Постанова

від 06.06.2022 по справі 926/667/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 926/667/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. головуючого, Берднік І. С., Дроботової Т. Б.,

за участю помічника судді, який виконує обов`язки секретаря судового засідання, Мірошниченка К. Є.,

за участю представників:

прокурора Гавловської А. В.,

позивача Бодян О. Ю., Комара А. Ю.,Куртмоллаєва А. Е. (самопредставництво),

відповідача не з`явилися,

третьої особи не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сторожинецької районної організації громадської організації Українське товариство мисливців і рибалок

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 (колегія суддів: Бонк Т. Б. головуючий, Матущак О. І., Якімець Г. Г.) у справі

за позовом виконувача обов`язків військового прокурора Чернівецького гарнізону (перейменовано на Чернівецьку спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Сторожинецької районної організації громадської організації Українське товариство мисливців і рибалок

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці

про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У березні 2020 року виконувач обов`язків військового прокурора Чернівецького гарнізону (далі прокурор) звернувся до Господарського суду Чернівецької області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України із позовом до Сторожинецької районної організації громадської організації "Українське товариство мисливців і рибалок" (далі Сторожинецька РО ГО "УТМР") про витребування на користь держави в особі позивача земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей) площею 10 га, яка знаходиться на території Буденецької сільської ради.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Чернівецькій квартирно-експлуатаційній частині району (далі Чернівецька КЕЧ району), правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці (далі КЕВ м. Чернівці) на праві постійного користування належить земельна ділянка військового містечка площею 202,1 га у с. Чудей Сторожинецького району Чернівецької області. У 2000 році Сторожинецька районна рада рішенням № 102-11/2000 від 22.09.2000 без згоди Міністра оборони України припинила право постійного користування Чернівецької КЕЧ району зазначеною земельною ділянкою та її частину площею 10 га передала в постійне користування Сторожинецькій РО ГО "УТМР". У 2015 році прокурор звернувся до суду з вимогою про скасування зазначеного рішення Сторожинецької районної ради. Так, у справі № 926/1326/15 судами встановлено незаконність вибуття земельної ділянки площею 202,1 га із земель оборони у зв`язку з відсутністю добровільної відмови держави на її вилучення, проте відмовлено у позові про скасування рішення Сторожинецької районної ради через сплив строку позовної давності. У свою чергу, прокурор вважає, що належним захистом інтересів держави у цьому випадку є звернення до суду з віндикаційним позовом, а задоволення позовних вимог стане підставою для реєстрації за державою права власності на спірну земельну ділянку. Як на підставу для звернення до суду в інтересах держави прокурор вказує на невжиття Міністерством оборони України заходів представницького характеру для повернення спірної земельної ділянки до земель оборони.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 03.12.2020 (суддя Ніколаєв М. І.) у справі № 926/667/20 відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог прокурора в особі Міністерства оборони України до Сторожинецької РО ГО "УТМР" про витребування на користь держави в особі позивача земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей) площею 10 га, яка знаходиться на території Буденецької сільської ради.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції констатував, що в процесі розгляду справи № 926/1326/15 судами встановлено, що земельна ділянка площею 202,1 га у с. Чудей, Сторожинецького району Чернівецької області належала до земель оборони, а згода Міністром оборони України або іншою особою за його дорученням на передачу земельної ділянки у комунальну власність або припинення права постійного користування не надавалася. Суд констатував, що рішення Сторожинецької районної ради від 22.09.2000 № 102-11/2000 (у редакції рішення від 23.12.2000) прийнято з порушенням положень статті 27 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у редакції, чинній на час прийняття рішення), за відсутності законної добровільної відмови держави від спірних земель оборони.

Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка не є сформованою у розумінні положень земельного законодавства, оскільки стосовно цієї земельної ділянки не надано затвердженого у встановленому порядку проекту землеустрою, кадастровий номер спірної земельної ділянки не внесено до Державного земельного кадастру, а отже, така земельна ділянка не може бути об`єктом цивільних відносин. Тому такі обставини, за висновком суду, позбавляють суд можливості ідентифікувати земельну ділянку, про витребування якої заявлено позов, та унеможливлюють виконання рішення про задоволення позову, а тому обраний прокурором спосіб захисту не буде ефективним і не призведе до поновлення порушеного права.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності у зв`язку з її пропуском та клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску позовної давності, суд зазначив про відмову у задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість, що виключає необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності. Крім того, суд констатував, що Міністерство оборони України тривалий час не вживало заходів щодо повернення земельної ділянки, а тому, за висновком суду, прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України Про прокуратуру, для звернення до суду з позовом у цій справі, що полягають у неналежному здійсненні уповноваженим органом Міністерством оборони України захисту інтересів держави.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 скасовано рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.12.2020 у справі № 926/667/20 та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Витребувано у Сторожинецької РО ГО "УТМР" на користь держави в особі Міністерства оборони України земельну ділянку військового містечка № 1 (Чудей) площею 10 га, яка знаходиться на території Буденецької сільської ради.

2.4. Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний господарський суд вказав на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що обраний прокурором спосіб захисту не буде ефективним і не призведе до поновлення порушеного права.

Апеляційний господарський суд з урахуванням установлених обставин, зокрема, що частина земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей) площею 10 га, яка була передана Сторожинецькій районній раді УТМР, та є предметом цього спору, належить до земель оборони, а також встановленого в межах справи № 926/1326/15 факту відсутності волі держави в особі уповноваженого органу на вибуття спірної земельної ділянки, і з огляду на положення законодавства щодо підстав та обставин витребування майна в порядку, передбаченому статтями 387 і 388 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності у зв`язку з її пропуском та клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску позовної давності, апеляційний господарський суд зазначив, що матеріалами справи підтверджено, що прокурор та позивач змогли довести факт порушення майнових прав оборонного відомства лише 28.03.2019, тобто після набрання рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/1326/15 законної сили, тому суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності як прокурором, так і позивачем, та зазначив про необхідність захисту порушених прав та інтересів держави.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 у справі № 926/667/20, до Верховного Суду звернулася Сторожинецька РО ГО "УТМР" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, а справу передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Сторожинецька РО ГО "УТМР" зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Сторожинецька РО ГО "УТМР", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник наголошує, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував положення статей 256, 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 926/1326/15 та постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 6-2376цс16.

Також Сторожинецька РО ГО "УТМР" зазначає, що Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі № 926/1326/15 між тими ж сторонами, що і в цій справі, застосував строки позовної давності та не визнав поважними причини їх пропуску для позивача. Однак апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові не зазначив, чому відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 926/1326/15, щодо застосування положень законодавства, які регулюють застосування строку позовної давності. Тому, на думку скаржника, наведене є підставою для подання касаційної скарги згідно з пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, скаржник вважає, що апеляційний господарський суд не врахував, не дослідив та не з`ясував обставин справи, про які зазначалось у суді першої інстанції, що, на думку скаржника, є підставою для застосування пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. 22.04.2022 до Верховного Суду надійшов відзив керівника Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері на касаційну скаргу Сторожинецької РО ГО "УТМР", поданий 18.04.2022 через засоби поштового зв`язку. Верховний Суд установив, що ухвалою Верховного Суду від 10.02.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Сторожинецької РО ГО "УТМР" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 у справі № 926/667/20 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 02.03.2022. Проте керівник Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері подав відзив на касаційну скаргу 18.04.2022 через засоби поштового зв`язку, тобто із пропуском встановленого строку. При цьому керівник Чернівецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері не просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що цей відзив повинен бути залишений без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

3.4. 07.06.2022 до Верховного Суду надійшов відзив Міністерства оборони України на касаційну скаргу Сторожинецької РО ГО "УТМР", поданий 07.06.2022 безпосередньо до Верховного Суду. Оскільки відзив поданий з порушенням строку, який було встановлено Верховним Судом, Міністерство оборони України просить поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу. Клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу обґрунтовано неможливістю з об`єктивних причин подати відзив у встановлений судом строк у зв`язку із введенням в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 воєнного стану на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX. Верховний Суд, розглянувши це клопотання, дійшов висновку про наявність правових підстав для поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу, оскільки доводи, викладені у зазначеному клопотанні, є обґрунтованими. Отже, доводи викладені у відзиві Міністерства оборони України на касаційну скаргу Сторожинецької РО ГО "УТМР", враховуються Верховним Судом під час розгляду цієї справи.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Виконавчого комітету Чернівецької обласної ради депутатів трудящих від 28.11.1962 № 36-1394 "Про відвід 336 га землі для потреб військової частини 39287 в Сторожинецькому районі" затверджено рішення Виконавчого комітету Сторожинецької районної ради депутатів трудящих "Про відвід в постійне користування військової частини НОМЕР_1 ПрикВо земельної ділянки площею 336 га".

4.2. Відповідно до державного акта на право користування землю серії Б № 038626 від 1981 року за Чернівецькою КЕЧ району (правонаступником якої є КЕВ м. Чернівці згідно з директивою Міністерства оборони України від 20.04.2005 № Д-322/1/010) закріплено у безстрокове і безоплатне користування 4263,1 га землі в межах згідно з планом землекористування, що надана для потреб господарства. На плані землекористування, що є додатком до цього акта, у тому числі відображено земельну ділянку держлісфонду площею 365,3 га.

4.3. Судами констатовано, що у серпні 2015 року в.о. військового прокурора Чернівецького гарнізону звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Чернівці до Сторожинецької районної ради про визнання недійсним рішення одинадцятої сесії двадцять другого скликання Сторожинецької районної ради Чернівецької області № 102-11/2000 "Про лист Чернівецької КЕЧ району від 22 вересня 2000 року" в частині припинення права користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га та передання їх до земель запасу Чудейської сільської ради - 78,4 га, Буденецької сільської ради - 99,0 га, Череської сільської ради - 10,0 га та Череському будинку інтернату в постійне користування - 14,7 га (справа № 926/1326/15).

4.4. Судами з огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 926/1326/15, зазначено, що 17.08.2000 тимчасово виконуючим обов`язки начальника КЕЧ району майором Чубатенком на ім`я голови Сторожинецької районної ради було надіслано лист № 1024, в якому зазначалося про відсутність потреби у майновому комплексі військового містечка № 1 (Чудей) і земельної ділянки площею 202,1 га, у зв`язку з чим висловлено прохання визначити територіальну громаду на прийняття будівель військового містечка до комунальної власності та припинити Чернівецькій КЕЧ району право користування земельною ділянкою площею 202,1 га.

4.5. Сторожинецькою районною радою Чернівецької області було розглянуто лист Чернівецької КЕЧ району від 17.08.2000 № 1024 і рішенням від 22.09.2000 № 102-11/2000 рекомендовано Чернівецькій КЕЧ району погодити передачу будівель військового містечка № 1 (Чудей) з Буденецькою сільрадою; припинено право користування Чернівецької КЕЧ району земельною ділянкою площею 202,1 га та передано її до земель запасу: Чудейської сільської ради 78,4 га, Буденецької сільради 99,0 га, Череської сільської ради 10,0 га та Череському будинку інтернату в постійне користування 14,7 га; залишено в постійному користуванні Чернівецької КЕЧ району земельну ділянку площею 150,0 га для використання військовим лісгоспом Івано-Франківського лісопромислового комбінату.

4.6. 23.12.2000 Сторожинецька районна рада прийняла рішення внести зміни до пункту 2 рішення від 22.09.2000 № 102-11/2000, передавши в постійне користування до земель запасу Чудейської сільської ради 78,40 га, Буденецької сільської ради 89,0 га, Череської сільської ради 10,0 га, Череському будинку інтернату 14,7 га та Сторожинецькій районній раді УТМР 10,0 га.

4.7. Земельна ділянка площею 202,1 га, право користування якою було припинено рішенням Сторожинецької районної ради № 102-11/2000 від 22.09.2000, є частиною земельної ділянки держлісфонду площею 365,3 га, що зазначена на Плані землекористування до Державного акта на право користування землею серії Б № 038626 від 1981 року.

4.8. Відповідно до наказу начальника Чернівецького гарнізону від 12.01.2018 № 3 земельну ділянку площею 202,1 га, на якій розташоване військове містечко № 1 (Чудей), було закріплено за КЕВ м. Чернівці.

4.9. Судами констатовано, що за результатами розгляду справи № 926/1326/15 рішенням Господарського суду Чернівецької області від 30.11.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 та постановою Верховного Суду від 16.07.2019, відмовлено у задоволенні позову виконувача обов`язків військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства борони України та КЕВ м. Чернівці до Сторожинецької районної ради Чернівецької області про визнання недійсним рішення від 22.09.2000 № 102-11/2000 у частині припинення Чернівецькій КЕЧ району права користування земельною ділянкою площею 202,1 га, передачі цієї земельної ділянки до земель запасу сільських рад та залишення в постійному користуванні Чернівецької КЕЧ району земельної ділянки площею 150,0 га.

4.10. У справі № 926/1326/15 з урахуванням установлених фактичних обставин, суди дійшли висновку про те, що рішення Сторожинецької районної ради Чернівецької області від 22.09.2000 № 102-11/2000 прийняте з порушенням вимог чинного на той час законодавства, оскільки земельна ділянка площею 202,1 га, право постійного користування якою припинено оспорюваним рішенням, належить до земель оборони та була надана для розміщення військової частини, а згода Міністром оборони України або іншою особою за його дорученням на її передачу не надавалася. Проте судами було відмовлено у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

4.11. Господарські суди установили, що у матеріалах справи наявний акт обстеження земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей), розташованої за адресою: Чернівецька область, Сторожинецький район, с. Чудей, КЕВ м. Чернівці, складений 03.04.2020 комісією у складі представників відділу, відповідно до якого на земельній ділянці площею 10 га, яка знаходиться на території Буденецької сільради, будь-які будівлі та споруди, інше нерухоме та рухоме майно відсутнє. Ця земельна ділянка перебуває у користуванні та володінні Сторожинецької РО ГО "УТМР".

4.12. Також судами установлено, що ні земельна ділянка площею 202,1 га, ні спірна земельна ділянка площею 10 га не відображені в публічній кадастровій карті України; доказів наявності зареєстрованого у встановленому порядку права власності чи права користування спірною земельною ділянкою військового містечка № 1 (Чудей) площею 10 га або її частиною матеріали справи також не містять.

4.13. При цьому, під час розгляду цієї справи по суті заявлених позовних вимог господарськими судами попередніх інстанцій враховано наявність судових рішень у справах, в яких прокурор звертався до суду із аналогічними позовами з метою повернення земельних ділянок, що входили до складу ділянки площею 202,1га та вибули з власності держави, а саме:

рішенням Господарського суду Чернівецької області від 10.01.2020 у справі № 926/2341/19 витребувано у Череського психоневрологічного будинку-інтернату на користь держави в особі Міністерства Оборони України земельну ділянку площею 14,7 га. Ця земельна ділянка відповідно до акта прийому -передачі від 19.08.2020 передана Міністерству Оборони України;

рішенням Господарського суду Чернівецької області від 21.12.2020 у справі № 926/1914/20 зобов`язано Череську сільську раду повернути за актом прийому-передачі на користь держави в особі уповноваженого представника Міністерства оборони України земельну ділянку військового містечка № 1 (Чудей) площею 10,0 га, що знаходиться на території Череської сільської ради та перебуває у володінні Череської сільської ради;

рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12.07.2021 у справі № 926/2260/19, яке набрало законної сили 02.08.2021, витребувано у Чудейської сільської ради (правонаступника Буденецької сільської ради) на користь держави в особі Міністерства оборони України земельну ділянку військового містечка № 1 (Чудей) площею 89 га, що знаходиться на території с. Буденець.

4.14. Також судами враховано, що у рішенні Господарського суду Чернівецької області від 12.07.2021 у справі № 926/2260/19 міститься посилання на акт від 22.12.2019 обстеження земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей), розташованої за адресою: Чернівецька область, Сторожинецький район, с. Чудей. Згідно з Актом КЕВ м. Чернівці, комісією у складі 3 представників відділу та представника Збройних Сил України встановлено, що частину земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей) (учбове поле, танкодром), яку було передано до земель запасу Буденецької сільської ради, загальною площею 99,0 га, у тому числі 10,0 га, які перейшли в користування Українського товариства мисливців та рибалок, достовірно ідентифікувати неможливо через відсутність будь-яких межових знаків і відповідних матеріалів. Також було встановлено, що зазначена земельна ділянка не використовується.

4.15. З урахуванням наведеного, прокурор звернувся до Господарського суду Чернівецької області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України із позовом до Сторожинецької РО ГО "УТМР" про витребування на користь держави в особі позивача земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей) площею 10 га, яка знаходиться на території Буденецької сільської ради.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2021 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.

Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2021 касаційну скаргу Сторожинецької РО ГО "УТМР" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 у справі № 926/667/20 залишено без руху до 17.01.2022, але строк виконання цієї ухвали не повинен був перевищувати десяти днів із дня вручення її скаржникові.

Ухвалою Верховного Суду від 10.02.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Сторожинецької РО ГО "УТМР" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 у справі № 926/667/20.

Водночас із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.04.2022 № 29.3-02/638 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 926/667/20 у зв`язку з увільненням судді Чумака Ю. Я. від роботи на час виконання ним державних або громадських обов`язків у зв`язку із участю у добровольчому формуванні територіальної громади.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2022 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. головуючий, Берднік І. С., Дроботова Т. Б.

Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2022 призначено до розгляду касаційну скаргу Сторожинецької РО ГО "УТМР" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 у справі № 926/667/20 у відкритому судовому засіданні 07.06.2022.

5.2. З урахуванням Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 18.05.2022 № 341/2022, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи № 926/667/20 у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи, з метою забезпечення своєчасного судового захисту.

5.3. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.4. Предметом позову в цій справі є вимоги прокурора до Сторожинецької РО ГО "УТМР" про витребування на користь держави в особі позивача земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей) площею 10 га, яка знаходиться на території Буденецької сільської ради.

5.5. Підставою позовних вимог, на думку прокурора, є те, що на цей час Сторожинецькою РО ГО "УТМР" незаконно використовуються 10 га земель оборони.

5.6. Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 4 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема землі оборони.

5.7. Згідно з положеннями статті 70 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.

5.8. Відповідно до положень, наведених у Законах України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

5.9. Ураховуючи правовий режим земель оборонного значення, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особам є отримання згоди на це Міністерства оборони України (аналогічний за змістом висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18).

5.10. При вирішенні справи, яка розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що спірна земельна ділянка площею 10 га належить до земель оборони, є частиною земельної ділянки, належної Чернівецькій КЕЧ району (правонаступником якої є КЕВ м. Чернівці) на праві постійного користування відповідно до державного акта на право користування землею серії Б № 038626 від 1981 року, та входила до складу земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей) площею 202,1 га. Право користування Чернівецької КЕЧ району цією земельною ділянкою було припинено згідно з рішенням Сторожинецької районної ради від 22.09.2000 № 102-11/2000.

5.11. Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

5.12. Верховний Суд зазначає, що судовими рішеннями у справі № 926/1326/15 встановлено обставини, за якими земельна ділянка площею 202,1 га належала до земель оборони, а згода Міністром оборони України або іншою особою за його дорученням на її передачу не надавалася, тому, за відсутності законної добровільної відмови держави від спірних земель оборони, рішення Сторожинецької районної ради від 22.09.2000 № 102-11/200 щодо розпорядження відповідними землями суперечить положенням статті 27 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у редакції, чинній на час прийняття цього рішення).

5.13. Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

5.14. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

5.15. Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

5.16. Верховний Суд констатує, що прокурором, який звернувся до суду з позовом в інтересах держави, обрано такий спосіб судового захисту, як витребування земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей) площею 10 га із незаконного володіння Сторожинецької РО ГО "УТМР" на користь держави в особі Міністерства оборони України.

5.17. За змістом статей 387, 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

5.18. Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися цим майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15).

5.19. Крім того, під час розгляду цієї справи Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц. Велика Палата Верховного Суду з огляду на положення статей 387 і 388 Цивільного кодексу України зауважила про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані, та наголосила, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

5.20. Також у постанові Верховного Суду від 29.11.2018 у справі № 916/1900/16, предметом позову у якій була, зокрема, вимога прокурора про повернення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, суд касаційної інстанції зазначив, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що відсутність доказів існування спірної земельної ділянки як об`єкта цивільного обігу з визначеними межовими знаками та відповідною землевпорядною документацією, є достатньою підставою для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог, не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки встановлені обставини поділу відповідачем первинної площі земельної ділянки на окремі об`єкти з метою передачі їх у власність третім особам, свідчить про наявність спору щодо повернення саме частини незаконно вилученої земельної ділянки, а не конкретної сформованої як об`єкта цивільно-правових відносин, земельної ділянки. Подібні правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 926/2260/19.

5.21. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.22. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.23. Апеляційний господарський суд, з урахуванням установлених обставин про те, що частина земельної ділянки військового містечка № 1 (Чудей) площею 10 га, яка була передана Сторожинецькій районній раді УТМР та є предметом цього спору, належить до земель оборони, а також встановленого в межах справи № 926/1326/15 факту відсутності волі держави в особі уповноваженого органу на вибуття спірної земельної ділянки, з огляду на положення законодавства щодо підстав та обставин витребування майна в порядку, передбаченому статтями 387 і 388 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

5.24. Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності у зв`язку з її пропуском та клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску позовної давності, апеляційний господарський суд зазначив, що матеріалами справи підтверджено, що прокурор та позивач змогли довести факт порушення майнових прав оборонного відомства лише 28.03.2019, тобто після набрання рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/1326/15 законної сили, а тому суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності як прокурором, так і позивачем, та зазначив про необхідність захисту порушених прав та інтересів держави

5.25. Сторожинецька РО ГО "УТМР" не погоджується із висновками апеляційного господарського суду, а тому звернулася із касаційною скаргою на оскаржувану постанову. Водночас Сторожинецька РО ГО "УТМР", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.26. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.27. Касаційну скаргу з посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував положення статей 256, 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 926/1326/15 та постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 6-2376цс16.

5.28. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.29. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.30. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.31. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 6-2376цс16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом прокурора м. Кіровограда в інтересах держави до Кіровоградської міської ради про визнання недійсними рішення і державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов`язання їх повернути.

У зазначеній постанові Верховного Суду України викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що: "загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів".

Розглянувши наведені доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що оскаржуване судове рішення не суперечить наведеним висновкам, оскільки у справі № 926/667/20, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив пропуск строку позовної давності, проте дійшов висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності.

5.32. Також Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 926/1326/15, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Виконувача обов`язки військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Міністерства оборони України, КЕВ м. Чернівці до Сторожинецької районної ради про визнання недійсним рішення одинадцятої сесії двадцять другого скликання Сторожинецької районної ради Чернівецької області №102-11/2000 "Про лист Чернівецької КЕЧ району" від 22.09.2000, в частині припинення права користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га та передання їх до земель запасу Чудейської сільської ради - 78,4 га, Буденецької сільської ради - 99,0 га, Череської сільської ради - 10,0 га та Череському будинку інтернату в постійне користування - 14,7 га, а також в частині залишення у постійному користуванні Чернівецької КЕЧ району земельну ділянку площею 150,0 га для використання військовим лісгоспом Івано-Франківського лісопромислового комбінату.

У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови: "колегія суддів зазначає, що як прокурор, здійснюючи своєчасний прокурорський нагляд за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, так і позивачі в силу наведених вище положень законодавства та встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи повинні були та не могли не бути обізнаними про невикористання за цільовим призначенням земель оборони площею 202,1 га, що мало місце на підставі заяви позивача № 2, та прийнятого, у зв`язку з цією заявою, рішення Сторожинецької районної ради від 22.09.2000".

Також скаржник наголошує, що у справі № 926/1326/15 між тими ж сторонами, що і в цій справі, Верховний Суд застосував строки позовної давності та не визнав поважними причин їх пропуску для позивача, натомість апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові наведеного висновку не дотримався.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованими такі посилання скаржника, оскільки у справі № 926/1326/15 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовна давність для позивачів сплинула, при цьому прокурором не подавалася заява про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду з позовом, а відтак не розглядалася судами. Водночас у справі № 926/667/20, що розглядається, прокурор подав заяву про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а колегія суддів апеляційного суду, розглянувши таку заяву, дійшла висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності як прокурором, так і позивачем, а відтак і про те, що порушені права та інтереси держави необхідно захистити.

5.33. Крім того, у контексті доводів скаржника про застосування апеляційним господарським судом положень статей 256, 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 926/1326/15 та постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 6-2376цс16, Верховний Суд зазначає таке.

5.34. Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

5.35. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5.36. За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 926/2260/19, від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

5.37. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

5.38. Разом із тим в частині 5 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, відповідно до положень зазначеної статті Цивільного кодексу України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

5.39. Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків. Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи. За таких обставин до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 926/2260/19 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19).

5.40. Апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення господарського суду першої інстанції, установив та констатував, що поважність пропуску строку позовної давності прокурор у цій справі обґрунтовує тим, що у серпні 2015 року прокурор в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Міністерства оборони України, КЕВ м. Чернівці звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом Сторожинецької районної ради про визнання недійсним рішення одинадцятої сесії двадцять другого скликання Сторожинецької районної ради Чернівецької області №102-11/2000 "Про лист Чернівецької КЕЧ району" від 22.09.2000, в частині припинення права користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га та передання їх до земель запасу Чудейської сільської ради - 78,4 га, Буденецької сільської ради - 99,0 га, Череської сільської ради - 10,0 га та Череському будинку інтернату в постійне користування - 14,7 га, а також в частині залишення у постійному користуванні Чернівецької КЕЧ району земельної ділянки площею 150,0 га для використання військовим лісгоспом Івано-Франківського лісопромислового комбінату.

5.41. 07.08.2015 ухвалою Господарського суду Чернівецької області порушено провадження у справі № 926/1326/15. На підставі оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування від 22.09.2000 з власності держави було вилучено землі оборони загальною площею 202,1 га, у тому числі і спірну земельну ділянку площею 10 га, яка є предметом спору у справі № 926/667/20. Разом із цим, з 29.09.2015 на підставі ухвали Господарського суду Чернівецької області провадження у справі № 926/1326/15 було зупинено до вирішення Верховним Судом справи № 824/3129/14-а за позовом прокурора Сторожинецького району Чернівецької області до Сторожинецької районної ради про визнання незаконним та скасування рішення позачергової XIV сесії VI скликання Сторожинецької районної ради № 62-14/2013 від 24.04.2013 "Про встановлення та зміну межі сільського населеного пункту Чудей".

5.42. Апеляційним господарським судом констатовано, що лише 06.08.2018 на підставі ухвали Господарського суду Чернівецької області від 06.08.2018 поновлено провадження у справі № 926/1326/15, оскільки 21.06.2018 Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду прийнято остаточне рішення у справі № 824/3129/14-а на користь прокурора Сторожинецького району Чернівецької області, до вирішення якої було зупинено розгляд справи № 926/1326/15. Апеляційний господарський суд установив, що справа № 926/1326/15 розглядалась судом першої інстанції 3 роки і 4 місяці (з 07.08.2015 по 30.11.2018). 28.03.2019 постановою Західного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції залишено без змін та набрало законної сили.

5.43. Апеляційний господарський суд зазначив, що під час розгляду справи № 926/1326/15 встановлено, що власником спірної земельної ділянки на час прийняття оскаржуваного рішення була держава в особі Міністерства оборони України, земельна ділянка належала на праві постійного користування Чернівецькій КЕЧ району, правонаступником якої є КЕВ м. Чернівці, а також те, що ця земельна ділянка за відсутності згоди Міністерства оборони України незаконно вибула з власності держави.

5.44. Апеляційний господарський суд, оцінивши доводи прокурора про те, що ні прокурор, ні Міністерство оборони України у жодному випадку не могли довідатись про факт можливого порушення прав оборонного відомства, починаючи з 22.09.2000 (дати прийняття рішення органу місцевого самоврядування про вилучення у тому числі і спірної земельної ділянки), оскільки це рішення приймалось без згоди оборонного відомства, без його відома, на адресу Міністерства оборони України не надсилалось, і в подальшому жоден орган чи установа (у тому числі і Чернівецька КЕЧ району та у подальшому її правонаступник КЕВ м. Чернівці) про факт вилучення спірної земельної ділянки оборонне відомство не повідомляли, дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджено, що прокурор та позивач змогли довести факт порушення майнових прав оборонного відомства лише 28.03.2019, тобто після набрання рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/1326/15 законної сили. При цьому колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності як прокурором, так і позивачем, а відтак і про те, що порушені права та інтереси держави необхідно захистити.

5.45. Таким чином, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваної постанови в цій справі, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував положення статей 256, 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 926/1326/15 та постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 6-2376цс16, оскільки зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Водночас оскаржувана постанова апеляційного господарського суду в цій справі ухвалена відповідно до наведених скаржником висновків та з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі. З огляду на це колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення та неправильне застосування апеляційним господарським судом положень статей 256, 261 Цивільного кодексу України.

5.46. Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.47. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

5.48. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень із зазначеної підстави, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

5.49. Верховний Суд установив, що скаржник у касаційній скарзі зазначає про те, що у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 926/1326/15, викладено висновок про те, що: "колегія суддів зазначає, що як прокурор, здійснюючи своєчасний прокурорський нагляд за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, так і позивачі в силу наведених вище положень законодавства та встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи повинні були та не могли не бути обізнаними про невикористання за цільовим призначенням земель оборони площею 202,1 га, що мало місце на підставі заяви позивача № 2, та прийнятого, у зв`язку з цією заявою, рішення Сторожинецької районної ради від 22.09.2000".

5.50. Отже, Сторожинецька РО ГО "УТМР" зазначає, що Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі № 926/1326/15 між тими ж сторонами, що і в цій справі, застосував строки позовної давності та не визнав поважними причини їх пропуску для позивача. Однак, як зазначає скаржник, апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові не зазначив, чому відступив від висновку щодо застосування положень законодавства, які регулюють питання позовної давності, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 926/1326/15. Тому, на думку скаржника, наведене є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.51. Проте Верховний Суд не може взяти до уваги такі доводи скаржника, оскільки ці доводи не містять жодного обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду. Крім того, сам скаржник зазначає, що апеляційним господарським судом не було застосовано наведеного висновку Верховного Суду в оскаржуваній постанові, що взагалі виключає наявність підстав для застосування пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Водночас доводи скаржника щодо неврахування такого висновку Верховного Суду, оцінені Судом у пунктах 5.32 5.46 цієї постанови.

5.52. Наведеним спростовуються доводи скаржника в цій частині підстав касаційного оскарження. Верховний Суд констатує, що скаржник не навів жодних вмотивованих обґрунтувань щодо необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у зазначеній ним постанові, а саме не довів наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення), а посилання скаржника на положення пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необгрунтованими, оскільки скаржник в касаційній скарзі не зазначає жодних мотивів необхідності такого відступлення. З огляду на це відсутні підстави для задоволення касаційної скарги з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.53. Отже, Верховний Суд зазначає, що в межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.07.2019 у справі № 926/1326/15, а тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.54. Скаржник вважає, що апеляційний господарський суд не врахував, не дослідив та не з`ясував обставин справи, про які зазначалось в суді першої інстанції, що, на думку скаржника, є підставою для застосування пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

5.55. Перевіривши такі доводи скаржника, Верховний Суд констатує, що відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.56. Натомість, скаржник у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, посилається на те, що апеляційний господарський суд не врахував, не дослідив та не з`ясував обставин справи. А саме, скаржник зазначає, що прокурором не надано будь-яких доказів про те, що винні у розтраті державного майна шляхом перевищення своїх повноважень притягнуті до відповідальності. Також скаржник наголошує, що відсутність встановленої вини посадових осіб КЕЧ дає право стверджувати, що таке відбувалось за мовчазної згоди керівництва Міністерства оборони України.

5.57. Таким чином, доводи касаційної скарги не містять обґрунтування того, що апеляційний господарський суд безпідставно відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.58. Водночас колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.59. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.60. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.61. За таких обставин, недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження та з`ясування судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі № 912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

5.62. При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення.

5.63. Крім того, Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою фактів, на які посилався скаржник, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду про задоволення позовних вимог у цій справі.

5.64. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

5.65. Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильних та обґрунтованих висновків апеляційного господарського суду

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Сторожинецької районної організації громадської організації Українське товариство мисливців і рибалок залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 у справі № 926/667/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді І. С. Берднік

Т. Б. Дроботова