Постанова

від 13.06.2022 по справі 758/168/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/990/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2022 року місто Київ

справа №758/168/18

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Ларіонової Н.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» Троценка Юрія Миколайовича, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, визнання права спільної сумісної власності на майно, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_2 до Державного реєстратора Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» Троценка Юрія Миколайовича, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

В січні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила:

визнати незаконним та скасувати рішення Державного реєстратора ДП «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» Троценка Ю.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38082399 від 13 листопада 2017 року;

визнати право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 за нею та ОСОБА_2 в рівних частках.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що 15 жовтня 2007 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та нею було укладено договір кредиту №384/110/07-Пі, відповідно до якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 616100 грн., зі сплатою 14,95% річних та комісії в порядку та на умовах, визначених кредитним договором.

Вказувала, що 18 серпня 2004 року ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі з нею набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту, між банком та ОСОБА_2 15 жовтня 2007 року було укладено договір іпотеки №04/І-765, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку АТ «Укрсоцбанк» нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначала, що 13 листопада 2017 року відповідачем державним реєстратором ДП «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» Троценко Ю.М. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 38082399 від 13 листопада 2017 року, відповідно до умов якого права власності на спірну квартиру перейшло до АТ «Альфа-Банк».

Позивач вважає вказану дію незаконною і протиправною, оскільки вона не укладала жодного договору про задоволення вимог іпотекодержателя, своєї згоди на відчуження квартири не давала.

Посилалася на те, що вона та ОСОБА_2 не отримували від АТ «Укрсоцбанк» повідомлення про набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Вказувала, що оцінка предмету іпотеки з нею не погоджувалась, не проводилась і надана не була.

Зазначала, що на даний час у спірній квартирі зареєстровані та проживають її неповнолітні діти.

Позивач вважає, що оспорюване рішення прийнято без отримання її письмової нотаріальної згоди на перехід права власності на її частину спільної сумісної квартири.

Посилаласяна те, що АТ «Укрсоцбанк» не відбувалось погодження розміру заборгованості позичальника та визнання розміру заборгованості нею.

В березні 2019 року третя особа ОСОБА_2 подав до суду самостійний позовом до державного реєстратора ДП «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» Троценка Ю.М., ПАТ «Укрсоцбанк», в якому просив:

скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 листопада 2017 року, індексний номер: 38082399 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1405283580000 за ПАТ «Укрсоцбанк».

Позов мотивований тим, що в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 15 жовтня 2010 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ним було укладено іпотечний договір, посвідчений ПН Обухівського РНО Щур Н.Р. за реєстром №13231, предметом якого є вищевказана квартира.

Вказував, що перереєстрація права власності на даний предмет іпотеки проведена відповідачем без відповідних підстав та всупереч вимогам законодавства, оскільки не було дотримано порядку здійснення стягнення на майно та здійснення реєстрації права власності, передбаченого ст.15 ч.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні позову третьої особи ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішення суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати частково та постановити нове, яким визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора Троценка Ю.М., згідно з яким 09 листопада 2017 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного договору №04/1-765 від 15 жовтня 2007 року.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» була проведена відповідачем державним реєстратором Троценко Ю.М. без відповідних підстав та всупереч вимогам законодавства.

Вказувала, що мало місце протиправне та незаконне позбавлення її права власності на квартиру, оскільки при вчиненні відповідачами оспорюваних реєстраційних дій обмежено її право власності яке є непорушним, відповідно до вимог ст.41 Конституції України та підлягає захисту і поновленню в судовому порядку.

Вважає, що до даних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначала, що на момент, коли позовна заява була направлена до розгляду до суду першої інстанції діяв мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, однак суд першої інстанції дану обставнику не врахував та ухвалив рішення не дослідивши всебічно та об`єктивно всі обставини справи.

Посилалася на те, що суд першої інстанції не врахував той аргумент, що відповідач державний реєстратор Троценко Ю.М. не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» на час дії мораторію. Більшетого реєстратором не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та здійснення реєстрації права власності передбаченого законодавством про іпотеку.

Вказувала, що повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання від 13 вересня 2017 року №USB/346 було особисто отримано деякою особою 21 вересня 2017 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак, в даному повідомленні міститься підпис особи, яка не була встановлена.

Зазначала, що підпис у повідомленні не співпадає з її підписом, отже, є підстави стверджувати, що повідомлення отримане ОСОБА_3 не було, а отже, перереєстрація відбулась на підставі невідомих документів.

Посилалася на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що на момент звернення у спірній квартирі були зареєстровані та проживають її неповнолітні діти, а відповідно до ч.7 ст.7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити з вказаних підстав.

Представник відповідача АТ «Альфа-Банк» в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач державний реєстратор ДП «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» Троценко Ю.М. та третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у їх відсутність на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі позивач просила рішення суду першої інстанції скасувати частково та постановити нове, яким визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора Троценка Ю.М., згідно з яким 09 листопада 2017 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного договору №04/1-765 від 15 жовтня 2007 року.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Троценка Ю.М., згідно з яким 09 листопада 2017 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного договору №04/1-765 від 15 жовтня 2007 року.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення Державного реєстратора ДП «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» Троценка Ю.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38082399 від 13 листопада 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між ОСОБА_2 з АТ «Укрсоцбанк» договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя внаслідок невиконання основного зобов`язання забезпеченого іпотекою; перед зверненням стягнення на предмет іпотеки іпотекодавцем в узгодженому сторонами договору порядку направлялась письмова вимога про усунення порушення, яка відповідно до умов договору вважається врученою; АТ «Укрсоцбанк» надано державному реєстратору всі передбачені на той час документи щодо реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження, отже рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк» державним реєстратором було прийнято правомірно.

Колегія суддів погоджується з такими висновкамисуду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 жовтня 2007 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання невідновлюваної кредитної лінії №384/110/07-Пі, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 616000 грн., з кінцевим терміном завершення максимального ліміту до 14 квітня 2008 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14,5% річних, а також комісії в розмірі та порядку, визначених цим договором та з кінцевим терміном до якого має бути повністю повернена заборгованість за кредитом - 14 жовтня 2022 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору, 15 жовтня 2007 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №04/І-765, згідно умов якого останній у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.4.1. ст.4 іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпеченні іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За змістом п.п.4.5.3. п.4.1. ст.4 іпотечного договору іпотекодерожатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, передбаченому ст.37 Закону України «Про іпотеку.

25 січня 2010 року до договору іпотеки вносились зміни щодо порядку та строків погашення заборгованості за основним зобов`язанням, а також продовження кінцевого строку погашення кредиту до 14 жовтня 2022 року.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 12 грудня 2017 року, на підставі рішення державного реєстратора ДП «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» Троценка Ю.М. від 13 листопада 2017 року (з відкриттям розділу) індексний номер: 38082399 (час винесення о 09:21:16 год.), було здійснено державну реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк», про що вчинено запис про право власності за останнім №23319062.

Підставою виникнення права власності вказано: іпотечний договір (з майновим поручителем), серія та номер: 04/І-765, виданий 15 жовтня 2017 року, видавник: АКБСР «Укрсоцбанк» - ОСОБА_2 ; договір про внесення змін до іпотечного договору, серія та номер: 13231, виданий 25 січня 2010 року, видавник: АКБСР «Укрсоцбанк» - ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 вказувала на те, що перехід права власності на спірну квартиру відбувся з порушенням порядку здійснення звернення стягнення на майно та здійснення реєстрації права власності передбаченого законодавством про іпотеку.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» №898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону №898-IV).

Статтею 33 вказаного Закону передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених ст.12 зазначеногоЗакону.

За приписами частини першої статті 35 Закону №898-IV у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону №898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року №800-VI«Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону №898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Стаття 36 Закону №898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом №800-VI змін до статті 36 Закону №898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

З наведеного слідує, що підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення.

Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі №205/578/14-ц).

Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі №645/1979/15-ц.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі №757/13243/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Укрсоцбанк» на виконання вищевказаних вимоги 16 вересня 2017 року на адресу позивача ОСОБА_1 та іпотекодержателя ОСОБА_2 зазначену у кредитному та іпотечному договорах: АДРЕСА_2 направило повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 13 вересня 2017 року №USB/346, в якому поряд з вимогою про усунення порушень кредитного договору зазначено, що у випадку невиконання вказаної вимоги банк застосує своє право на позасудове врегулювання шляхом прийняття у власність предмету іпотеки - квартири №217 в будинку АДРЕСА_3 . Направлення вказаного повідомлення підтверджується списком №10729 згрупованих поштових відправлень від 16 вересня 2017 року та копією чеків ПАТ «Укрпошта» (т.2 а.с.94).

Дане повідомлення було особисто отримано ОСОБА_1 21 вересня 2017 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (т.2 а.с.93).

За змістом п.6.2. ст.6 іпотечного договору усі повідомлення за цим договором будуть вважатись зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійсненні у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача.

З матеріалів справи вбачається, що перед зверненням стягнення на предмет іпотеки іпотекодавцем в узгодженому сторонами договору порядку направлялись письмові вимоги як боржнику, так і іпотекодавцю про усунення порушення, які відповідно до умов договору вважаються врученими.

При цьому, ОСОБА_1 , отримавши вимогу від 13 вересня 2017 року №USB/346 належним чином її не виконала.

А відтак, суд першої інстанції встановивши, що укладений ОСОБА_2 з АТ «Укрсоцбанк» договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя внаслідок невиконання основного зобов`язання забезпеченого іпотекою, перед зверненням стягнення на предмет іпотеки іпотекодавцем в узгодженому сторонами договору порядку направлялась письмова вимога про усунення порушення, яка відповідно до умов договору вважається врученною дійшов вірного висновку про правомірність прийняття оспорюваного позивачем рішення державного реєстратора ДП «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» Троценка Ю.М. про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Укрсоцбанк».

А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що реєстратором не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та здійснення реєстрації права власності передбаченого законодавством про іпотеку спростовуються доказами, які містяться в матеріалалх справи.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги про те, що повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання від 13 вересня 2017 року №USB/346 було особисто отримано деякою особою 21 вересня 2017 року, оскільки підпис у повідомленні не співпадає з підписом ОСОБА_1 , отже, є підстави стверджувати, що повідомлення отримане ОСОБА_3 не було, а тому, перереєстрація відбулась на підставі невідомих документів, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки апелянтом не надано належних доказів того, що вказане повідомлення ОСОБА_3 не отримувалося та що напис «Гнатюк», який на ньому міститься вписано не ОСОБА_3 .

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував той аргумент, що відповідач державний реєстратор Троценко Ю.М. не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» на час дії мораторію, колегія суддів відхиляє, оскільки ЗакономУкраїни «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст.4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст.5 Закону №898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.

Таким чином, вказаний Закон покликаний захищати майно громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, а як вбачається з договору про надання невідновлюваної кредитної лінії №384/110/07-Пі від 15 жовтня 2007 року кредит ОСОБА_1 був наданий у гривнях, отже дія вказаного Закону не поширюється на справовідносини, які виникли у даній справі.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що на момент звернення у спірній квартирі були зареєстровані та проживають її неповнолітні діти, а відповідно до ч.7 ст.7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки на момент звернення ПАТ «Укрсоцбанк» стягнення на предмет іпотеки позивач здійснила реєстрацію неповнолітніх дітей у спірну квартиру, яка є предметом іпотеки, в порушення умов іпотечного договору та без укладення додаткової угоди до іпотечного договору.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Троценка Ю.М., згідно з яким 09 листопада 2017 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного договору №04/1-765 від 15 жовтня 2007 року є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 червня 2022 року.

Головуючий:

Судді: