Рішення

від 01.06.2022 по справі 914/3816/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2022 Справа № 914/3816/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Львівської міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський бетон

про стягнення 1398241,44 грн.

за участю представників:

від позивача не з`явився

від відповідача не з`явився

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Львівською міською радою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський бетон про стягнення 1398241,44 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою №1 комунальної власності площею 4,0205 га (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043) на вулиці Грунтовій, 1 у місті Львові.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

Сторони явку представників в судове засідання 02.06.2022р. не забезпечили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.

Ухвалою Львівської міської ради від 28.02.2013р. №2194 "Про розірвання договору оренди землі від 07.12.2009 №С-1633", розглянувши звернення Товариства з обмеженою відповідальністю Івано-Франківськцемент-етерніт" від 29.03.2012р. №18 (зареєстроване у Львівській міській раді 03.04.2012р. №2-8405) та від 13.09.2012р. (зареєстроване у Львівській міській раді 13.09.2012р. за №2-22400), керуючись ст.144 Конституції України, пп.34 п.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст.5, 17 Закону України "Про оренду землі", ст.12, 93, 141 Земельного кодексу України, міська рада ухвалила, зокрема:

- розірвати за згодою сторін договір оренди землі, зареєстрований у Львівській міській раді 07.12.2009р. за №С-1663 (книга записів реєстрації Договорів оренди землі С-3), за умови виконання пункту 39 цього договору оренди землі;

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Львівський бетон", покупцеві приміщень на вул. Грунтовій, 1:

1) У встановленому порядку звернутися у Львівську міську раду для оформлення права користування земельною ділянкою на вул. Грунтовій, 1.

2) У місячний термін укласти з Львівською міською радою договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою у розмірі земельного податку з 12.01.2011р. до часу прийняття цієї ухвали.

19.06.2020р. Відділом самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м.Львові Департаменту містобудування Львівської міської ради було проведено обстеження земельної ділянки №1 площею 4,0205 га (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043) на вул.Грунтовій, у м.Львові. За результатами зазначеного обстеження складено акт обстеження №42 від 19.06.2020р.

Як вказано в акті обстеження від 09.06.2020 року №42, станом на дату складання акту ухвала Львівської міської ради від 28.02.2013р. №2194 не виконана, а документи, які посвідчують право користування земельною ділянкою №1 площ 4,0205 га кадастровий номер 4610136800:06:003:0043 на вул. Грунтовій, 1 відсутні.

Вказаним актом обстеження земельної ділянки від 09.06.2020р. №42 встановлено, що земельна ділянка площею 4,0205 га зайнята будівлями та спорудами ТзОВ «Львівський бетон», обгороджена парканом та воротами, доступ до земельної ділянки є обмежений.

Зазначеним актом обстеження земельної ділянки також встановлено, що ТзОВ «Львівський бетон» фактично використовує земельну ділянку №1 комунальної власності площею 4,0205 га (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043) на вул. Грунтовій, 1 за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про надання її в оренду та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

В акті обстеження від 09.06.2020р. №42, Управлінням земельних ресурсів зазначено, що необхідного пакету документів, передбаченого нормативно-правовими актами для розгляду і прийняття рішення Львівською міською радою щодо надання в оренду земельної ділянки та укладення договору оренди землі на вул.Грунтовій, 1, ТзОВ «Львівський бетон» надано своєчасно не було, незважаючи на неодноразові повідомлення про необхідність їх надання.

При цьому, позивач посилається на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, де зазначено, що приміщення лабораторії складу літ. Й-1 загальною площею 106,7 кв.м, приміщення майстерні та побутові приміщення загальною площею 423,0 кв.м, будівлі: літ. «А-1», літ. «Г-2», літ. «Е-1», літ. «Ж-1», літ. « 3-1», літ. «И-1», літ. «І-1», літ. «К-2», літ. «К-1», літ. «К»-2», літ. «Л-1», літ. «С-1», літ. «Т-3», літ. «Ч-1», літ. «Ш-1», літ. «Щ-1», літ. «Ю-1», літ. «Я-1», літ. «Я-1», літ. «Я»-1» загальною площею 13218,1 кв.м, за адресою: місто Львів, вулиця Грунтова, 1, з 25.01.2011р. перебувають у власності ТзОВ «Львівський бетон» (код ЄДРПОУ 34814969).

Посилаючись на відповідні норми законодавства, позивач у позовній заяві зазначає, що із виникненням права власності на об`єкт нерухомості, власник такого об`єкта не звільняється від обов`язку оформлення прав на земельну ділянку і при цьому користування земельною ділянкою відповідно до вимог законодавства є платним.

Тобто як вказано у позовній заяві, з моменту виникнення права власності на майно у відповідача виник обов`язок не лише оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, а й сплачувати орендну плату за користування нею, чого відповідачем не було зроблено.

Як зазначив позивач, кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України та правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

З огляду на викладене, посилаючись на правові висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №917/1739/17, від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018р. у справі №922/3412/17, у постанові Верховного Суду від 12.04.2019р. у справі №922/981/18, Львівська міська рада стверджує, що ТзОВ «Львівський бетон», як фактичний користувач земельної ділянки на вул.Грунтовій, 1 у м.Львові, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до інформації з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.04.2021р., виданого Відділом у м.Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, земельна ділянка площею 40205 кв.м (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043) за адресою м. Львів, вул. Грунтова, буд. 1, відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (цільове призначення: 11.03).

Як вказано у витязі із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.04.2021р., нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 15536016,10 грн.

Посилаючись на ухвалу Львівської міської ради №1675 від 26.07.2012р. «Про затвердження Положення про підготовку, організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові» та на ухвалу Львівської міської ради №1995 від 25.05.2017р. «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м.Львові» позивач зазначає, що за період використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів з 01.11.2018р. по 31.10.2021р., розмір збитків, завданих власнику землі становить 1398241,44 грн.

Отже, враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 1398241,44 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою №1 комунальної власності площею 4,0205 га (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043) на вул. Грунтовій, 1 у м. Львові.

Відповідач проти позову заперечив подавши відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю Львівський бетон не погоджується з вимогами Львівської міської ради.

Зокрема як вказано у відзиві на позовну заяву, правові висновки на які посилається Львівська міська рада стосуються тих випадків коли відповідачі ухиляються від укладення договорів оренди шляхом вчинення дій чи бездіяльності, однак як стверджує відповідач, в даному випадку ТзОВ «Львівський бетон» не ухилявся від укладання договору оренди і по даний час здійснює дії, які направлені на укладення договору оренди, а відсутність укладеного договору оренди спричинена діями самого позивача.

При цьому відповідач посилається на те, що Відділ Держземагенства у м.Львові на звернення Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський бетон від 26.12.2013 р. щодо укладення договору оренди повідомив, що згідно земельно-кадастрових даних, земельна ділянка по вул.Ґрунтова, 1 з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043 перебуває в оренді іншої особи до 30.09.2019р. (довідка №40/01-15/284 від 27.01.2014р.)

Також, як зазначено відповідачем, Відділ у м. Львові ГУ Держгеокадастру у Львівській області на наступне звернення Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський бетон від 22.05.2019р. про укладення договору оренди повідомив, що земельна ділянка кадастровий номером 4610136800:06:003:0043 ще знаходиться в оренді іншої юридичної особи (довідка №32-13-0.37-4925/169-19 від 04.06.2019р).

В подальшому на повторне звернення від 10.10.2019р. про укладення договору оренди Управління земельних ресурсів роз`яснило, що для розгляду питання оренди необхідно надати нотаріально засвідчену письмову згоду ТзОВ «Івано-Франківськцемент-етерніт» на вилучення з користування земельної ділянки по вул.Грунтова, 1, у зв`язку з чим вказане питання не може бути вирішене (лист №2403 4685 від 29.10.2019р.).

Отже, за твердженням відповідача, земельна ділянка знаходилась в оренді в іншої особи як мінімум до 30.09.2019р., але і після цієї дати для її оформлення в оренду необхідно було отримали згоду на вилучення її з користування цієї особи, а відтак відповідач вважає, що доводи позивача про те, що земельна ділянка за адресою м. Львів, вул. Грунтова, 1, площею 4,0205 га з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043 була у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський бетон є хибними.

При цьому, відповідач посилається на ухвалу Львівської міської ради від 25.02.2021р. №264 «Про надання ТзОВ «Львівський бетон» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вул. Грунтовій, 1» відповідно до якої розглянувши звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський бетон» від 24.12.2019р. (зареєстроване у Львівській міській раді 24.12.2019р. за №2-40062/АП-Л-2403), керуючись ст.144 Конституції України, пп.34 п.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , ст.ст. 12, 93, 120, 123, 124 Земельного кодексу України, міська рада ухвалила, зокрема:

- надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Львівський бетон» (код ЄДРПОУ 34814969) дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 4,0205 га (у тому числі площею 0,0010 га у межах червоних ліній) на вул.Грунтовій, 1 (кадастровий номep 4610136800:06:003:0043) для обслуговування виробничих будівель та споруд (код КВЦПЗ 11.03 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Тобто, як зазначає відповідач, лише 25.02.2021р. Львівська міська рада ухвалила рішення про надання ТзОВ «Львівському бетону» дозволу на розробку технічної документації із землеустрою по вказаній земельній ділянці, а отримання рішення місцевих рад про надання дозволу на розробку технічної документації є початком процедури оформлення земельної ділянки в оренду.

При цьому відповідач зазначив, що у зв`язку з тим, що декілька суміжних власників відмовились підписувати межі земельної ділянки, що свідчить про наявність спірних питань щодо відповідності розмірів і розташування земельної ділянки, відповідач був змушений звернутись до Узгоджувальної комісії із земельних спорів, засідання якої переносилось декілька разів (лист Узгоджувальної комісії від 29.12.2021р.).

Посилаючись на відповідні норми законодавства, якими передбачено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, та якими встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, відповідач зазначає, що він не мав можливості сплачувати орендну плату, а тим більше відображати її у бухгалтерському та податковому обліку.

Однак, як вказано у відзиві на позовну заяву, оскільки згідно вимог законодавства відповідач зобов`язаний був сплачувати за землю, тому єдиним можливим варіантом виконання обов`язку було сплачувати плату за землю у вигляді податку.

Так, відповідач зазначає, що ним було сплачено плату за землю в таких розмірах: за 2018р. - 183202,08 грн., за 2019р. - 183202,16 грн., за 2020р. - 183202,08 грн. та за 2021р. - 140086,96 грн., що підтверджується долученими до відзиву на позовну заяву квитанціями про сплату за землю за 2018р., за 2019р., за 2020р. та за 2021р.

З огляду на викладене, відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити Львівській міській раді у задоволенні позову.

Однак, не погоджуючись із запереченнями відповідача, що наведені у відзиві на позовну заяву, позивачем подано пояснення по суті спору, в яких Львівська міська рада стверджує, що ТзОВ «Львівський бетон» всупереч вимог законодавства протягом 2011-2019р. не звертався у встановленому законом порядку до Львівської міської ради для оформлення переходу права на користування земельною ділянкою, і всупереч ухвали Львівської міської ради від 28.02.2013 року №2194 «Про розірвання за згодою сторін договору оренди землі від 07.12.2019 року за №С-1663» відповідач не виконав своє зобов`язання щодо оформлення речового права на земельну ділянку.

Щодо заперечень відповідача, які стосуються сплати ним платежів за землю у вигляді податку, позивач зазначив, що він звернувся до суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі неотриманої орендної плати, а не земельного податку.

Разом з тим позивач стверджує, що в наданих відповідачем квитанціях містяться дані про перерахунки сум коштів, що відмінні від встановленого ухвалою ЛМР від 08.07.2021р. №1076 розміру земельного податку.

В свою чергу не погоджуючись із позицією позивача відповідачем подано заперечення на пояснення Львівської міської ради, в якому ТзОВ «Львівський бетон» звертає увагу, що позивачем не надано доказів того, що відповідач отримав ухвалу Львівської міської ради від 28.02.2013 року №2194 «Про розірвання за згодою сторін договору оренди землі від 07.12.2009 року за №С-1663» або доказів того, що він іншим чином був ознайомлений з цією ухвалою Львівської міської ради.

Також, відповідач наголошує на тому, що позивач у своїх поясненнях не бере до уваги докази відповідача, які свідчать про неодноразові звернення з питанням про оформлення договору оренди, а саме відповіді Відділу Держземагенства у м. Львові та Відділу у м. Львові ГУ Держгеокадастру у Львівській області, в яких жодним чином не йдеться про вищевказане рішення Львівської міської ради та з яких вбачається, що відповідачу було відмовлено в оформленні земельної ділянки, оскільки вона знаходиться в оренді іншої особи.

Крім того, у запереченні на пояснення відповідач зазначає про те, що оскільки Витяг із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки датований 28.04.2021р., тому підставою для розрахунку земельного податку за попередні роки не може бути нормативна грошова оцінка проіндексована на наступний рік.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статті 122, 123, 124 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За приписами статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно із підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до статтей 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. До обов`язків землекористувачів згідно зі статтею 96 Земельного кодексу України віднесено своєчасну сплату земельного податку або орендної плати.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За змістом статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, у тому числі, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

Проте, суд звертає увагу на те, що в даному випадку немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Кондикційними зобов`язаннями є зобов`язання, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, які є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов`язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі N 922/3412/17.

Таким чином, суд зазначає, що в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються саме приписи статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно з інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на приміщення лабораторії складу літ. Й-1 загальною площею 106,7 кв.м, приміщення майстерні та побутові приміщення загальною площею 423,0 кв.м, будівлі: літ. «А-1», літ. «Г-2», літ. «Е-1», літ. «Ж-1», літ. « 3-1», літ. «И-1», літ. «І-1», літ. «К-2», літ. «К-1», літ. «К»-2», літ. «Л-1», літ. «С-1», літ. «Т-3», літ. «Ч-1», літ. «Ш-1», літ. «Щ-1», літ. «Ю-1», літ. «Я-1», літ. «Я-1», літ. «Я»-1» загальною площею 13218,1 кв.м, за адресою: місто Львів, вулиця Грунтова, 1, з 25.01.2011р. зареєстровано за відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівський бетон" (ідентифікаційний код 34814969).

Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України (станом на час набуття права власності на нерухоме майно) визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно із частинами 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України (станом на час набуття права власності на нерухоме майно), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно із частиною 2 статті 120 Земельного кодексу України.

Тобто особа, яка набула право власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.

Разом з тим, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Як вбачається із матеріалів справи, доказів оформлення права оренди спірної земельної ділянки під отриманим у власність відповідачем майном з 01.11.2018р. по 31.10.2021р. у відповідача у справі відсутні.

Таким чином, враховуючи наведене, судом встановлено, що земельна ділянка №1 площею 4,0205 га (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043) на вул.Грунтовій, 1 у м.Львові використовувалась Товариством з обмеженою відповідальністю Львівський бетон з 01.11.2018р. по 31.10.2021р. без належного оформлення права оренди, орендну плату товариство не сплачувало.

Отже, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщено.

При цьому, як вже зазначалося судом, в даному випадку немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі №922/3412/17 та від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц.

Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати:

а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки;

б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства;

в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи пов`язані із безпідставним збереженням майна розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 11.02.2019р. у справі №922/391/18 та від 11.06.2019р. у справі №922/551/18.

За змістом частини 3 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою (пункт "ґ" частини 2 статті 25 Закону України "Про землеустрій").

За змістом частини 1 статті 26 цього Закону замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі.

При цьому згідно із статтею 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частини 1, 3, 4, 9 статті 79-1 цього Кодексу, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Законом України "Про Державний земельний кадастр" визначено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

За змістом статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 1 статті 9 зазначеного Закону).

Частиною 1 статті 11 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

Як встановлено судом, в матеріалах справи міститься витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.04.2021р., виданого Відділом у м.Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Відповідно до вказаного витягу земельна ділянка площею 40205 кв.м, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Грунтова, буд. 1, має присвоєний кадастровий номер 4610136800:06:003:0043 та відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (цільове призначення: 11.03).

Як також вбачається із витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.04.2021р., середня (базова) вартість земель населеного пункту: 423,10 грн./кв.м; номер економіко-планувальної зони: 216; коефіцієнт Км2: 0,51; сукупний коефіцієнт Км3: 0,7866; коефіцієнт Кф: 1,2; коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки: 1,8972.

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки відповідно до вказаного витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.04.2021р., становить 15536016,10 грн.

Отже враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка площею 40205 кв.м, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Грунтова, буд. 1 є сформованою з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043. Докази які б свідчили протилежне в матеріалах справи відсутні. Крім того сторонами не заперечується факт формування земельної ділянки площею 40205 кв.м з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043.

Відповідно до статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кi = І:100,

де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Статтею 13 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Грошова оцінка земельних ділянок може проводитися за згодою сторін договору.

Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018р. у справі №920/739/17.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про оцінку земель", підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Статтею 18 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Частинами 1 та 2 статті 20 цього Закону передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно із частиною 1, 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель", технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом частини 4 статті 23 цього Закону рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України, якою, в свою чергу, передбачено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Отже, нормативна грошова оцінка є основою визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Така правова позиція викладена в пункті 48 постанови Верховного Суду від 28.01.2019р. у справі №922/3782/17, в пункті 7.30 постанови Верховного Суду від 12.03.2019р. у справі №916/2948/17 та в пункті 6.11 постанови Верховного Суду від 09.04.2019р. у справі №922/652/18.

Згідно з Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016р. №489, за результатами нормативної грошової оцінки земель укладається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Для цілей сплати орендної плати належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98-103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021р. у справі №905/1680/20).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який сформований в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявника, за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельну ділянку, внесених до Державного земельного кадастру, є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку землі (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2021р. у справі 924/730/20).

Як встановлено судом, за змістом витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку від 28.04.2021р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043 становить 15536016,10 грн.

Відповідно до пункту 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

За змістом пунктів 288.4, 288.5.1, 288.5.2 та 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Ухвалою Львівської міської ради №1995 від 25.05.2017р. «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м.Львові», як набрала чинності 01.01.2018р., затверджено Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м.Львові, відповідно до пункту 7.3. якого розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється відповідно до їх цільового (функціонального) використання у розрізі економіко-планувальних зон міста Львова згідно з цим Порядком, за винятком випадку, коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки оренду або результатами земельних торгів (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах).

Відповідно до пункту 7.4. вказаного Порядку, підставою для визначення розміру орендної плати за землю є ухвала міської ради про передачу земельної ділянки в оренду з обов`язковим визначенням категорії земель та цільового призначення земельної ділянки (відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель) та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за поточний рік.

Пунктом 7.5.1. Порядку передбачено, що річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за винятком коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок використання яких вказано у пунктах 7.6 - 7.16 цього Порядку.

Згідно із пунктом 8.7. Порядку, розмір орендної плати не є сталим та змінюється у зв`язку з проведенням щорічної індексації нормативної грошової оцінки землі.

При цьому, слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 29.05.2020р. у справі №922/2843/19 зазначив, що чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

За змістом статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Згідно з даними Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки земель і земельних ділянок впродовж спірного періоду (з 01.11.2018р. по 31.10.2021р.) не змінювався та становив 1,0.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши поданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1398241,44 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності є обгрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а відтак підлягають задоволенню.

При зверненні до суду із позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 20974,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №503 від 30.08.2021р. на суму 20974,00 грн. Слід зазначити, що оскільки ціною позову у даній справі є 1398241,44 грн., тому позивачу в даному випадку слід було сплатити судовий збір в розмірі 20973,62 грн., а не в розмірі 20974,00 грн.

Враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 20973,62 грн. витрат по сплаті судового збору, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський бетон (09113, Київська область, Білоцерківський район, місто Біла Церква, вулиця Січневого прориву, будинок 39, ідентифікаційний код 34814969) на користь Львівської міської ради (79008, місто Львів, площа Ринок, будинок 1, ідентифікаційний код 04055896) 1398241,44 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою №1 комунальної власності площею 4,0205 га (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043), що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Грунтова, 1.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 13.06.2022р.

Суддя Петрашко М.М.