Постанова

від 26.07.2021 по справі 338/1442/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 338/1442/20

Провадження № 22-ц/4808/893/21

Головуючий у 1 інстанції Битківський Л. М.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючої (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П.

суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д.,

за участю секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду у складі судді Битківського Л.М., ухвалене 12 квітня 2021 року в смт. Богородчани Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою,

в с т а н о в и в :

У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що сторонам належить по Ѕ частині будинковолодіння з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , а також по Ѕ частині земельної ділянки площею 0,12 га з цільовим призначенням для обслуговування цього будинку. Право власності на вказане майно набуто нею в порядку поділу спільного майна подружжя відповідно до рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року.

У зв`язку з цим вона зверталась до суду з позовом про виділ нерухомого майна в натурі, скасування Державного акта на право власності на земельну ділянку від 14 червня 2007 року площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. Проте у задоволенні позову було відмовлено з підстав невірно обраного способу захисту порушеного права. Згідно постанови Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі №338/1615/15-ц вона, враховуючи вимоги статей 365, 367, 377, 384 ЦК України має беззаперечне право користування земельною ділянкою на тих же умовах, що й інший співвласник, незважаючи на відсутність поділу такої земельної ділянки. Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи експертом встановлено неможливість розподілу в натурі даної земельної ділянки, оскільки неможливо провести розподіл в натурі між співвласниками вказаного будинковолодіння. Тому визначено декілька варіантів порядку користування сторонами земельною ділянкою площею 0,25 га.

На думку позивачки, найбільш прийнятним для обох сторін є порядок користування земельною ділянкою, визначений першим варіантом судової експертизи №169/17-22 від 31 березня 2017 року. В ньому передбачено окремий доступ кожного співвласника до своєї земельної ділянки та будинковолодіння, врахована наявність електроопор у кожної із сторін саме на їх ділянках, відсутні спільні стежки. Такий варіант користування враховує конфігурацію земельної ділянки, фактичне користування співвласниками, а також вимоги ДБН.

Посилалась на висновок Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі №127/21769/16-ц щодо визначення права користування земельною ділянкою відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці.

Рішенням Богородчанського районного суду від 12 квітня 2021 року позов задоволено частково. Встановлено порядок користування земельною ділянкою площею 0,25 га, що розташована по АДРЕСА_1 , між співвласниками домоволодіння. Виділено ОСОБА_2 у користування частину земельної ділянки площею 1096 кв.м за схемою, відображеною у Додатку №4 висновку судової земельно-технічної експертизи №169/17-22 від 31 березня 2017 року, виконаного Тернопільським відділенням КНДІСЕ. ОСОБА_1 виділено у користування земельну ділянку площею 1097 кв.м. У спільному користуванні сторін залишено земельну ділянку під будівлями і спорудами та прохід до них площею 307 кв.м. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 840,00 грн понесених судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні питання про поділ майна подружжя сторонами було подано лише рішення Горохолинської сільської ради від 31 березня 1994 року, яким ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку виділено земельну ділянку розміром 0,12 га у с. Горохолин Ліс. Проте згідно з державним актом серії ЯД №892041 від 14 червня 2007 року, виданим на ім`я відповідача, площа земельної ділянки для обслуговування домоволодіння складала 0,25 га, та є єдиним і цілісним об`єктом права власності. Визначаючи порядок користування земельною ділянкою згідно варіанту 3 Додатку №4 висновку №169/17-22 від 31 березня 2017 року земельно-технічної експертизи, суд врахував, що вказаний варіант відповідає розміру частки кожного із співвласників у спільному майні та є найбільш наближеним до того порядку, що склався між сторонами.

Не погодившись з рішенням суду з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апелянт вказує, що на підставі рішення Горохолинської сільської ради від 31 березня 1994 року отримав земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд. Перебуваючи з позивачкою у шлюбі, вони в 1994 році побудували індивідуальний житловий будинок, стайню, стодолу, убиральню, огорожу. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року за кожним із них визнано право власності по Ѕ частки на земельну ділянку розміром саме 0,12 га для обслуговування будинку, тобто по 0,06 га кожному.

Разом з тим суд не звернув увагу, що за період окремого проживання з 25 березня 2000 року по червень 2007 року він самостійно за власні кошти добудував літню кухню, гараж, два сараї та колодязь. Для будівництва цих об`єктів йому Горохолинською сільською радою 13 липня 2001 року було виділено земельну ділянку площею 0,13 га. Отже сумарно земельну ділянку площею 0,25 га він набув після розірвання шлюбу на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 892041 від 14 червня 2007 року.

Зазначає, що порядок користування житловим будинком та господарськими будівлями не визначений, оскільки позивачка чинить йому перешкоди в користуванні цим майном, тому він змушений проживати у своїх батьків. Вважає, що до ОСОБА_2 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщені ці споруди без зміни цільового призначення в обсязі, встановленому для попередніх землекористувачів.

Також посилається на роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , відповідно до яких при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

За наведених обставин в суду були відсутні підстави для задоволення позову, що враховано не було.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 покликається на законність та обґрунтованість рішення суду. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

На її думку, судом вірно встановлено, що для будівництва та обслуговування житлового будинку відповідачу було передано безоплатно у приватну власність не 0,12 га, а 0,25 га земельної ділянки. Саме на цю земельну ділянку 14 червня 2007 року виготовлено державний акт та присвоєно кадастровий номер.

Аналогічно надуманими вважає посилання апелянта на те, що вона чинить йому перешкоди в користуванні будинком. ОСОБА_1 добровільно переїхав проживати до своїх батьків, що підтверджується поданою суду першої інстанції довідкою сільської ради. На спростування цього інших доказів ним не надано.

Також звертає увагу, що відповідач категорично відмовився від будь-яких варіантів користування земельною ділянкою, визначених у висновку експерта. Натомість інших варіантів не запропонував, як і не заявляв клопотань щодо проведення повторної чи додаткової судової земельно-технічної експертизи. Не зазначено ним при цьому і жодних доводів чи заперечень з приводу обраного судом варіанту порядку користування земельною ділянкою.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Проценко С.Г. доводів апеляційної скарги не визнала покликаючись на обгрунтованість висновків суду.

Згідно положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду не відповідає вищезазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з позовом про встановлення порядку користування земельною ділянкою ОСОБА_2 посилалась на те, що отримавши право власності на Ѕ частину житлового будинку має право також використовувати частину земельної ділянки, призначену для його обслуговування.

На підтвердження своїх вимог покликалась на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року в справі №901/583/12 (2/0901/17/2012), з урахуванням ухвал про виправлення описок від 21 березня 2014 року та 13 вересня 2018 року, яким скасовано рішення Богородчанського районного суду від 21 червня 2012 року та ухвалено нове рішення в частині поділу житлового будинку та земельної ділянки. Визнано житловий будинок, стайню, стодолу, убиральню, які під одним дахом вартістю 227 101,00 грн по АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Визнано за ними право власності по Ѕ ідеальній частці кожного на цей будинок, вартість яких становить 113 550,50 грн кожна, та по Ѕ частині на земельну ділянку розміром 0,12 га, призначену для обслуговування будинку. При цьому апеляційний суд погодився з доводами місцевого суду щодо неможливості реального поділу об`єкта нерухомості згідно висновку будівельно-технічної експертизи від 12 грудня 2011 року (а.с. 9-11, 66).

Судом з`ясовано, що сторони з 28 січня 1995 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Богородчанського районного суду від 19 листопада 2001 року. Свідоцтво про розірвання шлюбу видано ОСОБА_1 відділом РАЦСу Богородчанського РУЮ 16 травня 2007 року (а.с. 89-91).

Як встановлено судом, і це вбачається зі змісту рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року, рішенням Горохолинської сільської ради від 31 березня 1994 року ОСОБА_1 виділено для будівництва та обслуговування житлового будинку земельну ділянку розміром 0,12 га у с. Горохолино-Ліс Богородчанського району, а 27 квітня 1994 року видано будівельний паспорт на забудову. Зазначена земельна ділянка приватизована відповідачем. Даний факт не заперечується сторонами і підтверджується письмовими доказами у справі.

Відповідно до рішення Горохолинської сільської ради від 13 липня 2001 року відповідачу передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На цю земельну ділянку, кадастровий номер 2620481202020010221, на його ім`я 14 червня 2007 року видано Державний акт на право власності серії ЯД № 892041 (а.с. 13,78).

Матеріалами справи підтверджується, що у 2015 році ОСОБА_2 зверталась в суд з позовом до ОСОБА_1 про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, виділення в натурі будинковолодіння та земельної ділянки. Підставою позову було те, що при вирішенні справи про поділ майна подружжя не було враховано розмір земельної ділянки згідно державного акта. Відтак є перешкоди в оформленні права власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,25 га, оскільки за нею визнано право на Ѕ частку площею 0,12 га, якої фактично не існує (справа №338/1615/15-ц). Рішенням Богородчанського районного суду від 10 липня 2017 року в позові відмовлено (а.с.14-15).

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2017 року вказане рішення було скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в позові відмовлено з інших підстав. Зокрема суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції помилково застосував до цих правовідносин статті 69, 70 СК України, оскільки режим спільної сумісної власності подружжя на будинок та земельну ділянку припинено з часу ухвалення рішення про визнання за ними права власності на 1/2 частку за кожним цього майна, у зв`язку з чим майно набуло статусу спільної часткової власності. Тому до спірних правовідносин необхідно застосувати статті 364, 365, 367 ЦК України. Звертаючись до суду з позовом про визнання нечинним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, позивач обрала неправильний спосіб захисту (а.с. 16-20).

З таким висновком погодився і Верховний Суд у Постанові від 31 серпня 2020 року. Разом з тим касаційний суд звернув увагу, що суд апеляційної інстанції з урахуванням підстав позову, застосувавши статтю 120 ЗК України дійшов суперечливого висновку, оскільки рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року між сторонами визначено конкретний спосіб поділу житлового будинку та земельної ділянки 0,12 га. Проте це не вплинуло на розгляд по суті (а.с.21-26).

За змістом висновку судової земельно- технічної експертизи від 31 березня 2017 року № 169/17-22, яка проведена у даній справі, встановлено, що виконати розподіл в натурі домоволодіння відповідно до права сторін спільної часткової власності кожного на 1/2 частку житлового будинку згідно із вимогами нормативних документів, а саме ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" не є можливим.

При цьому зазначено, що враховуючи визначені за сторонами по 1/2 ідеальній частці кожного на вказаний будинок та по 1/2 частині земельної ділянки площею 0,12 га, призначеної для обслуговування цього будинку, реальний розподіл житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки є неможливим.

Відтак згідно з цим висновком визначено декілька варіантів порядку користування земельною ділянкою площею 0,25 га (кадастровий номер 2620481202020010221) (а.с. 43-47).

Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_2 , просила визнати за нею порядок користування земельною ділянкою відповідно до першого варіанту.

У свою чергу, заперечуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 на підставі рішення Горохолинської сільської ради від 31 березня 1994 року отримав земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, на якій вони побудували в 1994 році індивідуальний житловий будинок, стайню, стодолу, убиральню, огорожу. За період окремого проживання він самостійно добудував літню кухню, гараж та два сараї, а також викопав колодязь. Для здійснення цього будівництва йому рішенням Горохолинської сільської ради від 13 липня 2001 року було додатково виділено земельну ділянку площею 0,13 га. Відповідно загальна площа його земельної ділянки становить 0,25 га. З огляду на це доводи позивача про встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 0,25 га вважав безпідставними, оскільки рішенням суду за нею в порядку поділу спільного майна подружжя визнано право власності на Ѕ частку земельної ділянки саме площею 0,12 га.

Таким чином між сторонами виник спір щодо порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок, який належить сторонам на праві спільної часткової власності.

За змістом частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Разом з тим за правилами частин четвертої, сьомої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не передбачено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Зі змісту рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області у справі № 901/583/12 (2/0901/17/2012) від 19 липня 2012 року вбачається, що судом досліджувались обставини поділу земельної ділянки, призначеної для обслуговування спірного будинку по АДРЕСА_1 . Між сторонами визначено конкретний спосіб поділу житлового будинку та земельної ділянки площею 0,12 га та визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку цієї земельної ділянки.

Судове рішення сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили.

Натомість суд першої інстанції не врахував, що зазначене рішення апеляційного суду, винесене по суті спору, має преюдиціальне значення для справи, що переглядається.

За змістом частин 1, 3, 4 статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Тлумачення наведених норм закону дає підстави для висновку, що порядок користування земельною ділянкою, виділ окремої частки з неї тощо визначається відповідно до часток кожного з співвласників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, або з урахуванням належної йому частки зі складу земельної ділянки, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними.

Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати право іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

Встановивши порядок користування земельною ділянкою площею 0,25 га по АДРЕСА_1 між співвласниками домоволодіння, суд першої інстанції не врахував, що за ОСОБА_2 судовим рішенням вже було визнано право власності на Ѕ частки земельної ділянки площею 0,12 га для обслуговування житлового будинку.

Разом з тим всі три варіанти висновку судової земельно-технічної експертизи від 31 березня 2017 року визначають порядок користування земельною ділянкою площею 0,25 га фактично порівну між сторонами, що не відповідає розміру частки земельної ділянки позивачки.

За встановлених обставин заявниця не довела в результаті яких дій відповідача були порушені її права, що, отже виключає можливість задоволення позову.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, чим допустив неповне з`ясування обставин справи.

Таким чином, неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи й порушення норм матеріального та процесуального права відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду і ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1260,00 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Богородчанського районного суду від 12 квітня 2021 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 1260,00 грн судових витрат, пов`язаних із переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча Г.П. Мелінишин

Судді: І.В. Бойчук

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 28 липня 2021 року