Постанова

від 08.06.2022 по справі 669/1428/18

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 669/1428/18

Провадження № 22-ц/4820/282/22

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

секретар судового засідання Філіпчук О. В.,

з участю представника третьої особи Подлевського О. М.

розглянув цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2021 року (суддя Бараболя Н. С, повне судове рішення складено 27 вересня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві, Управління Державної казначейської служби України у Білогірському районі Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області, про стягнення упущеної вигоди, коштів з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, пояснення представника третьої особи, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом та уточнивши вимоги, зазначала, що 16.02.2011 на будівництві Дарницького залізнично-автомобільного мостового переходу у місті Києві під час виконання робіт загинув її чоловік ОСОБА_2 . Отримавши акти спеціального розслідування нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, звернулася до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві у місті Києві із заявою про виплату їй та дітям страхових виплат у зв`язку із смертю годувальника. Відповідач у судовому порядку оскаржив акти спеціального розслідування нещасного випадку. Після завершення розгляду справи виплата страхових сум була проведена у липні 2017 року. Суму заборгованості у розмірі 9313,48 грн, яка виникла при перерахунку страхових виплат у період з 23.09.2016 по 31.07.2017 Управління Фонду не відшкодувало. Якби відповідач вчасно виплатив усі кошти, а вона зберігала їх в іноземній валюті, то накопичила б у період з 01.08.2011 по 31.07.2017 56824,66 доларів США, що становить 1512672,40 грн. Різниця між сумою коштів, отриманих в результаті накопичення страхових виплат в іноземній валюті, та сумою несвоєчасно погашеної заборгованості по страховим виплатам є сумою реальних збитків та становить 967728,40 грн з урахуванням інфляційних процесів. Оскільки страхові виплати були виплачені несвоєчасно, Фонд соціального страхування незаконно користувався цими коштами, у зв`язку з чим отримав дохід у розмірі 1145133 грн, що є упущеною вигодою позивачки. Крім того, відповідач повинен сплатити збитки у вигляді 3% річних від простроченої суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Крім того, несвоєчасною виплатою страхових виплат їй заподіяно моральну шкоду, оскільки її діти були змушені відмовлятися від будь-яких подорожей та розваг у зв`язку з тим, що сім`я перебувала у скрутному матеріальному становищі після смерті батька, який утримував родину. Впродовж 2011-2017 років вона та діти хворіли, а коштів на лікування не вистачало. З урахуванням того, що смерть потерпілого сталася внаслідок неналежних умов праці, розмір моральної шкоди оцінює у 115000 грн.

Тому позивачка просила стягнути збитки: 1145133 грн від несвоєчасно (неналежно) сплаченої суми відшкодування шкоди в розмірі 544944,09 грн за період з 01.08.2011 по 31.07.2017; 792187,14 грн від простроченої (несвоєчасно та неналежно сплаченої) суми відшкодування шкоди (грошового зобов`язання) у розмірі 555971,77 грн з урахуванням встановленого індексу інфляції (651935,47 грн) та трьох відсотків річних (140251,67 грн) за період прострочення з 01.08.2011 по 31.09.2018; 1150000 грн моральної шкоди та зобов`язати відповідача виконати рішення, яке буде прийнято за позовною заявою у строки, встановлені законодавством.

Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2021 року в позові відмовлено.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У засіданні апеляційного суду представник третьої особи Подлевський О. М. апеляційну скаргу не визнав.

Інші учасники судового процесу не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином. ОСОБА_1 та представник Управління Державної казначейської служби України у Білогірському районі подали заяви про розгляд справи за їхньої відсутності.

Клопотання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки відсутні поважні причини. За бажання представник міг брати участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.

Строк розгляду апеляційної скарги, передбачений статтею 371 ЦПК України, закінчився.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Установлено, що 16 лютого 2011 року о 16 години 55 хвилин на будівництві Дарницького залізнично-автомобільного мостового переходу через р. Дніпро у місті Києві, а саме на залізничній ділянці «Київ-Московський - Дарниця», де працівники мостобудівельного загону № 2 ПАТ «Мостобуд» виконували роботи, стався нещасний випадок з монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій ОСОБА_2 , в результаті якого він загинув.

18 березня 2011 року комісія з розслідування нещасного випадку на виробництві склала акти за формою Н-5 та Н-1 від 18 березня 2011 року, в яких відображено обставини та причини нещасного випадку і встановлено, що нещасний випадок пов`язаний з виробництвом.

31 березня 2011 року дружина потерпілого ОСОБА_1 звернулася до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві із заявою про призначення страхових виплат.

25 липня 2011 року відповідач звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про скасування актів спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-1, Н-5.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2013 у справі № 2а-10854/11/2670 позов залишено без розгляду.

27 лютого 2014 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві звернулося з тими ж позовними вимогами до Шевченківського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.04.2014 у справі № 761/6055/14-ц в позові відмовлено.

На підставі постанов Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві та Теофіпольського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Хмельницькій області позивачці у 2017-2018 роках були призначені виплати страхових сум.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо вирішення спору.

Згідно з частиною 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, та суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини 1 статті 19 КАС України).

У пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

До справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо.

У справі позивачка подала позов про стягнення збитків, завданих затриманням виплати відповідачем страхових виплат, інфляційних втрат і 3% річних у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання та моральної шкоди.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнта приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.

Відтак ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України та Законом України № 2050-III зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Спір за позовними вимогами про компенсацію частини соціальних виплат, що заявлені з підстав положень статті 625 ЦК України і Закону № 2050-III та з причин затримання органом Управління Фонду соціального страхування України щомісячних страхових виплат, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вони стосуються виплати частини доходів у вигляді страхових виплат (адміністративні правовідносини), які цей орган зобов`язаний був призначити.

До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, який апеляційний суд враховує на підставі частини 4 статті 263 ЦПК України.

Отже, з урахуванням характеру спірних правовідносин справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

ОСОБА_1 пред`явила позов про відшкодування шкоди, у тому числі моральної, завданої з причин затримання страхових виплат з урахуванням встановленого індексу інфляції і 3% річних.

Згідно з частиною 1 і 2 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

За змістом частини 1 статті 9 цього Закону основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Фонд соціального страхування України як суб`єкт владних повноважень наділений владними управлінськими функціями, а правовідносини, які виникли між сторонами, є публічно-правовими та таким, що виникли з приводу соціальних гарантій.

Позов про відшкодування шкоди, у тому числі моральної, пред`явлено в одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за акцесорним публічно-правовим зобов`язанням, а тому такі позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

На підставі частини 4 статті 377 ЦПК України позивачці необхідно роз`яснити право протягом десяти днів з дня отримання нею відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 374, 377, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 16 вересня 2021 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві, Управління Державної казначейської служби України у Білогірському районі Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області, про стягнення упущеної вигоди, коштів з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, моральної шкоди закрити.

Роз`яснити позивачці право протягом десяти днів з дня отримання нею копії відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 червня 2022 року.

Суддя-доповідач О. І. Талалай

Судді А. П. Корніюк

І. В. П`єнта