Рішення

від 31.05.2022 по справі 914/3104/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2022 Справа № 914/3104/21

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Львівської міської ради, місто Львів

до відповідача Приватного підприємства «Фаріон», місто Львів

про стягнення 1 270 335,72 грн.

За участі представників

від позивача: Заяць Я.А. - представник (повноваження вказані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань);

від відповідача: не з`явився.

Процес.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позовну заяву Львівської міської ради до Приватного підприємства «Фаріон» про стягнення 1 270 335,72 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судових засідань.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання 01.06.2022 для розгляду справи по суті не забезпечив, заяви, клопотання не подавав. Позов підтримав, просив його задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання 01.06.2022 для розгляду справи по суті не з`явився, заяви, клопотання не подавав. Ухвалою суду від 16.05.2022 явка представника відповідача не визнавалась обов`язковою.

Враховуючи, що ухвалою суду від 16.05.2022 явка представника відповідача в судове засідання не визнавалась обов`язковою, а також положення пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи по суті.

Відводи складу суду або секретарю судового засідання не надходили.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція сторін.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обргунтовані тим, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,2835 га кадастровий номер 4610136900:05:002:0028, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Остроградських,3 для обслуговування об`єктів належного йому нерухомого майна, без правовстановлюючих документів на землекористування, що є порушенням земельного законодавства України та призводить до втрат територіальної громади міста Львова від несплати орендної плати за землю.

Вказані обставини зафіксовані в акті обстеження земельної ділянки № 135 від 13.05.2020.

Відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомості нежитлові приміщення площею 256,4 кв.м., які розміщені на земельній ділянці площею 0,2835 га на вул.Остроградських, 3, а також після прийняття Львівською міською радою ухвали від 30.11.2006 року №442 обов`язку щодо укладення договору оренди на спірну земельну ділянку не виконав.

У зв`язку з тим, що відповідач не є ні власником, ні постійним землекористувачем земельної ділянки, єдина можлива форма оплати за землю, є орендна плата.

Враховуючи те, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки у період з 01.09.2018 по 31.08.2021, без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, що мали бути оплачені за користування нею, позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 1 270 335,72 грн за користування земельною ділянкою комунальної власності.

При цьому позивач покликається на положення статей 13, 19, 142 Конституції України, статей 12, 82, 83, 93, 96, 125, 126 Земельного кодексу України, статті 10, 14, 265 Податкового кодексу України, статтю 20 Закону України «Про оцінку земель», статей 10, 16, 26, 33, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування».

Позиція відповідача.

Відповідач відзив на позов не подав, виклав свою позицію у письмових поясненнях, в яких проти позову заперечує повністю з наступних підстав.

Під час дії договору оренди укладеного між сторонами 16.04.2007, орендована земельна ділянка не була огороджена, неможливо було обмежити доступ інших осіб, які безперешкодно користуються, як пішохідною зоною, для транспортних засобів, належних не відповідачу та вільного вигулу собак.

Відповідач не звертався до позивача з повідомленням про поновлення договору на новий строк, як це передбачено пунктом 8 договору оренди, оскільки не мав фінансової можливості далі сплачувати орендну плату.

Зазначає, що позивач безпідставно та необгрунтовано здійснив розрахунок сум, що підлягають стягненню за період з 2018 по 2021 роки, оскільки розрахунок зроблений тільки на підставі нормативної грошової оцінки за 2021. Витяги про нормативну грошову оцінку за 2018, 2019, 2020 роки відсутні та не надані суду.

Позивачем не доведено належними засобами доказування обставини того, що земельна ділянка площею 0,2835 за кадастровим номером № 4610136900:05:002:0028 є об`єктом цивільних прав в розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України, оскільки не доведено факт державної реєстрації прав на земельну ділянку після реєстрації її в державному земельному кадастрі в порядку частин 9,10 статей 79-1 Земельного кодексу України.

Надана позивачем довідка №4-2201-10171 від 08.10.2021 про відсутність оплати є неналежним доказом у справі, оскільки стосується ТзОВ «Фаріон», водночас відповідачем є ПП «Фаріон».

Також відповідач зазначив, що позивач при проведенні розрахунку позовних вимог не врахував, що згідно Закону України від 17 березня 2020 року № 533 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності за період з 01 березня по 30 квітня 2020 року (тобто на два місяці). 02.04.2020 року набрав чинності Закон України № 540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)», яким звільнення від плати за землю не нараховується та не сплачуютьється за період з 1 березня по 31 березня 2020 року. За квітень 2020 року податкове зобов`язання необхідно нарахувати у повному обсязі, а сплатити до 30 червня 2020 року без нарахування пені та штрафних санкцій.

Згідно відповіді ДПС України на запит ПП «Фаріон» № 34796/6/13-01-04-04 , яка долучена до матеріалів справи відповідачем заборгованість у ПП «Фаріон» по сплаті плати за користування земельною ділянкою - за адресою по вул.Остроградських,3 у м.Львові - відсутня.

Враховуючи вищевикладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Обставини встановлені судом.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будівля складу та гараж літ «Б-2» загальною площею 256,4 кв.м. реєстраційний номер об`єкта нерухомості майна 710406446101 набуто у приватну власність ПП «Фаріон».

Ухвалою Львівської міської ради від 30.11.2006 року № 442 «Про затвердження ПП «Фаріон» проекту земельної ділянки на вул. Остроградських, 3 у м.Львові Львівська міська рада ухвалила: затвердити ПП «Фаріон» проект відведення земельної ділянки та передати в оренду терміном на 10 років земельну ділянку площею 0,2835 га на вул.Остроградських, 3 за рахунок земель житлової та громадської забудови для реконструкції та обслуговування офісних приміщень, за функцією використання землі комерції.

ПП «Фаріон» укласти з Львівською міською радою у місячний термін: договір оренди земельної ділянки та зареєструвати його у встановленому порядку; угоду про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою.

16.04.2007 між Львівською міською радою (орендодавець) та Приватним підприємством «Фаріон» укладено договір оренди землі, терміном на 10 років. Договір був зареєстрований у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.05.2007 за № 04:07:438:00856.

Земельну ділянку площею 0,2835 га, кадастровий номер 4610136900:05:002:0028, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Остроградських,3, передано по акту приймання-передачі об`єкта оренди від 16.04.2007 року.

Після закінчення терміну дії договору відповідач не повідомляв позивача про намір продовжити оренду земельної ділянки, відтак договір оренди припинив свою дію.

Відповідач використовував земельну ділянку площею 0,2835 га на вул.Остроградських, 3 у м.Львів для обслуговування об`єктів нерухомого майна у період з 01.06.2018 по 17.02.2021 без наявності правовстановлюючих документів на землекористування.

Представниками відділу укладення договорів оренди землі управління земельних ресурсів у м.Львові Лелюхом Д.І., головним спеціалістом управління архітектури та урбаністики Рубан І.В., за участі спеціаліста першої категорії відділу житлового господарства Франківської районної адміністрації Радюк М.В., головного спеціаліста юридичного відділу Франківської районної адміністрації Наконечного О.С., директора ЛКП «Вулецьке» Костика О.І. проведено обстеження земельної ділянки комунальної власності площею 0,2835 га кадастровий номер 4610136900:05:002:0028, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Остроградських,3, про що складено акт № 135 від 13.05.2020 року.

Вказаним актом обстеження земельної ділянки, встановлено, що земельна ділянка площею 0,2835 га кадастровий номер 4610136900:05:002:0028, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Остроградських,3 використовується для обслуговування об`єктів нерухомого майна ПП «Фаріон».

Відділ самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м.Львові скерував вимогу №135, згідно якої ПП «Фаріон» зобов`язано вжити заходів щодо оформлення права користування (оренди) земельної ділянки комунальної власності площею 0,2835 га кадастровий номер 4610136900:05:002:0028, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Остроградських,3

Враховуючи те, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки у період з 01.09.2018 по 31.08.2021 без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, що мали бути оплачені за користування нею, позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 1 270 335,72 грн за користування земельною ділянкою комунальної власності.

Висновки суду.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси, які знаходяться в межах України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб`єктами права власності землі комунальної власності згідно статті 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють територіальні громади та здійснюють їх від імені та в інтересах функції і повноваження місцевого

самоврядування, визначені конституцією та іншими законами.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до частини 2 статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до частини 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщена на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що було у попереднього землекористувача.

Аналогічне передбачено частина 1 статті 377 Цивільного кодексу України.

За змістом статей 125 та 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме

майно та їх обтяжень».

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності та нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності та нерухомість.

Відтак із виникненням права власності на об`єкт нерухомості, власник такого

об`єкту не звільняється від обов`язку оформлення прав на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Приватне підприємство «Фаріон» набувши право власності на об`єкти нерухомості - нежитлові приміщення площею 256,4 кв.м. які розміщені на земельній

ділянці площею 0,2835 га на вул.Остроградських, 3, а також після прийняття Львівською міською радою ухвали Львівської міської ради від 30.11.2006 року № 442 уклало з Львівською міською радою (орендодавець) договір оренди землі, терміном на 10 років. Договір був зареєстрований у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.05.2007 за № 04:07:438:00856.

Земельну ділянку площею 0,2835 га, кадастровий номер 4610136900:05:002:0028, що знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Остроградських,3, передано по акту приймання-передачі об`єкта оренди від 16.04.2007 року.

Водночас позивач у позовній заяві стверджує, що відповідач на виконання ухвали Львівської міської ради від 30.11.2006 року № 442 не уклав договір оренди.

Вказане не відповідає дійсності, оскільки в договорі оренди від 16.04.2007 року, зокрема у пункті 1 зазначено, що він укладений на підставі ухвали Львівської міської ради від 30.11.2006 року № 442.

Вказаний договір оренди був укладений на 10 років до 30.11.2016 року.

Однак, після закінчення терміну дії договору відповідач не повідомляв позивача про намір продовжити оренду земельної ділянки, відтак договір оренди припинив свою дію.

Після припинення дії договору оренди відповідач використовував земельну ділянку площею 0,2835 га на вул.Остроградських, 3 у м.Львів для обслуговування об`єктів нерухомого майна без наявності правовстановлюючих документів на землекористування.

Разом з цим, відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це

обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного

податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є ні власником, ні постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата відповідно до положень статті 14.1.72 Податкового кодексу України.

Частиною 1 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну

плату згідно пункту «в» частини 1 статті 96 Земельного Кодексу України).

Таким чином, з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідачів виник обов`язок не лише оформити та зареєструвати речове право на відповідні земельні ділянки, а й сплачувати орендну плату за користування ними.

Главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018р. у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016р. у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016р. у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017р. у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 14.01.2019р. у справі № 912/1188/17.

За змістом частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею презюмується його користування спірною земельною ділянкою.

В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 922/981/18).

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Згідно з інформації з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 27.08.2021 №1850, виданого відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить: кадастровий номер 4610136900:05:002:0028 14114841,30 грн.

Позовні вимоги враховують період фактичного використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів з 01.09.2018. по 31.08.2021 року.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради №1995 від 25.05.2017 «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові».

Пунктом 1 ухвали затверджено Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові.

Пунктом 5 ухвали встановлено, що ця ухвала набирає чинності з 01.01.2018 року.

Згідно з п.7.5.1 вказаного Порядку, річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки за

винятком коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок використання яких вказано в пунктах 7.6-7.16 цього Порядку

Відповідно до розрахунків сум збитків наданих Управлінням земельних ресурсів розмір збитків, завданих власнику землі, за період з 01.09.2018. по 31.08.2021 року становить: за користування відповідачем земельною ділянкою площею 2835 кв.м. 1 270 335,72 грн. Вказана сума підлягає до стягнення з відповідача.

Стосовно заперечень відповідача наведених у відзиві, суд зазначає наступне.

Щодо розрахунку недоотриманих коштів суд зазначає наступне.

Розрахунок суми недоотриманих коштів позивач провів на підставі положень пункту 9 підрозділу 6 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, статті 20 Закону України «Про оцінку земель».

Так, відповідно до пункту 9 розділу пункту 9 підрозділу 6 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, за 2017-2020 роки для земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення індекс споживчих цін, що використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, застосовується із значенням 100 відсотків (коефіцієнт 1).

Ухвалою Львівської міської ради від 30.06.2016 №631 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель», затверджено грошову оцінку земель м.Львова, яка введена в дію з 01.01.2017 року.

Правові засади проведення оцінки земель, професійної оціночної діяльності у сфері оцінки земель в Україні та регулювання відносин, пов`язаних з процесом оцінки земель, забезпечення проведення оцінки земель, з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки земель, інформаційного забезпечення оподаткування та ринку земель врегульовано Законом України «Про оцінку земель».

Так, згідно статті 20 Закону України «Про оцінку земель» щодо документації з оцінки земель, державне регулювання у сфері оцінки земель полягає в забезпеченні об`єктивності та законності проведення оцінки земель, контролю у цій сфері, впровадження в практику оціночної діяльності міжнародних норм та правил, створення конкурентного середовища для суб`єктів оціночної діяльності у сфері оцінки земель і серед навчальних закладів, що здійснюють професійну підготовку оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, а також у забезпеченні суспільних інтересів з питань оцінки земель.

Державне регулювання у сфері оцінки земель здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а також інші органи виконавчої влади відповідно до закону.

Моніторинг ринку земель здійснюється у складі моніторингу земельних відносин центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про ціну (вартість) земельних ділянок, ціну (вартість) інших речових прав на земельні ділянки, розмір плати за користування чужими земельними ділянками. Результати моніторингу ринку земель публікуються не менше одного разу на три місяці. Моніторинг ринку земель здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Дані та результати моніторингу ринку земель є публічною інформацією та підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Вказана норма не містить вимог щодо обов`язкового формування витягу з технічної документації на кожен рік. Крім цього, витяг формується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, які внесені в ДЗК. Формування витягу відбувається в режимі реального часу, тобто на час звернення заявника, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаного витягу на певну дату, яка вже минула.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки завжди застосовується ретроспективно. Тобто, кожного року після 01 січня, для розрахунку бази оподаткування земельним податком (орендної плати) враховується чинна нормативна грошова оцінка (яка проводиться раз на 5-7 років) з урахуванням кумулятивного (накопичувального) застосування коефіцієнтів індексації, які визначаються щорічно. Такий підхід дозволяє актуалізувати величину бази оподаткування земельним податком (орендної плати) шляхом врахування інфляційних коефіцієнтів. Тобто сенс кумулятивного застосування коефіцієнтів індексації саме у тому й полягає, щоб застосовуючи їх за минулі роки, починаючи з дати проведення грошової оцінки, щорічно актуалізувати базу оподаткування земельним податком (орендної плати). Вказане узгоджується із правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 804/937/16 та від 27.01.2022 у справі № 820/4665/17.

Розрахунок суми недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю містить дані про коефіцієнт індексації, нормативної грошової оцінки земельної ділянки щодо кожного року із врахуванням чинної нормативної грошової оцінки станом на 2018, 2019, 2020, 2021 роки.

З огляду на вказане, заперечення відповідача щодо відсутності витягів з технічної документації про нормативно-грошову оцінку є безпідставним.

Щодо земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. Усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності перебувають в комунальній власності.

Відтак достатнім підтвердженням формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав є наявність двох складових, а саме: кадастровий номер земельної ділянки та реєстрація її у Державному земельному кадастрі. Вказане узгоджується з правовою позицією колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №646/4546/19 та від 14.04.2021 у справі №645/1040/19, Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 922/423/19.

Крім того, у подібних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду було прийнято постанову від 23.05.2018 року у справі 629/4628/16-ц, в якій зроблений висновок щодо застосування статті 1212 ЦК України до правовідносин фактичного користування земельною ділянкою, яка не була сформованою.

Щодо врахування при розрахунку положень законодавства щодо ненарахування плати за землю у зв`язку з епідеміологічною ситуацією, суд зазначає наступне.

Відповідач зазначає, що розрахунок має бути проведено з урахуванням положень Законів України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 17.03.2020 року №533, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 02.04.2020 №540 зокрема, щодо ненарахування плати за землю в період з 01.03.2020 по 31.03.2020.

Згідно частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до положень статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Згідно частини 1 статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до вимог законодавства.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є ні власником, ні землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю в розумінні наведених положень Земельного та Податкового кодексів України.

Відповідно до статті 52-4 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 17.03.2020 року №533, статті 52-4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 02.04.2020 №540, не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 30 квітня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не оформив речове право на користування земельною ділянкою за адресою вулиця Остроградських, 3, місто Львів.

Вищевказані норми законів не поширюється на осіб, які фактично користуються земельною ділянкою без правових підстав.

Відтак, твердження відповідача про необхідність зміни розрахунку у зв`язку з

прийняттям Законів України від 17.03.2020 року №533, від 02.04.2020 №540 є безпідставним.

Щодо заборгованості за сплати земельного податку.

Відсутність заборгованості зі сплати земельного податку у відповідача станом на 29.11.2021 року не є належним доказом сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Слід зазначити, що сплата відповідачем земельного податку не є належною формою здійснення плати за землю відповідно до вимог статті 14 Податкового кодексу України.

Так, земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Як вже зазначалось судом вище, чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності». Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Вказане узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеною у постанові від 02.06.2020 року, справа № 922/2417/19).

Відтак дані відповідача про нараховані та сплачені суми земельного податку протягом 2018-2021 не є підтвердженням сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

На зауваження відповідача щодо неналежності долученого позивачем доказу, а саме довідки про відсутність оплати № 4-2201-10171 від 08.10.2021, де вказано ТзОВ «Фаріон», а не ПП «Фаріон», позивач долучив до матеріалів справи вказану довідку з виправленням описки.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позову. Наведені відповідачем заперечення з огляду на положення статей 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України не спростовують позовні вимоги. Отже позов підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розподіл судових витрат.

В силу статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений позивачем судовий збір слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Фаріон» (поштовий індекс 79053, місто Львів, вулиця Бойчука, 26 ідентифікаційний код юридичної особи 23274013) на користь Львівської міської ради (поштовий індекс 79006, місто Львів, площа Ринок,1, ідентифікаційний код юридичної особи 04055896) 1 270 335,72 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою та 19 055,03 грн. судового збору.

3. Наказ видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені статтями 256,257 Господарського процесуального кодексу України

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повний текст рішення

складено 13.06.2022

Суддя Сухович Ю.О.