Рішення

від 14.06.2022 по справі 713/2405/21

КІЦМАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №713/2405/21

Провадження №2/718/285/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2022 року м.Кіцмань Чернівецька область

Кіцманський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого - судді Скорейка В.В.

за участі секретаря судового засідання Безушко М.Д., Глуханюк Д.Я.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м.Кіцмань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області про визнання рішення протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області про визнання рішення протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов обґрунтований тим, що рішенням 8 сесії 8 скликання Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 06.07.2021 року № 544-08/21 ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,2218 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_2 . Частина земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га (рілля), яка є в проєкті, знаходиться в користуванні інших осіб.

Рішенням 9 сесії 8 скликання Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 23.09.2021 року № 695-09/21 ОСОБА_1 відмовлено в затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1288 га, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7322581500:05:001:0090, так як порушує права добросусідства (відповідно до проєкту земельна ділянка ОСОБА_1 захоплює частини сусідніх земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що спричинило конфліктну ситуацію). Рекомендовано ОСОБА_1 внести зміни до проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не порушуючи права суміжних землекористувачів.

Вважає вищенаведені рішення відповідача незаконними і протиправними, виходячи з наступного.

Рішенням 23 сесії 6 скликання Брусницької сільської ради від 15.07.2013 року № 904-23/13 (із змінами, внесеними рішенням 26 сесії 6 скликання від 05.11.2013 року № 956-26/13 ) йому передано безкоштовно у власність земельну ділянку площею 0,2218 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, затверджено проєкт землеустрою та надано дозвіл на складання та видачу правовстановлюючого документа про право власності на цю земельну ділянку.

Вказує, що через незаконні дії Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та непослідовні дії Брусницької сільської ради щодо захисту прав позивача протягом 2013-2020 років, ОСОБА_1 домігся присвоїти кадастровий номер та здійснити реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку судовому порядку, що підтверджується рішенням Кіцманського районного суду № 718/2113/19 від 19.10.2020 року.

Твердження сільської ради, що спірна земельна ділянка захоплює частини сусідніх земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спростовується наступними документами:

?Постановою Кіцманського районного суду від 13.12.2007 року № 2-а-37/2007, якою скасовано рішення №488/13 від 07.09.2007 року 13 сесії 5 скликання Брусницької сільської ради «Про скасування акту комісії від 01.08.2007 року;

?Постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23.03.2009 року № 2-а12/2009;

?Планом відведення земельної ділянки, кадастровим планом земельної ділянки, актом прийомки-передачі межових знаків на збереження від 12.11.2013 року;

?Довідками Брусницької сільської ради від 04.03.2013 року № 726, від 24.03.2014 року № 879, від 19.12.2016 року № 4676;

?Листом відділу держкомзему у Кіцманському районі від 14.12.2010 року № 01-10/834-1;

?Рішенням 36 сесії 6 скликання Брусницької сільської ради від 30.09.2014 року № 1203-36/14;

? Рішенням 42 сесії 6 скликання Брусницької сільської ради від 12.05.2015 року № 1323-42/15;

?Рішенням 5 сесії 7 скликання Брусницької сільської ради від 11.03.2016 року № 59-05/16;

?Клопотанням Брусницької сільської ради від 01.03.2018 року № 57 до ГУ Держгеокадастру в Чернівецькій області;

?Інформаційною довідкою державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 189717788 від 21.11.2019 року;

?Листом Брусницької сільради від 22.05.2020 року № 95.

На думку позивача, єдиною підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою може бути лише його непогодження в порядку ст.186-1 ЗК України або відсутність обов`язкової державної експертизи у визначеному законом порядку та відомостей щодо сформованої ділянки у ДЗК.

Тому вважає, що оскаржені рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 31.03.2022р. закрито провадження у справі відповідно до п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки між сторонами встановлено наявність публічно-правового спору, тому справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 19.05.2022р. вище вказану ухвалу скасовано, а справу направлено до Кіцманського районного суду для продовження розгляду, оскільки з огляду на приписи ст. 170 КАС України та існування юрисдикційного конфлікту справа має бути розглянута виключно і лише для забезпечення позивачу доступу до правосуддя навіть в іншому, ніж це передбачено законом, судочинстві, оскільки перешкоди для розгляду в порядку адміністративного судочинства виникли у зв`язку із процесуальною діяльністю суду, так як раніше, 22.10.2021р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду позивачу відмовили у відкритті провадження за тотожним позовом.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання, яким завершується розгляд справи не з`явився, подав суду довідку № 63 від 30.04.2022р., яка підтверджує його перебування на військовій службі у ВЧ А 4221 у зв`язку із призовом за мобілізацією.

Представник відповідача в судове засідання, яким завершується розгляд справи не з`явився, 31.03.2022р. скерував суду заяву, в якій просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення позивача, свідків, дослідивши письмові докази у справі, дійшов наступного висновку.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

1.надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

2.формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проєктом землеустрою щодо її відведення здійснюються, зокрема, затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Підставою відмови у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Згідно частин першої, другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у користування передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням заявника проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у користування.

Оскільки спірні правовідносини виникнули ще 15.07.2013 року, тому до них слід застосовувати норми закону в редакції, чинній на момент їх виникнення.

Тому, єдиною підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою у цій справі могло бути лише те, що проєкт землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Проте, відповідач аргументував відмову у затвердженні проєкту землеустрою тим, що частина земельної ділянки ОСОБА_1 орієнтовною площею 0,10 га знаходиться в користуванні інших осіб, зокрема ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 10, 12).

Під час допиту в суді свідок ОСОБА_2 пояснив, що наразі користується земельною ділянкою площею 0.75 га, однак права на неї не може зареєструвати через конфліктну ситуацію з ОСОБА_1 та судові тяжби з приводу спірної земельної ділянки.

Свідок ОСОБА_3 пояснив суду, що наразі користується земельною ділянкою площею 0.50 га, однак права на неї також не може зареєструвати через конфліктну ситуацію з ОСОБА_1 та судові тяжби з приводу спірної земельної ділянки.

Зобов`язання затвердити проєкт щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проєкту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 04 березня 2021 року у справі № П/811/968/18 та від 29 листопада 2021 року у справі № 480/1910/19.

Судом встановлено, що рішенням 23 сесії 6 скликання Брусницької сільської ради № 904-23/13 від 15.07.2013 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,22 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель у споруд в АДРЕСА_2 , передано її безкоштовно у власність ОСОБА_1 , та надано дозвіл на виготовлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку.

Рішенням 26 сесії 6 скликання Брусницької сільської ради № 958-26/13 від 05.11.2013 року винесено зміни у рішення 23 сесії 6 скликання Брусницької сільської ради № 904-23/13 від 15.07.2013 року та викладено його такій редакції: надати дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,22 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель у споруд в АДРЕСА_2 та рекомендовано ОСОБА_1 звернутися у землевпорядну організацію для виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

12.11.2013 року ОСОБА_1 замовлено в ПП «Земцентр» проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 .

Проте, рішенням 8 сесії 8 скликання Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 06.07.2021 року № 544-08/21 ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,2218 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_2 . Частина земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га (рілля), яка є в проєкті, знаходиться в користуванні інших осіб с. Діброва.

Рішенням 9 сесії 8 скликання Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 23.09.2021 року № 695-09/21 ОСОБА_1 відмовлено в затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1288 га, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7322581500:05:001:0090, так як порушує права добросусідства (відповідно до проєкту земельна ділянка ОСОБА_1 захоплює частини сусідніх земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що спричинило конфліктну ситуацію). Рекомендовано ОСОБА_1 внести зміни до проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не порушуючи права суміжних землекористувачів.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проєктом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 817/864/18 та від 11 листопада 2019 року у справі № 818/960/17.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проєкту землеустрою, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен затвердити технічну документацію із землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити технічну документацію із землеустрою. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Єдиною підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою у цій справі могло бути лише те, що проєкт землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Тому, у спірних правовідносинах відповідач не мав права відмовити у затвердженні проєкту землеустрою у зв`язку з не наведенням ним, а, отже, й відсутністю визначених чинним законодавством підстав для такої відмови, що свідчить про відсутність у відповідача можливості вибору конкретного рішення з певного кола варіантів на власний розсуд та наявність обов`язку затвердити технічну документацію.

Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд дійшов висновку про відсутність дискреційних повноважень.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2019 року у справі № 0640/4248/18 та від 08 листопада 2019 року у справі №420/914/19.

Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що має право та підстави визнати протиправним та скасувати рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для затвердження проєкту землеустрою, та чи відсутні підстави, визначені нормами Земельного кодексу України, для відмови у затвердженні проєкту землеустрою.

Судом установлено, що позивачем виконано усі визначені законом умови, необхідні для затвердження проєкту землеустрою, та встановлено відсутність підстав, визначені нормами Земельного кодексу України, для відмови у затвердженні проєкту землеустрою.

У рішенні від 16.09.2015 у справі N 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у постанові від 19.02.2020 у справі N 591/5935/17 Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним способом захисту прав позивача (у подібних правовідносинах) є зобов`язання відповідача затвердити проєкт землеустрою земельної ділянки та передати її у власність.

Тому належним способом захисту, відновлення прав позивача за встановлених фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов`язання відповідача затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1288 га, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7322581500:05:001:0090.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі, якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що про законність та обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку із чим вони підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 908 грн судового збору, які були сплачені позивачем при зверненні з позовом до суду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 141, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області про визнання рішення протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення 8 сесії 8 скликання Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 06.07.2021 року № 544-08/21 та рішення 9 сесії 8 скликання Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 23.09.2021 року № 695-09/21.

Зобов`язати Брусницьку сільську раду Вижницького району Чернівецької області затвердити ОСОБА_1 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1288 га, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7322581500:05:001:0090.

Стягнути з Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення не проголошувалося на підставі ч. 4 ст. 268 ЦПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Кіцманський районний суд Чернівецької області до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Василь Скорейко