Постанова

від 13.06.2022 по справі 305/1126/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 305/1126/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 червня 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Кожух О.А.,

суддів Мацунича М.В. , Кондора Р.Ю.,

за участі секретаря Микуляк Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє адвокат Кохман Марія Василівна, на рішення Рахівського районного суду від 22 січня 2019 року (повне рішення складено 31 січня 2019 року, головуюча суддя Марусяк М.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 (помилково зазначивши по-батькові відповідачки як ОСОБА_7 ) про стягнення заборгованості.

Позовні вимогимотивовано тим,що 28.12.2009 ОСОБА_8 отримаввід ОСОБА_1 уборг коштив розмірі58000доларів США(натой час464000грн), які згідно письмової розписки від 28.12.2009 ОСОБА_8 зобов`язався повернути частинами у строк до 01.04.2011.

Вказував, що позичальник ОСОБА_8 повертав борг частинами у гривні за курсом долара США, на день відповідної сплати частини боргу, а саме:

28.08.2010 - 5000 гривень (на день повернення становило 633,71 доларів США);

01.03.2011 - 5000 гривень (на день повернення 630,52 доларів США);

07.04.2011 - 5000 гривень (на день повернення 628,14 доларів США);

18.05.2011 - 5000 гривень (на день повернення 627,35 доларів США;

25.05.2011 - 5000 гривень (на день повернення 626,57 доларів США);

30.06.2011 -15000 гривень(на день повернення 1882,06 доларів США);

23.08.2011 - 5000 гривень (на день повернення 627,35 доларів США;

02.09.2011 - 5000 гривень (на день повернення 627,35 доларів США);

28.10.2011 - 5000 гривень (на день повернення 627,35 доларів США);

23.11.2011 - 5000 гривень (на день повернення 626,57 доларів США);

02.12.2011 - 5000 гривень (на день повернення 626,57 доларів США);

15.06.2012 - 5000 гривень (на день повернення 625,78 доларів США);

02.10.2013 - 69700 гривень (на день повернення 8723,40 доларів США);

28.09.2016 - 1000 гривень (на день повернення 38,73 доларів США).

Позивач визнає, що позичальником було повернуто всього 138700 гривень, що за його розрахунком становить 17551,45 доларів США.

Оскільки позичальник зобов`язання належним чином не виконав, його заборгованість згідно розписки від 28.12.2009 становить 40448,55 доларів США (за офіційним курсом НБУ 26,09 станом на день звернення з позовом становить 1055302,67 гривень).

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_8 помер, а відомим позивачу спадкоємцем, яка прийняла спадщину, є дружина позичальника ОСОБА_2 . Позивач зазначав, що про дану обставину йому стало відомо 23.05.2018.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кохман М.В., позов визнала частково в сумі 150000 гривень. Вказувала, що позивач визнав у позовній заяві той факт, що ОСОБА_8 повернув йому борг у сумі 138700 гривень; також згідно розписки ОСОБА_1 від 01.10.2013 останній отримав від ОСОБА_8 в рахунок погашення боргу 120000 гривень; крім того, за твердженням ОСОБА_2 , у 2013 році ОСОБА_8 з метою погашення боргу перерахував на картку ОСОБА_1 50000 гривень (464000 - 138700 - 120000 - 50000 = 155300 грн). Також вказувала, що позивач помилково зазначив у позовній заяві по-батькові відповідача « ОСОБА_9 », оскільки насправді вона ОСОБА_2 .

31.10.2018 позивач уточнив позовні вимог та просив стягнути заборгованість за договором позики, згідно розписки від 28.12.2009 з ОСОБА_2 .

04.12.2018 ОСОБА_1 було подано клопотання про залучення співвідповідачами інших спадкоємців, що прийняли спадщину за ОСОБА_8 , а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Посилаючись на дані обставини, позивач остаточно просив стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за договором позики згідно розписки від 28.12.2009 у розмірі 40448,55 доларів США у національній валюті гривні, за курсом НБУ станом на день здійснення такого платежу, тобто на час виконання рішення суду, у розмірі, який відповідає частці кожного зі співвідповідачів у спадщині.

Ухвалою Рахівського районного суду від 07.12.2018 замінено у справі первісного відповідача ОСОБА_9 на належного відповідача ОСОБА_2 та залучено співвідповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

У судовому засіданні 22.01.2019 в суді першої інстанції адвокат Кохман М.В., що діє в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 визнала позовні вимоги ОСОБА_1 частково в розмірі 150000 грн (протокол судового засідання а.с. 201-202 т. 1, диск звукозапису). Зокрема посилалася, що друга розписка складена ОСОБА_8 від 28.09.2016 є новацією боргу за договором позики.

Рішенням Рахівського районного суду від 22.01.2019 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики, згідно розписки від 28.12.2009 у розмірі 25435,55 доларів США у національній валюті гривні, що за курсом НБУ станом на день винесення рішення суду 22.01.2019 становить 710887,93 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 по 1421,77 грн судового збору.

Ухвалою Рахівського районного суду від 01.02.2019 виправлено описку в рішенні Рахівського районного суду від 22.01.2019 та зазначено, що судовий збір слід стягнути на користь ОСОБА_1 , оскільки у резолютивній частині рішення не було зазначено на чию користь слід стягувати судові витрати.

На це рішення суду подали апеляційні скарги ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє адвокат Кохман М.В.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити повністю - стягнути з відповідачів солідарно 40448,55 доларів США у національній валюті гривні, за курсом НБУ станом на день здійснення такого платежу, тобто на час виконання рішення суду, та стягнути солідарно судовий збір у сумі 8810,00 грн.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що місцевий суд помилково зменшив суму заборгованості на 120000,00 грн; вказує, що в суму погашення боргу ОСОБА_8 у розмірі 120000 гривень згідно розписки ОСОБА_1 від 01.10.2013 входять відображені позивачем у розрахунку в позовній заяві платежі позичальника за період із 20.08.2010 по 02.10.2013; дану обставину позивач пояснює тим, що ОСОБА_8 станом на 01.10.2013 не мав ніяких підтверджуючих документів про повернення коштів ОСОБА_1 , а позивач будучи 01.10.2013 в ОСОБА_10 домовився про зустріч із боржником на трасі для повернення коштів, не мав при собі відповідних розрахунків та узгодив із позичальником, що приблизна сума загалом повернених коштів становить 120000 грн. Сума коштів у таблиці розрахунків позивача є навіть більшою, ніж засвідчує надана розписка від 01.10.2013. Повернувшись додому, позивачем було зроблено запис у своєму блокноті наступного дня 02.10.2013, що значиться у розрахунку в позовній заяві датою повернення коштів боржником.

У травні 2019 року ОСОБА_1 подав заяву (а.с. 74 т.2), у якій вказує, що ним допущено описку в прохальній частині поданої ним апеляційної скарги (котра не відповідає заявленим позовним вимогам), помилково зазначено про стягнення з відповідачів заборгованості у солідарному порядку, а тому просить вважати правильним клопотання апеляційної скарги про скасування рішення та стягнення з відповідачів заборгованості у розмірі 40448,55 доларів США у національній валюті гривні, за курсом НБУ станом на день здійснення такого платежу, тобто на час виконання рішення суду, у розмірі, який відповідає частці кожного зі співвідповідачів у спадщині.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє адвокат Кохман М.В., просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Доводи апеляційної скарги відповідачів зводяться до того, що місцевий суд помилково стягнув заборгованість солідарно, оскільки відсутні підстави для її стягнення у солідарному порядку, а спадкоємці мають задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає частці кожного у спадщині; судом не встановлено частку кожного зі спадкоємців у спадковому майні та її вартість; суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не просив стягувати заборгованість солідарно; відповідачів залучено з порушенням вимог ст. 51 ЦПК України після початку першого судового засідання; судом необґрунтовано відхилено клопотання про витребування доказів на підтвердження повернення ОСОБА_1 у 2013 році боргу в сумі 50000 грн; таку відмову судом мотивовано відсутністю клопотання залучених відповідачів про розгляд справи з початку, однак представник відповідачів заявляла про розгляд справи з початку усно; позивач не довів, що не міг дізнатися про те, що боржник помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та звернувся до суду з даним позовом з пропуском встановленого законом шестимісячного строку; судом не досліджено оригіналів двох боргових розписок, квитанції від 29.09.2016 про сплату 1000 грн позивачу, яку здійснено самим позивачем для переривання позовної давності; друга розписка від 28.09.2016 на суму 200000 гривень є новацією боргу за договором позики, на підтвердження укладення якого було надано розписку від 28.12.2009 на суму 58000 доларів США (на той час 464000 грн.).

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_1 заперечив проти задоволення такої скарги, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його апеляційну скаргу. Зокрема зазначає, що відповідачі, знаючи про заборгованість спадкодавця ОСОБА_8 перед ОСОБА_1 , не повідомили кредитора про відкриття спадщини, відповідачі успадкували майно у рівних частках, позивачем вчинено усі залежні від нього дії для встановлення обсягу успадкованого ними майна. Вказує, що в місцевому суді відповідачі не заявляли про позовну давність та в суді апеляційної інстанції, а також не довели неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції. У місцевому суді відповідачі не оспорювали дійсність квитанції від 29.09.2016 щодо часткового погашення боргу в сумі 1000 грн, не посилалися, що таке погашення вчинено не ОСОБА_8 . Стосовно іншої розписки від 28.09.2016 вказує, що ОСОБА_1 крім коштів за першою розпискою, також позичив ОСОБА_8 200000 грн на переоформлення статутних та інших документів ТОВ «Санаторій «Мінерал», зазначені кошти були надані позивачем спочатку без розписки, а згодом, оскільки кошти не було повернуто, ОСОБА_8 написав відповідну розписку від 28.09.2016.

Заслухавши суддю-доповідача, позицію позивача та представника відповідачів, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1047 ЦК визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно він суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Досліджуючи боргові розписки чи інші документи, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 28.12.2009 ОСОБА_8 написав розписку про те, що він позичив у ОСОБА_1 у борг кошти в сумі 58000 доларів США, котрі на день позики становить 464000 грн, які ОСОБА_8 зобов`язався повернути у строк до 01.04.2011. Суму отримано для реконструкції санаторія «Мінерал», що знаходиться у АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 7-8).

ОСОБА_1 у позовній заяві визнає, що позичальником було повернуто всього 138700 гривень, що за його розрахунком становить 17551,45 доларів США, зокрема ОСОБА_8 повертав борг частинами у гривні за курсом долара США, на день відповідної сплати частини боргу, а саме:

28.08.2010 - 5000 гривень (на день повернення становило 633,71 доларів США);

01.03.2011 - 5000 гривень (на день повернення 630,52 доларів США);

07.04.2011 - 5000 гривень (на день повернення 628,14 доларів США);

18.05.2011 - 5000 гривень (на день повернення 627,35 доларів США;

25.05.2011 - 5000 гривень (на день повернення 626,57 доларів США);

30.06.2011 -15000 гривень(на день повернення 1882,06 доларів США);

23.08.2011 - 5000 гривень (на день повернення 627,35 доларів США;

02.09.2011 - 5000 гривень (на день повернення 627,35 доларів США);

28.10.2011 - 5000 гривень (на день повернення 627,35 доларів США);

23.11.2011 - 5000 гривень (на день повернення 626,57 доларів США);

02.12.2011 - 5000 гривень (на день повернення 626,57 доларів США);

15.06.2012 - 5000 гривень (на день повернення 625,78 доларів США);

02.10.2013 - 69700 гривень (на день повернення 8723,40 доларів США);

28.09.2016 - 1000 гривень (на день повернення 38,73 доларів США).

Згідно письмової розписки, складеної ОСОБА_1 01.10.2013, ним отримано від ОСОБА_8 в рахунок погашення боргу 120000 грн. (а.с. 72 т. 1).

Відповідно до розписки, наданої ОСОБА_8 від 28.09.2016, позичальник ОСОБА_8 визнав, що на 01.10.2013 його заборгованість перед ОСОБА_1 складала 200000 грн. У ній також зазначено, що після 2013 року ОСОБА_8 було перераховано на картку ОСОБА_1 50000 грн. (20000 + 20000 + 10000); у випадку надання банківських чеків заборгованість перед ОСОБА_1 буде складати 150000 грн. (а.с. 73 т. 1).

Судом першої інстанції встановлено та ОСОБА_1 у суді першої інстанції визнано ту обставину, що оригінали обох розписок ОСОБА_8 (28.12.2009 та від 28.09.2016) знаходяться саме у ОСОБА_1 .

При цьому колегія суддів враховує ту обставину, що 28.09.2016 ОСОБА_8 було сплачено 1000 гривень (квитанція від 28.09.2016, а.с. 9 т. 1) і в цей же день 28.09.2016 ОСОБА_8 складено другу розписку. У квитанції від 28.09.2016 зазначено, що кошти є частковою оплатою згідно розписки від 28.12.2009.

Таким чином, сторони дійшли домовленості між собою щодо зменшення суми боргу, внаслідок внесення позичальником коштів на погашення наявної (раніше існуючої) заборгованості, у зв`язку з чим було написано нову розписку позичальника від 28.09.2016 про визнання позичальником меншої суми боргу в розмірі 200000,00 гривень (у зв`язку з чим виникло нове зобов`язання), при цьому первісне зобов`язання щодо сплати 58000 доларів США припинилося.

У розписці від 28.09.2016 наявні посилання на домовленості та попередні зобов`язання сторін, на обставину погашення боргу позичальником ОСОБА_8 (зокремастаном на01.10.2013),і цейфакт погашення боргу 01.10.2013 визнає позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі (а.с. 49 т.2), як такий, що спрямований на погашення заборгованості за розпискою від 28.12.2009.

Зокрема, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі визнав, що 01.10.2013 він мав зустріч із ОСОБА_8 на ОСОБА_10 , під час якої ОСОБА_8 повернув йому частину коштів; що ОСОБА_8 у цей день попросив ОСОБА_1 надати письмове підтвердження загальної суми повернених коштів згідно розписки від 28.12.2009, оскільки боржник не мав ніяких підтверджуючих документів про повернення попередніх сум; що саме ОСОБА_11 знаходячись біля комп`ютера надрукував розписку від 01.10.2013 про отримання ним 120000 грн в рахунок погашення боргу та при зустрічі передав її позичальнику ОСОБА_8 .

Колегія суддів зауважує, що розписка ОСОБА_1 від 01.10.2013 про отримання коштів від ОСОБА_8 в рахунок погашення боргу не містить будь-яких даних щодо надання позивачем декількох (неодноразових) позик боржнику ОСОБА_8 (а.с. 72 т. 1).

Також ОСОБА_1 при складанні позовної заяви не зазначав про те, що існують два договори позики.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він, крім коштів за першою розпискою (на суму 58000 доларів США), також позичив ОСОБА_8 200000 гривень на переоформлення статутних та інших документів ТОВ «Санаторій «Мінерал», які були надані спочатку без розписки, а згодом, оскільки кошти не було повернуто, ОСОБА_8 написав відповідну розписку від 28.09.2016 є голослівними та необґрунтованими. ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту передачі ОСОБА_8 ще однієї позики в сумі 200000 грн., про яку зазначає позивач.

При цьомуу розписці від 28.09.2016 позичальник ОСОБА_8 визнав заборгованість, її розмір в результаті внесення коштів на погашення вже існуючого боргу перед ОСОБА_1 . За своїм змістом розписка від 28.09.2016 не свідчить про факт передачі коштів ОСОБА_1 позичальнику ОСОБА_8 , а підтверджує наявність уже існуючого боргу.

Наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 позикових відносин підтверджується розписками, які підтверджують факт отримання боржником ОСОБА_8 коштів за договором позики у сумі 58000 доларів США, його зобов`язання повернути ці кошти до 01.04.2011, а в подальшому - новацію боргу (зменшення суми боргу в результаті повернення коштів), трансформацію валюти боргу доларів США у гривню.

Таким чином, новий договір позики (згідно розписки від 28.09.2016) укладено між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору позики (за розпискою від 28.12.2009); на підтвердження укладення нового, новаційного договору позики та його умов (із зазначення того, що боржником ОСОБА_8 здійснювались погашення за існуючим боргом перед ОСОБА_1 станом на 2013 рік, тобто тривалий період часу, що передував написанню другої розписки від 28.09.2016), представлено розписку позичальника, за якою ОСОБА_8 зобов`язався повернути меншу суму коштів вже на виконання нових позикових зобов`язань із дотримання форми такого правочину.

Розписка є належним письмовим доказом на підтвердження наявності у позичальника невиконаного перед позикодавцем і визнаного позичальником грошового зобов`язання, його валюти і розміру.

Таким чином, у розписці від 28.09.2016 позичальник визнав свою заборгованість у сумі 200000 гривень, визнав природу боргу та наявне зобов`язання по його поверненню. Дана розписка містить у собі підтвердження факту повернення раніше отриманої позики від позикодавця, розмір неповернутої позики у гривні.

Оскільки визначені у розписці кошти ОСОБА_8 повернуті не були, у позивача були підстави для звернення з даним позовом.

При цьому апеляційний суд враховує визнану в розписці ОСОБА_8 суму боргу в розмірі 200000 грн, та те, що належних та допустимих доказів повернення 50000 грн, про які окремо вказано в розписці від 28.09.2016 до справи не надано. Зокрема не надано банківських чеків на суму 50000 грн, за умови надання яких заборгованість перед ОСОБА_1 мала складати 150000 грн.

Стосовно доводів скарги відповідачів, в інтересах яких діє адвокат Кохман М.В., про те, що місцевим судом необґрунтовано було відхилено клопотання про витребування доказів на підтвердження повернення ОСОБА_1 у 2013 році боргу в сумі 50000 грн слід зазначити наступне. Відповідачами та їх представником не було подано до матеріалів справи письмового клопотання про витребування доказів. У судовому засіданні 22.01.2019, в якому ухвалено рішення суду, адвокат Кохман М.В. заявила в суді усно, що у неї є клопотання про витребування доказів, не сформулювавши прохальної частини такого клопотання, не зазначивши, який доказ слід витребувати, підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа (диск звукозапису судового засідання від 22.01.2019). Місцевим судом було зазначено, що відповідачі отримали копію ухвали про залучення співвідповідачів від 07.12.2018 (докази вручення ухвали а.с. 159-163 т. 1), в якій їм було надано строк для подання відзиву на позовну заяву, роз`яснено право згідно ч. 4 ст. 51 ЦПК України заявити клопотання про розгляд справи спочатку. Натомість залучені співвідповідачі не реалізували своє право та не подали відзиву у встановлений судом строк, не зазначили документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання. У зв`язку з цим, внаслідок ненадання відповідачами відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 178 ЦПК України у відзиві має міститись зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву (ч. 3 ст. 83 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

З матеріалів справи слідує, що в суді першої інстанції відповідачі, в інтересах яких діє адвокат Кохман М.В., не навели та не довели наявність незалежних від них причин, що унеможливили подання клопотання (оформленого з дотриманням вимог ст. 84 ЦПК України) про витребування доказів у встановлений строк, отримавши ухвалу від 07.12.2018 не подали відзиву у встановлений судом строк, не зазначили документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом.

Відтак, посилання відповідачів, в інтересах яких діє адвокат Кохман М.В., на те, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив клопотання про витребування доказів, котре озвучене адвокатом Кохман М.В. у судовому засіданні 22.01.2019 є необґрунтованими.

Таким чином, після написання нової розписки позичальника від 28.09.2016, що посвідчує визнання суми боргу перед позикодавцем ОСОБА_1 у розмірі 200000 грн (виникло нове зобов`язання), первісне зобов`язання щодо сплати боргу у доларах США припинилося.

Отже, сума заборгованості, котра не повернута позичальником, підлягає стягненню у гривні.

Стосовно посилань відповідачів та їх представника в апеляційній скарзі на пропуск позовної давності, слід зазначити наступне.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Відповідачами не було заявлено про застосування позовної давності до винесення рішення судом першої інстанції, при цьому відповідачами позов було визнано частково.

Крім того, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (ч. 1 ст. 364 ЦК України). Враховуючи, що строк основного зобов`язання було визначено до 01.04.2011, а ОСОБА_8 було здійснено, зокрема, часткове погашення боргу 01.10.2013 в сумі 120000 грн, надалі часткове погашення боргу 28.09.2016 в сумі 1000 грн, та визнано свій борг у розписці 28.09.2016, а тому перебіг позовної давності переривався, відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, та позов ОСОБА_1 пред`явлено у червні 2018 року з дотриманням трирічної позовної давності.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_8 помер (а.с. 108 т. 2), а його спадкоємцями, які прийняли спадщину, є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , що стверджується заявами про прийняття спадщини (а.с. 107-125 т. 1).

Відповідачами не подано належних і допустимих доказів та не спростовано, що сума заборгованості за договором позики перед ОСОБА_1 є меншою ніж 200 000 грн.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Відповідно до ст. 1278 ЦК України, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину є його правом, а не обов`язком, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні пред`явлених до нього вимог кредитора.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Посилання відповідачів, в інтересах яких діє адвокат Кохман М.В., на те, що позивач не довів, що не міг дізнатися про те, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є необґрунтованим.

Згідно зі статтею 1281 ЦК України (в редакції, що діяла на час відкриття спадщини) спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Доказів того, до спадкоємці повідомили ОСОБА_1 про відкриття спадщини відповідачами не надано. Представник відповідачів стверджувала, що спадкоємцям не було нічого відомо про боргові зобов`язання ОСОБА_8 перед ОСОБА_1 . Отже, твердження позивача, що він випадково дізнався про смерть ОСОБА_8 лише 25.05.2018 відповідачами не спростовано.

З матеріалів справи вбачається, що на момент пред`явлення позову у червні 2018 року, ОСОБА_1 не було відомо про коло спадкоємців, які прийняли спадщину за ОСОБА_8 .

28.06.2018 ОСОБА_1 було подано до суду клопотання про забезпечення доказів, шляхом витребування від приватного нотаріуса Маріни А.С. спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_8 (а.с. 41 т. 1). Ухвалою Рахівського районного суду від 04.07.2018 указане клопотання ОСОБА_1 задоволено (а.с. 47-49 т. 1). На виконання цієї ухвали від приватного нотаріуса до місцевого суду 05.11.2018 надійшла копія спадкової справи №116/2017, заведеної після смерті ОСОБА_8 .

15.11.2018 ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами справи, копією спадкової справи №116/2017 та, відповідно, дізнався про прийняття спадщини спадкоємцями (а.с. 137 т. 1).

28.11.2018 ОСОБА_1 подано заяву про залучення співвідповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а.с. 151, 149-150 т. 1). Отже, вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, пред`явлено ОСОБА_1 з дотриманням строків, передбачених статтею 1281 ЦК України.

Встановлено, що ОСОБА_8 був учасником товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій «Мінерал» (код ЄДПОУ: 22114840), що стверджується витягом та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (а.с. 23-26, 172-176 т. 1, а.с.115 -119 т. 2).

Іншого майна у спадкодавця не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства.

З метою встановлення фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, задля повного та всебічного розгляду апеляційних скарг на адресу ТОВ «Санаторій «Мінерал» 28.01.2021 апеляційним судом було направлено запит про надання суду додаткових документів. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, вказаний запит суду ТОВ «Санаторій «Мінерал» отримало 23.02.2021, однак вимоги суду станом на 01.04.2021 товариством виконані не були, про причини неподання витребуваних доказів апеляційний суд не повідомлено.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 01.04.2021 витребувано повторно від ТОВ «Санаторій «Мінерал»: 1)відомості про вартість частки ОСОБА_8 у ТОВ «Санаторій «Мінерал»; 2)наявну інформацію про вступ до ТОВ «Санаторій «Мінерал» спадкоємців (правонаступників) ОСОБА_8 .

Копію цієї ухвали направлено судом рекомендованим листом ТОВ «Санаторій «Мінерал» 02.04.2021 (а.с. 229 т. 2).

З наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копію ухвали Закарпатського апеляційного суду від 01.04.2021 отримано ТОВ «Санаторій «Мінерал» 09.04.2021 (а.с. 230 т. 2).

Станом на 05.10.2021 ТОВ «Санаторій «Мінерал» витребувані докази не надало, не повідомило про те, що не має можливості подати відповідні докази у встановлені строки.

У зв`язку з цим, ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 05.10.2021 з ТОВ «Санаторій «Мінерал» було стягнуто штраф, як засіб процесуального примусу.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 05.10.2021 витребувано повторно від ТОВ «Санаторій «Мінерал»: 1)відомості про вартість частки ОСОБА_8 у ТОВ «Санаторій «Мінерал»; 2)наявну інформацію про вступ до ТОВ «Санаторій «Мінерал» спадкоємців (правонаступників) ОСОБА_8 .

Витребуваної інформації апеляційному суду надано не було.

Натомість на адресу апеляційного суду 03.12.2021 надійшло поштове відправлення, направлене адвокатом Кохман М.В., зі статутом ТОВ «Санаторій «Мінерал», затвердженим протоколом загальних зборів засновників № 3 від 23.12.2009, зі змінами до установчих документів від 04.06.2010 (далі Статут) (а.с.37-51 т. 3).

Згідно з п. 23 Статуту для забезпечення діяльності Товариства за рахунок майна та коштів учасників, створюється статутний фонд в розмірі 1031000 гривень. Частка учасника ОСОБА_8 складає 627208 грн, що становить 60,835% у відсотковому еквіваленті.

Відповідно до п. 25.1 Статуту у зв`язку із смертю громадянина учасника Товариства, спадкоємці мають переважне право вступу до цього Товариства. Частка у статутному фонді Товариства переходить до спадкоємця фізичної особи учасника товариства лише за згодою інших учасників товариства (п. 24.7 Статуту).

Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 24.01.2022 (а.с. 107-108 т. 3), поряд з іншими засновниками ТОВ «Санаторій «Мінерал», які зазначені у Статуті, зазначені засновники ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 відповідачі у даній справі, розмір частки засновника (учасника) 125441,60 грн.

За таких обставин, оскільки п`ятеро відповідачів є спадкоємцями першої черги і прийняли спадщину після смерті позичальника ОСОБА_8 , із врахуванням рівності часток спадкоємців, як це визначено ст. 1278 ЦК України, апеляційний суд приходить висновку, що із відповідачів на користь позивача підлягають стягненню боргові зобов`язання спадкодавця за договором позики у сумі 200000 грн у розмірі, який відповідає їх частці у спадщині, а саме - по 40000 грн. із кожного - в межах вартості отриманого у спадщину майна.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що наявність двох розписок від 28.12.2009 та від 28.09.2016 свідчить про існування двох договорів позики, прийшов до такого висновку без з`ясування дійсного змісту розписки від 28.09.2016. Крім того, місцевий суд помилково стягнув солідарно заборгованість з відповідачів, оскільки відсутні підстави для стягнення такої у солідарному порядку, а спадкоємці мають задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає частці кожного у спадщині. Окрім того, позивач не просив стягувати заборгованість солідарно.

Оцінюючі обставини у сукупності, колегією суддів встановлено наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 позикових відносин, які підтверджується розписками, що стверджують факт отримання боржником ОСОБА_8 коштів за договором позики у сумі 58000 доларів США, його зобов`язання повернути ці кошти до 01.04.2011, наявність обставин переривання позовної давності, а в подальшому новацію боргу за розпискою від 28.09.2016, зменшення суми боргу до суми 200000 грн в результаті часткового повернення коштів, трансформацію валюти боргу доларів США - у гривню.

При цьому відповідачі, визнаючи позов частково в сумі 150000 грн, не надали належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 50000 грн, про які окремо вказано в розписці від 28.09.2016, за умови надання яких заборгованість перед ОСОБА_1 мала становити 150000 грн.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції слід скасувати з підстав, передбачених п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 - стягнення на його користь заборгованості за договором позики із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - із кожного по 40000 грн.

Нормами статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 8810 грн (а.с. 1 т. 1), за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 13215,00 грн (а.с. 5 т. 2), відповідачами за подання апеляційної скарги в частині задоволених позовних вимог було сплачено 10663,25 грн судового збору (кожним по 2132,65 грн, а.с. 40-44 т.2).

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню (на 18,95%), тому на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам підлягало стягненню всього 1669,49 грн у відшкодування судового збору сплаченого за подання позовної заяви та 2504,24 грн у відшкодування судового збору сплаченого ним за подання апеляційної скарги. У свою чергу на користь відповідачів пропорційно до відмовлених вимог (81,05%) підлягало стягненню з позивача 8642,56 грн у відшкодування судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України).

Таким чином з ОСОБА_1 на користь відповідачів слід стягнути різницю судових витрат загалом в сумі 4468,83 грн (8642,56-1669,49-2504,24=4468,83), а саме на користь кожного по 893,76 грн (4468,83:5=893,76), у відшкодування судових витрат понесених, у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ч. 4 ст. 258, 265, п.2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3, 4 ст. 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє адвокат Кохман Марія Василівна задовольнити частково.

Рішення Рахівського районного суду від 22 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 заборгованість за договором позики по 40000 (сорок тисяч) гривень з кожного.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 кожному по 893,76 гривень у відшкодування понесених судових витрат у суді апеляційної інстанції.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканець АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ,

Відповідачі:

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканка АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ,

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканка АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ,

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мешканка АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 ,

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мешканка АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 ,

- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , мешканка АДРЕСА_5 . РНОКПП: НОМЕР_6 ,

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 червня 2022 року.

Головуюча:

Судді: