Постанова

від 01.06.2022 по справі 359/5535/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 червня 2022 року

м. Київ

справа № 359/5535/18

провадження № 61-4927св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - керівник Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Гірська сільська рада Бориспільського району Київської області, ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тригуб Євгенія Олегівна, Комунальне підприємство Бориспільської районної ради Бориспільське районне «Бюро технічної інвентаризації»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Руденко Андрій Олександрович, на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 2 травня 2019 року, ухвалене у складі судді

Муранової-Лесів І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 6 лютого 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Сержанюка А. С., Коцюрби О. П., Лівінського С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року керівник Бориспільської місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави з позовом до Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області (далі - Гірська сільська рада), ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство (далі - КП) Бориспільської районної ради Бориспільське районне «Бюро технічної інвентаризації», про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності.

В обґрунтування позову вказував, що рішенням Гірської сільської ради

№ 308-12-VII від 26 травня 2016 року надано дозвіл ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо оформлення документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в селі Гора на території Гірської сільської ради.

У подальшому рішенням Гірської сільської ради № 880-46-VII від 29 листопада 2017 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1255 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в селі Гора на території Гірської сільської ради та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3220883201:01:001:3081 за рахунок земель комунальної власності Гірської сільської ради.

Вказані рішення органу місцевого самоврядування в частині визначення цільового призначення переданої ОСОБА_2 земельної ділянки не відповідають генеральному плану села Гора, затвердженому рішенням Гірської сільської ради № 1054-45-VI від 25 квітня 2014 року, та плану зонування території села Гора, затвердженому рішенням цієї ж ради № 244-10- VII, згідно з якими спірна земельна ділянка розташована в межах виробничої зони та зони транспортної інфраструктури.

Зазначав, що листом Відділу містобудування та архітектури Бориспільської районної державної адміністрації Київської області № 2139 від 28 листопада

2016 року відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3220883201:01:001:3081 у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, однак рішенням Гірської сільської ради затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, який не було погоджено зі структурним підрозділом районної державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури.

Також вказував, що на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку, яку у подальшому відчужив ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу.

Уточнивши позовні вимоги просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Гірської сільської ради № 308-12-VII від 26 травня 2016 року «Про надання дозволу на складання проекту із землеустрою щодо оформлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в селі Гора Бориспільського району Київської області»;

- визнати незаконним та скасувати рішення Гірської сільської ради № 880-46-VII від 29 листопада 2017 року «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 »;

- визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тригуб Є. О. індексний номер 43816032 від 1 листопада 2018 року та скасувати запис про право власності № 28702152 від 1 листопада 2018 року.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2018 року залучено до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_1 , а третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тригуб Є. О. Ухвалою цього ж суду від 18 лютого 2019 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 2 травня 2019 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Гірської сільської ради № 308-12-VII від 26 травня 2016 року «Про надання дозволу на складання проекту із землеустрою щодо оформлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в селі Гора Бориспільського району Київської області».

Визнано незаконним та скасовано рішення Гірської сільської ради № 880-46-VII від 29 листопада 2017 року «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ».

Визнано недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тригуб Є. О. індексний номер 43816032 від 1 листопада 2018 року та скасовано запис про право власності № 28702152 від 1 листопада 2018 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції входив з того, що оспорювані рішення Гірської сільської ради № 308-12-VII від 26 травня 2016 року та № 880-46-VII від 29 листопада

2017 року не відповідають вимогам законодавства та порушують права територіальної громади, оскільки місце розташування спірної земельної ділянки не відповідає вимогам затвердженого генерального плану населеного пункту.

Встановивши, що набута ОСОБА_2 на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування земельна ділянка у подальшому відчужена

ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого внесено запис про право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, та скасував відповідний запис.

Постановою Київського апеляційного суду від 6 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 2 травня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, норма матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Руденко А. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 2 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 6 лютого 2020 року і ухвалити нове судове рішення про залишення позову без розгляду.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя. Суди не досліджували питання наявності чи відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі; не встановили обставини, які перешкоджають здійсненню захисту прав та інтересів органом, уповноваженим здійснювати самостійно представництво держави у цій справі. На думку заявника, висновок судів попередніх інстанцій щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави у цій справі зроблений без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 923/129/17.

Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18, згідно з яким у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають, як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, що звернулась за їх захистом.

У справі № 926/03/18 судами встановлено обставини щодо належності земельних ділянок, про які йдеться в оскаржуваних рішеннях та оспорюваних угодах, до комунальної власності; права власності на ці ділянки, інтереси якої представляє та за захистом прав якої має звертатись орган місцевого самоврядування, за висновком Верховного Суду виключає настання будь-яких правових наслідків для інших суб`єктів, у тому числі і для держави Україна та виключає порушення прав та охоронюваних інтересів держави через прийняття оскаржуваних рішень та укладення оспорюваних угод. Надавши оцінку обґрунтуванню прокурора щодо звернення з позовом у справі № 926/03/18, які зводились до захисту прав держави, та невстановленню обставин звернення прокурора з метою захисту прав власника спірних земельних ділянок - Недобоївської територіальної громади в інтересах її представницького органу (який був відповідачем у справі), Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність у прокурора процесуальної дієздатності на звернення з вказаним позовом.

Також заявник вказує про обрання прокурором неефективного способу захисту права та залишення поза увагою судів попередніх інстанцій такої обставини. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) колегія суддів погодилась із висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня

2014 року у справі № 6-140цс14, про те, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника.

Суди не врахували, що вимоги про витребування майна прокурор у даній справі не заявляв; вимога про визнання недійсним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і скасування внесеного на підставі цього рішення запису призведе до повернення права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_2 , а право територіальної громади, за захистом якого фактично звернувся прокурор, залишитися незахищеним.

Також заявник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у їх сукупності.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 6 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Підставою для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про:

- застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, у постановах Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 923/129/17 та від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у їх сукупності (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Гірської сільської ради № 308-12-VII від 26 травня 2016 року надано дозвіл ОСОБА_2 на складання проекту із землеустрою щодо оформлення документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в селі Гора на території Гірської сільської ради.

У подальшому рішенням Гірської сільської ради № 880-46-VII від 29 листопада 2017 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність

ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1255 га для ведення особистого селянського господарства в селі Гора на території Гірської сільської ради та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3220883201:01:001:3081 загальною площею 0,1255 га для ведення особистого селянського господарства в селі Гора на території Гірської сільської ради за рахунок земель комунальної власності Гірської сільської ради.

Суди встановили, що на підставі рішень органу місцевого самоврядування за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку, про що 1 грудня 2017 року державним реєстратором КП Бориспільської районної ради Бориспільське районне «Бюро технічної інвентаризації» зроблено запис за № 23765168.

Зі змісту листів Бориспільської районної державної адміністрації Київської області № 48/07-46-982 від 6 березня 2018 року і № 48/07-46-2104 від 11 травня 2018 року та викопіювання з генерального плану села Гора суди встановили, що за генеральним планом села Гора, затвердженим рішенням Гірської сільської ради № 1054-45-VI від 25 квітня 2014 року, та планом зонування території села Гора, затвердженим рішенням цієї ж ради № 244-10-VII від 28 квітня 2016 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3220883201:01:001:3081 знаходиться на межі двох функціональних зон - виробничої зони та зони транспортної інфраструктури (зона вулиць, майданів, доріг).

Суди встановили, що відділом містобудування та архітектури Бориспільської районної державної адміністрації Київської області розглянуто клопотання Приватного підприємства «Інвестиційна компанія «Меркурій-Інвест» про погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 в межах села Гора на території Гірської сільської ради та листом № 2139 від 28 листопада 2016 року надано обґрунтовану відмову у погодженні проекту землеустрою. Відмова вмотивована тим, що відповідно до наданих графічних матеріалів земельна ділянка з кадастровим номером 3220883201:01:001:3081 знаходиться на межі двох функціональних зон - виробничої зони та зони транспортної інфраструктури (зона вулиць, майданів в межах червоних ліній, доріг), тому не може бути відведена за поданим цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Також суди встановили, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області у межах компетенції провело перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства при використанні спірної земельної ділянки, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 271-ДК/285/АП/09/01-18 від 19 червня 2018 року, відповідно до якого документація із землеустрою спірної земельної ділянки подана до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру без погодження з відділом містобудування та архітектури Бориспільської районної державної адміністрації Київської області.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Київській

області № Г-967/0-2283/6-18 від 25 червня 2018 року вказаний акт направлено до Бориспільської місцевої прокуратури з проханням вжити заходів прокурорського реагування щодо встановлених порушень вимог земельного законодавства.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано

у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3

частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

На необхідності обґрунтування прокурором наявності підстав для представництва наголосила Велика Палата Верховного Суду й у постанові

від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), зазначивши, що системне тлумачення абзацу 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас у розумінні положень пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) зазначено, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Позов у справі, судові рішення в якій переглядаються, подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги з посиланнями на положення статей 83, 122, 118, 186-1, Земельного кодексу (далі - ЗК) України, статті 393 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України і статей 23 Закону України «Про прокуратуру» та 56 ЦПК України обґрунтовано тим, що, приймаючи оскаржувані рішення, Гірська сільська рада порушила норми чинного законодавства.

Прокурор у позовній заяві вказав, що він пред`явив даний позов в інтересах держави, враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель (Держгеокадастр), однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду.

Вважаючи наявними у прокурора повноваження на звернення з даним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що Держгеокадастр не наділено повноваженнями на звернення до суду з позовами про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування, отже даний позов заявлено прокурором як позивачем.

Оскаржуючи рішення в апеляційному порядку, представник ОСОБА_1 - адвокат Руденко А. О. вказував про відсутність у прокурора повноважень на здійснення представництва держави у даній справі.

Відповідаючи на вказаний аргумент апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначив, що орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель (Держгеокадастр), не має повноваження щодо звернення до суду.

З вказаним висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У цій справі позов подано прокурором в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин. При цьому позовні вимоги обґрунтовані тим, що Гірська сільська рада передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку без дотримання відповідних норм земельного законодавства.

Згідно з абзацом 4 статті 15-2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (далі - Положення) Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах (підпункт 25-1 пункту 4 Положення в редакції чинній на час подання позову).

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Згідно зі статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що перебачений Конституцією та законами України. Отже міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та пункту 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

З наведених норм права вбачається, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21) та зазначила, що органи Держгеокадастру наділені правом звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Отже висновок суду апеляційної інстанції суперечить вказаному висновку Великої Палати Верховного Суду.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Переглядаючи дану справу, колегія суддів вважає за необхідне застосувати висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений після подання касаційної скарги у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження

№ 12-11гс21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Дійшовши помилкового висновку про те, що Держгеокадастр не має повноваження щодо звернення до суду, суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення питання про існування у прокурора повноважень для звернення до суду з даним позовом в інтересах держави, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги у цій частині і, як наслідок, не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналіз частини третої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Суд апеляційної інстанції має врахувати, що перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, надати належну оцінку зазначеному прокурором обґрунтуванню повноважень на звернення до суду з даним позовом в інтересах держави; перевірити доводи апеляційної скарги в цій частині, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Руденко Андрій Олександрович, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 6 лютого 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук