спадкове майно ОСОБА_3 , тоді як підставою визнання ОСОБА_1 належним спадкоємцем та визнання права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру є документальне підтвердження наявності родинного зв`язку між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Зазначав, що ОСОБА_3 , якій на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_3 , її рідний дядько ОСОБА_4 звернувся в установлений законом строк із заявою про прийняття спадщини до Восьмої харківської державної нотаріальної контори, тобто прийняв спадщину, однак не зімг отримати свідоцтво про право на спадщину у зв'язку з втратою оригінала свідоцтва про народження ОСОБА_3 , що підтверджувало родинний зв`язок зі спадкодавицею, а отримати копію актового запису про народження ОСОБА_3 в органах реєстрації актів цивільного стану не вдалося у зв`язку з частковим збереженням архіву під час Другої світової війни.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, залишивши заповіт на все своє майно на ім`я своєї правнучки ОСОБА_1 . До складу спадщини серед іншого увійшла квартира його племінниці ОСОБА_3 , після смерті якої він прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав. ОСОБА_1 у встановлений законодавством строк спадщину прийняла та згодом оформила свої спадкові права на частину спадщини.

У зв`язку з прийняттям спадщини ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 за законом та ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 за заповітом, єдиною відсутньою ланкою для підтвердження законних спадкових прав ОСОБА_1 на спірну квартиру залишалося документальне підтвердження наявності родинного зв`язку між ОСОБА_3 та її рідним дядьком по батькові ОСОБА_4 . Зважаючи на те, що знайшовся оригінал свідоцтва про народження ОСОБА_7 беззаперечно документально підтверджує цей родинний зв`язок та, що ОСОБА_1 , яка за договором купівлі-продажу відчужила йому спірну квартиру, є законним спадкоємцем спірної квартири після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2020 року позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину від 02 грудня 2017 року

№ 6-1095, видане ОСОБА_1 . Шостою харківською державною нотаріальною конторою

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 18 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Уваровою А. В., зареєстрований у реєстрі за № 173.

Визнано відумерлою спадщину, що складається з квартири АДРЕСА_2 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передано її у власність територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судовими рішенням ОСОБА_1 неодноразово було відмовлено (за відсутності доказів) у встановленні факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , від вирішення якого залежало питання законності спадкування ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 . Зокрема, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року у справі № 640/2532/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2013 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_6 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування. Крім того, постановою Апеляційного суду Харківської області від 02 травня 2018 року у справі № 638/8048/17 частково задоволено апеляційну скаргу Харківської місцевої прокуратури № 2, скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2017 року, а заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин залишено без розгляду. Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 незаконно заволоділа спірною квартирою, а тому після смерті ОСОБА_3 зазначене нерухоме майно повинно було перейти у власність територіальної громади м. Харкова як відумерла спадщина. Посилання у зустрічному позові на те, що на час звернення до суду із зазначеним позовом знайшовся оригінал свідоцтва про народження ОСОБА_8 не спростовує висновків судів, що мають преюдиційне значення при вирішенні зазначеної справи, про відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження наявності родинного зв`язку між ОСОБА_3 і прадідом ОСОБА_1 - ОСОБА_4 . За умови наявності у ОСОБА_2 нових доказів, що підтверджують, на його думку, зазначений вище юридичний факт, він не позбавлений можливості звернутися до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами раніше прийнятих судових рішень у справах № 640/2532/13-ц та № 638/8048/17.

Оскільки наявність оспорюваного свідоцтва про право на спадщину від 02 грудня 2017 року та договору купівлі-продажу спірної квартири від 18 грудня 2017 року позбавляє Харківську міську раду можливості звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою після спливу одного року з часу відкриття спадщини, за умов визначених статтею 1277 ЦК України, суд вважав наявними підстави для задоволення вимог прокурора про визнання недійсними оспорюваного свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу спірної квартири, визнання відумерлою спадщини, що складається з квартири АДРЕСА_2 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передачі її у власність територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , суд зазначив, що він не є учасником спірних правовідносин щодо можливого родинного зв`язку між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , не є родичем зазначених осіб, тому його права та законні інтереси не порушені. Оспорювання прокурором укладеного на користь ОСОБА_2 договору продажу спірної квартири від 18 грудня 2017 року ґрунтується на недотриманні при укладенні цього правочину вимог чинного законодавства, зокрема статей 178, 655, 658, 1277 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 на дату вчинення правочину не мала законного права продажу спірної квартири. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки під час розгляду справи № 640/748/19 як відповідач мав доводити законність укладення договору купівлі-продажу від 18 грудня 2017 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2020 року в частині вирішення позову прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позову Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської радимотивовано тим, що на час розгляду справи № 640/2532/13 у ОСОБА_1 були відсутні актові записи про народження братів ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , а також свідоцтво про народження спадкодавиці ОСОБА_3 . У зв`язку з цим, ОСОБА_1 як спадкоємиця ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування спочатку за померлим ОСОБА_4 , а потім за собою. Під час розгляду справи № 670/748/19 ОСОБА_1 надала достатньо доказів на підтвердження наявності у померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 спадкоємців. Відповідно до експертного висновку Українського бюро лігнвістичних експертиз від 16 березня 2018 року

№ 056/320-а/2, прізвища ОСОБА_18 (свідоцтво про народження, запис російською мовою ОСОБА_4 , отец ОСОБА_10 , мать ОСОБА_11 ; посвідка про народження, запис ОСОБА_12 , батько ОСОБА_13 ; архівна довідка, видана Державним архівом Харківської області від 26 квітня 2011 року № 01-19/3-667, запис ОСОБА_14 ) та ОСОБА_19 (архівна довідка, видана Державним архівом Харківської області від 28 серпня 2015 року № 01-29/3-1703, 1705, запис ОСОБА_15 сын ОСОБА_16 ) у документах зазначеної особи, наданих для експертизи, є ідентичними. Узагальнюючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено факт родинних між ОСОБА_9 (батьком ОСОБА_3 ) та ОСОБА_4 , як рідних братів, а отже ОСОБА_4 був спадкоємцем третьої черги після померлої племінниці ОСОБА_3 , що дає підстави вважати недоведеними аргументи прокурора про відсутність спадкоємців у померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, а отже відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм статті 1277 ЦК України, яка регулює відумерлість спадщини.

Зауважив, що незважаючи на вимоги статті 43 ЦПК України щодо обов`язку учасників процесу сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню обставин справи, прокурор не повідомив суд, що постановою слідчого Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Мазур В. В. від 26 квітня 2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018221080000050 від 13 лютого 2018 року закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Зі змісту постанови від 26 квітня 2019 року про закриття провадження у справі вбачається, що ОСОБА_4 прийняв спадщину після померлої племінниці ОСОБА_3 шляхом подання у встановлений законом строк заяви про прийняття спадщини до Восьмої харківської державної нотаріальної контори.

Установивши відсутність підстав для задоволеня вимоги прокурора про визнання визнання недійсними оспорюваних свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу, апеляційний суд вважав необгрунтованими і вимоги прокурора про визнання спадщини відумерлою.

Суд також зазначив, що вимоги прокурора про визнання спадщини відумерлою, вимога прокурора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання недійсним договору купівлі-продажу не є ефективним способом захисту в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки не може призвести до поновлення прав позивача. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для витребування майна від особи, яка є його останнім набувачем, оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 не оскаржувалося, а тому відповідно до вимог статті 367 ЦПК України у зазначеній частині апеляційним судом не переглядалося.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури, в якій він просив постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року скасувати і залишити в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права, зокрема статті 178, 203, 391, 661, 1258, 1277, 1301 ЦК України, статтю 68 Закону України «Про нотаріат», без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 520/11547/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 641/1689/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 643/10756/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 640/17297/15-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 522/11473/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 344/2548/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 755/12071/18, від 28 вересня 2020 року у справі № 522/14953/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), а також на те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга прокурора у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, у порушення статті 89 ЦПК України, не надав належної оцінки доказам прокурора, що вказували на недійсність свідоцтва про право на спадщину № 6-1095 від 02 грудня 2017 року та договору купівлі-продажу від 18 грудня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що призвело до необґрунтованої відмови в задоволенні позову. Апеляційний суд не застосував положення частини четвертої статті 82 ЦПК України, згідно з якими преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу. Суд не урахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 520/11547/15-ц, відповідно до якого суд, погоджуючись з висновками судів про наявність підстав для визнанння спадщини відумерлою, зазначив, що «посилання у касаційній скарзі на те, що він постійно проживав із ОСОБА_2 однією сім`єю на момент смерті та звертався до суду із заявою про встановлення даного факту не приймаються до уваги, оскільки рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2014 року про встановлення факту проживання відповідача однією сім`єю разом з ОСОБА_2 скасовано ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 липня 2014 року, заяву ОСОБА_1 - залишено без розгляду. Зазначене рішення апеляційного суду набрало законної сили».

Вирішуючи спір, суд не врахував наявність судових рішень у справах №№ 2018/2076/11 (№ 640/2532/13-ц) і № 638/8048/17 про відмову в задоволенні позову та про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 , які мають преюдиційне значення не лише для ОСОБА_1 , а й для Харківської міської ради. Зокрема суд залишив поза увагою, що спір щодо спадкового майна спадковдавиці ОСОБА_3 , що виник у 2008 році між ОСОБА_4 (після його смерті - ОСОБА_1 ) та іншими потенційними спадкоємцями ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ), з огляду на недоведеність зазначеними особами родинного зв`язку зі спадкодавицею, був вирішений по суті судом у справі № 2018/2076/11 (№ 640/2532/13-ц), за наслідками його вирішення усім позивачам відмовлено у задоволенні позову. Таким чином, апеляційний суд проігнорував раніше прийняті судові рішення, якими вирішено по суті спір про спадкування майна ОСОБА_3 (квартири АДРЕСА_2 ), чим порушив принцип правової визначеності, підтверджений усталеною практикою Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.

Висновки апеляційного суду про те, що оригінал свідоцтва про народження ОСОБА_3 є необхідним документом для підтвердження її родинного зв`язку з ОСОБА_4 суперечить зібраним у справі доказам, та ґрунтується виключно на твердженнях самої ОСОБА_1 , викладених в її апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, оскільки матеріали спадкових справ, заведених після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не містять постанов нотаріусів про відмову у видачі свідоцтв про право на спадщину з обґрунтуванням переліку документів, яких не вистачає потенційним спадкоємцям для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 . Апеляційний суд не витребував пояснень від Шостої харківської державної нотаріальної контори щодо того, яких саме документів не вистачало ОСОБА_1 на підтвердження родинного зв`язку з ОСОБА_3 та оформлення спадщини після її смерті. Натомість, з витребуваних апеляційним судом копій спадкових справ, заведених після смерті ОСОБА_3 і ОСОБА_4 убачається, що усім заявникам спадкових прав було рекомендовано звернутися до суду у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджували родинний зв`язок з померлою ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02 грудня 2017 року № 9/2009 було видано ОСОБА_1 на підставі встановленого рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2017 року факту родинних відносин, яке в подальшому було скасовано постановою Апеляційного суду Харківської області від 02 травня 2018 року.

Апеляційний суд не застосував статтю 1301 ЦК України та не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц та від 02 вересня 2020 року у справі № 755/12071/18. Зокрема, у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц Верховний Суд зазначив, що «зміна власника спірної квартири відбулась на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване. Наведене свідчить про наявність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім`я ОСОБА_3, недійсним на підставі статті 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування». У постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 755/12071/18 року Верховний Суд зауважив, що «судами попередніх інстанцій установлено, що первісною підставою для зміни власника спірної квартири було свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом КМНО Чернявською Н. Ю. 02 грудня 2016 року на підставі рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2016 року про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Проте, ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 17 січня 2017 року указане рішення суду було скасоване, а позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.З огляду на вказане суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що єдина правова підстава для набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 відпала, а тому свідоцтво про право на спадщину від 02 грудня 2016 року підлягає скасуванню, як таке, що видане особі, яка не належить до жодної з черг спадкування за законом та, відповідно, не є спадкоємцем ОСОБА_5. Крім того, усі подальші правочини щодо відчуження спірної квартири є такими, що вчинені без належного обсягу цивільної дієздатності, та не можуть створювати будь-яких правових наслідків».

Вказуючи на неефективність обраного прокурором способу захисту шляхом визнання недійсними свідоцтва про право на спадщини та договору купівлі-продажу, апеляційний суд не врахував правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 643/10756/16-ц про те, що територіальна громада, від імені якої діє орган місцевого самоврядування, не може бути позбавлена можливості на захист свого права на майно (легітимних і виправданих очікувань набути майно), щодо якого розглядається питання визнання його відумерлою спадщиною. Разом з тим, визнати спадщину відумерлою та визнати право власності на спірне нерухоме майно за наявності оформленого та неоспореного права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є можливим.

У справі, яка переглядається, територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради не набула права власності на спірну квартиру, а лише за відсутності спадкоємців померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 набула право майнової вимоги про визнання спадщини відумерлою та передачу спірної квартири у власність. Аналогічні правові висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 641/1689/15-ц, який погодився з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення віндикаційної вимоги прокурора у подібних правовідносинах. У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 640/17297/15-ц Верховний Суд також дійшов висновку про правильність визнання недійсним всього ланцюгу договорів, за якими відчужувалася відумерла спадщина.

Таким чином, позов прокурора у справі, яка переглядається, за своєю правовою конструкцією є негаторним, а не віндикаційним, оскільки спірна квартира не вибувала з власності територіальної громади м. Харкова, водночас, маючи право майнової вимоги на відумерлу спадщину, позивач (Харківська міська рада) вправі вимагати усунення перешкод у розпорядженні відумерлим майном, у тому числі шляхом оспорювання права власності відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а тому поданий прокурором негаторний позов є належним способом захисту права позивача на спірне нерухоме майно.

Зауважив про відсутність єдиної правозастосовчої практики у питанні визнання спадщини відумерлою за наявності спору про право на таке майно між органом місцевого самоврядування та приватними особами. Зокрема, у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 643/10756/16-ц Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов протилежного висновку, зазначивши, що саме віндикація є ефективним способом захисту речового права територіальної громади, який спрямований на ефективне поновлення порушених прав на майно.

Зазначив також про наявність колізії у судовій практиці щодо втручання у право мирного володіння відумерлою спадщиною останніми набувачами. Так, у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, Верховний Суд дійшов висновку, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у добросовісних набувачів призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, тоді як у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 522/11473//15-ц, Верховний Суд не знайшов порушень принципу на мирне володіння майном, мотивуючи це тим, що позивач у якого витребовується квартира, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до продавця, у якого вона придбала це майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. У постанові від 01 липня 2020 року у справі № 344/2548/17 Верховний Суд, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги покупця квартири, яка виявилася відумерлою спадщиною, вказав, що оскільки право власності набуто відповідачем на підставі незаконного правочину, це має наслідком позбавлення такої особи право власності на квартиру.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

У березні 2021 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких вони посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність ухваленого апеляційним судом у справі судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , які на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

21 березня 2008 року Восьмою харківською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 346/2008 після померлої ОСОБА_3 .

Із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 звернувся ОСОБА_4 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після померлого ОСОБА_4 . Шостою харківською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 9/2009.

Спадщину після померлого ОСОБА_4 прийняла його правнучка ОСОБА_1 (спадкоємиця за заповітом), яка звернулась до Київського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_5 , Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_6 , у якому просила встановити факт родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , як між дядьком та племінницею, визнати право власності в порядку спадкування за законом за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , визнати право власності в порядку спадкування за заповітом за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , посилаючись на неможливість у позасудовому порядку підтвердити родинний зв'язок між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року у справі № 2018/2076/11 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 до Харківської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , третя особа - ОСОБА_1 , про встановлення юридичного факту та визнання права на спадкування; зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_6 , про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 . У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року у справі № 640/2532/13-ц залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 . Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2013 року зазначене судове рішення залишено без змін.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2015 року у справі № 640/1555/15-ц відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_17 , про перегляд рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 червня 2015 року скасовано ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2015 року та направлено справу для продовження розгляду.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18 січня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року за нововиявленими обставинами.

25 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова у порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2017 року у справі № 638/8048/17 заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , доводилася рідною племінницею по батькові ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Мерефа та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі зазначеного судового рішення суд, ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02 грудня 2017 року № 6-1095 на квартиру АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_3

18 грудня 2017 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Уваровою А. В., зареєстрованого в реєстрі за № 173, відчужила квартиру АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 .

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 02 травня 2018 року апеляційну скаргу прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 черавня 2017 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин залишено без розгляду. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родиних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , Дзержинський районний суд м. Харкова не врахував, що Київським районним судом м. Харкова вже розглядався зазначений спір, та є рішення суду, ухвалене щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідуван (далі - ЄРДР), Харківською місцевою прокуратурою № 2 здійснювалося процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42018221080000050 від 13 лютого 2018 року з попередньо правовою кваліфікацією за частиною другою статті 190 КК України за фактом незаконного заволодіння квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою слідчого Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Мазур В. В. від 26 квітня 2019 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42018221080000050 від 13 лютого 2018 року закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Постанова апеляційного суду переглядається у частині вирішення позову прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради, в іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому у касаційному порядку не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша статті 1217 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (частина перша статті 1258 ЦК України).

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (стаття 1263 ЦК України).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Порядок розгляду судом справ про визнання спадщини відумерлою передбачено Главою 9 Розділу VI ЦПК України.

Згідно зі статтею 338 ЦПК України суд, установивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщинучи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради, прокурор обґрунтовував його тим, що законний інтерес Харківської міської ради полягає у реалізації положень статті 1277 ЦК України та переходу спірної квартири після смерті ОСОБА_3 у власність територіальної громади м. Харкова, а оскільки рада не вжила необхідних заходів реагування щодо оспорювання правочинів щодо спірного нерухомого майна, позов пред`явлено прокурором.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна вказати суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

При вирішенні спору по суті важливе значення має встановлення наявності в особи, яка звернулась із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, апеляційний суд виходив з недоведеності прокурором відсутності у померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 спадкоємців, оскільки матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 був дядьком ОСОБА_3 , а отже є спадкоємцем третьої черги та у встановленому законом порядку прийняв спадщину, що відкрилася після її смерті, а тому вважав, що охоронюваний законом інтерес, на захист якого прокурором подано позов, у Харківської міської ради відсутній.

Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На спростування доводів прокурора про те, що квартира АДРЕСА_2 має бути визнана відумерлою спадщиною у зв'язку з відсутністю спадкоємців у померлої ОСОБА_3 , ОСОБА_1 надала до суду докази на підтвердження наявності родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як між племінницею і дядьком, а саме: актові записи про народження братів ОСОБА_9 (батько ОСОБА_3 ) та ОСОБА_4 ; свідоцтво про народження спадкодавиці ОСОБА_3 ; експертний висновок Українського бюро лінгвістичних експертиз від 16 березня 2018 року № 056/320-а/2 щодо розбіжностей у записах прізвищ українською мовою - ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .

Зазначеним доказам суд апеляційної інстанції надав належну оцінку, за наслідками якої дійшов висновку, що вони є достатніми для підтвердження факту родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , спадкоємицею якого є ОСОБА_1 .

Твердження прокурора про те, що суди неодноразово вирішували питання щодо встановлення факту родинного зв`язку між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та, що апеляційний суд проігнорував раніше прийняті судові рішення у справах №№ 2018/2076/11 (№ 640/2532/13-ц) і № 638/8048/17, якими підтверджено відсутність у ОСОБА_1 права на спадкування спірної квартири у зв`язку з недоведеністю зазначеного юридичного факту, а отже неврахував преюдиційні обставини встановлені у зазначених вище справах, є необгрунтованими з огляду на таке.

За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобтоті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

При цьому на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21).

З урахуванням наведеного вище, обставини, встановлені у справах №№ 2018/2076/11 (№ 640/2532/13-ц) і № 638/8048/17, є нічим іншим, як оцінкою судами наявних у матеріалах справ доказів щодо наявності родинного зв`язку між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а тому вони не мають преюдиційного значення при вирішенні справи, яка переглядається.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 правильно зауважила, що судове рішення у справі 2018/2076/11 (№ 640/2532/13-ц) не встановлювало того, що її прадід ОСОБА_4 та його племінниця ОСОБА_3 не є родичами. Зазначеним судовим рішенням було відмовлено у задоволенні її заяви про встановлення факту родинних відносин лише у зв'язку з недостатністю на той час доказів на його підтвердження.

Таким чином, під час розгляду цієї справи суди не були обмежені раніше ухваленими рішеннями у справах № 2018/2076/11 і № 638/8048/17 про відмову в задоволенні позову та про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 , в оцінці нових доказів, наданих на підтвердження наявності родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Посилання прокурора на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 520/11547/15-ц є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі встановлені інші обставини, відмінні від цієї справи, зокрема, посилаючись відсутність підстав для застосування статті 1277 ЦК України, ОСОБА_2 доводив, що проживав зі спадкодавцем однією сім`єю на момент відкриття спадщини, тоді як рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2014 року про встановлення факту проживання відповідача однією сім`єю разом з ОСОБА_2 скасовано ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 липня 2014 року, заяву ОСОБА_1 - залишено без розгляду.

Ураховуючи відсутність підстав для визнання спадщини відумерлою, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку, що позов прокурора не підлягає задоволенню зважаючи на відсутність охоронюваного законом інтересу Харківської міської ради, на захист якого подано позов.

Разом з тим, оскаржуване судове рішення апеляційного суду містять суперечливі висновки щодо вирішення спору по суті.

Так, додатковою підставою відмови у задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради, апеляційний суд зазначив обранням позивачем неефективного способу захисту порушених прав, тобто фактично відмовив у задоволенні позову з двох взаємовиключних підстав, що не відповідає вимогам закону.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд вважає, що установивши відсутність охоронюваного законом інтересу Харківської міської ради, на захист якого прокурором подано позов, апеляційному суду належало відмовити в задоволенні позовних вимог саме із зазначеної підстави, а отже оскаржуване судове рішення підлягає зміні.

Зважаючи на відсутність охоронюваного законом інтересу Харківської міської ради, не підлягають перевірці доводи касаційної скарги щодо застосування апеляційним судом до спірних правовідносин статті 1301 ЦК України без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц та від 02 вересня 2020 року у справі № 755/12071/18, а також неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі

№ 641/1689/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 643/10756/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 640/17297/15-ц щодо відсутності підстав для задоволення віндикаційного позову прокурора у подібних правовідносинах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції повно встановив обставини справи, надав наявним у справі доказам належну оцінку та дійшов правильного висновку щодо вирішення спору, однак допустив неправильне застосування норм матеріального і процесуального прав, оскаржувані судові рішення підлягають зміні в редакції цієї постанови.

Щодо вирішення питання розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини другої вказаної статті), у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частини другої вказаної статті).

Ураховуючи, що за результатами перегляду справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни судового рішення суду апеляційної інстанції з підстав того, що суд відмовив у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради з двох взаємовиключних підстав, що не вплинуло на правильність вирішення апеляційним судом спору по суті, понесені заявником судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко