Постанова

від 21.09.2022 по справі 914/3816/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2022 р. м. Львів Справа №914/3816/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого суддіІ.Б. Малех

суддівВ.М.Гриців

О.В.Зварич

секретар судового засідання Залуцький Д.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський бетон, б/н від 07.07.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/1615/22 від 11.07.2022)

на рішення Господарського суду Львівської області від 02 червня 2022 року (суддя Петрашко М.М.)

у справі №914/3816/21

за позовом Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський бетон, м. Біла Церква, Київська область

про стягнення 1398241,44 грн.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: Заяць Я.А. самопредставництво (виписка з ЄДРЮОФОПГФ);

від відповідача: Копистинський Т.М. адвокат (ордер серія ВС №1149311 від 07.07.2022);

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2021 року на розгляд Господарського суду Львівської області від Львівської міської ради поступила позовна заява ТОВ «Львівський Бетон» про стягнення 1398241,44 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою №1 комунальної власності 4,0205 га (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043) на вулиці Грунтовій,1 у м. Львові.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ухвалою Львівської міської ради від 28.02.2013 №2194 «Про розірвання за згодою сторін договору оренди землі від 07.12.2009 за №С-1663», Львівська міська рада ухвалила ТОВ «Львівський бетон», покупцеві приміщень на вул. Грунтовій, 1 у встановленому законом порядку звернутись у Львівську міську раду для оформлення права користування земельною ділянкою на вул. Грунтовій, 1 та у місячний термін укласти з Львівською міською радою договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою у розмірі земельного податку з 12.01.2011 до часу прийняття цієї ухвали. Відділом самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради 19.06.2020 було проведено обстеження земельної ділянки на вул. Ґрунтовій, 1 у м. Львові, про що складено акт від 09.06.2020 №42 та вимогу від 06.11.2020 №42. В даному, акті , як вказує позивач , станом на його дату складання встановлено, що ухвала Львівської міської ради від 28.02.2013 №2194 не виконана, а документи, які посвідчують право користування земельною ділянкою №1 площ 4,0205 га кадастровий номер 4610136800:06:003:0043 на вул. Ґрунтовій, 1 є відсутніми; також встановлено, що така зайнята будівлями та спорудами ТОВ «Львівський бетон» ; земельна ділянка обгороджена парканом та воротами, доступ до земельної ділянки є обмеженим; встановлено також, що ТОВ «Львівський бетон» фактично використовує земельну ділянку №1 комунальної власності площею 4,0205 га (кадастровий номер4610136800:06:003:0043) на вул. Ґрунтовій, 1 у м. Львові для обслуговування будівель та споруд за відсутністю відповідного рішення Львівської міської ради про передачу її у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину, щодо земельної власності. Приміщення, загальною площею 106,7 кв. м., які знаходяться на земельній ділянці по вул. Ґрунтова, 1 з 25.01.2011 перебувають у власності ТОВ «Львівський бетон» (код ЄДРПОУ 34814969), згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, позивач вважає, що ТОВ «Львівський бетон», як фактичний користувач земельної ділянки на вул. Ґрунтовій, 1 у м. Львові, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України. В обґрунтування даного посилається на правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, у постанові Верховного Суду від 12.04.2019 у справі №922/981/18. Позивач вказує, що згідно з інформації з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30.04.2021 №1092, виданого відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, нормативного грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043) становить 15 536 016,10 грн. При цьому, вказує, що позовні вимоги враховують період використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів з 01.11.2018 по 31.10.2021, а отже згідно розрахунку позивача збитки становлять 1 398 241,44 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою №1 комунальної власності площею 4,0205 га (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043) на вул. Ґрунтовій, 1 у м. Львові. Дані вимоги мотивовано положеннями ст. ст. 7, 13, 16, 140, 142, Конституції України, ст. ст.12, 60, 80, 93, 96, 125, 126, 206 Земельного кодексу України, ст. 5, 10, 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 10, 14, ст.14.1.72, ст.265 Податкового кодексу України, ст. ст. 82, 83, 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02 червня 2022 року у справі №914/3816/21 задоволено позовні вимоги; стягнуто з ТОВ «Львівський бетон» на користь Львівської міської ради 1398241,44 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою №1 комунальної власності, площею 4,0205 га (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043), що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Грунтова,1.

Дане рішення мотивоване тим, що доказів оформлення права оренди спірної земельної ділянки під отриманим у власність відповідачем майном з 01.112018 по 31.10.2021 років у відповідача є відсутніми. Відтак, судом встановлено, що земельна ділянка №1, площею 4,0205 га (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043) на вул. Грунтовій, 1 у м. Львові використовувалась ТОВ «Львівський бетон» з 01.11.2018 по 31.10.2021 років без належного оформлення права оренди, орендну плату товариство не сплачувало. Отже, оскільки відповідач даного не виконав, то згідно ст. 1212 ЦК України, останній набув майно та зберіг його у себе за рахунок іншої особи без достатніх правових підстав (безпідставно набуте майна) і зобов`язаний повернути це майна. Відповідно до чого, позовні вимоги визнано обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідач ТОВ «Львівський бетон», не погодившись з винесеним рішенням подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що таке ухвалено із неповним з`ясуванням обставин справи, невірним застосуванням норм матеріального права, а також наявною недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Скаржник вказує, що судом першої інстанції здійснено невірне тлумачення закону, а саме ст. 79-1 Земельного кодексу України, оскільки під час розгляду спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати, суд застосував ст. 79-1 Земельного кодексу України, лише в частині формування земельної ділянки, із присвоєнням кадастрового номеру та без належного дослідження обставин справи. Вказує, що матеріали справи не містять доказу того, що земельна ділянка з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043 сформована, як об`єкт цивільного законодавства. Зазначає, що статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають, з моменту державної реєстрації цих прав. Отже, вважає, що позивачем не надано доказів про те, що земельна ділянка сформована, як об`єкт речового права відсутні докази реєстрації такої земельної ділянки в реєстрі реєстрації прав власності, у позивача відсутня можливість обчислювати розмір безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю.

Судом, на думку скаржника, повністю проігноровано його доводи, про те, що відсутність укладеного договору оренди спричинена діями самого позивача. Зазначає, що ним у відзиві на позов було вказано, що він не ухиляється від укладення договору оренди, по даний час здійснює дії, які направлені на укладення договору оренди, в обґрунтування чого подано докази, а саме: довідку Держземагенства у м. Львові №40/01-15/284 від 27.01.2014; довідку Відділу у м. Львові ГУ Держгеокадастру у Львівській області №32-13-0.37-4925/169-19 від 04.06.2019; лист Управління земельних ресурсів №2403 4685 від 29.10.2019. Ухвалою Львівської міської ради №264 від 25.02.2021 надано відповідачу дозвіл на виготовлення технічної документації, а відтак вважає, що у нього виник обов`язок підготувати документи (технічну документацію) та подати їх для отримання рішення про укладення договору оренди.

Як вказує скаржник, судом при винесенні рішення не досліджувались обставини, щодо того, чи розірваний був договір оренди із попереднім орендарем, який діяв ,як мінімум до 30.09.2019; чи продовжувався (пролонговувався) догові оренди із попереднім орендарем? Чи у період 01.11.2018 по 31.10.2021 років діяв договір з ТОВ «Івано-Франківськцемент-етерніт»? чи сплачувалася оренда за договором оренди з ТОВ «Івано-Франківськцемент-етерніт» у період, визначений у позовній заяві.

В обґрунтування даного посилається на практику Європейського Суду з прав людини , а саме: рішення «Стретч проти Сполученого королівства»(заява №44277/98); рішення від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (п.71), вказуючи, що особа суб`єкт приватного права, не може відповідати за помилки державних органів при укладенні останніми відповідних договорів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при укладенні цих договорів припустилися помилки.

Також, як вказує скаржник, судом не взято належним чином того, що сума позовних вимог не підлягає задоволенню, в зв`язку з тим, що ним сплачувався земельний податок , що підтверджено квитанціями за відповідні періоди, а отже місцевий бюджет отримав кошти. Витяг з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043, сформований 28.04.2021, підтверджує нормативно-грошову оцінку проіндексовану за коефіцієнтом індексації для застосування у 2021 році.

Відповідно до цього, скаржник просить скасувати рішення місцевого господарського суду в даній справі та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скаржник, в апеляційній скарзі вказує, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і має понести, в зв`язку із розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції становить 51 000,00 грн. витрат на професійну правову допомогу в суді апеляційної інстанції та 31 460,44 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі скаржник звертається із клопотанням та просить суд апеляційної інстанції поновити відповідачу строк на подання доказів та приєднати до матеріалів справи доказ, а саме інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №304243652 від 05.07.2022 , що сформована приватним нотаріусом Тригуб Є.О. Київського міського нотаріального округу та просить врахувати такий при розгляді апеляційної скарги.

У відповідності до положень ст. 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини , з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі належні від неї дії , спрямовані на отримання вказаного доказу.

В обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції , скаржник вказує, на те, що саме позивач, обґрунтовуючи позовну заяву , жодним чином не посилався та не вказував на докази, що дана земельна ділянка (з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043) є сформованою, проте судова колегія зазначає, що відповідач, як вбачається з рішення суду, не заперечував факт формування земельної ділянки, площею 40205 кв. м. з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043 і як вбачається з матеріалів справи земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. Грунтова , 1 саме з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043 вказувалась у витязі із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 28.04.2021, розрахунку суми збитків недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю, внаслідок використання земельної ділянки без документів , які підтверджують право користування.

Отже, з врахування наведеного у задоволенні клопотання ТОВ «Львівський бетон» про поновлення строку на подання доказів та приєднання до матеріалів справи інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №304243652 від 05.07.2022 , що сформована приватним нотаріусом Тригуб Є.О. Київського міського нотаріального округ слід відмовити.

Позивач Львівська міська рада у відзиві, заперечує доводи апеляційної скарги, посилаючись на положення ч.1-4, 9 ст.79-1 Земельного кодексу України та вказуючи, що земельна ділянка є сформованою, з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі, в обґрунтування чого посилається на позицію викладену в постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №645/1040/19, від 29.01.2019 у справі №922/536/18, від 11.09.2019 у справі №922/393/18. Отже, вважає, заперечення відповідача, щодо реєстрації права комунальної власності земельної ділянки, як передумови формування земельної ділянки, не відповідають чинному законодавству та позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах. Звертає увагу на те, що законодавство передбачає особливий порядок державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, посилаючись при цьому на положення ст. 83 Земельного кодексу України, ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» . І відповідно до цього відповідач вказує, що земельна ділянка з присвоєним кадастровим номером, внесена до Державного земельного кадастру є сформованою і належить територіальній громаді на праві комунальної власності. Також, звертає увагу на те, що у відповідача виник обов`язок зі сплати безпідставно збережених коштів незалежно від реалізації органом місцевого самоврядування права комунальної власності. Також, звертає увагу на те, що під час розгляду справи сторонами не заперечувався факт формування земельної ділянки площею 40205 кв. м. з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043, що вказано в оспорюваному рішенні. Також позивач зазначає, що скаржник протягом 2011-2019 років не звертався у встановленому порядку до Львівської міської ради для оформлення переходу права на користування земельною ділянкою. Щодо заперечень скаржника про сплату ним платежів за землю у вигляді податку, то вказує, що ТОВ «Львівський бетон», не є а ні власником, а ні постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача орендна плата (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України). Також, відповідач вказує, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування здійснюються позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативно грошової оцінки земель, в обґрунтування чого посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі 922/902/18, від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18. Щодо клопотання скаржника про поновлення строку на подання доказів та приєднання таких до матеріалів справи то просить відмовити в такому, з огляду на те, що відповідачем в суді першої інстанції не заперечувався факт формування земельної ділянки, площею 40205 кв. м. з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043. Відповідно до цього, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 у справі №914/3816/21 (головуючий суддя Малех І.Б.,судді Гриців В.М.,Зварич О.В.) поновлено ТОВ «Львівський бетон» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 02.06.2022 у справі №914/3816/21 та відкрито апеляційне провадження за такою. Витребувано матеріали справи №914/3816/21 в Господарського суду Львівської області.

09.08.2022 в канцелярію апеляційного суду поступили матеріали справи №914/3816/21.

В подальшому, ухвалою суду 10.08.2022 призначено розгляд справи №914/3816/21 в судове засідання на 07.09.2022 о 10 год. 50 хв.

В судовому засіданні 07.09.2022 за участю представників сторін оголошено перерву до 21.09.2022.

В судове засідання 21.09.2022 представники сторін підтримали свої доводи і заперечення з мотивів наведених в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Львівської області від 02 червня 2022 року у справі №914/3816/21 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Обставини справи:

Ухвалою Львівської міської ради від 28.02.2013р. №2194 "Про розірвання договору оренди землі від 07.12.2009 №С-1633", розглянувши звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківськцемент-етерніт» від 29.03.2012р. №18 (зареєстроване у Львівській міській раді 03.04.2012р. №2-8405) та від 13.09.2012р. (зареєстроване у Львівській міській раді 13.09.2012р. за №2-22400), керуючись ст.144 Конституції України, пп.34 п.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 5, 17 Закону України "Про оренду землі", ст.12, 93, 141 Земельного кодексу України, міська рада ухвалила, зокрема:

- розірвати за згодою сторін договір оренди землі, зареєстрований у Львівській міській раді 07.12.2009р. за №С-1663 (книга записів реєстрації Договорів оренди землі С-3), за умови виконання пункту 39 цього договору оренди землі;

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Львівський бетон", покупцеві приміщень на вул. Грунтовій, 1: 1) У встановленому порядку звернутися у Львівську міську раду для оформлення права користування земельною ділянкою на вул. Грунтовій, 1. 2) У місячний термін укласти з Львівською міською радою договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою у розмірі земельного податку з 12.01.2011р. до часу прийняття цієї ухвали.

19.06.2020 Відділом самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові Департаменту містобудування Львівської міської ради було проведено обстеження земельної ділянки №1 площею 4,0205 га (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043) на вул. Грунтовій, у м. Львові.

За результатами зазначеного обстеження складено акт обстеження №42 від 19.06.2020. В даному акті обстеження від 09.06.2020 року №42 вказано, що станом на дату складання такого ухвала Львівської міської ради від 28.02.2013р. №2194 не виконана, а документи, які посвідчують право користування земельною ділянкою №1 площ 4,0205 га кадастровий номер 4610136800:06:003:0043 на вул. Грунтовій, 1 відсутні.

При цьому, вказаним актом обстеження земельної ділянки від 09.06.2020 №42 встановлено, що земельна ділянка, площею 4,0205 га зайнята будівлями та спорудами ТзОВ «Львівський бетон», обгороджена парканом та воротами, доступ до земельної ділянки є обмежений.

Також, зазначеним актом обстеження земельної ділянки встановлено, що ТзОВ «Львівський бетон» фактично використовує земельну ділянку №1 комунальної власності площею 4,0205 га (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043) на вул. Грунтовій, 1 за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про надання її в оренду та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

В акті обстеження від 09.06.2020 №42 Управлінням земельних ресурсів зазначено, що необхідного пакету документів, передбаченого нормативно-правовими актами для розгляду і прийняття рішення Львівською міською радою, щодо надання в оренду земельної ділянки та укладення договору оренди землі на вул. Грунтовій, 1, ТзОВ «Львівський бетон» надано своєчасно не було, незважаючи на неодноразові повідомлення про необхідність їх надання.

Позивач, в позовній заяві посилається на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, де зазначено, що приміщення лабораторії складу літ. Й-1 загальною площею 106,7 кв.м, приміщення майстерні та побутові приміщення загальною площею 423,0 кв.м, будівлі: літ. «А-1», літ. «Г-2», літ. «Е-1», літ. «Ж-1», літ. « 3-1», літ. «И-1», літ. «І-1», літ. «К-2», літ. «К-1», літ. «К»-2», літ. «Л-1», літ. «С-1», літ. «Т-3», літ. «Ч-1», літ. «Ш-1», літ. «Щ-1», літ. «Ю-1», літ. «Я-1», літ. «Я-1», літ. «Я»-1» загальною площею 13218,1 кв.м, за адресою: місто Львів, вулиця Грунтова, 1, з 25.01.2011р. перебувають у власності ТзОВ «Львівський бетон» (код ЄДРПОУ 34814969).

Отже, позивач стверджує, що із виникненням права власності на об`єкт нерухомості, власник такого об`єкта не звільняється від обов`язку оформлення прав на земельну ділянку і при цьому користування земельною ділянкою відповідно до вимог законодавства є платним.

Тобто на думку позивача, з моменту виникнення права власності на майно, у відповідача виник обов`язок не лише оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, а й сплачувати орендну плату за користування нею, чого відповідачем не було зроблено.

Як зазначив позивач, кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм, передбачених статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України та правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати. В обґрунтування чого посилаючись на правові висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №917/1739/17, від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018р. у справі №922/3412/17, у постанові Верховного Суду від 12.04.2019р. у справі №922/981/18, Львівська міська рада стверджує, що ТзОВ «Львівський бетон», як фактичний користувач земельної ділянки на вул.Грунтовій, 1 у м. Львові, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно інформації з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.04.2021, виданого Відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, земельна ділянка площею 40205 кв. м (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043) за адресою м. Львів, вул. Грунтова, буд. 1, відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (цільове призначення: 11.03).

Як вказано у витязі із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.04.2021, нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 15536016,10 грн.

Отже, посилаючись на ухвалу Львівської міської ради №1675 від 26.07.2012 «Про затвердження Положення про підготовку, організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові» та на ухвалу Львівської міської ради №1995 від 25.05.2017р. «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м.Львові» позивач зазначає, що за період використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів з 01.11.2018 по 31.10.2021 років, розмір збитків, завданих власнику землі становить 1398241,44 грн.

В зв`язку з чим, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з відповідача 1398241,44 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою №1 комунальної власності площею 4,0205 га (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043) на вул. Грунтовій, 1 у м. Львові, з чим погодився суд в оспорюваному рішенні.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:

У відповідності до положень ч. 1 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статті 122, 123, 124 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За приписами статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно із підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Отже, як вірно вказано, судом першої інстанції чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до статтей 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. До обов`язків землекористувачів згідно зі статтею 96 Земельного кодексу України віднесено своєчасну сплату земельного податку або орендної плати.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів.

У відповідності до положень ч.1-2 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов`язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі N 922/3412/17.

Враховуючи наведене суд першої інстанції вірно вказав, що в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються саме приписи статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Згідно з інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, встановлено, що право власності на приміщення лабораторії складу літ. Й-1 загальною площею 106,7 кв.м, приміщення майстерні та побутові приміщення загальною площею 423,0 кв.м, будівлі: літ. «А-1», літ. «Г-2», літ. «Е-1», літ. «Ж-1», літ. « 3-1», літ. «И-1», літ. «І-1», літ. «К-2», літ. «К-1», літ. «К»-2», літ. «Л-1», літ. «С-1», літ. «Т-3», літ. «Ч-1», літ. «Ш-1», літ. «Щ-1», літ. «Ю-1», літ. «Я-1», літ. «Я-1», літ. «Я»-1» загальною площею 13218,1 кв.м, за адресою: місто Львів, вулиця Грунтова, 1, з 25.01.2011р. зареєстровано за відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівський бетон" (ідентифікаційний код 34814969).

Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України (станом на час набуття права власності на нерухоме майно) визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно із частинами 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України (станом на час набуття права власності на нерухоме майно), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно із частиною 2 статті 120 Земельного кодексу України.

Тобто особа, яка набула право власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.

Разом з тим, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

При цьому, в матеріалах справи відсутніми є докази оформлення права оренди за відповідачем спірної земельної ділянки під отриманим у власність відповідачем майном з 01.11.2018 по 31.10.2021.

Таким чином, враховуючи наведене, судом першої інстанції вірно встановлено, що земельна ділянка №1 площею 4,0205 га (кадастровий номер 4610136800:06:003:0043) на вул. Грунтовій, 1 у м. Львові використовувалась Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівський бетон» з 01.11.2018 по 31.10.2021 без належного оформлення права оренди, орендну плату товариство не сплачувало.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України вбачаєтьс , що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 123 Земельного кодексу України.

Згідно пп.69 п.4 положення про Державну службу України з питань геодезії , картографії та кадастру, затверджену постановою КМ України від 14.01.2015 №15, встановлено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов`язаних з діяльністю Держгеокадастру, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Відповідно до цього, посилання скаржника на довідку з державної статистичної звітності та/або відповідь управління земельних ресурсів Львівської міської ради не є належним доказом того, що відповідачу було відмовлено в оформленні прав і не може бути підтвердженням відповідача , що саме діями позивача відповідача було позбавлено можливості у належний спосіб оформити орендні правовідносини.

Отже, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України.

Як зазначалось вище, для кондиційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (ст. ст. 1212-1214 ЦК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, для вирішення спору, щодо стягнення з власника обєкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати, згідно із статтями 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно з`ясувати : чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; яка площа земельної ділянки та чи є вона сформована відповідно до вимог земельного законодавства; в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи пов`язані із безпідставним збереження майна розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативно грошової оцінки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.02.2019 у справі №922/391/18 та від 11.06.2019 у справі №922/551/18.

У відповідності до положень ч.3 ст. 124 Земельного кодексу України , передача в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності , здійснюється у порядку , встановленому ст. 123 цього кодексу.

Згідно з положеннями ст. 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Частиною 1 статті 11 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

Матеріалами справи, а саме витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.04.2021, виданого Відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, вбачається, що земельна ділянка площею 40205 кв.м, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Грунтова, буд. 1, має присвоєний кадастровий номер 4610136800:06:003:0043 та відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (цільове призначення: 11.03).

Також з даного витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.04.2021, вбачається, що середня (базова) вартість земель населеного пункту: 423,10 грн./кв.м; номер економіко-планувальної зони: 216; коефіцієнт Км2: 0,51; сукупний коефіцієнт Км3: 0,7866; коефіцієнт Кф: 1,2; коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки: 1,8972.

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки, відповідно до вказаного витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.04.2021 становить 15536016,10 грн.

Відповідно до цього, місцевим господарським судом, зроблено обґрунтований висновок про те, що спірна земельна ділянка, площею 40205 кв.м, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Грунтова, буд. 1 є сформованою з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043.

Крім того, сторонами, як вказує суд першої інстанції в рішенні, не заперечується факт формування земельної ділянки, площею 40205 кв.м з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043. Відповідно до цього, доводи скаржника про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043 не сформована як об`єкт цивільного права є хибним та таким , що не відповідає вимогам законодавства.

Згідно положень ст. 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Статтею 13 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Грошова оцінка земельних ділянок може проводитися за згодою сторін договору.

Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018р. у справі №920/739/17.

Статтею 18 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Частинами 1 та 2 статті 20 цього Закону передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який сформований в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявника, за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельну ділянку, внесених до Державного земельного кадастру, є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку землі (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2021р. у справі 924/730/20).

За змістом витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку від 28.04.2021, який наявний в матеріалах справи, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043 становить 15536016,10 грн.

Відповідно до пункту 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Пунктами 288.4, 288.5.1, 288.5.2 та 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, встановлено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Ухвалою Львівської міської ради №1995 від 25.05.2017 «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові», як набрала чинності 01.01.2018, затверджено Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові, відповідно до пункту 7.3. якого розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється відповідно до їх цільового (функціонального) використання у розрізі економіко-планувальних зон міста Львова згідно з цим Порядком, за винятком випадку, коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки оренду або результатами земельних торгів (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах).

Пункту 7.4. вказаного Порядку, підставою для визначення розміру орендної плати за землю є ухвала міської ради про передачу земельної ділянки в оренду з обов`язковим визначенням категорії земель та цільового призначення земельної ділянки (відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель) та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за поточний рік.

Пунктом 7.5.1. Порядку передбачено, що річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за винятком коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок використання яких вказано у пунктах 7.6 - 7.16 цього Порядку.

Згідно із пунктом 8.7. Порядку, розмір орендної плати не є сталим та змінюється, в зв`язку з проведенням щорічної індексації нормативної грошової оцінки землі.

З даних Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру коефіцієнт індексації нормативно грошової оцінки земель і земельних ділянок впродовж спірного періоду тобто з 01.11.2018 по 31.10.2021 не змінювався та становив 1,0.

Отже, з врахуванням наведеного вище в сукупності з розрахунком поданим позивачем, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1 398 241,44 грн., безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності .

Скаржник, в апеляційній скарзі вказує, що судом не взято належним чином того, що сума позовних вимог не підлягає задоволенню, в зв`язку з тим, що ним сплачувався земельний податок, що підтверджено квитанціями за відповідні періоди, а отже місцевий бюджет отримав кошти. Витяг з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:06:003:0043, сформований 28.04.2021 підтверджує нормативно-грошову оцінку проіндексовану за коефіцієнтом індексації для застосування у 2021 році.

Судова колегія апеляційного суду в спростування даного вказує, що земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів , а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підп. 14.1.72, 14.1.136 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України ). Відповідно до ч.1 ст. 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності , без встановлення строку. Отже, з наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата» за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до цього, вбачається, що Львівська міська рада не може стягувати розмір земельного податку, оскільки такі дії будуть суперечити ст. 14 Податкового кодексу України.

При цьому, слід зазначити, що в наданих відповідачем квитанціях містяться дані про перерахунки сум коштів, відмінних від встановленого розміру земельного податку ухвалою ЛМР від 08.07.2021 №1076 - 12946 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Суд апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Львівської області ухвалив рішення від 02 червня 2022 року у справі №914/3816/21, з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, рішення Господарського суд Львівської області від 02 червня 2022 року у справі №914/3816/21 слід залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ «Львівський бетон» - без задоволення.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський бетон, б/н від 07.07.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/1615/22 від 11.07.2022) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 02 червня 2022 року у справі №914/3816/21- залишити без змін.

3.Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на ТОВ «Львівський бетон».

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

5.Матеріали справи №914/3816/21 повернути Господарському суду Львівської області.

Повний текст постанови складено та підписано 03.10.2022.

Головуючий суддяІ.Б. Малех

СуддяВ.М.Гриців

СуддяО.В.Зварич