Рішення

від 19.06.2022 по справі 910/3078/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.06.2022Справа № 910/3078/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦОБОРОНСЕРВІС"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ"

про стягнення 879 987, 65 грн

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦОБОРОНСЕРВІС" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (далі - відповідач) про стягнення 879 987, 65 грн, з яких: 785 607, 52 грн основний борг, 63 675, 86 грн індекс інфляції та 30 704, 27 грн 3 % річних.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказав на те, що відповідачем порушено умови Договору поставки № 53-122-01-19-09004 від 18.12.2019 в частині повної та своєчасної сплати за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 відкрито провадження у справі № 910/3078/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву, позивачу для подачі відповіді на відзив.

17.03.2021 через електронну пошту суду від представника відповідача надійшла заява про продовження строку для подання відзиву.

17.03.2021 через електронну пошту суду від представника відповідача надійшла заява про заяви відкликання про продовження строку для подання відзиву.

26.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що грошові зобов`язання з оплати поставленої продукції ВП «Рівненська АЕС» виконані частково, здійснено часткову оплату продукції на загальну суму 430 000, 00 грн, заборгованість з оплати основного боргу станом на 19.03.2021 становить 735 607, 52 грн, надав суду свій контр розрахунок 3 % річних.

09.04.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі, в якій відповідач просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення 100 000, 00 грн основного боргу, які були сплачені відповідачем.

Крім того, відповідачем у заяві про закриття провадження у справі викладено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, в якому відповідач просить суд зменшити розмір витрат до 3 000, 00 грн.

05.04.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що дійсно відповідачем сплачено суму основного боргу у розмірі 100 000, 00 грн, а тому станом на момент подання відповіді на відзив суму основного боргу становить 685 607, 52 грн.

Крім того, позивачем у відповіді на відзив зазначено, що відповідач надав розрахунок 3 % річних, який є необґрунтованим та заперечив проти клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

05.05.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі, в якій відповідач просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення 350 000, 00 грн основного боргу, які були сплачені відповідачем, зазначив, що залишок основного боргу становить 435 607, 52 грн.

05.05.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про відсутність спору в частині стягнення 350 000, 00 грн основного боргу.

27.09.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі, в якій відповідач просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення 500 000, 00 грн основного боргу, які були сплачені відповідачем, зазначив, що залишок основного боргу становить 285 607, 52 грн.

04.10.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі, в якій відповідач просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення 635 607, 52 грн основного боргу, які були сплачені відповідачем, зазначив, що залишок основного боргу становить 150 000, 00 грн.

16.12.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про відшкодування судових витрат, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 37 000, 00 грн з урахуванням положення ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.

29.12.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява, в якій відповідач просив суд зменшити витрати на професійну правничу допомогу.

10.02.2022 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява, в якій відповідач зазначив, що ним сплачено основний борг у розмірі 785 607, 52 грн за договором поставки № 53-122-01-19-09004 від 18.12.2019 та просив суд вирішити питання щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 % сплаченого судового збору та відмовити в нарахуванні 3 % річних.

У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.12.2019 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - замовник), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрспецоборонсервіс" (далі - постачальник) було укладено договір поставки № 53-122-01-19-09004 (далі - договір).

В порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовника певну продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації № 1 (додаток № 1 до Договору) (п. 1.1 Договору).

Згідно п. 1.2 Договору, предметом поставки по даному договору є 18810000-0 (спецвзуття атомника), які передбачена специфікацією № 1 до даного Договору.

У пунктах 2.2, 2.3 Договору визначено загальну суму Договору, яка складає 1 165 607, 52 грн та умови про те, що кількість товару та ціна за одиницю товару вказуються у специфікації № 1 до даного Договору.

Так, у специфікації № 1 до Договору сторонами узгоджено поставку наступних товарів:

- Черевики атомника (білі) (код УКТ ЗЕД 6405209900) у кількості 3619, 00 шт на суму 971 339, 60 грн без ПДВ;

У пункті 3.1 Договору сторонами погоджено, що продукція поставляється постачальником на умовах DDP Інкотермс-2010 в строк 60 календарних днів з дати оприлюднення даного договору на веб-порталі Уповноваженого органу згідно Закону України "Про публічні закупівлі". Місце поставки та вантажоотримувач - 34400, м. Вараш, Рівненська обл., склад РВ ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом".

Оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником за умови реєстрації постачальником податкової накладної в ЄРПН протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 року "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС" (п. 6.1 договору).

Відповідно до п. 8.4 Договору датою поставки продукції вважається дата підписання видаткової накладної вантажоотримувачем.

Відповідно до пункту 11.1. договору останній вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками. Строк дії договору - по 31.03.2020, а в частині виконання гарантійних зобов`язань постачальника - до спливу гарантійних строків.

В підтвердження постачання продукції за Договором до матеріалів справи долучено видаткову накладну: № РН- 000005 від 04.02.2020.

Також, позивачем до позовної заяви надано докази реєстрації відповідних податкових накладних у ЄРПН.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачем зазначено, що відповідачем було сплачено вартість поставленої продукції в розмірі 380 000, 00 грн, решта заборгованості в розмірі 785 607, 52 грн сплачена не була.

Вже після звернення позивача до суду з даним позовом та відкриття провадження в цій справі відповідачем було сплачено основний борг у розмірі 785 607, 52 грн.

Спір у справі виник з зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленої позивачем продукції.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача 63 675, 86 грн інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 30 704, 27 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з п. 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічним чином, згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на приписи ч. 5 ст. 254, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та положення п.6.1 Договору, відповідач зобов`язаний був оплатити товар у строк до 02.04.2020 включно.

Відповідач частково сплатив позивачу суму у розмірі 380 000, 00 грн,а саме: 14.09.2020 у розмірі 30 000, 00 грн, 25.01.2021 у розмірі 50 000, 00 грн. 19.02.2021 у розмірі 300 000, 00 грн.

Проте, як свідчать матеріали справи, своїх зобов`язань з оплати поставленого товару відповідач належним чином не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 785 607, 52 грн.

Відповідачем здійснено погашення боргу у розмірі 785 607, 52 грн під час розгляду справи, що підтверджується наступними платіжними дорученнями (копії долучено до матеріалів справи):

- № 2525 від 10.03.2021 на суму 50 000, 00 грн;

- № 3185 від 26.03.2021 на суму 50 000, 00 грн;

- № 3592 від 02.04.2021 на суму 50 000, 00 грн;

- № 3803 від 09.04.2021 на суму 100 000, 00 грн;

- №3955 від 14.04.2021 на суму 100 000, 00 грн;

- № 5054 від 13.05.2021 на суму 50 000, 00 грн;

-№ 5673 від 07.06.2021 на суму 100 000, 00 грн;

- № 9599 від 09.09.2021 на суму 50 000, 00 грн;

- № 10097 від 20.09.2021 на суму 20 000, 00 грн;

- № 10603 від 24.09.2021 на суму 65 607, 52 грн;

- № 7603 від 02.08.2021 на суму 50 000, 00 грн;

- № 9039 від 28.08.2021 на суму 100 000, 00 грн.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).

Таким чином, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 785 607, 52 грн підлягає закриттю.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленої позивачем продукції, останнім нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача 63 675, 86 грн інфляційних втрат та 30 704, 27 грн трьох процентів річних.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки сум трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність, арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства щодо їх нарахування.

Враховуючи вищевикладене, суд встановив, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 63 675, 86 грн інфляційних втрат та 30 704, 27 грн трьох процентів річних є обґрунтованими та доведеними, а відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").

Водночас, відповідно до ч. 9 ст. 129, ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Враховуючи, що позивач у даній справі не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, а також наявна заява позивача про відшкодування судових витрат за рахунок відповідача, суд вважає за можливе стягнути з відповідача судовий збір у сумі 13 199, 81 грн, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 37 000, 00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 2, 3 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Статтею 30 цього Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

18 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецоборонсервіс» (замовник) та Кобзарем Олегом Вікторовичем (виконавець), який має статус адвоката відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 30 жовтня 1997 року № 1270/10, було укладено договір про надання професійної правничої допомоги, за умовами якого останній взяв на себе зобов`язання за дорученням замовника надавати позивачу професійну правничу допомогу, а Товариство, у свою чергу, - оплачувати таку правничу допомогу.

Відповідно до пункту 2.1. вказаної угоди під терміном "правнича допомога" її сторони розуміють, зокрема, організацію та ведення процедур досудового врегулювання спорів, захист прав та інтересів замовника і його представництво в усіх судах України при розгляді будь-яких судових справ з повноваженнями сторони та/або третьої особи чи іншого учасника процесу, надання консультацій у відповідних галузях права, надання інших видів правничої допомоги.

Згідно з пунктом 5.1. зазначеного договору за надання кожного виду правничої допомоги замовник виплачує винагороду (гонорар) у розмірі та порядку, погоджених сторонами у кожному випадку окремо.

Додатком № 1 до вказаного договору від 18.02.2021 позивач та виконавець погодили умови надання Товариству професійної правничої допомоги в господарській справі за позовом замовника до Підприємства про стягнення заборгованості за договором поставки від 18.12.2019 № 53-122-01-19-09004, а також розмір винагороди адвоката в сумі 62 000,00 грн (за представництво інтересів у Господарському суді міста Києва).

В подальшому, 14.12.2021 між замовником та виконавцем вчинено правочин про внесення змін та доповнень до додатку № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги, відповідно до п. 1 якого викладено п. 3 додатку № 1 в наступній редакції: за надання професійної правничої допомоги при підготовці до розгляду та розгляді названої справа в суді першої інстанції (здійснення аналізу та дослідження переданих замовником матеріалів (документів) для складання позовної заяви, складання та подання позовної заяви, інших заяв як по суті так і з процесуальних питань, клопотань, пояснень тощо, представництво замовника в Господарському суді міста Києва при розгляді справи, вчинення необхідних процесуальних дій) замовник виплачує виконавцю винагороду у розмірі 37 000, 00 грн.

На підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу та їх розміру, Товариство надало до матеріалів справи: детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та акт про прийняття результату наданої професійної правничої допомоги від 14 грудня 2021 року, відповідно до якого розмір винагороди адвоката склав 37 000, 00 грн.

За частинами 4, 5, 6 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року в справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі "Гімайдуліна й інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року в справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи фактичні обставини даної справи та її незначну складність, поведінку відповідача, зокрема, оплату спірної суми, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову, суд вважає розмір заявлених Товариством витрат на правову допомогу в сумі 37 000, 00 грн неспівмірним зі складністю справи та виконаних робіт, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторони.

Враховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги розмір пред`явлених Товариством та сплачених відповідачем сум основного боргу, обставини даної справи в сукупності, а також зважаючи на наявність клопотання відповідача про зменшення судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у зв`язку з їх не співмірністю, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо покладення на відповідача 18 500, 00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 231, 236 - 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецоборонсервіс" задовольнити.

2. Закрити провадження в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 785 607, 52 грн.

3. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вулиця Назарівська, будинок 3. місто Київ, 01032; ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецоборонсервіс" (проспект Героїв Сталінграда, будинок 26 А, квартира 13, місто Київ, 04210; ідентифікаційний код 35714444) інфляційні втрати у розмірі 63 675 (шістдесят три тисячі шістсот сімдесят п`ять) грн 86 коп, 3 % річних у розмірі 30 704 (тридцять тисяч сімсот чотири) грн 27 коп, судовий збір у розмірі 13 199 (тринадцять тисяч сто дев`яносто дев`ять) грн 81 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 500 (вісімнадцять тисяч п`ятсот) грн 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 20.06.2022.

Суддя М.Є.Літвінова