Рішення

від 09.06.2022 по справі 162/661/21

ЛЮБЕШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 162/661/21

Провадження № 2/162/12/2022

ЛЮБЕШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2022 року смт Любешів

Любешівський районний суд Волинської області у складі

головуючого судді Цибень О.В.,

за участю секретаря Будько І.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Полетила П.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Любешівського селищного голови Куха Олега Івановича, Любешівської селищної ради, Комунального підприємства «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради про визнання розпорядження про звільнення незаконним і його скасування, поновлення на роботі, поновлення дії контракту, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсацію моральної шкоди та витрат на правову допомогу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 02.11.2021 року звернувся до суду із вказаним позовом.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Любешівської селищної ради від 19.11.2019 року №35/6 його було призначено на посаду директора КНП «Любешівська центральна районна лікарня» Любешівської районної ради на умовах контракту. 20.11.2019 року між ним та головою Любешівської районної ради Нагорним П.Н. було укладено відповідний контракт. Розпорядженням Любешівської селищної ради від 04.01.2021 року №2-ос було внесено зміни до даного контракту шляхом укладення додаткової угоди, яка є невід`ємною частиною контракту.

Розпорядженням голови Любешівської селищної ради від 04.10.2021 року №169-ос контракт з ОСОБА_1 розірвано з підстав, передбачених контрактом, п.8.ч.1 ст.36 КЗпП та звільнено останнього з посади директора КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради.

Вважає таке звільнення незаконним, таким, що проведене з грубим порушенням трудового законодавства. Вказує, що підстави для розірвання контракту, наведені в оскаржуваному розпорядженні, були застосовані з урахуванням рішення Любешівської селищної ради від 22.07.2021 року №12/29 «Про звіт директора КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради за І півріччя 2021 року». Однак, вказане рішення не містить посилання на п.п.5.3.1 п.5.3 розділу 5 Контракту, який передбачає розірвання контракту до закінчення терміну його дії з ініціативи Роботодавця та звільнення директора з посади «у разі систематичного невиконання Керівником без поважних причин умов та обов`язків, визначених цим контрактом», а без зазначення конкретного пункту контракту в розпорядженні про звільнення і наведення фактичних даних про суть «невиконання», неможливо встановити, чи дійсно ним були допущені ті порушення умов контракту, які стали підставою для прийняття розпорядження про звільнення. Крім цього відсутні докази, які б давали можливість це зрозуміти, не наведено конкретних порушень, які нібито допущені, не зазначено неповажність причин їх виникнення. Разом з тим, застосовуючи п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України, з урахуванням пп. 5.3.1 п.5.3 розділу 5 контракту, як підставу, яка не передбачена законодавством, - «систематичне невиконання без поважних причин умов та обов`язків контракту» не може вважатись такою підставою, яка не передбачена законодавством, оскільки така дублює положення п.3 ч.1 с. 40 КЗпП України, тобто є такою, що передбачена законодавством, а тому переважним є регулювання за законом. Також позивача не було повідомлено про дострокове припинення контракту за два тижні, як того вимагає Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників №170 від 19.03.1994 року. На підставі вказаного просить визнати незаконним і скасувати розпорядження Любешівського селищного голови Куха Олега Івановича від 04.10.2021 року №169-ос «Про звільнення директора КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради ОСОБА_1 », поновити його на посаді директора КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради з 05.10.2021 року, поновити дію контракту з директором КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради Іванівим Б. В. від 20.11.2019 року в редакції від 04.01.2021 року з 05.10.2021 року та стягнути з КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.10.2021 року по день поновлення на роботі. Також, просить стягнути з Любешівської селищної ради на його користь моральну шкоду в розмірі 30000 гривень, обгрунтовуючи психологічним дискомфортом, неспокоєм та тривогою, внаслідок незаконного звільнення та приниження його авторитету як лікаря та директора медичного закладу. Завдано шкоди його діловій репутації, оскільки знизилась суспільна оцінка його ділових і професійних якостей, в тому числі, зі сторони партнерів та працівників інших лікарень. Крім цього, п.4.3 розділу 4 контракту передбачено, що Любешівська селищна рада несе відповідальність та забезпечує відшкодування моральної і матеріальної шкоди, заподіяної Керівнику у разі дострокового розірвання контракту, проведеного з порушенням вимог трудового законодавства.

Не погоджуючись із позовними вимогами, відповідач Кух О.І. у відзиві виклав свої заперечення проти позову, де зазначив, що позов не визнає. Вказує, що п.5.3 розділу 5 контракту (в редакції від 04.01.2021 року) визначено можливість розірвання контракту та звільнення керівника з посади з ініціативи роботодавця до закінчення строку контракту у разі систематичного невиконання керівником без поважних причин умов та обов`язків, визначених цим контрактом. Розпорядженням селищного голови №122-ос від 24.06.2021 року на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді догани за порушення трудової дисципліни та неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, яке полягало у неподанні позивачем засновнику фінансового плану, фінансового звіту, що є порушенням пп.2.2.5 та 2.2.7 п.2.2 розділу 2 контракту. Крім того, про ігнорування позивачем законних вимог роботодавця свідчать численні доповідні записки, що надійшли на ім`я селищного голови 18.06.2021 року, 22.07.2021 року, 23.07.2021 року та ненадання позивачем відповіді на запити селищної ради від 03.04.2021 року, 27.05.2021 року, 01.06.2021 року, 02.06.2021 року, 26.05.2021 року, 12.04.2021 року. Разом з тим, в результаті заслуховування звіту позивача про роботу КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» за період І півріччя 2021 року рішенням сесії №12/29 від 22.07.2021 року роботу директора ОСОБА_1 визнано незадовільною та рекомендовано селищному голові розірвати з ОСОБА_1 контракт. Питання щодо обговорення даного звіту було предметом розгляду постійної комісії з питань фінансів, бюджету, планування соціально-економічного розвиту, інвестицій та міжнародного співробітництва, рішенням якої від 20.07.2021 року рекомендовано селищному голові розірвати контракт з ОСОБА_1 , та постійної комісії з питань комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозбереження та транспорту, рішенням якої від 19.07.2021 року роботу директора КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» визнано незадовільною. Проте, позивачу була надана можливість усунути негативні наслідки в роботі, однак останнім така можливість була проігнорована. За таких обставин вважає, що звільнення ОСОБА_1 проведено з додержанням вимог чинного законодавства та контракту. Також вважає необгрунтованою суму моральної шкоди, оскільки відсутній висновок судово-психологічної експертизи, а з боку відповідача не було вчинено жодних дій чи висловлювань, які б його ображали, а також принижували честь, гідність чи ділову репутацію позивача. Вважає, що не підлягає задоволенню і вимога про стягнення 15000 гривень витрат на правову допомогу, оскільки такий розмір є завищеним та неспівмірним з обсягом наданих послуг адвоката, а позовна заява не містить відповідних даних.

До суду 16.12.2021 року від представників позивача надійшла відповідь на відзив, у якій, крім обставин викладених у позовній заяві, вказано, що наведені у відзиві доводи не відповідають ні обставинам справи, ні вимогам трудового законодавства. Зазначено, що в даному випадку, із правового обґрунтування цивільного позову, відповіді на відзив, з урахуванням практики Верховного Суду вбачається, що відповідач порушив процедуру звільнення ОСОБА_1 і не навів у відзиві будь яких аргументів на спростування цих підстав позову.

Ухвалою суду від 12.11.2021 року провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні позивач та його представник, кожен зокрема, позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили задовольнити та надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Інші відповідачі та їх представники в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду невідомі.

Разом з тим, з урахуванням ухвали суду від 31.05.2022 року, якою суд попередив, що неявка в наступне судове засідання представників відповідачів без поважних причин буде розцінено судом як зловживання своїми процесуальними правами та розгляд справи буде відбуватися без їх участі (оскільки справу було неодноразово відкладено за клопотаннями представників відповідачів), вважаю за можливе ухвалити рішення за відсутності представників відповідачів.

Вислухавши пояснення позивача і його представника, представників відповідачів, допитавши свідків, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного висновку.

Статтями 1 та 3 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави і кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Так, свідок ОСОБА_5 , заступник селищного голови з питань діяльності виконавчих органів, вказав, що ОСОБА_1 порушував умови контракту, про що зазначається у складених ним доповідних записках, стосовно ефективного управління майном, зокрема надана КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради у постійне користування частина земельної ділянки використовувалась не за цільовим призначенням, що було виявлено в ході комісійного обстеження даної земельної ділянки, про що був складений відповідний акт. На запити та звернення селищної ради відповіді не надавались без обґрунтування на те причин, порушувались строки надання таких відповідей, про що також були складені доповідні записки, зокрема, і щодо подання фінансової звітності та проекту фінансового плану. Крім цього, в період перебування ОСОБА_1 на посаді директора, внаслідок його незадовільної роботи, існувало питання про функціонування КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради як такого, а також у травні-вересні була загроза неможливості виплати заробітної плати працівникам. Вказав, що такі порушення були систематичними та позивача повідомляли про можливі ризики та наслідки таких порушень. Письмові докази та інформація, які були підставами складання ним доповідних записок - відсутні.

Свідок ОСОБА_6 , начальник відділу землекористування, кадастру, екологічної безпеки Любешівської селищної ради, суду пояснила, що 12 травня 2021 року на розпорядження селищного голови Куха О.І. була створена комісія, якій поставлено завдання обстежити земельну ділянку, яка є в постійному користуванні у колишньої « Любешівської центральної районної лікарні ». В результаті обстеження було встановлено, що лікарні ще у 2008 року було передано у постійне користування земельну ділянку 3,5683 га для будівництва та обслуговування будівель та закладів охорони здоров`я Любешівської районної лікарні, та не могла використовуватись за іншим призначенням. В ході обстеження, на підставі державного акту на постійне користування та технічної документації, виявлено, що на даній земельній ділянці є будівлі, будівельні матеріали, причепи, які не належать лікарні та не перебувають на її балансі. У зв`язку з тим, що комісія не мала повноважень візуально встановлювати та закоординувати поворотні точки земельної ділянки, не могли встановити, чи ці приміщення, чи їх частина, розташовані на земельній ділянці районної лікарні. Склали акт, зафіксували виявлені порушення, долучили фотоматеріали за участю головного лікаря та його заступника по господарській частині. ОСОБА_1 не погодився з даним актом, оскільки у нього виникли сумніви у точності визначення меж ділянки лікарні та суміжної земельної ділянки Березюка . Акт з матеріалами обстеження був направлений ОСОБА_1 поштою, так як останній відмовився його отримувати. Вирішили замовити землевпорядну організацію, яка має ліцензію та повноваження винести та відновити межі цих земельних ділянок, та встановити факт наявності на земельній ділянці, яка знаходиться у постійному користуванні лікарня, не належних їй об`єктів, які використовує власник суміжної земельної ділянки для своїх комерційних потреб. Внаслідок проведення відповідних дій цією організацією, було встановлено, що на належній лікарні земельній ділянці дійсно розміщені приміщення суміжного землевласника, а деякі складовані речі вже були прибрані останнім, про що був складений акт. Вказала, що ОСОБА_1 мало бути відомо про межі цих ділянок в силу його посади, до того ж вони узгоджувались у 2017 році при купівлі Березюком суміжної земельної ділянки. Документів, які б підтверджували, що селищна рада як власник погоджувала надання чи відчуження частини земельної ділянки в корить суміжного землекористувача, немає.

Судом встановлено, що рішенням Любешівської районної ради Волинської області №35/6 від 19.11.2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора КНП «Любешівська центральна районна лікарня» Любешівської районної ради на умовах контракту, як такого, що визначений переможцем конкурсу на заміщення даної вакантної посади (а.с. 18).

20.11.2019 року між головою Любешівської районної ради Нагорним П.Н. та ОСОБА_1 було укладено «Контракт з директором КНП «Любешівська центральна районна лікарня» Любешівської районної ради» до 19.11.2022 року (а.с.24-30).

Розпорядженням Любешівської селищної ради від 04.01.2021 року №2-ос було внесено зміни до даного контракту шляхом укладення додаткової угоди №1, яка є невід`ємною частиною контракту, виклавши його в новій редакції (а.с. 31-37).

Відповідно до розпорядження селищного голови Любешівської селищної ради Куха О.І. №169-ос від 04.10.2021 року контракт з директором КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради Іванівим Б.В. від 20.11.2019 року в редакції від 04.01.2021 року розірвано та звільнено ОСОБА_1 з посади директора директором КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної з підстав, передбачених контрактом, п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України, серед іншого, відповідно до пп.5.3.1 п.5.3, п.5.6 розділу 5 Контракту (а.с. 19).

Відповідно до п. 8 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).

Контракт як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на забезпечення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності та професійні навички, підвищення взаємної відповідальності сторін, правову і соціальну захищеність працівника (пункт 4 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170).

У контракті можуть визначатися додаткові, крім встановлених чинним законодавством, підстави його розірвання. У разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 статті 36 КЗпП України з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом (пункти 17 і 21 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170).

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника і додаткові підстави розірвання трудового договору (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 757/42262/15-ц).

З огляду на вказане, в кожному конкретному випадку, суди досліджують умови укладеного контракту, конкретні пункту контракту, порушення яких ставляться у провину працівнику та, відповідно, конкретні докази на підтвердження порушення умов укладеного контракту та його припинення.

У розпорядженні про звільнення міститься посилання на пп.5.3.1., п.5.3 розділу 5 контракту, відповідно до якого цей контракт може бути розірваний, а Керівник звільнений з посади з ініціативи Роботодавця до закінчення строку дії контракту у разі систематичного невиконання Керівником без поважних причин умов та обов`язків, визначених цим контрактом.

Разом з тим, виходячи зі змісту зазначеного пункту, невиконання умов та обов`язків контракту має бути систематичним та таким, що відбулося без поважних причин. Згідно з Контрактом, а саме п.п.2.2 Розділу 2, Керівник підприємства несе визначені контрактом обов`язки, яких в даному документі налічується 27 пунктів. Крім того, пп.5.3.2-5.3.8. розділу 5 визначено додаткові умови, за порушення яких керівник може бути звільнений з посади за ініціативи роботодавця.

Звільнення керівника за невиконання умов контракту ( п.8 ч.1 ст.36 КЗпП) без зазначення конкретних пунктів, порушення яких стало підставою для звільнення, при наявності пп.5.3.1., породжує принцип правової невизначеності, та позбавляє розуміння за систематичне, винне порушення яких саме умов та обов`язків відбулось звільнення. Крім того, таке формулювання у розпорядженні про звільнення позбавляє і суд можливості перевірити обставини систематичності та винності цих порушень, оскільки незрозуміло, які саме умови та обов`язки своїми діями чи бездіяльністю порушив керівник, що стало підставою для його звільнення.

Виходячи із змісту пп.5.3.1 порушення має стосуватися лише тих обов`язків та умов, які є визначеними в контракті Керівника; невиконання чи неналежне виконання керівником обов`язків та умов має бути винним, тобто скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання обов`язків та умов повинно бути систематичним.

Зі змісту доповідних записок, поданих суду як доказ невиконання обов`язків керівником, підтверджується лише обставина виявлення певних фактів чи подій. Доповідна записка - це службовий документ, адресований керівникові даної чи вищої організації, в якому автор інформує про ситуацію, що склалася, про події та факти, що мали місце, про виконану роботу, а також наводить свої висновки та пропозиції. Зокрема, з наявних записок неможливо встановити, чи проводилась перевірка, чому вказані факти мали місце, що стало підставою виникнення вказаних обставин, як пояснював директор комунального закладу вказані події, та чи встановлено безповажність причин їх виникнення. Окрім доповідних записок, в яких йдеться про різного роду порушення, суду надано рішення комісії Любешівської селищної ради з питань фінансів бюджету, планування, соціально-економічного розвитку, інвестицій та міжнародного співробітництва від 20.07.2021 та комісії з питань комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозбереження та транспорту від 19.07.2021, а також рішення Любешівської селищної ради від 22.07.2021 року, з яких вбачається, що предметом розгляду комісій та, відповідно, селищної ради було заслуховування звіту директора КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» про роботу комунального підприємства за 1 півріччя 2021 року. Відповідно вирішено роботу директора визнати незадовільною та рекомендувати директору вжити всіх необхідних заходів щодо недопущення заборгованості по заробітній платі, збереження лікарні та запобігти скороченню персоналу. З вказаних рішень можна лише встановити питання, які перебували на розгляді, однак що саме було встановлено по вказаних питаннях, які обставини підлягали обговоренню, що пояснював керівник, суд позбавлений можливості з`ясувати. Разом з тим, документів чи були в подальшому враховані та виконані рекомендації, викладені у вказаних рішеннях, керівником підприємства, суду не надано, як і не надано документів з приводу настання будь яких негативних наслідків невиконання керівником вказаних рекомендацій.

Пояснення свідків, які надано суду на підтвердження порушень умов контракту та систематичності таких, не можуть бути єдиним доказом, якщо вони не підтверджуються іншими матеріалами справи. Крім того, саме судом під час дослідження доказів та допиту свідків, було ініційовано обговорення питання наявності доказів на підтвердження слів свідків, під час якого представниками відповідачів було зауважено, що відсутність документальних підтверджень в матеріалах справи відбулось у зв`язку із тим, що саме юридичним відділом селищної ради формувались документи, які надійшли до суду. Які саме документальні підтвердження наявні, не можуть повідомити суду.

Між тим, систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок. Разом з тим, необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше

Проте не слід забувати про конституційний принцип, що діє і в трудовому законодавстві: особу не може бути притягнуто двічі до одного виду відповідальності за одне й те саме порушення. Тобто, винесення догани на підставі одного проступку та подальше звільнення на підставі цієї догани або цього самого проступку є недопустимим та є підставою для скасування судами наказів про звільнення.

Слід підкреслити, що роботодавцям необхідно зазначати конкретні факти допущеного невиконання обов`язків, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Матеріали справи, серед іншого, містять розпорядження про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 у виді догани від 24.06.2021 року, підставою винесення якої знову визначено загальне формулювання - за порушення умов контракту без конкретизації яких саме умов, та за порушення вимог внутрішнього трудового розпорядку, проте в чому саме полягало порушення трудової дисципліни та умов контракту, коли та де такі події мали місце, у розпорядженні не зазначено.

Отже, доказів, які б підтверджували факт систематичного порушення чи документів, які б підтверджували перевірку систематичності та без поважності таких порушень суду не надано. З огляду на наявні в матеріалах справи документи, зважаючи на те, що вони містять обставини різних за своєю природою умов контракту, суд позбавлений можливості встановити, які все ж таки умови та обов`язки призвели до звільнення.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що звільнення працівника на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України з формулюванням причини - невиконання чи неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, - не може вважатися законним без визначення конкретних умов контракту, які не виконував чи неналежним чином виконував керівник, і без встановлення на підставі належних і допустимих доказів допущених ним конкретних порушень, що кореспондується з Висновком Великої Палати Верховного Суду (далі-висновок ВС) від 29.05.2019 року у справі № 452/970/17

Посилання селищного голови у відзиві на висновок ВС зроблений у справі № 463/3091/15, а саме на те, що з врахуванням особливостей контрактної форми трудового договору, наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту. Визначальним у даному випадку є сам факт порушення, а встановлення вини керівника лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу, суд вважає безпідставним. На вказане слід зазначити, що обставини, які стали підставою винесення вказаного висновку мали місце, оскільки судом було встановлено факт заборгованості підприємства на підставі наявного в матеріалах справи доказу - листа Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова від 20 березня 2013 року та доповідна записка Департаменту взаємодії з підприємствами базових галузей про заборгованість. Відповідно до умов контракту, у справі що переглядалась ВС, згідно підпункту "б", "д" пункту 26, керівник може бути звільнений з посади, а контракт розірваний до закінчення терміну його дії у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов`язків, передбачених контрактом, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи, тощо), а також у разі невиконання підприємством зобов`язань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків та обов`язкових платежів та невиконання підприємством зобов`язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати. Разом з тим у оскарженому наказі державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном від 23 квітня 2013 року N 21-Д особу звільнено з посади директора підприємства за невиконання умов контракту (підпункти "б", "д" пункту 26) відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України. Тобто, оскаржуваний наказ містив чітке формулювання, який саме пункт контракту був порушений керівником, що давало можливість суду перевірити вказані обставини, чого не зроблено у нашій справі, оскільки розпорядження № 169-ос від 04.10.2021 року про звільнення директора ОСОБА_1 не містить конкретного пункту, порушення якого призвело до звільнення. Отже, вказані у проаналізованому вище висновку ВС обставини не є ідентичними, а тому не кореспондуються з обставинами цієї справи.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів дійшов висновку, що вимоги про визнання незаконним і скасуваня розпорядження Любешівського селищного голови Куха Олега Івановича від 04.10.2021 року №169-ос «Про звільнення директора КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради Іваніва Б.В.» та поновлення ОСОБА_1 на посаді директора КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради з 05.10.2021 року - підставні та підлягають задоволенню.

Оскільки вимоги позивача про визнання контракту чинним, поновлення на посаді директора та стягнення середнього заробітку є похідними від вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення, суд має ухвалити рішення за цими вимогами за наслідками розгляду основної вимоги, врахувавши таке .

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (див. пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Способи захисту трудових прав наведені, зокрема, у статтях 235 і 237-1 КЗпП України. Так, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина перша статті 235 КЗпП України). Цей спосіб захисту порушених прав працівника застосовується незалежно від підстави припинення з ним трудового договору у випадку незаконного звільнення працівника чи його незаконного переведення на іншу роботу.

Отже, залежно від висновку щодо вимоги позивача про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення суд має вирішити питання про ефективність вимог про визнання контракту чинним.

За таких обставин, вимога про поновлення дії контракту з директором КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради Іванівим Б. В. від 20.11.2019 року в редакції від 04.01.2021 року з 05.10.2021 року - підлягає задоволенню.

Вказане повністю корелюється з висновком, зробленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі №452/970/17.

Суд визначає, що позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, а тому є такою, що також підлягає задоволенню з таких підстав.

Верховний Суд у постанові по справі № 922/476/20 від 09.12.2020 року дійшов наступних висновків: «Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так і право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100) і обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно абз. 1 п. 8 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Як роз`яснено в п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №3 «Про практику застосування судами про оплату праці» при визначенні сум, що підлягають стягненню по оплаті праці, у тому числі середньому заробітку, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку та інших обов`язкових платежів.

Середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу стягується за період з моменту звільнення та по дату поновлення на роботі (прийняття судового рішення), а згідно з вищезазначеною Постановою Пленуму ВСУ визначення таких сум (їх розрахунок) є прерогативою суду.

Як встановлено судом, у даному випадку ОСОБА_1 було звільнено з роботи 04.10.2021 року, а тому для розрахунку середньоденного заробітку слід взяти до уваги інформацію по заробітній платі за серпень та вересень 2021 року.

З дослідженої в судовому засіданні довідки про доходи, виданої КП «Любешівська багатопрофільна лікарня» від 19.10.2021 року за №172 встановлено, що заробітна плата ОСОБА_1 в серпні 2021 року становила 18100,19 гривень, у вересні 2021 року - 18100,19 гривень.

З огляду на інформацію, яка міститься у вищезазначеній довідці, суд вважає обґрунтованим та приймає до уваги наведені ОСОБА_1 841,86 гривню як розмір середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу.

Кількість часу вимушеного прогулу з 05.10.2021 року до 10.06.2022 року складає 175 робочих днів. Відповідно, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 147325,5 гривень (841,86 х 175 роб. днів).

Будь-яких інших відомостей щодо кількості робочих днів позивача та фактично відпрацьованого ним часу та отриманого заробітку у зазначений період сторонами суду не надано.

Відповідно до п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення щодо поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та при розгляді справ застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так із правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Таким чином, адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За приписами п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Таких висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі №6-23цс12.

Суд зазначає, що впродовж тривалого часу позивачу довелося захищати свої права, порушені протиправними діями відповідача, що вимагало від нього значних фізичних і моральних зусиль, і відповідно, не могло не відобразитися на його організації життя, тому на переконання суду, негативні емоції позивача внаслідок незаконного звільнення перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із протиправними діями відповідача, зміни підстав для звільнення позивача, а відтак завдали йому моральної шкоди.

Суд звертає увагу, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

За приписами ч. 3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частинами 4-5 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, п.4.3 розділу 4 контракту передбачено, що Любешівська селищна рада несе відповідальність та забезпечує відшкодування моральної і матеріальної шкоди, заподіяної Керівникові у разі дострокового розірвання цього контракту, проведеного з порушенням вимог трудового законодавства, а також на підставі, не передбаченій законодавством та цим контрактом.

Так, що стосується розміру моральної шкоди, суд враховує, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо визнає підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З огляду на те,що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Суд бере до уваги, висновок висвітлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020,справа №752/17832/14-ц, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Разом з тим, суд вважає, що розмір моральної шкоди, заявленої позивачем, є завищеним і у ході судового розгляду не було надано підтверджуючих на вказану суму доказів, тому за необхідне слід визначити позивачу та стягнути з відповідача суму моральної шкоди в розмірі 10000 гривень.

Щодо судового збору слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, ухвалою суду про відкриття провадження від 12.11.2021 року за клопотанням позивача сплату судового збору у даній справі відстрочено до ухвалення рішення у справі.

За таких обставин, розмір судового збору, який підлягає стягненню з Любешівської селищної ради в користь держави становить 1775,92 гривень, з яких:

- за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням суми такого стягнення - 147325,5 гривень, становить 1473,25 гривень;

- за вимогу про стягнення моральної шкоди - 302,67 гривні.

З позивача в користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 605,33 гривень за вимогу про стягнення моральної шкоди.

Разом з тим, суд зауважує, що однією з вимог цивільного позову ним зазначалась про стягнення з Любешівської селищної ради на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 15000 гривень. У позовній заяві, серед іншого, було зазначено, що розмір судових витрат, які він очікує понести у зв`язку із розглядом справи становить 15000 гривень, в тому числі, витрати на правову допомогу в розмірі 15000 гривень. Детальний опис робіт та докази понесення витрат на правову допомогу будуть надані суду у передбачений ст.141 ЦПК України строк.

За таких обставин, вимога про стягнення з Любешівської селищної ради на користь позивача витрат на правову допомогу судом не вирішується.

Керуючись ст. 80-81, 141, 263, 265, 268, 354, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Любешівського селищного голови Куха Олега Івановича, Любешівської селищної ради, Комунального підприємства «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради про визнання розпорядження про звільнення незаконним і його скасування, поновлення на роботі, поновлення дії контракту, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсацію моральної шкоди та витрат на правову допомогу - задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати розпорядження Любешівського селищного голови Куха Олега Івановича від 04.10.2021 року №169-ос «Про звільнення директора комунального підприємства «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради Іваніва Б.В.».

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора комунального підприємства «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради з 05.10.2021 року.

Поновити дію контракту з директором комунального підприємства «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради Іванівим Богданом Васильовичем від 20.11.2019 року в редакції від 04.01.2021 року з 05.10.2021 року.

Стягнути з комунального підприємства «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.10.2021 року по 10.06.2022 року в розмірі 146485,38 без урахування податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Любешівської селищної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.

Стягнути з Любешівської селищної ради в користь держави судовий збір в розмірі 1775 (одна тисяча сімсот сімдесят п`ять) гривень 92 копійки.

Стягнути з позивача в користь держави судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 33 копійки.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу допустити до негайного виконання у межах суми платежу, не більше ніж за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20.06.2022 року.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідачі:

Любешівський селищний голова Кух Олег Іванович (робоча адреса: вул. Незалежності, 53, смт Любешів, Камінь-Каширський район, Волинська область).

Любешівська селищна рада (адреса: вул. Незалежності, 53, смт Любешів, Камінь-Каширський район, Волинська область; код ЄДРПОУ 04333170).

Комунальне підприємство «Любешівська багатопрофільна лікарня» Любешівської селищної ради (адреса: вул. Незалежності, 3, смт Любешів, Камінь-Каширський район, Волинська область; код ЄДРПОУ 01982927).

Суддя Любешівського районного суду Волинської області Ольга ЦИБЕНЬ