Постанова

від 08.06.2022 по справі 947/12277/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2246/22

Номер провадження: 22-ц/813/2277/22

Справа № 947/12277/20

Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія: 52

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Чепрас А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 грудня 2020 року та на додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 січня 2021 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до КП «Морська пошуково-рятувальна служба», третя особа Професійна спілка працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

15 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до КП «Морська пошуково-рятувальна служба», в якому просить: визнати незаконним та скасувати наказ КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 квітня 2020 року № 217-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба»; поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба»; стягнути з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 квітня 2020 року до дати винесення рішення у справі; стягнути моральну шкоду у розмірі 10000 грн. 00 коп.; стягнути судові витрати (т.1 а.с.1-8).

10 серпня 2020 року представник відповідача КП «Морська пошуково-рятувальна служба» надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач був проінформований щодо звільнення, тому відповідач, як роботодавець, повністю дотримався норм ст. 49-2 КЗпП України щодо попередження про заплановане скорочення посад. Також, підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (ст. 64 ГК України). Також, на думку представника відповідача, позивачка фактично відмовилась від переведення на одну із запропонованих посад, оскільки не надала відповідної заяви (т.2 а.с.1-13)

30 грудня 2020 року рішенням Київського районного суду м. Одеси (головуючий-суддя Салтан Л.В.) позовну заяву ОСОБА_1 до КП «Морська пошуково-рятувальна служба», третя особа Професійна спілка працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» від 17 квітня 2020 року № 217-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Стягнуто з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 квітня 2020 року по 30 грудня 2020 року включно у загальному розмірі 197520 (сто дев`яносто сім тисяч п`ятсот двадцять) грн. 00 коп (т.5 а.с.11-18).

06 січня 2021 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 направив до Київського районного суду м. Одеси заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив суд стягнути з казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 гривень 00 копійок та стягнути з казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 суму витрат на правничу допомогу у розмірі 14 900 гривень 00 копійок (т.5 а.с.35-37).

11 січня 2021 року додатковим рішення Київського районного суду м. Одеси (головуючий-суддя Салтан Л.В.) заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до КП «Морська пошуково-рятувальна служба», третя особа Професійна спілка працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено (т.5 а.с.39-40).

28 січня 2021 року Казенним підприємством «Морська пошуково-рятувальна служба» подано через Київський районний суд м. Одеси апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 грудня 2020 року. Апелянт не погоджується з оскаржуваним рішенням, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення. На думку апелянта, ОСОБА_1 не мала бажання і наміру залишатися працювати у КП «МПРС» та займати в ньому іншу посаду, адже 13 квітня 2020 року подала до відділу персоналу заяву про звільнення її із займаної посади. Апелянт звертає увагу на те, що 15 квітня 2020 року ОСОБА_1 було надано список вакантних посад КП «МПРС», при цьому станом на 18 лютого 2020 року були відсутні вакансії, які б можна було запропонувати ОСОБА_1 згідно її освіти, кваліфікації та досвіду. Апелянт вважає, що 13 лютого 2020 року ОСОБА_1 вибула із членів Професфйної спілки працівників морської пошуково-рятувальної служби на підставі поданої нею заяви та станом на день її звільнення, тобто на 17.04.2020 року жодних заяв про прийняття до членів Професійної спілки працівників морської пошуково-рятувальної служби від ОСОБА_1 не надходило. На думку апелянта, ОСОБА_1 не здійснено жодної дії, спрямованої на повідомлення роботодавця про те, що вона є членом іншої профспілки, а тому, апелянт вважає, що ОСОБА_1 та третьою особою у справі здійснювались спрямовані заходи щодо створення штучної підстави для скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , а саме ненадання згоди профспілкової організації на звільнення. Апелянт вважає, що лист профспілки від 24.04.2020 №16 про ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 було складено вже після звільнення ОСОБА_1 17.04.2020 року на підставі її заяви від 13.04.2020 року. Також, на думку апелянта, судом першої інстанції при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу не дотримано вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 08 лютого 1995 року. Апелянт вважає, що при вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не з`ясував чи підтверджується факт заподіяння моральних страждань та не зазначив яких саме моральних страждань зазнала ОСОБА_1 . Тому, апелянт вважає оскаржуване рішення недостатньо мотивованим та просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю (а.с.49-66).

10 лютого 2021 року Казенним підприємством «Морська пошуково-рятувальна служба» подано до Київського районного суду м. Одеси апеляційну скаргу на додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2021 року. Апелянт не погоджується з прийнятим додатковим рішенням, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення. Апелянт вважає, що суд першої інстанції в основному рішенні по справі не зазначив підстав, з яких суд прийшов до висновку, що була завдана моральна шкода, а також, в додатковому рішенні не навів підстав, з яких суд виходив задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди. На думку апелянта, ОСОБА_1 не надано жодного доказу на підтвердження заподіянні їй моральних чи фізичних страждань, судом не з`ясовано ступень вини роботодавця та не зазначено яких саме моральних страждань зазнала ОСОБА_1 . Апелянт звертає увагу на те, що суд не зазначав дати надходження до суду заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення. Також, апелянт мотивує свою скаргу тим, що на адресу Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» не надходила заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, тобто апелянт вважає, що не був обізнаний про наявність такої заяви. Апелянт вважає, що судом було порушено принцип рівності учасників процесу перед судом, права на справедливий суд та доступу до правосуддя. На думку апелянта, суд першої інстанції в основному рішенні та в додатковому взагалі не надав оцінку рівня адвокатських послуг, співмірності витрат із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатських послуг, значення справи для сторони і тому необґрунтовано та неспіврозмірно стягнув заявлену суму витрат на правничу допомогу. Апелянт просить суд відкрити апеляційне провадження, скасувати додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про прийняття додаткового рішення ОСОБА_1 відмовити повністю.

13.04.2022 від голови профспілки працівників КП «МПРС» - Дрозда А.О. надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому він зазначив, що відповідачем не було запропоновано позивачу всю роботу, яка була вакантна на підприємстві; дві посаді інспектора відділу документального забезпечення та контролю були вакантними в період двохмісячного строку попередження позивача про звільнення і повинні були пропонуватися для працевлаштування, оскільки позивач відповідала кваліфікаційним вимогам і необхідному рівню знань для зайняття цієї посади. Відповідач в порушення ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України не запропонував позивачу посаду провідного бухгалтера у відділі бухгалтерії КП «МПРС». Відповідач в особі директора ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про членство позивача у профспілковій організації працівників КП «МПРС». Тому ОСОБА_4 просив апеляційні скарги на рішення та додаткове рішення залишити без задоволення.

29.04.2022 від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційні скарги, в яких позивач зазначила, що їй не були запропоновані всі вакантні посади, які існували на підприємстві, з моменту ухвалення рішення про проведення процедури вивільнення і по день фактичного вивільнення. Позивач зазначає, що незважаючи на подання неб заяви про звільнення із займаної посади раніше строку, встановленого ст. 49-2 КЗпП України, підстави для звільнення при цьому не змінились та вона була звільнена відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивачка зазначає, що не мала бажання звільнятися із займаної посади, враховуючи обставини, що склалися в країні внаслідок введеного карантину, позивачка надала згоду на працевлаштування на будь-яку з запропонованих відповідачем посад. Також позивачка зазначає, що відповідача було належним чином повідомлено про її членство в профспілковій організації працівників КП «МПРС». На думку позивача, керівництво КП «МПРС» щонайменше з 17.01.2020 повинно було вживати заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Тому позивачка просить залишити без задоволення апеляційні скарги, а оскаржувані рішення суду першої інстанції без змін.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження та складності справи, що обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції 09.06.2022 представник позивача Кириленко А.Ф. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, представник апелянта ОСОБА_5 просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник профспілки працівників КП «МПРС» подав заяву про розгляд справи у його відсутність. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників провадження в режимі відеоконференції, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що:

підприємство, у межах своєї компетенції, вправі самостійно визначити яким шляхом здійснювати скорочення невиробничих, адміністративних та інших витрат у тому числі і шляхом скорочення штату підприємства , що відноситься до складової права на управління діяльністю підприємства, суд не вирішує питання щодо доцільності відповідних змін, так як зазначене відноситься до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу );

визначення у наказі №116-Н від 17 лютого 2020 року про внесення змін до штатного розпису із зазначенням про виведення зі штатного розпису КП «МПРС» 37 штатні одиниці визнається судом як скорочення штату працівників підприємства;

при визначенні що скорочення штатного розпису підприємства було заплановано на 17 квітня 2020 року то не пізніше ніж 17 січня 2020 року роботодавець повинен був надати первинній профспілковій організації інформацію щодо заходів по звільненню працівників та провести з ними консультації, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень;

враховуючи відсутність належних та допустимих доказів своєчасного інформування профспілкової організації про заплановані вивільнення та відсутність доказів проведення відповідних консультацій із профспілковим комітетом суд дійшов висновку про доведеність факту порушення роботодавцем процедури при здійсненні початкової процедури скорочення штатів;

згідно Наказу №116-Н від 17 лютого 2020 року про внесення змін до штатного розпису із зазначенням у наказі про виведення зі штатного розпису КП «МПРС» 37 штатні одиниці, запланованими було скорочення штату яке стосувалось більш ніж 10% від загальної кількості працівників підприємства та відсутні відомості скільки працівників зі скорочених посад будуть переведені а скільки можливо звільнені одночасно 17 квітня 2020 року а тому роботодавець був зобов`язаний виконати вимоги Закону щодо повідомлення державної служби зайнятості про заплановані виведення зі штату 37 працівників за два місяця до запланованого терміну скорочення штатів;

позивач був попереджений про наступне звільнення 18 лютого 2020 року тобто з врахуванням визначеного законом двохмісячного строку до дня фактичного звільнення, однак під час попередження йому не було запропоновано наявні на підприємстві вакантні посади. Відповідна пропозиція, з вказаною кількістю вакантних посад чотири, була надана позивачу лише 17 квітня 2020 року, тобто в день коли згідно наказу від 17 лютого 2020 року вже повинно було відбутись виведення посади яку займав позивач зі штатного розпису та за чотири дні до фактичного звільнення, яке відбулось 21 квітня 2020 року;

законом не передбачено обов`язку особи яка погодилась із запропонованими вакантними посадами здійснювати будь-які активні дії по отриманню такої посади. Тягар пов`язаний із працевлаштуванням працівника, посада якого підлягає скороченню покладається саме на роботодавця (власника, або уповноважену особу);

при попередженні позивача про наступне звільнення у зв`язку із скороченням штатів роботодавцем були порушені вимоги про одночасне надання повідомлення про існуючи вакантні посади, не повідомлено про всі існуючі посади та не виконані вимоги закону про працевлаштування особи, посада якої підлягає скороченню;

починаючи з 14 лютого 2020 року вважається що Професійна спілка працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» є суб`єктом трудового законодавства та при звільненні стосовно її членів роботодавець зобов`язаний отримати її згоду у випадках визначених Законом;

факт неналежного виконання роботодавцем вимог про погодження запланованого звільнення працівника із виборним органом первинної профспілкової організації, членом якої є працівник є доведеним;

рішення від 17 квітня 2020 року профкому Професійної спілки працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» щодо ненадання згоди на звільнення її членів, відповідно до наказів казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» не можливо вважати обґрунтованим, так як він містить лише формальне посилання на наявні порушення діючого трудового законодавства, а тому визнається необґрунтованим;

середньомісячна заробітна плата працівника встановлювала 24690 грн. 00 коп. Враховуючи що звільнення відбулось 17 квітня 2020 року а рішення ухвалено 30 грудня 2020 року строк вимушеного прогулу складає вісім місяців а розмір оплати за цей період часу встановлено у 197520 грн. 00 коп., які підлягають стягненню з роботодавця на користь незаконно звільненого працівника;

розмір завданої моральної складає 5000 грн. 00 коп., що відповідає принципам розумності та справедливості;

також суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд частково задовольняє апеляційну скаргу з таких підстав.

Обставини справи та оцінка апеляційного суду.

ОСОБА_1 працювала в філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі КП «МПРС») на посаді головного бухгалтера на підставі наказу № 2-к від 07.07.2016 (т. 1, а.с. 10).

Як вбачається з матеріалів справи наказом № 123-н від 18.02.2020 КП «МПРС» було вирішено припинити діяльність філії «Чорноморська філія» КП «МПРС» шляхом ліквідації (т. 1, а.с. 11).

Листом від № 972/05/15-20 від 14.02.2020 Державна служба морського та річкового транспорту України погодила ліквідацію відокремленого структурного підрозділу Чорноморської філії КП «МПРС» з дотриманням вимог законодавства (т.2, а.с. 34).

21.02.2020 ОСОБА_1 була повідомлена про вивільнення з займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням посади в зв`язку із припиненням діяльності філії «Чорноморська філія» КП «МПРС» (т. 1, а.с. 14). Вказані обставини не заперечувались позивачем в процесі розгляду справи.

Наказом КП «МПРС»№ 217-к від 17.04.2020 ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади (т. 1, а.с. 15).

Відповідно до положень колективного договору на 2016-2019 рік КП «МПРС», а саме згідно з п. 3.1.2 у випадку виникнення об`єктивних причин, через які неминучі звільнення працівників з ініціативи роботодавця, забезпечити з урахуванням вимог Кодексу закону про працю України проведення звільнень за умови попереднього письмового повідомлення професійного комітету профспілки про причини, терміни їх проведення, кількість і категорії працівників , яких це може торкнутися, а також про заходи, спрямовані на працевлаштування працівників, що підлягають вивільненню (т. 1, а.с. 66).

10.10.2019 КП «МПРС» надіслали лист № 41/580-19 голові профспілкового комітету про те, що адміністрація прийняла рішення провести заходи щодо скорочення та оптимізації невиробничих, адміністративних та інших витрат, оптимізувати організаційну структуру підприємства та внести зміни до штатного розпису. А саме провести скорочення штату працівників та реорганізувати філію «Чорноморська філія» та інші структурні підрозділи (т. 1, а.с. 121, 122).

Відповідно до запису в трудовій книзі ОСОБА_1 , остання була звільнена з посади головного бухгалтера 17.04.2020 в зв`язку з ліквідацією філії «Чорноморська філія» КП «МПРС» на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Наказ № 217-к від 17.04.2020 (т. 1, а.с. 36).

Щодо надання згоди на звільнення профспілковою організацією

В КП «МПРС» з 2012 року діє Професійна спілка працівників Морської пошуково-рятувальної служби (код ЄДРПОУ 38111107), яка є первинною.

13.02.2020 ОСОБА_1 подала заяву про вибуття із членів профспілки та припинення відрахування членських внесків із заробітної плати до Профспілки працівників морської пошуково-рятувальної служби (т. 1, а.с. 123).

Згідно протоколу установчих зборів засновників Професійної спілки працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» від 14 лютого 2020 року створена дана профспілка, членом комітету якої став позивач та затверджений її статут. Державна реєстрація профспілки здійснена 14 травня 2020 року.

В матеріалах справи міститься лист професійної спілки працівників КП «МПРС» № 38 від 04.02.2020, адресований членам цієї профспілки, відповідно до якого станом на 31.01.2020 будь-яких повідомлень від адміністрації КП «МПРС» будь-яких повідомлень щодо намічуваних звільнень працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією чи зміною форми власності підприємства не надходило. У разі надходження відповідного повідомлення професійною спілкою будуть здійснені всі необхідні заходи щодо запобігання звільненню та захисту трудових прав працівників, про що члени профспілки будуть повідомлені (т. 1, а.с. 19).

В подальшому, ОСОБА_1 увійшла до складу членів професійної спілки працівників КП «МПРС», що підтверджується листом КП «МПРС» № 1 від 17.02.2020, адресованого директору КП «МПРС» - ОСОБА_3 . Цим листом було повідомлено, що члени профспілкової організації не входять до складу будь-яких інших профспілок (т. 1, а.с. 156-157).

Професійна спілка працівників КП «МПРС» 28.02.2020 звернулась до начальника головного управління держпраці в Одеській області з листом № 3 про здійснення інспекційного відвідування що порушення законодавства про працю на КП «МПРС» в зв`язку з тим, що згідно наказу КП «МПРС» підлягає вивільненню весь склад профкому профспілки працівників, однак попередня згода на вивільнення профспілкою не надавалась (т. 1, а.с. 20-23). Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази направлення/отримання листа вказаному адресату або ж його відповідь.

Відповідно до листа Одеського міського центру зайнятості № 545/19/02 від 23.03.2020 «Про надання інформації щодо звітності за формою 4-ПН», адресованого голові профспілки працівників КП «МПРС», інформація щодо подання звітності про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці відсутня (т. 1, а.с. 26).

Відповідно до листа професійної спілки працівників КП «МПРС» № 16 від 21.04.2020, адресованого директору КП «МПРС», на засіданні КП «МПРС» 17.04.2020 прийнято рішення не надавати згоду на вивільнення працівників, зокрема й на вивільнення ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 44).

Статтею 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об`єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу.

Профспілка, об`єднання профспілок набувають права юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення), про що зазначено у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 8, 11, 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності (справа про утворення профспілок) від 18 жовтня 2000 року, «положення статті 16 Закону в частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов`язують початок діяльності, створеної з метою забезпечення і захисту інтересів працівників організації як профспілки з моменту її реєстрації у відповідних органах, рівнозначно відмові про попередній дозвіл на утворення профспілки, не відповідають частині 3 статті 36 Конституції України».

Отже, у розумінні рішення Конституційного Суду України Професійна спілка працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (код ЄДРПОУ 43620529) є створеною з моменту проведення установчих зборів та затвердження Статуту, тобто з 14 лютого 2020 року.

Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності не передбачає обов`язку з боку профспілки повідомляти роботодавця про створення профспілки, з огляду на що та наявність обов`язку згідно частини 1 статті 43 КЗпП України роботодавця отримати попередню згоду на звільнення по пункту 1 статті 40 КЗпП України, тягар дотримання всіх вимог законодавства при звільненні працівника покладено саме на роботодавця, що є захистом працівника від некоректних дій роботодавця. З огляду на що апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги. При цьому, апеляційний суд зауважує, що Професійна спілка працівників КП «МПРС» 28.02.2020 зверталась до Одеського міського центру зайнятості щодо наданні інформації, тобто відкрито здійснювала свою діяльність в межах, встановлених законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, зокрема, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Звільнення ОСОБА_1 відбулось без отримання попередньої згоди Професійної спілки працівників казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», членом якої була позивачка станом на момент видання наказу по майбутнє вивільнення та на момент звільнення. В процесі розгляду справи позивачем були надані докази на підтвердження відсутності згоди профспілки на її вивільнення, що підтверджується наявним в матеріалах справи листом профспілки від 21.04.2020. Зазначене в сукупності з іншими доказами та обставинами, встановленими в рамках даної справи, свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

Щодо пропозиції вакантних посад

Відповідно до положень пункту 1 частини 1, частини 2 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В своїх поясненнях від 18.11.2020, які були надіслані відповідачем до суду першої інстанції, відповідач зазначає, що дійсно на підприємстві мали місце зміни в організації виробництва та праці, скорочення штату працівників (т. 4, а.с. 114-124).

Порядок вивільнення працівників врегульовано статтею 49-2 КЗпП України, відповідно до якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації; при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про зайнятість населення» вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.

Доказів на підтвердження того, що одночасно з попередженням про звільнення позивачу була запропонована інша робота, матеріали справи відсутні та сторонами до суду не подавались.

Лише 15.04.2020 ОСОБА_1 був наданий список вакантних посад КП «МПРС». ОСОБА_1 ознайомилась з цим списком 17.04.2020 та зазначила, що згодна на будь-яку із запропонованих вакансій (т. 1, а.с. 16).

17.04.2020 був складений акт працівниками КП «МПРС» про те, що станом на кінець робочого дня 17:00 від ОСОБА_1 не надходило заяви про її переведення на жодну із запропонованих посад (т. 2, а.с. 43).

ОСОБА_6 була прийнята на посаду інспектора документального забезпечення та контролю КП «МПРС» 23.03.2020.

ОСОБА_7 , яка займала посаду економіста, перебувала у відпустці по догляду за дитиною фактично з 02.01.2020 по 02.12.2020 на підставі наказу від 28.12.2019 № 625 (т. 2, а.с. 55).

12.03.2020 з посади інспектора документального забезпечення та контролю на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України була звільнена ОСОБА_8 15.05.2020 на підставі наказу № 293-к була прийнята ОСОБА_9 (т. 1, а.с. 207).

Разом з тим, будь-які інші посади, ані ж відповідно до списку від 15.04.2020 не пропонувались позивачці протягом часу з моменту прийняття рішення про майбутнє вивільнення та до дня фактичного звільнення. Доказів на спростування таких фактів до суду не надавалось.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до посадової інструкції інспектора КП «МПРС», який входить до відділу документального забезпечення та контролю, на посаду інспектора призначається особа з базовою або неповною вищою освітою відповідного напрямку підготовки, без вимог до стажу роботи (т. 4, а.с. 36).

Відповідно до посадової інструкції економіста, відділу економічного планування та прогнозування, на посаду економіста призначається особа, яка маж повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (спеціаліст) без вимог до стажу роботи (т. 4, а.с. 41).

При цьому щодо складеного акту 17.04.2020 про те, що від ОСОБА_1 не надходило заяви про її переведення на жодну із запропонованих посад апеляційний суд звертає увагу, що відповідач обґрунтував звільнення позивача не відсутністю необхідної кваліфікації для зайняття вакантних посад, а тим, що позивачка не подала заяву про переведення на жодну із запропонованих посад (постанова КЦС ВС в справі № 947/12689/20 від 04.05.2022).

Щодо масового вивільнення

Відповідно до частини 1 статті 48 Закону України «Про зайнятість населення» масовим вивільненням з ініціативи роботодавця (крім випадку ліквідації юридичної особи) є одноразове або протягом одного місяця, зокрема, вивільнення 10 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 101 до 300 працівників.

Наказом № 123-н від 18.02.2020 КП «МПРС» вирішено ліквідувати філію «Чорноморська філія» КП «МПРС» (т. 4, а.с. 127).

Відповідно до штатного розпису КП «МПРС» від 01.05.2019 працівників в штаті 295 (т. 4, а.с. 140), а відповідно до штатного розпису від 30.04.2020 273 працівники (т. 4, а.с. 147).

На підприємстві не було масового вивільнення працівниківв розумінні ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», а отже у КП «МПРС»відсутній обов`язок доводити до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівниківвідповідно до вимог ч.3 ст. 49-2 КЗпП України.

Щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995р. № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки про дохід позивачки за останні два місяці перед звільненням, яка наявна в матеріалах справи за лютий 2020 року заробітня плата позивачки склала 18178,33 грн, за березень 2020 року 18001,62 грн. Середньоденна заробітня плата складає 949,62 грн (т.1,а.с.124-125). Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заробітня плата за час вимушеного прогулу в сумі виходячи з середньоденної зарплатні в сумі 949,62 грн, тобто за час вимушеного прогулу в сумі 166183,5 грн. З огляду на вище вказане та оскільки суд першої інстанції неправильно розрахував суму заробітної плати за час вимушеного прогулу, апеляційний суд приймає до уваги доводи апелянта та змінює оскаржуване рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Щодо моральної шкоди

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, незаконного звільнення, відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Враховуючи, що КП «МПРС» було порушено трудові права ОСОБА_1 в зв`язку зі звільненням, через що був порушений звичайний ритм життя позивача, втрата нею додаткового доходу на довгий час, в тому числі під час дії карантину на всій території України, апеляційний суд, з врахуванням доводів апеляційної скарги вважає за необхідне змінити рішення суду в частині стягнення моральної шкоди та стягнути з відповідача на користь позивача компенсації завданої моральної шкоди в розмірі 2000 грн, як таким що узгоджується з нормами чинного законодавства та відповідає матеріалам справи.

Щодо інших доводів апеляційної скарги

В матеріалахсправи міститьсязаява ОСОБА_1 від 13.04.2020,в якійостання просилав зв`язкуз отриманням21.02.2020попередження провивільнення відповіднодо п1ст.40КЗпП скоротитистрок попередженнята звільнитиїї 17.04.2020з виплатоюгарантій такомпенсацій (вихіднадопомога)відповідно доп.1ст.40КЗпП України (т. 2, а.с. 42).

13.04.2020 ОСОБА_1 подала заяву про прискорення процедури звільнення. Подання заяви раніше строку не спростовує відсутність згоди профспілки на звільнення та порушення процедури звільнення, враховуючи заяву позивачки, якою вона погодилась на будь-яку з запропонованих посад та подальше звернення до суду з позовом, що в сукупності спростовує факт наміру звільнитися з займаної посади. При цьому, звільнення відбулось на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, як і було попередньо заплановано, тобто заява позивача про прискорення процедури звільнення фактично не вплинула на правові підстави звільнення та кваліфікацію спірних правовідносин в цілому. Обставина фактичного звільнення працівника за його власним бажанням апелянтом підтверджена не була.

При цьому, апелянт сам посилається на практику Верховного Суду, за якою оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника із дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, як зазначається в ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі вакантні посади (інша робота), які з`явились на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Доказів щодо того, що відповідач пропонував позивачці вакантні посади з дня попередження про вивільнення та до дня розірвання трудового договору відсутні. Лише перед звільненням 15.04.2020 відповідач надав позивачці список вакантних посад. Отже, апеляційний суд дійшов висновку про наявність порушень положень ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України з боку відповідача.

При цьому, апеляційний суд приймає до уваги доводи апелянта щодо того, що для зайняття посад плавскладу у ОСОБА_1 відсутня відповідна кваліфікація та діючі робочі дипломи.

Відповідно до ст. 22 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», який є спеціальним законом, що регулює відповідні правовідносини, у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

За обставинами даної справи відповідач ОСОБА_1 працювала в філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі КП «МПРС») на посаді головного бухгалтера на підставі наказу № 2-к від 07.07.2016, діяльність якої наказом № 123-н від 18.02.2020 КП «МПРС» було вирішено припинити шляхом ліквідації. Вказана ліквідація відбулась з обґрунтуванням економічних причин, що не оспорювалось в процесі розгляду справи. З огляду на вказане, відповідні доводи апеляційної скарги відхиляються апеляційним судом.

Також, апеляційний суд приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо неправильного та неповного встановлення фактичних обставин справи.

Щодо ухвалення додаткового рішення.

За диспозицією статті 270 ЦПК України суд може викликати учасників справи в судове засідання в разі необхідності. За обставинами даної справи суд ухвалив додаткове рішення за відсутності сторін, що не суперечить положенням цивільного процесуального законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 30.12.2020 дослідив вимоги стягнення моральної шкоди, однак не зазначив про це в резолютивній частині оскаржуваного рішення в зв`язку з чим ним було ухвалено додаткове рішення в цій частині позовних вимог. Оскільки оцінка позовним вимогам була вище надана апеляційним судом з врахуванням фактичних обставин справи в межах заявлених позовних вимог з врахуванням доводів апеляційної скарги та оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню, апеляційний суд частково приймає до уваги доводи апелянта та скасовує додаткове рішення суду від 11.01.2021 в частині моральної шкоди.

Разом з тим, апеляційна скарга щодо стягнення судом витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою. Так, в оскаржуваному рішенні від 30.12.2020 суд першої інстанції, посилаючись на положення Цивільного процесуального кодексу зазначив, що також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, разом з тим, суд першої інстанції не дослідив докази, на підставі яких дійшов відповідних висновків та належним чином не мотивував не своє рішення, з огляду на що апеляційний суд скасовує додаткове рішення суду першої інстанції та приймає рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.05.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про надання правової допомоги № 0405/20 (т. 1, а.с. 84-86).

Відповідно до уточнено звіту до договору № 0405/20 , який був наданий до суду першої інстанції 28.10.2020, адвокатом були надані послуги на суму 14900 грн (т.4,а.с.86). Також в матеріалах справи містяться квитанція до прибуткового касового ордеру № 01/10 від 01.10.2020 на суму 7000 грн та квитанція до прибуткового касового ордеру №04-06 від 04.06.2020 на суму 7900 грн, сплачені на виконання договору № 0405/20 від 04.05.2020 (т. 4, а.с. 87,88).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно доч.ч.5-6вказаної статтіу разінедотримання вимогчастини четвертоїцієї статтісуд може,за клопотанняміншої сторони,зменшити розмірвитрат направничу допомогу,які підлягаютьрозподілу міжсторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Згідно із додатковою постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Таким чином, понесені позивачем витрати на правову допомогу складають 14900 грн та підтвердженні відповідними доказами, а тому підлягають задоволенню. Клопотання про зменшення витрат на правову допомогу не заявлялось, докази неспівмірності витрат на правову допомогу до суду не подавались. Отже, позовні вимоги про стягнення витрат на професійну правову допомогу в сумі 14900 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України скасовує додаткове рішення від 11.01.2021 та змінює рішення від 31.12.2020 в частині мотивування, а також в частині стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, в частині стягнення моральної шкоди, в частині стягнення витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» задовольнити частково.

Додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 січня 2021 року скасувати.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 грудня 2020 року змінити:

-в частині мотивування, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови;

-в частині стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, стягнувши з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 166 183,5 грн

-в частині стягнення компенсації моральної шкоди, стягнувши з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 2000 грн.

-в частині стягнення витрат на правову допомогу, стягнувши з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14900 грн.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький

Повний текст постанови складений 14 червня 2022 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк