Постанова

від 06.09.2022 по справі 305/1126/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 305/1126/18

провадження № 61-6621св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2022 року в складі колегії суддів: Кожух О. А., Мацунича М. В., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 28 грудня 2009 року ОСОБА_7 отримав від нього в борг кошти в розмірі 58 000 доларів США, що на день отримання коштів становило 464 000,00 грн за офіційним курсом НБУ, про що була складена відповідна розписка, згідно з якою позичальник зобов`язався повернути борг частинами у строк до 01 квітня 2011 року.

Вказував, що позичальник ОСОБА_7 повертав борг частинами у гривні за курсом долара США, на день відповідної сплати частини боргу, а саме: 28 серпня 2010 року - 5 000,00 грн (на день повернення 633,71 доларів США); 01 березня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 630,52 доларів США); 07 квітня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 628,14 доларів США); 18 травня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 627,35 доларів США; 25 травня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 626,57 доларів США); 30 червня 2011 року - 15 000,00 грн (на день повернення 1 882,06 доларів США); 23 серпня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 627,35 доларів США; 02 вересня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 627,35 доларів США); 28 жовтня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 627,35 доларів США); 23 листопада 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 626,57 доларів США); 02 грудня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 626,57 доларів США); 15 червня 2012 року - 5 000,00 грн (на день повернення 625,78 доларів США); 02 жовтня 2013 року - 69 700,00 грн (на день повернення 8723,40 доларів США); 28 вересня 2016 року - 1 000,00 грн (на день повернення 38,73 доларів США).

Всього позичальником було повернуто 138 700,00 грн (17 551,45 доларів США).

Внаслідок неналежного виконання позичальником зобов`язань за договором позики заборгованість ОСОБА_7 згідно з розпискою від 28 грудня 2009 року становить 40 448,55 доларів США (за офіційним курсом НБУ станом на день звернення до суду з позовом становить 1 055 302,67 грн).

Під час розгляду справи позивач зазначив, що він, крім коштів за першою розпискою (на суму 58 000,00 доларів США), також позичив ОСОБА_7 200 000,00 грн на переоформлення статутних та інших документів ТОВ «Санаторій «Мінерал», які були надані спочатку без розписки, а згодом, оскільки кошти не було повернуто, ОСОБА_7 написав відповідну розписку від 28 вересня 2016 року. При цьому, як вказував позивач, друга розписка не має жодного відношення до першої, а є окремою розпискою про отримання коштів.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_7 помер. Спадкоємцем позичальника, про якого позивачу було відомо на момент звернення до суду з цим позовом, була дружина померлого ОСОБА_2 .

04 грудня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про залучення співвідповідачами інших спадкоємців, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_7 (том 1, а. с. 149-150).

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 07 грудня 2018 року замінено у справі помилково зазначеного первісного відповідача ОСОБА_8 на належного відповідача - ОСОБА_2 та залучено співвідповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Враховуючи наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за договором позики згідно з розпискою від 28 грудня 2009 року у розмірі 40 448,55 доларів США у національній валюті гривні, за курсом НБУ станом на день здійснення такого платежу, тобто на час виконання рішення суду, у розмірі, який відповідає частці кожного із співвідповідачів у спадщині.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 22 січня 2019 року позов задоволено частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики, згідно з розпискою від 28 грудня 2009 у розмірі 25 435,55 доларів США у національній валюті гривні, що за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення суду становить 710 887,93 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_7 не повністю виконав взяті на себе за договором позики від 28 грудня 2009 року зобов`язання, в результаті чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню зі спадкоємців позичальника в солідарному порядку на користь позивача. При цьому твердження представника відповідачів про те, що 28 вересня 2016 року ОСОБА_7 надано розписку, згідно з якою станом на 01 жовтня 2013 року його заборгованість перед ОСОБА_1 становила 200 000,00 грн, а у разі надання доказів про сплату 50 000,00 грн становитиме 150 000,00 грн, суд визнав безпідставними з огляду на те, що в розписці не зазначено, що вона має будь-яке відношення до боргових зобов`язань ОСОБА_7 перед ОСОБА_1 за договором позики від 28 грудня 2009 року. Крім того, судом встановлено, що оригінали обох розписок знаходяться у позивача, що свідчить невиконання зобов`язань позичальником.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 01 лютого 2019 року виправлено описку, допущену у рішенні Рахівського районного суду Закарпатської області від 22 січня 2019 року. Вказано у резолютивній частині рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 22 січня 2019 року:

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1421,77 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1421,77 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1421,77 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1421,77 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1421,77 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє адвокат Кохман М. В., задоволені частково.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 22 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 заборгованість за договором позики по 40 000 грн з кожного. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до розписки, наданої ОСОБА_7 від 28 вересня 2016 року, позичальник ОСОБА_7 визнав, що на 01 жовтня 2013 року його заборгованість перед ОСОБА_1 складала 200 000,00 грн. При цьому за своїм змістом вказана розписка не свідчить про факт передачі коштів ОСОБА_1 позичальнику ОСОБА_7 , а підтверджує наявність уже існуючого боргу. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що після написання нової розписки позичальником від 28 вересня 2016 року, яка посвідчує визнання суми боргу перед позикодавцем ОСОБА_1 у розмірі 200 000,00 грн (виникло нове зобов`язання), первісне зобов`язання щодо сплати боргу у доларах США припинилося.

Апеляційний суд також зазначив, що ухвалюючи рішення по суті спору, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що наявність двох розписок від 28 грудня 2009 року та від 28 вересня 2016 року свідчить про існування двох договорів позики. Крім того, місцевий суд помилково стягнув солідарно заборгованість із відповідачів, оскільки відсутні підстави для стягнення такої заборгованості у солідарному порядку, а спадкоємці мають задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає частці кожного у спадщині. Крім того, позивач не просив стягнути заборгованість солідарно.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

15 липня 2022 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2022 року в цій справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову шляхом звернення стягнення на частку в статутному капіталі ТОВ «Санаторій «Мінерал» у розмірі, який відповідає частці кожного із співвідповідачів у спадщині.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми статей 604, 1047, 1053 ЦК України без урахування висновків щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 та постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 609/67/18.

Зокрема заявник посилається на те, що апеляційний суд внаслідок неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку про наявність між сторонами домовленості про заміну первісного зобов`язання новим (новація). Розписка від 28 вересня 2016 року за своєю природою не є договором новації, оскільки в ній відсутні посилання на попередні домовленості та зобов`язання сторін, а також із її змісту не вбачається жодної двосторонньої згоди, оскільки відсутній підпис чи будь-які інші ознаки волевиявлення позикодавця.

Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу

17 серпня 2022 року ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, в якому, не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, просить їх скасувати, а провадження у справі закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України.

29 серпня 2022 року ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_6 подали відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на статтю 1282 ЦК України, стверджує, що п`ятеро відповідачів, які є спадкоємцями першої черги з урахуванням рівності часток, мають повернути ОСОБА_1 по 37 500 грн кожний, і просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 28 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 укладено договір позики ( у вигляді розписки), за яким ОСОБА_1 надав ОСОБА_7 позику в сумі 58 000 доларів США, що за курсом НБУ становило 464 000,00 грн. При цьому ОСОБА_7 взяв на себе зобов`язання повертати суму боргу частинами, щомісячно, в строк із 01 квітня 2010 року по 01 квітня 2011 року.

Кошти були отримані з метою реконструкції санаторію «Мінерал», що знаходиться за адресою: вулиця Молодіжна, 25, село Нижня Апша, Тячівський район (том 1, а. с. 7-8).

Позичальник ОСОБА_7 повертав позивачу борг частинами, а саме: 28 серпня 2010 року - 5 000,00 грн (на день повернення 633,71 доларів США); 01 березня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 630,52 доларів США); 07 квітня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 628,14 доларів США); 18 травня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 627,35 доларів США; 25 травня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 626,57 доларів США); 30 червня 2011 року - 15 000,00 грн (на день повернення 1 882,06 доларів США); 23 серпня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 627,35 доларів США; 02 вересня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 627,35 доларів США); 28 жовтня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 627,35 доларів США); 23 листопада 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 626,57 доларів США); 02 грудня 2011 року - 5 000,00 грн (на день повернення 626,57 доларів США); 15 червня 2012 року - 5 000,00 грн (на день повернення 625,78 доларів США); 02 жовтня 2013 року - 69 700,00 грн (на день повернення 8723,40 доларів США); 28 вересня 2016 року - 1 000,00 грн (на день повернення 38,73 доларів США).

Згідно з письмовою розпискою, складеною ОСОБА_1 01 жовтня 2013 року, ним у рахунок погашення боргу отримано від ОСОБА_7 120 000,00 грн (том 1, а. с. 72).

Тобто позичальником повернуто позивачу кошти за договором позики від 28 грудня 2009 року на загальну суму 258 700,00 грн, що становить 32 564,45 доларів США, а саме: 138 700,00 грн, що становило 17 551,45 доларів США, про що позивачем зазначено у позовній заяві та не заперечувалося представником відповідачів; 120 000,00 грн, що станом на 01 жовтня 2013 згідно з офіційним курсом НБУ (1 долар США = 7,993 грн.) становило 15 013,00 доларів США, що підтверджено письмовою розпискою.

28 вересня 2016 року ОСОБА_7 склав ще одну розписку, відповідно до якої він визнав, що на 01 жовтня 2013 року його заборгованість перед ОСОБА_1 складала 200 000 грн. У ній також зазначено, що після 2013 року ОСОБА_7 було перераховано на картку ОСОБА_1 50 000 грн (20 000 + 20 000 + 10 000); у випадку надання банківських чеків заборгованість перед ОСОБА_1 буде складати 150 000 грн (т. 1, а.с. 73).

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_7 помер.

Після смерті ОСОБА_7 спадкоємцями першої черги за законом, які прийняли спадщину, є його дружина, ОСОБА_2 та дочки: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

ОСОБА_7 був учасником товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій «Мінерал», що підтверджується витягом та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (том 2, а. с. 115).

Іншого майна у спадкодавця не було.

Згідно із пунктом 23 статуту ТОВ «Санаторій «Мінерал», затвердженим протоколом загальних зборів засновників від 23 грудня 2009 року № 3 (зі змінами до установчих документів від 04 червня 2010 року) частка учасника ОСОБА_7 у статутному фонді товариства складає 627 208 грн, що становить 60,835% у відсотковому еквіваленті.

Відповідно до пункту 25.1 статуту у зв`язку із смертю громадянина - учасника товариства, спадкоємці мають переважне право вступу до цього товариства.

Частка у статутному фонді товариства переходить до спадкоємця фізичної особи - учасника товариства лише за згодою інших учасників товариства (пункт 24.7 Статуту).

За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, станом на 24 січня 2022 року, поряд з іншими засновниками ТОВ «Санаторій «Мінерал», зазначені також засновники: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 - відповідачі у справі, розмір частки кожного з них складає 125 441,60 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.

Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має право припинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов`язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі.

Отже, умовами здійснення новації є: новий договір укладається між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору позики; новий правочин оформляється укладенням сторонами так званого новаційного договору позики, який можна визначити як договір, за яким одна сторона (позикодавець) враховує суму заборгованості, що виникла з договору позики, як сума позики, а інша сторона (позичальник) зобов`язується повернути таку суму вже на виконання нових позикових зобов`язань; дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладення договору позики (частина друга статті 1053 ЦК України); дійсність первинного зобов`язання.

Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19).

Як встановлено апеляційним судом, що 28 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 укладено договір позики (у вигляді розписки), за яким ОСОБА_1 надав ОСОБА_7 позику в сумі 58 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становило 464 000,00 грн. При цьому ОСОБА_7 взяв на себе зобов`язання повертати суму боргу частинами, щомісячно, в строк із 01 квітня 2010 року по 01 квітня 2011 року.

Позичальник ОСОБА_7 повертав позивачу борг частинами, а 28 вересня 2016 року склав ще одну розписку, в якій визнав, що станом на 01 жовтня 2013 року його заборгованість перед ОСОБА_1 складає 200 000,00 грн. Тобто у розписці позичальник ОСОБА_7 визнав заборгованість, її розмір у результаті внесення коштів на погашення вже існуючого боргу перед ОСОБА_1 . За своїм змістом розписка не свідчить про факт передачі коштів ОСОБА_1 позичальнику ОСОБА_7 , а підтверджує наявність уже існуючого боргу.

Новий договір позики (згідно з розпискою від 28 вересня 2016 року) укладено між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору позики (за розпискою від 28 грудня 2009 року), в ньому міститься вказівка на первісне і нове зобов`язання, із зазначенням того, що боржником ОСОБА_7 здійснювались погашення за існуючим боргом перед ОСОБА_1 станом на 2013 рік, тобто тривалий період часу, що передував написанню другої розписки, в якій ОСОБА_7 зобов`язався повернути меншу суму коштів вже на виконання нових позикових зобов`язань.

Таким чином у розписці від 28 вересня 2016 року позичальник визнав свою заборгованість у сумі 200 000 гривень, визнав природу боргу та наявне зобов`язання щодо його повернення. Розписка від 28 вересня 2016 року містить у собі підтвердження факту повернення раніше отриманої позики від позикодавця, розмір неповернутої позики визначено у гривні.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що сторони договору позики домовилися між собою про зменшення суми боргу внаслідок внесення позичальником коштів на погашення наявної (раніше існуючої) заборгованості, позичальником написано нову розписку від 28 вересня 2016 року про визнання ним меншої суми боргу в розмірі 200 000,00 гривень, у зв`язку з чим виникло нове зобов`язання, при цьому первісне зобов`язання щодо сплати 58 000 доларів США, яке за офіційним курсом НБУ становило 464 000,00 грн, припинилося.

Законом врегульовано порядок пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців, які прийняли спадщину, та їх обов`язок задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину (статті 1281-1282 ЦК України).

Згідно із статтею 1281 ЦК України (в редакції, що діяла на час відкриття спадщини) спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1 вчасно звернувся з вимогою до спадкоємців ОСОБА_7 у червні 2018 року (через місяцьвід дня, коли він дізнався про відкриття спадщини), оскільки про смерть останнього він дізнався випадково лише 25 травня 2018 року. Відповідачами не спростовано факт необізнаності позивача до 25 травня 2018 року про смерть ОСОБА_7 та відкриття спадщини. При цьому відповідачі підтвердили, що вони, як спадкоємці ОСОБА_7 , не повідомляли ОСОБА_1 про відкриття спадщини, оскільки їм не було відомо про боргові зобов`язання ОСОБА_7 перед ОСОБА_1 .

Ці обставини не оспорювалися відповідачами під час касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції.

Спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (частина перша статті 1282 ЦК України).

Отже, сам по собі факт наявності невиконаних зобов`язань за життя спадкодавця не породжує у кредитора права на спадкове майно, а є підставою пред`явити у передбаченому законом порядку вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину і претендувати на задоволення своїх вимог за рахунок майна, одержаного у спадщину.

За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, як зазначалося вище, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 756/7022/18 (провадження № 61-12207св21)

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців у межах вартості отриманої спадщини є справедливим щодо законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_7 помер, його спадкоємцями, які прийняли спадщину, є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , частка кожного з яких у спадковому майні після смерті позичальника ОСОБА_7 складає 125 441,60 грн.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 наявні позикові відносини, які підтверджуються розписками, що стверджують факт отримання боржником ОСОБА_7 коштів за договором позики у сумі 58 000 доларів США, його зобов`язання повернути ці кошти до 01 квітня 2011 року, наявність обставин переривання позовної давності, а в подальшому - новацію боргу за розпискою від 28 вересня 2016 року, зменшення суми боргу до суми 200 000,00 грн у результаті часткового повернення коштів, трансформацію валюти боргу - доларів США - у гривню. Тобто сума боргу позичальника ОСОБА_7 перед ОСОБА_1 за договором позики складає 200 000,00 грн.

За таких обставин, оскільки п`ятеро відповідачів є спадкоємцями першої черги і прийняли спадщину після смерті позичальника ОСОБА_7 , із врахуванням рівності часток спадкоємців, як це визначено статтею 1278 ЦК України, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню боргові зобов`язання спадкодавця за договором позики у сумі 200 000,00 грн у розмірі, який відповідає частці кожного із спадкоємців у спадщині, а саме - по 40 000,00 грн із кожного в межах вартості отриманого у спадщину майна.

Посилання заявника на неврахування апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні висновків щодо застосування статей 604, 1047, 1053 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 та постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 609/67/18, не заслуговують на увагу, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, оскільки в цих справах були встановлені різні фактичні обставини.

Доводи касаційної скарги у значній мірі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінкудоказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Щодо відзивів, поданих на касаційну скаргу

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення передбачені статтею 183 ЦПК України. Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік вказаний у цій статті та інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 395 ЦПК України до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Разом із тим, до відзиву ОСОБА_5 та до відзиву ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , поданих на касаційну скаргу ОСОБА_1 , не додано доказів їх надсилання іншому учаснику справи.

У частині четвертій статті 183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Враховуючи, що докази надсилання копій відзивів та доданих до них документів іншому учаснику справи суду не надано, у зв`язку з чим, відзив ОСОБА_5 та відзив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , подані на касаційну скаргу ОСОБА_1 , належить повернути без розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 червня 2022 року залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу, поданий ОСОБА_5 , та відзив на касаційну скаргу, поданий ОСОБА_2 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , повернути без розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук