Рішення

від 21.06.2022 по справі 712/762/22

СОСНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Справа № 712/762/22

Провадження № 2/712/1285/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2022 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Романенко В.А.

за участю секретаря Назаренко М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Довгань Оксана Ярославівна, про визнання недійсними договорів дарування, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Довгань Оксана Ярославівна, про визнання недійсними договорів дарування, посилаючись на те, що 22 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси із позовною заявою про повернення безпідставно набутих грошових коштів до ОСОБА_2 .

Ухвалою від 18 березня 2021 року Соснівський районний суд м. Черкаси відкрив провадження по цивільній справі № 712/1839/21.

11 листопада 2021 року Черкаський апеляційний суд прийняв постанову якою задовольнив позовні вимоги позивача, а саме прийняв рішення про стягнення із ОСОБА_2 безпідставно набутих грошових коштів у сумі 446457 гривень 30 коп. та судових витрат які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5107 грн. 50 коп.

Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2021 року ОСОБА_2 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на постанову Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року.

Постановами приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Матвійчук Юлії Володимирівни про відкриття виконавчого провадження від 17 грудня 2021 року відкрито виконавче провадження (ВП № 67937234 та ВП № 67939155) з виконання виконавчих листів № 712/1839/21 виданих Черкаським апеляційним судом 02 грудня 2021 року.

На момент звернення позивача із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у власності ОСОБА_2 перебували одна друга частки житлового будинку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2168937271101) та одна друга частки земельної ділянки (реєстраційний номер нерухомого майна 2163800271101; кадастровий номер 7110136700:04:004:0043) за адресою: АДРЕСА_1 (що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 250925972 від 01 квітня 2021 року).

Після відкриття виконавчого провадження позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 терміново (через шість днів з моменту прийняття Черкаським апеляційним судом постанови по справі №712/1839/21) подарував, 18 листопада 2021 року, належні йому вищевказані частки житлового будинку та земельної ділянки (на підставі договору дарування частки в праві власності на будинок серія та номер 1525, та на підставі договору дарування частки в праві власності на земельну ділянку серія та номер 1526, що посвідчені приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Довгань Оксаною Ярославівною; номери запису про право власності 45129677 та 45129466 відповідно (надалі - договори дарування); що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 293257034 та 293258593 від 29 грудня 2021 року) своїй дружині ОСОБА_4 , з якою перебуває в зареєстрованому шлюбі з 1975 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 293257548 від 29 грудня 2021 року іншого нерухомого майна у власності ОСОБА_2 наразі не має.

Тобто, укладаючи 18 листопада 2021 року із ОСОБА_3 (своєю дружиною) безоплатні договори дарування часток в будинку та земельній ділянці ОСОБА_2 вже знав про наявність постанови Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року про стягнення з нього грошових коштів на користь позивача, тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а отже ОСОБА_2 при укладенні договорів дарування діяв недобросовісно та зловживаючи правом, і, відповідно, такі договори дарування є фіктивними.

Укладаючи спірні договори дарування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; їх дії, як сторін договорів дарування були спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича (дружини) з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, тим більше, що після їх укладання Відповідач 1 ні яким чином не зазнав будь яких змін у праві володіння та користування - продовжуючи фактично володіти та користуватися цим майном.

Станом на день подання цієї позовної заяви у позивача відсутні судові витрати. Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати у сумі 57500 (п`ятдесят сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. (що складається із суми витрат на професійну правничу допомогу).

Просить визнати недійсним договір дарування частки в праві власності на будинок, укладений 18.11.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 18.11.2021 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Довгань О.Я. за реєстровим номером 1525 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 61686102 від 18.11.2021 р.; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2168937271101; номер запису про право власності 45129677; адреса будинку: АДРЕСА_1 ).

Визнати недійсним договір дарування частки в праві власності на земельну ділянку, укладений 18.11.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 18.11.2021 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Довгань О.Я. за реєстровим номером 1526 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 61686102 від 18.11.2021 р.; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2163800271101; номер запису про право власності 45129466; кадастровий номер 7110136700:04:004:0043; адреса: АДРЕСА_1 ).

Позивач в судове засідання не з`явився, скерував до суду заяву про розгляд справи без його участі та/або його представника адвоката Чигринова А.В. за наявними в справі матеріалами. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідачаів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокат Костюкович Ф.Ф. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд в позові відмовити з підстав зазначених у відзиві.

Заслухавши думку представника відповідачів, дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до положень ч. 1, п.п. 1, 3, 7, 10 ч. 2ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно дост. 15 ЦК Україникожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною третьоюстатті 3 ЦПК Українивизначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

В судовому засіданні встановлено, що 22 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси із позовною заявою до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих грошових коштів.

Ухвалою від 18 березня 2021 року Соснівський районний суд м. Черкаси відкрив провадження по цивільній справі № 712/1839/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих грошових коштів.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2021 року направлено цивільну справу № 712/1839/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих коштів за підсудністю до Чорнобаївського районного суду Черкаської області.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 18 серпня 2021 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих коштіввідмовлено повністю.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 18 серпня 2021 рокускасовано.

Ухвалено нове рішення яким:

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 446457 гривень 30 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5107 гривень 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції в сумі 11160 гривень.

Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2021 року ОСОБА_2 відмовлено у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на постанову Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року.

Постановами приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Матвійчук Юлії Володимирівни про відкриття виконавчого провадження від 17 грудня 2021 року відкрито виконавче провадження (ВП № 67937234 та ВП № 67939155) з виконання виконавчих листів № 712/1839/21 виданих Черкаським апеляційним судом 02 грудня 2021 року.

На момент звернення ОСОБА_1 із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у власності ОСОБА_2 перебували одна друга частки житлового будинку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2168937271101) та одна друга частки земельної ділянки (реєстраційний номер нерухомого майна 2163800271101; кадастровий номер 7110136700:04:004:0043) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 250925972 від 01 квітня 2021 року.

Позивач в позовній заяві зазначає, що після відкриття виконавчого провадження йому стало відомо, що ОСОБА_2 терміново (через шість днів з моменту прийняття Черкаським апеляційним судом постанови по справі №712/1839/21) подарував, 18 листопада 2021 року, належні йому вищевказані частки житлового будинку та земельної ділянки (на підставі договору дарування частки в праві власності на будинок серія та номер 1525, та на підставі договору дарування частки в праві власності на земельну ділянку серія та номер 1526, що посвідчені приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Довгань Оксаною Ярославівною; номери запису про право власності 45129677 та 45129466 відповідно (надалі - договори дарування); що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 293257034 та 293258593 від 29 грудня 2021 року) своїй дружині ОСОБА_4 , з якою перебуває в зареєстрованому шлюбі з 1975 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 293257548 від 29 грудня 2021 року іншого нерухомого майна у власності ОСОБА_2 не має.

Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження є однією із загальних засад державної реєстрації прав.

Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , укладаючи 18 листопада 2021 року із ОСОБА_3 (своєю дружиною) безоплатні договори дарування часток в будинку та земельній ділянці, був обізнаний про наявність постанови Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року про стягнення з нього грошових коштів на користь позивача, тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно.

Статтею 202 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у ст. 203 ЦК України.

Зокрема, згідно до ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підстави недійсності правочину визначені у ст. 215 ЦК України - відповідно до ч, 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлені цим правочином.

Як передбачено ч. ч. 1, 5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п. п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10- р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Згідно із ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Укладаючи спірні договори дарування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; їх дії, як сторін договорів дарування були спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича (дружини) з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, тим більше, що після їх укладання ОСОБА_2 ні яким чином не зазнав будь яких змін у праві володіння та користування - продовжуючи фактично володіти та користуватися цим майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Згідно п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(ІІ)/2021 у справі № 3- 95/2020(193/20) визнано, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 ЦК України не суперечать ч. 2 ст. 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Як передбачено ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

У постанові від 19 травня 2021 року по справі № 693/624/19 (провадження № 61- 6420св21) Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зроблено наступні висновки, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16- ц (провадження № 14-260цс19) вказано, що: «Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним» та зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зазначено, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили, Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».

У постанові Верховного Суду у складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 306/2952/14-ц (провадження № 61-35049св18) Верховний Суд зазначає, що «за змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203,215,234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Відповідно дост. 76 ЦПК України,доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідност. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно дост. 80 ЦПК України,достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, вказані принципи щодо обов`язковості доведення тих чи інших обставин є обов`язковими при з`ясуванні обставин справи по суті.

З огляду на зазначене, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивач та відповідач звільнені від сплати судового збору ( інваліди другої группи), відповідно до ст. 141 ЦПК України оплата судових витрат, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 6,12, 13,18, 137, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Довгань Оксана Ярославівна, про визнання недійсними договорів дарування, задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування частки в праві власності на будинок, укладений 18.11.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 18.11.2021 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Довгань О.Я. за реєстровим номером 1525 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 61686102 від 18.11.2021 р.; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2168937271101; номер запису про право власності 45129677; адреса будинку: АДРЕСА_1 ).

Визнати недійсним договір дарування частки в праві власності на земельну ділянку, укладений 18.11.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 18.11.2021 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Довгань О.Я. за реєстровим номером 1526 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 61686102 від 18.11.2021 р.; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2163800271101; номер запису про право власності 45129466; кадастровий номер 7110136700:04:004:0043; адреса: АДРЕСА_1 ).

Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15 Розділу ХII «Перехідні положення» ЦПК України).

Головуючий: В.А. Романенко