Ухвала

від 14.06.2022 по справі 910/4517/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у задоволенні

заяви про забезпечення позову

м. Київ

15.06.2022Справа № 910/4517/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукаса А.Ю., розглянувши матеріали заяви керівника Релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви Свято-Михайлівського кафедрального собору м. Шепетівка Хмельницької області» Мацоли Михайла Васильовича у справі № 910/4517/22

за позовом керівника Релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви Свято-Михайлівського кафедрального собору м. Шепетівка Хмельницької області» Мацоли Михайла Васильовича

до Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації)

про визнання недійсним Статуту

без виклику представників учасників процесу,

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

До господарського суду міста Києва звернувся Мацола Михайло Васильович, як керівник Релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви Свято-Михайлівського кафедрального собору м. Шепетівка Хмельницької області» (далі за текстом - позивач) з позовом до Хмельницької обласної державної адміністрації (далі за текстом - відповідач), в якому позивач просить суд визнати недійсним Статут Релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви» Свято-Михайлівського кафедрального собору м. Шепетівка Хмельницької області у новій редакції, який має нову назву - «Статут Релігійної громади Свято-Михайлівського собору Православної церкви України м. Шепетівка Хмельницької області» (нова редакція)», прийнятий на підставі рішення окремих неповноважних осіб від імені Релігійної громади Української Православної Церкви» Свято-Михайлівського кафедрального собору м. Шепетівка Хмельницької області, оформленого протоколом загальних (парафіяльних) зборів № 1 від 07.05.2022.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2022 позовну заяву керівника Релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви Свято-Михайлівського кафедрального собору м. Шепетівка Хмельницької області» Мацоли Михайла Васильовича залишено без руху.

Разом із позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд до вирішення справи по суті забезпечити позов шляхом заборони Хмельницькій обласній державній адміністрації (Хмельницькій обласній військовій адміністрації), Департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації проводити будь-які реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо внесення змін та реєстрації статуту у новій редакції Релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви Свято-Михайлівського кафедрального собору м. Шепетівка Хмельницької області» (ідентифікаційний код юридичної особи 21327917, адреса: 30400, Хмельницька обл., м. Шепетівка, проспект Миру, 27); іншим особам проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо майна Релігійної громади (Свято-Михайлівський кафедральний собор, земельна ділянка за адресою: Хмельницька обл., м. Шепетівка, Проспект Миру, 27).

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ЗАЯВИ

Із поданої позивачем заяви про забезпечення позову вбачається, що начальником Хмельницької обласної військової адміністрації прийнято розпорядження № 111/2022-р від 01.06.2022 (далі за текстом - Розпорядження) про реєстрацію Статуту релігійної організації в новій редакції.

Згідно доводів заявника на даний час відповідні зміни Статуту до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ще не внесені, однак на переконання позивача це може бути зроблено відповідачем в будь-який час.

Крім того, на думку заявника, передчасне внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стане підставою для легалізації рейдерського заволодіння Свято-Михайлівським Кафедральним Собором м. Шепетівка шляхом внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що в свою чергу позбавить конституційних прав членів релігійної громади на свободу віросповідання і майнових прав.

Вжиття такого заходу забезпечення як заборона вчинення реєстраційних дій на переконання позивача не дасть можливості провести зміни про релігійну громаду як юридичну особу, що в свою чергу забезпечить ефективний захист порушених прав позивача, а вжиття такого заходу забезпечення є адекватним змісту порушеного права, на поновлення якого подано даний позов, задоволення якого відповідно не створить складнощів при виконанні рішення суду та не дозволить відповідачу вчинити дії для унеможливлення поновлення такого права.

На переконання заявника невжиття заходів забезпечення позову може значно ускладнити або навіть зробити неможливим виконання рішення суду, що в свою чергу стане наслідком неефективного захисту порушених прав позивача, оскільки у випадку задоволення позову позивач буде вимушений здійснювати багато дій на відновлення реєстраційних записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування забезпечення позову, заявником надано докази (додано до позовної заяви), а саме: копію розпорядження; копію статуту релігійної громади; копію указу про призначення настоятеля; копії протоколів попередніх загальних парафіяльних зборів релігійної громади.

Таким чином, забезпечення позову за заявою позивача обґрунтовується як тим, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, так і тим, що забезпечує ефективний захист і поновлення порушених (оспорюваних) прав (інтересів) позивача, за захистом яких він звертається.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2022 начальником Хмельницької обласної військової адміністрації Гамалієм С. ухвалено розпорядження № 111/2022-р «Про реєстрацію статуту Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Михайлівського собору Православної церкви України м. Шепетівка Хмельницької області» у новій редакції», відповідно до якого зареєстровано статут Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Михайлівського собору Православної церкви України м. Шепетівка Хмельницької області» у новій редакції та визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 12.01.2018 № 97/2018-р «Про реєстрацію статуту Релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви Свято-Михайлівського кафедрального собору м. Шепетівка Хмельницької області».

Згідно доводів заявника, станом на дату подання заяви про забезпечення позову відповідні зміни на підставі затвердження нової редакції Статуту до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесені.

Позивач у поданому позові зазначає, що прийняте відповідачем Розпорядження є незаконним, оскільки не перевірено уповноваженими особами відповідача відповідність поданих на реєстрацію документів законодавству та Статуту релігійної громади, чинному на момент внесення до нього змін, що в свою чергу згідно доводів позивача, призвело до протиправного припинення Релігійної організації позивача та унеможливлює реалізацію релігійною громадою позивача релігійних прав та духовних потреб.

В обґрунтування підстав необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивач фактично посилається на те, що у випадку внесення змін до державних реєстрів права членів релігійної громади, в тому числі і позивач будуть позбавлені права на свободу віросповідання та майнових прав, а відтак заборона відповідачу та іншим особам вчиняти реєстраційні дії унеможливить проводити будь-які реєстраційні зміни в тому числі унеможливить передачу Свято-Михайлівського кафедрального Собору м. Шепетівка іншим особам (релігійній громаді).

МОТИВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується

забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктом 3 частиною 1 статті 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається, після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Відповідно до частини 1 статті 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі та підписується заявником і повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У спорах з позовними вимогами немайнового характеру необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

При цьому в таких немайнових спорах суд досліджує, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зроблений висновок, згідно з яким умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Суд вказує, що предметом спору у справі є визнання недійсним нової редакції Статуту релігійної організації, який має нову назву - «Статут Релігійної громади Свято-Михайлівського собору Православної церкви України м. Шепетівка Хмельницької області» (нова редакція)», прийнятий на підставі осіб від імені Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Михайлівського кафедрального собору м. Шепетівка Хмельницької області, оформленого протоколом загальних (парафіяльних) зборів № 1 від 07.05.2022 та затвердженого відповідним Розпорядженням відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» закріплено, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Відповідно до частин 7 та 8 статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Суд вказує, що позивач як фізична особа, будучи керівником, релігійної організації та відповідно членом релігійної громади не погоджується зі змінами до Статуту Релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви Свято-Михайлівського кафедрального собору м. Шепетівка Хмельницької області» та відповідно просить суд заборонити відповідачу та іншим особам вчиняти реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо майна релігійної громади - Свято Михайлівського кафедрального Собору (земельна ділянка за адресою: Хмельницька обл., м. Шепетівка, проспект Миру, 27).

Дослідивши поданий позивачем позов, обґрунтування підстав необхідності вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає, що обраний позивачем захід забезпечення на переконання суду не є тим, що гарантує захист матеріально-правових інтересів позивача та на переконання суду не є співмірний та адекватним з огляду на заявлені позовній вимоги, оскільки його задоволення фактично унеможливить іншу частину вірян релігійної громади реалізувати своє право на віросповідання, що призведе до більш негативних наслідків, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.

Дотримуючи принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, законності, змагальності, суд не може призюмувати обґрунтованість та правомірність дій позивача без розгляду спору по суті та встановлення певних обставин (фактів), а тому наразі не вбачається винятковість обставин для забезпечення позову та допущення порушення прав інших осіб щодо реалізації їхніх прав на свободу світогляду і віросповідання

Також суд вказує, що позивачем не надано до суду доказів того, що стосовно нього та Релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви Свято-Михайлівського кафедрального собору м. Шепетівка Хмельницької області» Релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви Свято-Михайлівського кафедрального собору м. Шепетівка Хмельницької області» вчиняються її щодо заборони сповідування його релігії та заборони користуватися приміщенням Свято Михайлівського кафедрального Собору, а відтак такі посилання позивача є виключно припущенням майбутніх подій, які не підтверджені належними доказами.

Що стосується посилань позивача в частині того, що внесення змін до державних реєстрів у зв`язку із затвердженням нової редакції Статуту позбавить його майнових прав, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Релігійні організації можуть бути обмежені у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, передбачених законом. (частина 1 статті 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

Суд вказує, що позивачем в обґрунтування заяви про забезпечення позову не надано доказів того, що приміщенням Свято-Михайлівського кафедрального Собору належало чи то позивачу чи то Релігійній громаді Української Православної Церкви Свято-Михайлівського кафедрального собору м. Шепетівка Хмельницької області на праві приватної власності і відповідно не перебуває на балансі держави в особі її уповноважених органів чи то інших організацій, а відтак не доведено факту порушення майнових прав та рейдерського заволодіння, на що робить посилання позивач.

При тому суд звертає увагу заявника, що згідно висновків Великої Палати Верховного Суді у постанові від 06.04.2021 по справі № 910/10011/19 в пунктів 98 зазначено, що судове рішення про задоволення вимоги про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань у відповідність статуту Релігійної організації в попередній редакції, у зв`язку з чим суд також не вбачає підстав того, що невжиття заходів забезпечення позову може значно ускладнити або навіть зробити неможливим виконання даного рішення суду.

Позивачем не зазначено, які саме дії («багато дій») йому треба буде вчинити на відновлення реєстраційних записів в державних реєстрах, якщо такі зміни будуть внесені.

При тому суд знову ж таки звертає увагу, що чинним законодавством України передбачається можливість створення нової релігійної громади (з осіб, які не згодні з рішенням про зміну підлеглості) та у визначеному порядку надано можливість користуватися культовою будівлею і відповідним майном задля забезпечення громадян своїх релігійних потреб та поширенням православної віри, що відповідно є першочерговою метою релігійної організації.

За приписами статей 73-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ ЗАЯВИ

Підсумовуючи викладене, дотримуючись принципу змагальності, рівності та верховенства права, із врахуванням обраного позивачем способу захисту його порушеного права та обраного заявником заходу забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено належними та допустими доказами винятковість даних обставин та того, що не здійснення судом заборони вчиняти відповідачу (іншим уповноваженим особам) реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у зв`язку зі зміною Статуту Релігійної організації може істотно ускладнити чи унеможливити виконання даного рішення суду в подальшому з метою захисту і поновлення порушених прав позивача.

На переконання суду вжиття заходів забезпечення позову, про що просить позивач, не можливо без порушення принципу збалансованості інтересів учасників судового процесу та без втручання в діяльність Хмельницької обласної державної адміністрації (Хмельницької обласної військової адміністрації) по її взаємодії з релігійною громадою при реалізації ними свого права на зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях.

Відповідно до частин 1 та 6 статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 136-139, 140, статтею 234 та 235 ГПК України, господарський суд міста Києва,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви керівника Релігійної організації «Релігійна громада Української Православної Церкви Свято-Михайлівського кафедрального собору м. Шепетівка Хмельницької області» Мацоли Михайла Васильовича про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набрала законної сили 15.06.2022 та може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її підписання до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст ухвали підписано: 15.06.2022

Суддя Антон ПУКАС