Постанова

від 14.06.2022 по справі 826/7808/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 826/7808/17

адміністративне провадження № К/9901/35746/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року у складі головуючого судді Григоровича П.О. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у складі колегії суддів: Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І. у справі № 826/7808/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі Ту Бі Експрес» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бі Ту Бі Експрес» (далі - позивач, ТОВ «Бі Ту Бі Експрес») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (є правонаступником Головного управління ДФС у м. Києві; далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві, контролюючий орган, податковий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.05.2017 № 0003391402, № 0003401402.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків контролюючого органу щодо порушення ТОВ «Бі Ту Бі Експрес» вимог податкового законодавства, оскільки господарські операції позивача з контрагентами: ТОВ «Ей Еф Бізнес Груп», ТОВ «Торговельно-промислова група «Альбатрос», ТОВ «Шах ХХІ», ТОВ «Віоліма», ПП «Саліус», ТОВ «Бум Фінанс», ТОВ «Лоял Дот», ТОВ «Акрам Вест ТД», ТОВ «Виробнича фірма «Дзета» мали реальний характер, повністю виконані та відповідно відображені в податковому та бухгалтерському обліку. Указані обставини підтверджені належним чином оформленою первинною документацією.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року, адміністративний позов ТОВ «Бі Ту Бі Експрес» задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.05.2017 № 0003391402 в частині основного платежу в сумі 268 783,20 грн, штрафних (фінансових) санкцій у сумі 35 792,30 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.05.2017 № 0003401402 в частині основного платежу в сумі 276 126,12 грн, штрафних (фінансових) санкцій у сумі 69 031,78 грн.

Стягнуто на користь ТОВ «Бі Ту Бі Експрес» понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 9746,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м.Києві.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надані позивачем до матеріалів справи документи в сукупності з іншими первинними документами, які надавалися позивачем при проведенні перевірки, є належними доказами на підтвердження дотримання ТОВ «Бі Ту Бі Експрес» приписів податкового законодавства щодо підтвердження задекларованих ним сум податкового кредиту, а також включення витрат до оподатковуваного доходу за операціями з контрагентами, а тому спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем протиправно.

Суди дійшли висновку, що висновок контролюючого органу про наявність факту порушення ґрунтується виключно на припущеннях щодо наявності у контрагентів позивача ознак нереальності здійснення операцій, однак такі припущення не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті, оскільки не мають документального підтвердження і спростовуються фактичними обставинами справи.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Бі Ту Бі Експрес» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 26.04.2017 №159/26-15-14-02-01/37590041.

Відповідно до висновків вказаного акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства, а саме:

- п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 149.1 ст. 149 Податкового кодексу України, ст. 1, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV, пп. 1.2, 2.1, 2.2, 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, розділу 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», розділу 15 «Дохід» та розділу 16 «Витрати» Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, що призвело до заниження податку на прибуток приватних підприємств всього на суму 271 922,00 грн, у тому числі: за 2014 рік - 21 672,00 грн, за 2015 рік - 125 616,00 грн, за 2016 рік - 124 634,00 грн (зокрема І квартал - 1125,00 грн, ІІІ квартал - 123 509,00 грн);

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього на суму 298 823,00 грн, у тому числі за квітень 2014 року - 259,00 грн, червень 2014 року - 17 273,00 грн, липень 2014 року - 1293,00 грн, жовтень 2014 року - 2017,00 грн, листопад 2014 року - 596,00 грн, грудень 2014 року - 44,00 грн, січень 2015 року - 87 416,00 грн, травень 2015 року - 5580,00 грн, червень 2015 року - 12 649,00 грн, липень 2015 року - 14 749,00 грн, вересень 2015 року - 19 514,00 грн, січень 2016 року - 1250,00 грн, липень 2016 року - 99 531,00 грн, серпень 2016 року - 467,00 грн, грудень 2016 року - 36 185,00 грн.

31 травня 2017 року на підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0003391402, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 308 499,00 грн, зокрема за основним платежем - 271 922,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 36 577,00 грн;

- № 0003401402, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 373 529,00 грн, зокрема за основним платежем -298 823,00 грн, штрафними (фінансовими) санкціями - 74 706,00 грн.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись із судовими рішеннями, ГУ ДПС у м. Києві звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права - пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, та їх застосування без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 2а-7067/11/1370, від 02.04.2019 у справі № 826/14331/13-а, від 23.01.2018 у справі № 826/7047/13-а, від 27.03.2018 у справі № 2а-1670/5096/12, від 30.01.2018 у справі № 2а-0870/6083/11, від 18.03.2020 у справі № 804/708/16; постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11, від 01.12.2015 у справі № 21-1661а15, від 02.12.2015 у справі № 21-3849а15, від 01.12.2015 у справі № 21-3788а15, від 14.03.2017 у справі № 21-1513а16; ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.10.2013 у справі № К/800/11613/13.

На думку ГУ ДПС у м. Києві, судами проігноровано доводи про ненадання позивачем під час проведення перевірки первинних документів: рахунків-фактур та договорів надання послуг маркетингового та юридичного обслуговування; ненадання інформації та документального підтвердження щодо переліку послуг, які надавалися, кількості людино-годин, які затрачені на певний вид послуг, щодо змісту наданих послуг, щодо фактичних виконавців послуг. Крім того, за даними інформаційних баз даних ДФС ІС «Податковий блок», Єдиного реєстру податкових накладних за перевіряємий період по контрагентам позивача не прослідковується номенклатура придбання і реалізації товарів, послуг тощо по ланцюгу постачання; відсутні матеріально-технічні можливості, кваліфікаційний персонал; фінансова звітність протягом 2015-2016 років не подана. Відповідно до бази даних наявні кримінальні провадження щодо контрагентів позивача.

Позивачем не подано відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті вимог.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема податку на додану вартість врегульовані положеннями Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1 пункту 134.1 статті Податкового кодексу України (в редакції, чинній до 01.01.2015) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в статті 138 Податкового кодексу України. Зокрема, згідно з пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Зокрема, згідно з підпунктами 138.8, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат); прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до абзацу першого пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З 01 червня 2015 року змінено правила оподаткування податком на прибуток підприємств. Так, відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

У статтях 138-140 Податкового кодексу України визначено перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначений перелік не містить різниць, що б передбачали коригування фінансового результату до оподаткування на витрати за операціями, які не пов`язані з господарською діяльністю платника податків або операціями, які мають ознаки нереальності.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, а також включення витрат до складу оподатковуваного доходу наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій із придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Водночас, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими ТОВ «Бі Ту Бі Експрес» до матеріалів справи копіями належним чином оформлених документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат.

Так, доводи податкового органу з приводу ненадання позивачем документального підтвердження щодо переліку отриманих послуг та їх змісту спростовані наявними у матеріалах справи документами: зокрема, по взаємовідносинах із ПП «Саліус» - акти надання послуг (а.с.32-40 том 2); звіти про надані послуги з деталізацією щодо кожного акта наданих послуг (а.с.41-43 том 2; а.с.137-139 том 3); по взаємовідносинах із ТОВ «Віоліма» - акти надання послуг з технічного обслуговування автомобілів (а.с.14-16 том 2); по взаємовідносинах із ТОВ «Шах ХХІ» - акт виконаних робіт по улаштуванню бетонної підлоги на об`єкті будівництва (а.с.7 том 2); по взаємовідносинах із ТОВ «Ей Еф Бізнес груп» - акт виконаних робіт, а саме електромонтажні пусконалагоджувальні роботи з технічного переоснащення систем стельового освітлення із застосуванням енергозберігаючих технологій в орендованих позивачем приміщеннях (а.с. 193 том 1), акти КБ-2в (а.с. 196-199 том 1), ліцензія ДАБІ України від 19.04.2013, видана на ім`я ТОВ «Ей Еф Бізнес Груп» (а.с.191 том 1) і дозвіл ТУ Держгірпромнагляду № 1675.13.32 від 29.05.2013 на будівельні роботи (а.с.192 том 1); по взаємовідносинах із ТОВ «Акрам Вест ТД» - акти наданих послуг із перевезення вантажу (а.с.56-62 том 2), додатки до актів наданих послуг з деталізацією послуг (а.с.57-63 том 4), товарно-транспортні накладні (а.с.64-250 том 4, а.с.1-21 том 5); по взаємовідносинах із ТОВ «Виробнича фірма «Дзета» - акт здачі-прийняття юридичних послуг (а.с.72 том 2), акт здачі-приймання послуг з дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки (а.с.73 том 2), акти здачі-прийняття транспортно-експедиційних послуг (а.с.74-76 том 2).

На підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за господарськими операціями із усіма контрагентами позивачем надано податкові накладні, які складені та зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що надані ТОВ «Бі Ту Бі Експрес» первинні документи підтверджують реальний характер господарських операцій із контрагентами-постачальниками, оскільки при їх складанні дотримано вимоги, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також здійснення ТОВ «Бі Ту Бі Експрес» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків.

Твердження ГУ ДПС у м. Києві про те, що контрагенти ТОВ «Бі Ту Бі Експрес» не мали необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення контрольних заходів щодо постачальників позивача та дослідження первинних документів.

Більше того, колегія суддів уважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

До того ж, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що податкова інформація, яка наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення зустрічної звірки, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону (постанови від 08.12.2021 у справі № 810/3514/17, від 05.08.2021 у справі № 813/5824/15, від 16.09.2020 у справі № 520/4150/19).

Щодо посилання ГУ ДПС у м. Києві на наявність кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, то вони об`єктивно не прийняті до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Колегія суддів не вбачає підстав для іншого висновку з приводу зазначеного доводу, тим більше враховуючи що касаційна скарга навіть не містить жодної інформації про кримінальні провадження: номер, відносно якого конкретно контрагента позивача відкрито, рух справи.

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Сама собою наявність кримінальних проваджень за фактами фіктивного підприємництва не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентами. Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності своїх постачальників і реально отримати від них товари (роботи/послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09.07.2020 у справі № 826/9561/17, від 04.09.2020 у справі № 1640/2783/18, від 25.09.2019 у справі № 817/992/15.

Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необ`єктивність доводів контролюючого органу щодо неправомірності відображення позивачем даних податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач посилається на обставини неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у постановах від 08.08.2018 (справа № 2а-7067/11/1370), від 02.04.2019 (справа № 826/14331/13-а), від 23.01.2018 (справа № 826/7047/13-а), від 27.03.2018 (справа № 2а-1670/5096/12), від 30.01.2018 (справа № 2а-0870/6083/11), від 18.03.2020 (справа № 804/708/16); а також Верховного Суду України в постановах від 05.03.2012 (справа № 21-421а11), від 01.12.2015 (справа № 21-1661а15), від 02.12.2015 (справа № 21-3849а15), від 01.12.2015 (справа № 21-3788а15), від 14.03.2017 (справа № 21-1513а16).

У вказаних постановах викладено висновок про те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Також у цих постановах зазначено про те, що при вирішенні справ суди мають враховувати матеріально-технічні можливості контрагентів до вчинення тих чи інших дій, що стосуються змісту господарських операцій, як-от: наявність персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції.

Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Так, відповідно до фактичних обставин справи, встановлених при розгляді адміністративної справи № 826/14331/13-а, керівники контрагентів-постачальників позивача є громадянами Російської Федерації та у період здійснення господарських операцій не перетинали державний кордон України, водночас первинні документи, податкові накладні підписувалися іншими особами, які не мали на це повноважень. Крім того, позивач не надав доказів транспортування придбаних товарів та наявності складу, на якому ці товари зберігалися.

При розгляді ж цієї справи контролюючим органом не надано належних доказів того, що первинні документи від імені контрагентів ТОВ «Бі Ту Бі Експрес» підписані особами, які заперечують свою участь у діяльності суб`єктів господарювання.

Щодо посилання на факти відкриття кримінальних проваджень відносно контрагентів позивача, то, як вище зазначено, ці обставини не підтверджені належними засобами доказування - відповідачем не надано відповідних вироків про визнання посадових осіб контрагентів позивача винними у вчиненні злочинів, пов`язаних з їхньою господарською діяльністю.

Таким чином, судові рішення, на які посилається скаржник, ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, - є безпідставним.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій та фактично зводяться до переоцінки обставин господарських операцій позивача з контрагентами, проте положення статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві слід залишити без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Положення статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України застосовуються Верховним Судом з урахуванням положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М. М. Яковенко