Постанова

від 25.06.2020 по справі 826/7808/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7808/17 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (правонаступник Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2020 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Бі Ту Бі Експрес до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ Бі Ту Бі Експрес звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.05.2017 № 0003391402 в частині основного платежу в сумі 268 783, 20 грн., штрафних (фінансових) санкцій в сумі 35 792, 30 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.05.2017 № 0003401402 в частині основного платежу в сумі 276 126, 12 грн., штрафних (фінансових) санкцій в сумі 69 031, 78 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2020 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 31.05.2017 Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві на підставі акта планової виїзної перевірки № 159//26-15-14-02-01/37590041 від 26.04.2017, прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:

- від 31.05.2017 № 0003391402, яким позивачу за порушення окремих норм П(С)БО 15 Доходи , П(С)БО 16 Витрати , п.п.134.1.1, 138.1.1, 138.2, 139.1.9 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24.05.1995 № 88, збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Податок на прибуток приватних підприємств в сумі 308 499, 00 грн., а саме, за основним платежем в сумі 271 922 ,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 36 577, 00 грн;

- від 31.05.2017 № 0003401402, яким позивачу за порушення п.п.185.1, 188.1, 198.1, 198.2, 198.3, 198.6, 201.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Податок на додану вартість всього в сумі 373 529, 00 грн., а саме, за основним платежем в сумі 298 823, 00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 74 706, 00 грн.

Оскарження позивачем наведених ППР в частині, обумовлено згодою позивача із висновками перевірки щодо неправомірності формування показників податкової звітності за наслідками господарських взаємовідносин із ТОВ Нові транспортні технології , ТОВ Компанія НТТ , ПП К-Офіс .

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, збільшення грошового зобов`язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в оскаржуваній частині ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ Ей Еф Бізнес Груп , ТОВ Торговельно-промислова група Альбатрос , ТОВ Шах ХХІ , ТОВ Віоліма , ПП Саліус , ТОВ Бум Фінанс , ТОВ Лоял Дот , ТОВ Акрам Вест ТД , ТОВ Виробнича фірма Дзета .

Безтоварність господарських операцій, контролюючий орган тим, що позивачем не було надано до перевірки додаткових документів, які підтверджують зміст спірних господарських операцій, оскільки первинні документи детального відображення змісту господарської операції в собі не містять.

Крім того контролюючий орган посилається на порушене кримінальне провадження № 32015230000000055 від 17.03.2015 за ст.ст. 205, 212 КК України при створенні схеми мінімізації податкових зобов`язань, до якої залучені контрагенти позивача.

Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов`язань та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись із правомірністю і обґрунтованістю наведених доводів контролюючого органу, як наслідок, правомірністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, то є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов`язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 18.02.2014 між позивачем (покупець) та ТОВ ТПГ Альбатрос укладено договір поставки № 87, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товарну продукцію, що зазначена у видаткових накладних.

Відповідно договору поставки № 87 від 18.02.2014 позивач від ТОВ ТПГ Альбатрос протягом 2014 року (з лютого по жовтень) отримав папір туалетний в рулонах 040 (новий стандарт) на загальну суму 13 180, 45 грн., ПДВ 2 636, 09 грн., разом з ПДВ 15 816, 54 грн.

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано суду наступні документи: видаткові накладні ТОВ Торговельно-промислова група Альбатрос № рл-К00000112 від 26.02.2014, № рл-К00000122 від 28.02.2014, № рл-К00000125 від 04.03.2014, № рл-К00000819 від 06.03.2014, № рл-К00000713 від 24.10.2014.

Оплата придбаного товару здійснювалась позивачем на підставі рахунків-фактур.

Якість придбаного позивачем товару підтверджується сертифікатом відповідності на продукцію ТОВ Торговельно-промислова група Альбатрос , висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи на продукцію ТОВ Торговельно-промислова група Альбатрос .

Правомірність формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними та витягами з Єдиного реєстру податкових накладних.

Перерахування коштів контрагенту за придбаний товар підтверджується платіжними дорученнями про оплату.

Використання позивачем придбаного товару в рамках власної господарської діяльності для отримання прибутку підтверджується видатковими накладними позивача про наступний перепродаж (поставку) товару третім особам - клієнтам позивача.

При цьому, відповідно до умов укладеного договору № 87 від 18.02.2014, контрагент здійснював постачання товару на умовах DDP на склад позивача і передавав його вже вивантаженим на складі. Тобто, позивач, як покупець не залучався і не міг залучатися до відносин контрагента з перевізником (як це передбачено умовами Інкотермс DDP), тому позивач отримував товар безпосередньо за видатковими накладними і не отримував і не міг отримувати товарно-транспортні накладні.

Також, 10.01.2014 між позивачем (замовник) і ПП Саліус (виконавець) укладено договір про надання послуг, відповідно до умов якого виконавець надає замовнику послуги з просування, стимулювання товарів до продажу, інші послуги на умовах договору, а замовник приймає та оплачує виконавцю належним чином надані послуги. Сторони підтверджують, що дані послуги мають безпосереднє відношення до господарської діяльності Замовника.

Пунктом 2 договору визначено порядок надання послуг: викладення товару замовника на стелажах; переміщення товарів замовника по торгівельній точці виконавця; очищення, фасування, оперативне поповнення обсягів товарів замовника на стелажах, тощо.

Аналогічний за змістом договір укладено між позивачем і ПП Саліус 12.01.2015.

Крім того, 01.01.2014 та 01.04.2015 між позивачем (постачальник) і ПП Саліус (покупець) укладено однотипні договори поставки, відповідно до умов яких постачальник зобов`язується поставити покупцю за його замовленням товари, асортимент яких погоджується при замовленні кожної партії товару, а покупець зобов`язується приймати товари та своєчасно здійснювати оплату.

Асортимент товарів кожної партії зазначається в замовленнях на відповідні партії, оформлених у формі рахунків-фактур.

В підтвердження виконання умов договорів про надання послуг позивачем надано наступні документи: акти надання послуг ПП Саліус № ЦТР00000251 від 30.06.2014, № ЦТР00000250 від 30.06.2014, № ЦТР00000252 від 30.06.2014, № ЦТР00001234 від 31.07.2015, № ЦТР00001235 від 31.07.2015, № ЦТР00001236 від 31.07.2015; № ЦТР00000965 від 31.05.2015, № ЦТР00000966 від 31.05.2015, № ЦТР00000967 від 31.05.2015 (а.с.32-40 том 2); звіти про надані послуги ПП Саліус з деталізацією по відношення до кожного акта виконаних робіт (а.с.41-43 том 2; а.с.137-139 том 3); податковы накладними та витягами з Єдиного реєстру податкових накладних (а.с.80-188 том 2 та аркуш 43 том 7); платіжні документами про оплату (а.с.44-90 том 3; а.с.91-93 том 3).

В підтвердження виконання умов договорів поставки позивачем надано наступні документи: видаткові накладні позивача про поставку товарів на адресу ПП Саліус (а.с.143-146 том 3); лист ПП Саліус № 2017/09-08 від 08.09.2017 з додатками (а.с.109-131 том 3), в якому зазначено про адреси магазинів, в яких надавалися послуги, з посиланням на договори оренди відповідних торгівельних площ, посади та прізвища працівників контрагента, які безпосередньо вчиняли відповідні дії з надання послуг, кількість працівників контрагента в період надання послуг, з доданими до листа копіями штатного розпису ПП Саліус на 02.01.2014, наказ ПП Саліус про затвердження штатного розпису від 02.01.2014 № 1-К, штатний розпис ПП Саліус на 05.01.2015, наказ ПП Саліус про затвердження штатного розпису від 05.01.2015 № 1-К, договора суборенди від 10.11.2014 № МР-ОС/24-14, від 01.10.2014 № МГ-ОС/19-14, від 15.05.2013 № 3/4-5 на оренду приміщень для влаштування магазину з додатками та актом приймання-передачі приміщень.

Крім того, 11.12.2013 між позивачем (замовник) і ПП Віоліма (виконавець) укладено договір № 39 з додатками які містять перелік автомобілів (а.с. 8-13 том 2) про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання протягом строку дії договору надавати комплекс послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів зі встановленням запчастин і використанням супутніх товарів, необхідних при проведенні зазначених робіт на станції технічного обслуговування в м. Біла Церква, вул. Декабристів, 3.

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано наступні документи: акти надання послуг № 93 від 02.09.2015, № 99 від 11.09.2015, № 137 від 27.11.2015 (а.с.14-16 том 2); свідоцтво про реєстрацію ТЗ САТ472646 (а.с.17 том 2); свідоцтво про реєстрацію ТЗ САТ472542 (а.с.18 том 2); оборотно-сальдова відомість по рахунку 023 позивача (про облік автомобілів) (а.с.19 том 7); лист ПП ВІОЛІМА № 7 від 18.04.2017 (а.с.169 том 3); платіжні документи про оплату (а.с.44-90 том 3); картки рахунку 631 позивача, - на підтвердження належного відображення господарських операцій з контрагентом в бухгалтерському обліку позивача, що є підставою визначення податкових зобов`язань (а.с.94-97 том 3).

Також, в листопаді 2016 року позивач (замовник) та ТОВ Шах ХХІ (виконавець) на виконання договору № 19/10-16 від 19.10.2016 по здійсненню робіт з улаштування бетонної підлоги отримав роботи з улаштування бетонного покриття підлоги (152 м.кв.) в орендованих позивачем складських приміщеннях за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 71, на загальну суму 49 833, 33 грн., ПДВ 8 916, 67 грн., разом з ПДВ 59 800, 00 грн., відповідно до акту надання послуг № 43 від 30.11.2016.

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано наступні документи: акт надання послуг № 43 від 30.11.2016 з ТОВ Шах XXI (а.с.7 том 2), який містить всі необхідні реквізити первинного документа та посилання на вказаний договір, шо дає можливість ідентифікувати як роботи, так і об`єкт їх виконання.

Податковий кредит за наслідками взаємовідносин з ТОВ Шах ХХІ сформований позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних (а.с.80-188 том 2, а.с.43 том 3).

Крім того, згідно умов підрядного контракту № 120115 від 12.01.2015, укладеного між позивачем (замовником) та ТОВ Ей Еф Бізнес Груп (виконавцем) з додатками та додатковою угодою від 15.01.2015 (а.с.182-190 том 1), контрагент зобов`язався виконати роботи в приміщенні площею 54 м.кв. за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 71, та в приміщенні площею 640 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Червоноткацька, 84, корпус 26, а саме, виконати електромонтажні пусконалагоджувальні роботи з технічного переоснащення систем стельового освітлення із застосуванням енергозберігаючих технологій в орендованих позивачем приміщеннях.

Відповідно до п. 4.1. підрядного контракту, ціна матеріалів включена в ціну результату робіт. Договір передбачає здійснення передачі результату робіт за актом здачі-приймання (п. 4.2.).

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано суду наступні документи: акт надання послуг (виконаних робіт) № 2 від 30.01.2015 (а.с. 193 том 1); акт КБ-2в № 1 від 30.01.2015 (а.с. 196-197 том 1), акт КБ-2в № 2 від 30.01.2015 (а.с. 198-199 том 1); рахунок на оплату № 2 від 12.01.2015, - (а.с. 194 том 1).

Наявність у контрагента технологічних можливостей на виконання робіт по договору підтверджується ліцензією ДАБІ України від 19.04.2013, виданою на ім`я ТОВ Ей Еф Бізнес Груп (а.с.191 том 1) і дозволом ТУ Держгірпромнагляду № 1675.13.32 від 29.05.2013 на будівельні роботи (а.с.192 том 1);

Податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних (а.с.80-188 том 2).

05.09.2016 між позивачем (відправник) і ТОВ Акрам Вест ТД (перевізник) укладено договір перевезення вантажу (а.с.53-55 том 2), відповідно до умов якого перевізник зобов`язується доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та передати вантаж представнику одержувача, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом п. 1.4 договору, пункт призначення вантажу зазначається в ТТН. Відправник проводить оплату за транспортне обслуговування після підписання акту виконаних робіт (п. 1.5 договору).

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано суду наступні документи: акти наданих послуг ТОВ Акрам Вест ТД № 2 від 19.09.2016, № 2-1 від 19.09.2016, № 2-2 від 19.09.2016, № 2-3 від 19.09.2016, № 2-4 від 19.09.2016, № 2-5 від 19.09.2016, № 2-6 від 19.09.2016р (а.с.56-62 том 2); додатки до актів наданих послуг з деталізацією послуг (а.с.57-63 том 4); товарно-транспортні накладні (а.с.64-250 том 4, а.с.1-21 том 5); видаткові накладні позивача, вказаними у додатках до актів та в товарно-транспортних накладних (а.с.22-28 том 5); податкові накладні та витяги з Єдиного реєстру податкових накладних (а.с.80-188 том 2); платіжні документи про оплату - (а.с. 44-90 том 3, а.с.91-93 том 3).

Також, відповідно до договору № 134/2016 від 24.06.2016 у липні 2016 року позивач від ТОВ Виробнича фірма Дзета отримав наступні послуги та товари: 1) придбав та отримав від контрагента канцелярські товари в асортименті на суму 158 403, 70 грн., ПДВ 31 680, 74 грн., разом з ПДВ 190 084, 44 грн.; 2) отримав юридичні послуги з комплексного щомісячного юридичного обслуговування (усні та письмові консультації, перевірка та складання документів тощо) на суму 19 296, 67 грн., ПДВ 3 859, 22 грн., разом з ПДВ 23 156, 00 грн.; 3) отримав транспортно-експедиційні послуги на суму 293 287, 33 грн., ПДВ 58 657, 46 грн., разом з ПДВ 351 944, 79 грн.; 4) отримав маркетингові послуги (вивчення попиту та пропозиції на товари позивача, дослідження цін конкурентів тощо) на суму 29 001, 67 грн., ПДВ 5 800, 33 грн., разом з ПДВ 34 802, 00грн.

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано наступні документи: договір про юридичне обслуговування № 134/2016 від 24.06.2016 укладений між позивачем та ТОВ Виробнича фірма Дзета (а.с.63-65 том 2), яким передбачено щомісячне юридичне обслуговування (усні та письмові консультації, перевірка та складання документів тощо) (п.1.1.), встановлено щомісячну вартість обслуговування (п.4.1.). Згідно договору послуги могли надаватись на усні або письмові запити замовника (п.2.5.), усно або письмово (п.2.6.); акт здачі-прийняття юридичних послуг № 226071 від 31.07.2016. (а.с.72 том 2); договір про надання маркетингових послуг № 136/2016 від 10.07.2016 з ТОВ Виробнича фірма Дзета (а.с.66-68 том 2), який передбачав проведення маркетингових досліджень щодо продукції, що реалізується позивачем (канцелярські товари), дослідження попиту і пропозиції, вивчення конкурентів, потенційних споживачів тощо (пункти 1.1., 1.2., 1.3., 2.1. договору). Пунктом 6.1. договору встановлена вартість послуг; акт здачі-приймання послуг з дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки № 226072 від 31.07.2016. (а.с.73 том 2); договір перевезення № 135/2016 від 24.06.2016 з ТОВ Виробнича фірма Дзета (а.с.69-71 том 2); акти здачі-прийняття транспортно-експедиційних послуг ТОВ Виробнича фірма Дзета №226073 від 31.07.2016, № 226073-1 від 31.07.2016, № 226073-2 від 31.07.2016. (а.с.74-76 том 2).

Податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних (а.с. 80-188 том 2 та а.с. 43 том 3).

Крім того, відповідно до акта наданння послуг № 2606/44 від 26.06.2015 зі звітом до нього (а.с. 47-48 том 2), ТОВ Бум Фінанс (виконавець) надано позивачу (замовник) послуги з юридичного обслуговування в червні 2015 року, перелік та зміст яких детально висвітлено в зазначеному звіті.

Отримані юридичні послуги були використані позивачем в рамках власної господарської діяльності, що підтверджується укладеними між позивачем і третіми особами (які зазначені в звіті ТОВ Бум Фінанс до акта № 2606/44 від 26.06.2015) господарськими договорами на поставку товарів (а.с.29-60 том 5).

Податковий кредит за наслідками отриманих юридичних послуг сформований позивачем на підставі належним чином оформленої податкової накладної (а.с169 том 2).

Також, відповідно до акта надання послуг № 3006/88 від 30.06.2015 в червні 2015 року позивач (замовник) від ТОВ Лоял Дот (виконавець) отримав транспортно-експедиційні послуги на суму 72 461, 24 грн., ПДВ 14 492, 25 грн., разом з ПДВ 86 959, 49 грн.

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано наступні документи: копії договору № 133/Т надання транспортно-експедиційних послуг від 30.05.2015 (а.с.49-51 том 2) вартість послуг виконавця остаточно була погоджена сторонами в акті надання послуг № 3006/88 від 30.06.2015; акт надання послуг № 3006/88 від 30.06.201. (а.с.52 том 2); картки рахунку 631 позивача, що підтверджують належне відображення господарських операцій з контрагентами в бухгалтерському обліку позивача, що є підставою визначення податкових зобов`язань (а.с.94-97 том 8); оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 позивача, що підтверджує належне відображення господарських операцій з контрагентом в бухгалтерському обліку позивача, що є підставою визначення податкових зобов`язань (а.с.98-104 том 3).

Відповідно до підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в статті 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно з пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Зокрема, згідно з підпунктами 138.8, 138.4 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат); прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до абзацу першого пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв`язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується (дані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що наведена в його постанові від 14.03.2017 № 21-1513а16 (справа № 826/20366/13-а).

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пункту 44.1 і пункту 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Закон України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні визначено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з зазначеними вище контрагентами.

Як було встановлено судом першої інстанції, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на надані послугу, а податкові накладні, виписані по спірним операціям формально відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Як вже було зазначено вище, на підтвердження реальності господарських операцій та мети отримання послуг позивач надав копії наступних документів: копії договорів, копії додатковоих угод, рахунки-фактури, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, виписки по рахункам.

При цьому, співставлення первинних, податкових та платіжних документів по спірним господарським операціям із документами, які підтверджують реальність таких господарських операцій, вказує, що спірні господарські операції фактично були реальними.

Доводи апелянта про неможливість реального виконання контрагентами позивача (по ланцюгу) договірних зобов`язань через відсутність у останніх необхідних умов для ведення господарської діяльності не беруться колегією суддів до уваги, з огляду на те, що зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 22.09.2015 у справах № 810/5645/14 та № 2а-2717/11/2670, в яких було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Таким чином, висновки контролюючого органу, які ґрунтуються лише на податковій інформації та звітності контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Крім того, посилання апелянта на акти перевірки по ланцюгу контрагентів позивача, як підставу не підтвердження реальності господарських правовідносин, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу товарообігу, наявності чи відсутності основних фондів у останніх тощо.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами (по ланцюгу) своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Також, апелянтом не подано доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб`єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Відповідно до приписів статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Колегія суддів застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 826/16134/14.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 816/3144/13-а.

Колегія суддів критично оцінює посилання контролюючого органу на матеріали кримінального провадження№ 32015230000000055 від 17.03.2015 за ст.ст. 205, 212 КК України при створенні схеми мінімізації податкових зобов`язань, до якої залучені контрагенти позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ця ж норма дублюється у ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України, згідно якої особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Згідно ст. 84 Кримінального процесуального кодексу доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Результати проведення органами досудового слідства слідчих дій в рамках кримінальної справи не можуть вважатися належним та допустимим доказом в розумінні ст. 72 КАС України, а є лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом - закріпленням у обвинувальному вироку суду, що набрав законної сили. Відтак, отримана у ході досудового слідства по кримінальних справах інформація, на яку посилається апелянт в обґрунтування доводів про створення схеми мінімізації податкових зобов`язань, до якої залучені контрагенти позивача, не може слугувати належним підтвердженням нереальності таких операцій. Також, наявність у Єдиному державному реєстрі судових рішень записів про проведення правоохоронними органами слідчих дій в рамках досудового слідства у кримінальних провадженнях не свідчить і не може свідчити про вину особи у вчиненні кримінального правопорушення і не може слугувати підставою для висновків про вчинення особою порушень вимог чинного податкового законодавства.

При цьому, колегія суддів зазначає, що факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Тому, матеріали досудового розслідування за кримінальними провадженнями щодо фіктивного підприємництва товариства, його створення та створення інших підприємств з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у незаконному відшкодуванні податку на додану вартість з державного бюджету України не можуть бути враховані як доказ фіктивності товариства. Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у від 06.11.2018 у справі № 822/551/18.

Отже, колегія суддів зазначає, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту під час досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Крім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 826/6280/13-а, від 06.03.2018 у справі № 2а-9375/11/1370 та від 13.03.2018 у справі № 826/13582/13-а.

Отже, даний доказ не містить у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 808/2360/17, від 05.06.2018 у справі № 809/1139/17.

При цьому, доводи та аргументи апелянта зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновки суду першої інстанції і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою суду щодо обставин справи, які суд встановив у процесі її розгляду.

Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (правонаступник Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві) залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2020 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.