Постанова

від 14.06.2022 по справі 338/1442/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 338/1442/20

провадження № 61-14366св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 липня 2021 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що їй та відповідачу належить по 1/2 частині будинковолодіння з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , а також по 1/2 частині земельної ділянки площею 0,12 га з цільовим призначенням для обслуговування цього будинку. Право власності на вказане майно набуто нею в порядку поділу спільного майна подружжя відповідно до рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року.

У зв`язку з цим вона зверталась до суду з позовом про виділ нерухомого майна в натурі, скасування Державного акта на право власності на земельну ділянку від 14 червня 2007 року площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. Проте, у задоволенні позову було відмовлено з підстав невірно обраного способу захисту порушеного права. Згідно постанови Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 338/1615/15-ц вона, враховуючи вимоги статей 365, 367, 377, 384 ЦК України, має беззаперечне право користування земельною ділянкою на тих же умовах, що й інший співвласник, незважаючи на відсутність поділу такої земельної ділянки.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи експертом встановлено неможливість розподілу в натурі даної земельної ділянки, оскільки неможливо провести розподіл в натурі між співвласниками вказаного будинковолодіння. Тому визначено декілька варіантів порядку користування сторонами земельною ділянкою площею 0,25 га.

Найбільш прийнятним вважала порядок користування земельною ділянкою, запропонований експертом у варіанті 1 судової земельно-технічної експертизи № 169/17-22 від 31 березня 2017 року, виходячи із відсутності спільних стежок, наявності окремого доступу кожного співвласника до своєї земельної ділянки та домоволодіння, можливості належного обслуговування спільного будинковолодіння, наявності окремих електроопор у кожної із сторін саме на їх частинах ділянки з метою забезпечення електропостачання житлового будинку та інших будівель та споруд.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2021 року у складі судді Битківського Л. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено порядок користування земельною ділянкою площею 0,25 га, що розташована по АДРЕСА_1 , між співвласниками домоволодіння.

Виділено ОСОБА_1 у користування частину земельної ділянки площею 1 096 кв.м за схемою, відображеною у Додатку № 4 висновку судової земельно-технічної експертизи від 31 березня 2017 року № 169/17-22, виконаного Тернопільським відділенням КНДІСЕ.

ОСОБА_2 виділено у користування земельну ділянку площею 1 097 кв. м.

У спільному користуванні сторін залишено земельну ділянку під будівлями і спорудами та прохід до них площею 307 кв. м.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що при вирішенні питання про поділ майна подружжя сторонами було подано лише рішення Горохолинської сільської ради від 31 березня 1994 року, яким ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку виділено земельну ділянку розміром 0,12 га у с. Горохолин Ліс. Проте, згідно з державним актом серії ЯД № 892041 від 14 червня 2007 року, виданим на ім`я відповідача, площа земельної ділянки для обслуговування домоволодіння складала 0,25 га та є єдиним і цілісним об`єктом права власності. Визначаючи порядок користування земельною ділянкою згідно варіанту 3 Додатку № 4 висновку № 169/17-22 від 31 березня 2017 року земельно-технічної експертизи, суд врахував, що вказаний варіант відповідає розміру частки кожного із співвласників у спільному майні та є найбільш наближеним до того порядку, що склався між сторонами.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Богородчанського районного суду від 12 квітня 2021 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що місцевий суд, встановлюючи порядок користування земельною ділянкою площею 0,25 га, не врахував, що за ОСОБА_1 судовим рішенням вже було визнано право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,12 га для обслуговування житлового будинку. При цьому всі три варіанти висновку судової земельно-технічної експертизи від 31 березня 2017 року визначають порядок користування земельною ділянкою площею 0,25 га фактично порівну між сторонами, що не відповідає розміру частки земельної ділянки ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 822/1468/17, провадження № К/9901/36407/18, від 13 грудня 2018 року у справі № 815/6218/16, провадження № К/9901/2517/17, від 20 травня 2020 року у справі № 127/21769/16-ц, провадження № 61-42694св18, у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 6-327цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що із врахуванням наявного у неї права власності на 1/2 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 , вона має право на користування земельною ділянкою, що розміщена за цією ж адресою на тих же умовах, що і інший власник.

При цьому вказує, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають значення для справи, на підставі неіснуючого доказу, а саме рішення сільради 1994 року про надання відповідачу земельної ділянки площею 0,12 га, яке втратило свою дію отриманням іншого рішення у 2001 році на приватизацію земельної ділянки площею 0,25 га.

Апеляційним судом також не враховано, що якщо на земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно визначився із характером правовідносин, що призвело до неправильного вирішення спору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ОСОБА_2 , у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновку апеляційного суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони з 28 січня 1995 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Богородчанського районного суду від 19 листопада 2001 року. Свідоцтво про розірвання шлюбу видано ОСОБА_3 відділом РАЦСу Богородчанського РУЮ 16 травня 2007 року (а. с. 89-91).

Як встановлено судом і це вбачається зі змісту рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року, рішенням Горохолинської сільської ради від 31 березня 1994 року ОСОБА_2 виділено для будівництва та обслуговування житлового будинку земельну ділянку розміром 0,12 га у с. Горохолино Ліс Богородчанського району, а 27 квітня 1994 року видано будівельний паспорт на забудову. Зазначена земельна ділянка приватизована відповідачем. Даний факт не заперечується сторонами і підтверджується письмовими доказами у справі.

Відповідно до рішення Горохолинської сільської ради від 13 липня 2001 року відповідачу передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На цю земельну ділянку, кадастровий номер 2620481202020010221, на його ім`я 14 червня 2007 року видано Державний акт на право власності серії ЯД № 892041 (а. с. 13,78).

Матеріалами справи підтверджується, що у 2015 році ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, виділення в натурі будинковолодіння та земельної ділянки. Підставою позову було те, що при вирішенні справи про поділ майна подружжя не було враховано розмір земельної ділянки згідно державного акта. Відтак є перешкоди в оформленні права власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,25 га, оскільки за нею визнано право на 1/2 частку площею 0,12 га, якої фактично не існує (справа № 338/1615/15-ц). Рішенням Богородчанського районного суду від 10 липня 2017 року в позові відмовлено (а. с. 14-15).

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2017 року вказане рішення було скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в позові відмовлено з інших підстав. Зокрема суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції помилково застосував до цих правовідносин статті 69, 70 СК України, оскільки режим спільної сумісної власності подружжя на будинок та земельну ділянку припинено з часу ухвалення рішення про визнання за ними права власності на 1/2 частку за кожним цього майна, у зв`язку з чим майно набуло статусу спільної часткової власності. Тому до спірних правовідносин необхідно застосувати статті 364, 365, 367 ЦК України. Звертаючись до суду з позовом про визнання нечинним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, позивач обрала неправильний спосіб захисту (а. с. 16-20).

З таким висновком погодився і Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2020 року. Разом із тим, касаційний суд звернув увагу, що суд апеляційної інстанції з урахуванням підстав позову, застосувавши статтю 120 ЗК України, дійшов суперечливого висновку, оскільки рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року між сторонами визначено конкретний спосіб поділу житлового будинку та земельної ділянки 0,12 га. Проте це не вплинуло на розгляд по суті (а. с. 21-26).

За змістом висновку судової земельно- технічної експертизи від 31 березня 2017 року № 169/17-22, яка проведена у даній справі, встановлено, що виконати розподіл в натурі домоволодіння відповідно до права сторін спільної часткової власності кожного на 1/2 частку житлового будинку згідно із вимогами нормативних документів, а саме ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» не є можливим.

При цьому зазначено, що враховуючи визначені за сторонами по 1/2 ідеальній частці кожного на вказаний будинок та по 1/2 частині земельної ділянки площею 0,12 га, призначеної для обслуговування цього будинку, реальний розподіл житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки є неможливим.

Відтак згідно з цим висновком визначено декілька варіантів порядку користування земельною ділянкою площею 0,25 га (кадастровий номер 2620481202020010221) (а. с. 43-47).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просила суд встановити порядок користування земельною ділянкою площею 0,25 га.

Згідно статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частинами четвертою, сьомою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не передбачено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.».

Так, з рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області у справі № 901/583/12 (2/0901/17/2012) від 19 липня 2012 року вбачається, що судом досліджувались обставини поділу земельної ділянки, призначеної для обслуговування спірного будинку по АДРЕСА_1 . Між сторонами визначено конкретний спосіб поділу житлового будинку та земельної ділянки площею 0,12 га та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку цієї земельної ділянки. Вказане судове рішення набрало законної сили.

Відповідно до вимог частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, районів та областей.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Тлумачення наведених норм закону надає підстави для висновку, що порядок користування земельною ділянкою, виділ окремої частки з неї тощо визначається відповідно до часток кожного з співвласників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, або з урахуванням належної йому частки із складу земельної ділянки, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у рішенні Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року у справі № 901/583/12 (2/0901/17/2012), колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що місцевий суд, визначаючи порядок користування земельною ділянкою площею 0,25 га, не врахував, що ОСОБА_1 набула право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,12 га, тому відсутні підстави для визначення порядку користування у розмірі, який не відповідає частці земельної ділянки позивача.

Крім того, із вищевказаного рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що під час роздільного проживання сторін, які перебували у шлюбі, ОСОБА_2 за власні кошти самостійно побудував літню кухню, гараж та два сараї.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що вона має право користуватися порівну із відповідачем спірною земельною ділянкою, оскільки має право на 1/2 частку домоволодіння, не можуть бути прийняті судом, оскільки, як вказувалось вище, судовим рішенням, яке набрало законної сили, визначено, що позивач на праві власності володіє 1/2 частиною домоволодіння та 1/2 частиною земельної ділянки площею 0,12 га. Доказів поділу земельної ділянки площею 0,25 га між колишнім подружжям матеріали справи не містять.

При цьому слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович