Рішення

від 14.06.2022 по справі 733/454/19

ІЧНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/1/22

Єдиний унікальний №733/454/19

Рішення

Іменем України

15 червня 2022 року Ічнянський районний суд Чернігівської області

в складі:

головуючого судді Т.В. Карапиш

при секретарі: В.Ю. Литвиненко

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувшиу відкритомусудовомузасіданні впорядку спрощеногопозовного провадженнявм.Ічняцивільну справузапозовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення грошових коштів, належних для виплати при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення грошових коштів, належних для виплати при звільненні. Свої вимоги мотивував тим, що постановою Чернігівського апеляційного суду від 26.02.2019 року за його апеляційною скаргою на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 17.12.2018 року визнано протиправним та скасовано наказ № 98-к від 1 березня 2018 року про звільнення його з 1 березня 2018 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП та на виконання даної постанови відповідачем АТ «Чернігівгаз» відповідно до наказу № 95-к від 04.03.2019 року його було поновлено на роботі та скасовано наказ від 01.03.2018 року № 98-к про його звільнення, а також складений відповідно скоригований табель обліку використання робочого часу та внесено зміни до його особової справи та трудової книжки.

Відповідно до наказу № 112-к від 12.03.2019 року він був допущений до роботи на посаді інженера 1 категорії електротехнічної лабораторії Черкаської діагностичної дільниці Київського територіального центру філії НВЦ ТД «Техдіагаз». Наказом № 113-к від 12.03.2019 року його звільнено 12.03.2019 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, з підстав переїзду на інше місце проживання.

Незаконне його звільнення із займаної посади призвело до того, що він, починаючи з 01.03.2018 року по 12.03.2019 року не працював, а тому в зв`язку з вимушеним прогулом втратив заробіток за цей період.

Як передбачено ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Крім того, частинами 1 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.

Крім того, як передбачено ч.1 ст. 117 КЗпП України, в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, враховуючи, що середній заробіток працівника, який визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком.

У зв`язку із зазначеним, він з метою захисту своїх прав та інтересів звернувся із позовом до суду щодо стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, в тому числі за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2018 року до 12.03.2019 року, не виплаченої грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної та додаткової відпусток та середнього заробітку за весь час періоду затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, так як відповідач зобов`язаний у день звільнення провести розрахунок у строк, передбачений ст. 116 цього Кодексу, а тому просить задовільнити позов, так як відповідачем не були виконані вимоги закону.

Відповідач в судовому засіданні позов підтримав з тих підстав, що вказані в позовній заяві, просив його задовільнити та стягнути з ПАТ «Укртрансгаз» на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.03.2018 року до 12.03.2019 року; середній заробіток за весь час періоду затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення; грошові кошти в рахунок компенсації за невикористані відпустки та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 гривень 00 копійок.

Представник відповідача АТ «Укртрансгаз» Баранецька М.Р. в судовому засіданні в режимі відеоконференції проти позову заперечувала, вказуючи на те, що згідно постанови Чернігівського апеляційного суду від 26.02.2019 року у справі № 733/406/18 суд, розглядаючи питання визнання недійсним наказу про звільнення ОСОБА_3 № 98-к від 01.03.2018 року, визнання запису в трудовій книжці, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за вимушений прогул, встановив, що ОСОБА_3 з огляду на скасування зазначеного наказу про звільнення, не вважається таким, що припинив трудові відносини з АТ «Укртрансгаз», однак, оскільки не просив змінити формулювання причин звільнення та поновити його на посаді, правові підстави для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні. Крім того, оскільки ОСОБА_3 не просив змінити формулювання причин звільнення та поновити його на посаді, період з 01.03.2018 року по 12.03.2019 року не може вважатись періодом вимушеного прогулу позивача. Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01.03.2018 року до 12.13.2019 року є безпідставною.

Що стосується вимоги ОСОБА_3 про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, то згідно постанови Верховного Суду від 02.12.2020 року у справі № 733/406/18, суд касаційної інстанції зазначив, що безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що, починаючи з 01 березня 2018 року і до 12 березня 2019 року, позивач не міг виконувати свої посадові обов`язки, оскільки не був допущений до виконання роботи, відтак вказаний період часу не є часом вимушеного прогулу та з 01.03.2018 року позивач не припинив свої трудові відносини з відповідачем та міг виконувати свої посадові обов`язки, а тому в даній частині вимог просила позивачу відмовити.

Щодо компенсації за щорічну відпустку, то згідно ст. 24 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. Проте ОСОБА_3 не звертався до роботодавця із відповідною заявою, а відтак, у нього не виник обов`язок з такого відшкодування. Крім того, у день звільнення відповідач розрахувався з ОСОБА_3 у повному обсязі за заробітну плату, а також за невикористану щорічну відпустку за період з 02.03.2018 року по 11.03.2019 року. З наведених підстав просила в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що в позові слід відмовити з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 03 квітня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Ічнянського районного суду Чернігівської області з позовом до ПАТ «Укртрансгаз», третя особа: Черкаська діагностична дільниця Київського територіального центру філії «Науково-виробничий центр технічної діагностики «Техдіагаз» Акціонерного товариства «Укртрансгаз», про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи за власним бажанням, визнання недійсним запису в трудовій книжці, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за вимушений прогул та моральної шкоди.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області № 733/406/18, № 2/733/261/18 від 17 грудня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

15 січня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Чернігівського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області № 733/406/18, № 2/733/261/18 від 17 грудня 2018 року. Постановою Чернігівського апеляційного суду № 733/406/18, № 22-ц/4823/336/19 від 26 лютого 2019 року позов ОСОБА_3 до АТ «Укртрансгаз» задоволено частково, рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 17 грудня 2018 року скасовано, визнано протиправним та скасовано наказ № 98-к від 01 березня 2018 року про звільнення ОСОБА_3 з 01 березня 2018 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України та стягнуто на його користь спричинену моральну шкоду в сумі 300 (триста) гривень. У задоволенні іншої частини заявлених вимог ОСОБА_3 відмовлено.

На підставі постанови Чернігівського апеляційного суду від 26.02.2019 року № 733/406/18, наказом філії «Науково-виробничий центр технічної діагностики «Техдіагаз» АТ «Укртрансгаз» від 04 березня 2019 року № 95-к, наказ від 01.03.2018 року № 98-к «Про звільнення ОСОБА_3 » скасовано, зобов`язано відповідальну особу скласти скоригований табель обліку використання робочого часу; унести зміни до особової картки, особової справи та трудової книжки ОСОБА_3 .

Наказом філії «Науково-виробничий центр технічної діагностики «Техдіагаз» АТ «Укртрансгаз» від 12 березня 2019 року № 112-к, відповідно до постанови Чернігівського апеляційного суду від 26.02.2019 року №733/406/18, ОСОБА_3 , інженера 1 категорії електротехнічної лабораторії Черкаської діагностичної дільниці Київського територіального центру, допущено до виконання своїх попередніх обов`язків з 12.03.2019 року на підставі його заяви від 12.03.2019 року.

Наказом філії «Науково-виробничий центр технічної діагностики «Техдіагаз» АТ «Укртрансгаз» від 12 березня 2019 року № 113-к, ОСОБА_3 , інженера 1 категорії електротехнічної лабораторії Черкаської діагностичної дільниці Київського територіального центру, звільнено 12 березня 2019 року за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання, згідно ст. 38 КЗпП України, на підставі заяви ОСОБА_3 від 12.03.2019 року.

15 квітня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Ічнянського районного суду Чернігівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення грошових коштів, належних для виплати при звільненні.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_3 в позові, підтриманому в судовому засіданні, просить стягнути з відповідача АТ «Укртрансгаз» заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.03.2018 року до 12.03.2019 року, так як не міг виконувати свої посадові обов`язки, оскільки не був допущений до виконання роботи, відтак вказаний період часу є часом вимушеного прогулу.

Але суд, дослідивши всі докази, вважає безпідставними доводами позовної заяви про те, що позивач з 01.03.2018 року по 21.03.2019 року не міг виконувати свої посадові обов`язки, оскільки не був допущений до виконання роботи, відтак вказаний період є часом вимушеного прогулу та обставини, які б свідчили про те, що не правильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню ОСОБА_3 судами не встановлено і ОСОБА_3 на такі обставини не вказував. До того ж, при розгляді справи за його позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи за власним бажанням, визнання недійсним запису в трудовій книжці, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за вимушений прогул та моральної шкоди ОСОБА_3 не просив змінити формулювання причин звільнення та поновити його на посаді. Відповідно до постанови Верховного Суду України від 02.12.2020 року у справі № 733/406/18 суд зазначив, що з огляду на той факт, що ОСОБА_3 не просив змінити формулювання причин звільнення та поновити його на посаді в період з 01.03.2018 по 12.03.2019 року не може вважатись періодом вимушеного прогулу ОСОБА_3 , що знайшло своє підтвердження в судовому засіданні. До того ж, позивачем вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу заявлялася в попередній судовій справі та в таких вимогах останньому було відмовлено.

Згідно ч.3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

За змістом указаної норми, у разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причин з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону, проте таких вимог ОСОБА_3 не заявляв. А тому суд вважає, що позивач не навів правових підстав та доказів для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, свою вимогу не обґрунтував, змінити формулювання причин звільнення та поновити його на посаді не просив, то правові вимоги для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Що стосується вимоги ОСОБА_3 про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, то в судовому засіданні встановлено, що доводи позивача про те, що він у період з 01.03.2018 року по 12.03.2019 року не міг виконувати свої посадові обов`язки, оскільки не був допущений до виконання роботи, не знайшли свого підтвердження, оскільки ніяких перешкод роботодавець для виходу на роботу ОСОБА_3 не вчиняв, натомість останній, згідно матеріалів позовної заяви, вирішив не виходити на роботу та зосередився на вирішенні даного питання в судовому порядку, перебував на обліку в Ічнянській районній філії Чернігівського обласного центру зайнятості та в період з 19.06.2018 року по 06.03.2019 року отримав допомогу по безробіттю в сумі 64343 гривні 64 копійки (а.с. 67). Як вбачається з огляду на скасування наказу № 98-к від 01.03.2018 року про звільнення ОСОБА_3 із займаної посади, останній не вважається таким, що припинив трудові відносини з відповідачем, а тому міг виконувати свої посадові обов`язки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_3 не виконував свої посадові обов`язки за період з 01.03.2018 року по 12.03.2019 року та даний період не є вимушеним прогулом.

Згідно дост.116КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Оскільки з 01.03.2018 року по 12.03.2019 року позивач фактично не виконував обумовлену трудовим договором роботу, хоча міг виконувати свої посадові обов`язки та продовжував перебувати у трудових відносинах, заробітна плата не нараховувалася на цей період, а тому будь-які виплати за цей період не підлягають стягненню. Судом також було встановлено, що останній працевлаштувався з 19.03.2019 року до СТОВ «Інтер», адреса: м. Ічня, Чернігівської області, що підтверджується довідкою СТОВ «Інтер» від 08.10.2021 року № 255 (а.с. 171), а тому в суд вважає, що позивач зловживає процесуальним правом щодо заявлених позовних вимог, які заявлялися раніше та враховуючи те, що позивач бажав звільнитися із займаної посади.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З наявних матеріалів у справі, позивачу нараховано 5159,67 грн. за 1 відпрацьований день та компенсацію за 8 календарних днів невикористаної відпустки за період роботи з 21.01.2017 року по 01.03.2018 року, а також нараховано за період 1 відпрацьованого дня у березні 2019 року у сумі 808,45 грн. та виплачено кошти (за вирахування податків) у сумі 4153,53 грн. суми коштів у вигляді заробітної плати, які до моменту звільнення ще не були виплачені позивачу та були виплачені в момент звільнення (а.с. 191).

Стосовно компенсації за щорічну невикористану відпустку за період з 01.03.2018 року по 12.03.2019 року, коли трудові відносини позивача з відповідачем тривали, але позивач фактично не виконував обумовлену трудовим договором роботу, тому з підстав, передбачених Закону України «Про відпустки», суд вважає ОСОБА_3 у компенсації за невикористані відпустки відмовити. До того ж, суд зважає на ту обставину, що ОСОБА_3 з вимогами до роботодавця про виплату йому компенсації за невикористані відпустки не звертався.

Враховуючи вищенаведене та проаналізувавши всі докази, суд вважає в позові ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення грошових коштів, належних для виплати при звільненні, відмовити.

Згідно п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст. 12, ч.1ст.13, 81, 89, 137, 229, 258, 259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України,ч.3ст.38,ст.ст.83,116,117,233,235КЗпП України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення грошових коштів, належних для виплати при звільненні відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Укртрансгаз», (код ЄДРПОУ: 30019801, юридична адреса: 01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1) в особі філії «Науково-виробничий центр технічної діагностики «ТЕХДІАГАЗ» (код ЄДРПОУ: 24746520, юридична адреса: м. Київ, вул. Волинська, буд. 56).

Повний текст рішення складено 17 червня 2022 року.

Суддя Т. В. Карапиш