Постанова

від 08.06.2022 по справі 756/15189/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4506/2022

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року м. Київ

Справа № 756/15189/21

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2021 року, постановлену у складі судді Шролик І.С., про забезпечення позову

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний провайдер» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про переведення боргу,

встановив:

04 жовтня 2021 року позивач ТОВ «Юридичний провайдер» звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , в якому просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором про переведення боргу від 03 березня 2021 року у розмірі 5 400 000 грн. та судові витрати.

Одночасно подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення загальною площею 108 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , яке на праві власності зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 .

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2021 року заяву ТОВ «Юридичний провайдер» про забезпечення позову - задоволено.

Накладено арешт на нежитлове приміщення, загальною площею 108 кв.м. по АДРЕСА_1 , яке на праві власності зареєстровано за ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якійпросить скасувати ухвалу суду та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити,посилаючись на її незаконність та необґрунтованість.

Вказує, що судом першої інстанції не було належним чином обґрунтовано наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, при вирішенні питання щодо доцільності забезпечення позову лише процитував п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9, після чого зазначив: «Відтак, суд вважає, що у разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову». Однак, постанова Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 жодним чином не стосується правовідносин, що розглядаються судом, вказаною постановою не встановлюються обставини, які свідчили би, що у разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у цій справі про задоволення позову.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали позивачем не надано жодних доказів, а судом першої інстанції не встановлено обставин на підтвердження вчинення відповідачами дій, спрямованих на утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Таким чином, самі лише припущення позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Зазначає, що заходи забезпечення позову є неспівмірними та перешкоджають господарській діяльності відповідача. Відповідач зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Оскаржуваною ухвалою накладено арешт на нерухоме майно, яке є нежитловим приміщенням та використовується відповідачем у своїй господарській діяльності, що підтверджується договором оренди від 11.03.2021, укладеного відповідачем ОСОБА_1 саме як суб`єктом господарської діяльності, строк оренди 11.02.2024. Так, наявність арешту об`єкту оренди стала підставою для звернення орендаря до відповідача із вимогами щодо надання гарантій або розірвання договору оренди. Отримання орендної плати є одним із основних доходів відповідача, а отже забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт оренди може ускладнити або унеможливити виконання рішення у цій справі у разі задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу директор ТОВ «Юридичний провайдер» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. Посилається на те, що доводи апеляційної скарги щодо не співмірності заходів забезпечення позову є безпідставними, оскільки згідно з умовами доданої копії договору оренди та положень чинного законодавства накладення арешту на майно з метою забезпечення позову не є підставою для розірвання договору оренди. Накладення арешту на майно ніяким чином не перешкоджає скаржнику користуватися цим майном та отримувати доходи від його оренди. Вважає, що такі доводи не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і не можуть бути доказами щодо оцінки співмірності заходів забезпечення позову.

Відповідно до звіту з незалежної оцінки майна, ринкова вартість вказаного об`єкта станом на 06.08.2021 року становить 5 630 360 гривень, яка є абсолютно співмірною сумі позову. Доводи позивача також підтверджуються відповідною правовою позицією, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року (справа № 638/18231/15-ц) та у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 року (справа № 6-163 цс 12). У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 318/1863/17 також викладена позиція про те, що майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності ФОП) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

В судовому засіданні представник позивача ТОВ «Юридичний провайдер» - Гаврищук Н.Є. заперечувала протидоводів апеляційної скарги, просила ухвалу суду залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідачів, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що у разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та дійшов висновку про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення загальною площею 108 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , яке на праві власності зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 , що є співмірним із заявленими позовними вимогами.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст. 150 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Як вбачається з роз`яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до кожного конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Враховуючи викладене, заходи забезпечення позову застосовуються судом у випадку наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

З виділених матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2021 року позивач ТОВ «Юридичний провайдер» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , в якому просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором про переведення боргу від 03 березня 2021 року у розмірі 5 400 000 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 грудня 2019 року між ТОВ «Юридичний провайдер» та ТОВ «ЕОС Стиль» укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 26/12/2019 на суму 6 000 000 грн. зі строком повернення 31 грудня 2020 року. На дату повернення ТОВ «ЕОС Стиль» повернуло 600 000 грн. фінансової допомоги. Додатковою угодою від 31 грудня 2020 року до договору про фіндопомогу сторонами продовжено строк повернення фіндопомоги до 01 вересня 2021 року на залишок суми 5400000 грн. Внаслідок звернення до ТОВ «ЕОС Стиль» про переведення боргу сторони дійшли згоди та уклали трьохсторонній договір про переведення боргу від 03 березня 2021 року між ТОВ «Юридичний провайдер», ТОВ «ЕОС Стиль» та ОСОБА_3 .

Згідно з договором про переведення боргу на нового боржника ОСОБА_3 переведено зобов`язання щодо повернення фіндопомоги, яке виникло на підставі договору про надання фінансової допомоги № 26/12/2019 від 26 грудня 2019 року та підтверджено актом взаєморозрахунків від 02 березня 2021 року. Станом на 01 вересня 2021 року ОСОБА_3 зобов`язання не виконав, грошові кошти не повернув.

Договір про переведення боргу від 02 березня 2021 року та Договір про фіндопомогу від 26 грудня 2019 року за № 26/12/2019 було укладено ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , яка надавала згоду на укладання таких правочинів, оскільки є одноосібним власником первісного боржника - ТОВ «ЕОС Стиль», що чітко підтверджує використання отриманих коштів в інтересах сім`ї.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач посилався на те, що предметом позову по цій справі є вимога матеріального характеру позивача до відповідачів, які є подружжям з 2010 року, зокрема, вимога про сплату грошових коштів у розмірі 5400000 гривень. Відповідні кошти були надані в якості позики первісному боржнику ТОВ «ЕОС СТИЛЬ» (одноосібним власником якого є відповідач ОСОБА_1 , а директором відповідач ОСОБА_3 ) на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги від 26.12.2019р. за № 26/12/2019. Після заміни боржника у вказаному договорі згідно з договором про переведення боргу від 03.03.2021 року, зобов`язання по поверненню позики від первісного боржника переведено на відповідача ОСОБА_3 . На дату звернення до суду відповідач ОСОБА_3 (новий боржник) зобов`язання не виконав. За наведених обставин позивач вважає, що грошові кошти позивача були використані відповідачами для спільних потреб в інтересах сім`ї.

Позивач також вважає, що інформація з виписок по рахункам первісного боржника та відповідачів (наявні в матеріалах справи) підтверджує, що кошти поворотної фінансової допомоги були розподілені між відповідачами, а також використані для оплати договорів купівлі-продажу об`єктів нерухомості, які обліковувались як власність первісного боржника. Тобто, з метою умисного виведення активів, на які позивач міг звернути стягнення у разі невиконання умов договору про надання поворотної фінансової допомоги від 26.12.2019 р. за № 26/12/2019. При цьому, відповідач ОСОБА_3 , приймаючи зобов`язання по поверненню позики від первісного боржника за договором про переведення боргу, не мав у власності жодного об`єкту нерухомості згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказує, що має об`єктивні побоювання щодо відчуження об`єктів спільної сумісної власності відповідачами, які зумовлені тим, що ними вже були вчинені дії направлені на уникнення виконання зобов`язань, у зв`язку з цим невжиття заходів забезпечення позову може значно утруднити подальше виконання судового рішення. З метою захисту порушених прав та інтересів позивача є усі правові підстави для накладання арешту на спірне нежитлове приміщення, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності та є спільною сумісною власністю подружжя (відповідачів), оскільки набуте ними під час шлюбу.

Відповідно до звіту з незалежної оцінки майна, ринкова вартість нежитлового приміщення загальною площею 108 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 становить 5 630 360 грн.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами дійсно існує спір, який виник з цивільно-правового договору, укладеного 03.03.2021 року між ТОВ «Юридичний провайдер», ОСОБА_3 та ТОВ «ЕОС Стиль» про переведення боргу, відповідно до умов якого на нового боржника ОСОБА_3 переведено зобов`язання щодо повернення фінансової допомоги, яке виникло на підставі договору про надання фінансової допомоги № 26/12/2019 від 26 грудня 2019 року та додаткової угоди від 31.12.2020 року.

Враховуючи те, що предметом даного позову є стягнення грошових коштів за договором про переведення боргу від 03.03.2021 року, розмір якого є значним, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки невжиття зазначених позивачем заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

З огляду на викладене, з метою ефективного забезпечення балансу інтересів сторін по справі, враховуючи предмет позову та характер спірних правовідносин, обраний вид забезпечення позову - накладення арешту на нерухоме майно, яке належить відповідачу, є співмірним із заявленими позовними вимогами про стягнення грошових коштів, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що в силу положень ст. ст. 149-153 ЦПК України свідчить про обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, перевіривши обставини, якими заявник обґрунтовував наявність підстав для забезпечення позову, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення цієї заяви про забезпечення позову, оскільки невжиття зазначених позивачем заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, так як можливе відчуження нерухомого майна, за рахунок якого можливо забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності заходу забезпечення позову із позовними вимогами, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем заявлено позов про стягнення грошових коштів у розмірі 5 400 000 грн., тому застосований судом спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 відповідає пред`явленим позовним вимогам, адже відповідно до звіту з незалежної оцінки майна, ринкова вартість нежитлового приміщення загальною площею 108 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , становить 5 630 360 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що накладення арешту на нерухоме майно перешкоджає господарській діяльності, колегія суддів відхиляє, оскільки скаржником не надано відповідних доказів, які б підтверджували, що накладення арешту на нежитлове приміщення, що належить відповідачу ОСОБА_1 , буде перешкоджати господарській діяльності юридичної особи, яка орендує арештоване приміщення.

Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обмежується лише можливість лише вчиняти дії по відчуженню нерухомого майна до виконання рішення суду в разі задоволення позову, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 , як власник нерухомого майна - нежитлового приміщення, має об`єктивну можливість вчинення дій, які можуть в подальшому утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, колегія суддів вважає обґрунтованим припущення позивача, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що припущення позивача щодо відчуження приміщення на користь третіх осіб не підтвердженні належними доказами, колегія суддів відхиляє, оскільки власник нерухомого майна може вчинити у будь-який час дії щодо відчуження спірного майна і такі дії не потребують значного часу. Крім того, метою забезпечення позову є саме попередження недобросовісних дій відповідача.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 20 червня 2022 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Махлай Л.Д.

Немировська О.В.