Постанова

від 14.06.2022 по справі 752/5755/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2022 року м. Київ

Справа № 752/5755/20-ц

Провадження № 22-ц/824/1865/2022

Резолютивна частина постанови оголошена 15 червня 2022 року

Повний текст постанови складено 16 червня 2022 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Журавльова Д.Д.

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач Публічне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд»,

треті особи: Київська міська рада, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , - Ванджурак Романа Васильовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Київська міська рада, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про стягнення шкоди, у зв`язку із знищенням майна,

В С Т А Н О В И В:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - ПАТ «ХК «Київміськбуд»), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Київська міська рада, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про стягнення шкоди, у зв`язку із знищенням майна.

Позов мотивувала тим, що власником 1/20 частини житлового будинку

АДРЕСА_1 є позивач, а власниками 9/20 частин вказаного житлового будинку є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від імені яких діє позивач. У 2010 році, точна дата не відома, без відома і згоди власників вказаний будинок знесено працівниками

ПАТ «ХК «Київміськбуд». У знищеному будинку й досі залишаються зареєстрованими позивач та її діти, які не мають жодного іншого житла. Після знесення будинку сім`я позивача залишилася без житла, вимушені орендувати приміщення для проживання. Наразі право власності позивача та її дітей на будинок ніким не скасоване й не припинене. На переконання позивача, її будинок знищено в 2010 році працівниками ПАТ «ХК «Київміськбуд» та на його місці збудовано багатоповерхівку.

ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь 2 652 000,00 грн. за завдану матеріальну шкоду спричинену знищенням майна та 2 500 000,00 грн. за завдану моральну шкоду.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що права позивача як добросовісного набувача за договором купівлі-продажу від 07 лютого

2008 року могли бути порушені продавцем - ОСОБА_5 , в якої відсутнє було право власності на житловий будинок, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідно і відсутнє право в подальшому здійснювати продаж майна, не являючись його власником. Крім того, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 січня 2011 року у справі № 2-235/11 припинено право власності ОСОБА_1 на 1/20 частину вказаного житлового будинку. Відповідно до статті 344 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення, позивач зазначає, що майно знищено у

2010 році. Зі змісту наданих позивачем до матеріалів справи доказів не вбачається жодної інформації та висновку, що ПАТ «ХК «Київміськбуд» знищено/знесено дерев`яний житловий будинок, який знаходився за адресою: АДРЕСА_1 .

Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації подала до суду письмові пояснення, просила поновити права ОСОБА_2 , 2004 року народження, та ОСОБА_3 , 2004 року народження, та забезпечити належні умови для їх проживання, шляхом задоволення позовних вимог.

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що на момент укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_5 володіла будинком на правових підставах, оскільки кінцеве рішення у справі було постановлено Верховним Судом лише 20 листопада 2019 року. Долученими до матеріалів справи актами позивач доводить існування в указаний проміжок часу будинку.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до ПАТ «ХК «Київміськбуд», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Київська міська рада, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про стягнення шкоди, у зв`язку із знищенням майна залишено без задоволення.

Рішення суду мотивовано тим, що під час розгляду справи позивачем не доведено наявності усіх умов, передбачених статтею 1166 ЦК України, які є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Зокрема, матеріалами справи не підтверджено факту неправомірності дій або бездіяльності саме відповідача, причинного зв`язку між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла, а також вини особи, яка завдала шкоду. Сама лише обставина внесення 13 лютого 2015 року відомостей до ЄРДР за правовою кваліфікацією за частиною першою статті 194 КК України не доводить протиправності дій відповідача чи наявності вини в таких діях. Матеріали справи не містять будь-яких фактичних даних з приводу того, що саме діями відповідача було знесено будинок АДРЕСА_1 .

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

06 липня 2021 року представник ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , - Ванджурак Р. В. через засоби поштового зв?язку подав до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що у матеріалах справи наявні достатні та допустимі докази наявності вини відповідача у знищенні будинку.

Рух апеляційної скарги та матеріалів справи

28 липня 2021 року матеріали цивільної справи № 752/5755/20-ц надійшли до Київського апеляційного суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 28 липня 2021 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року продовжено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану адвокатом

Ванджурак Р. В., на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня

2021 року у цій справі.

Копію ухвали про відкриття провадження разом з копіями апеляційної скарги та доданими до неї матеріалами надіслано учасникам справи і встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу тривалістю десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року справу призначено до розгляду з викликом учасників справи.

Доводи інших учасників справи

ПрАТ «ХК «Київміськбуд» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на обґрунтованість та законність ухваленого рішення, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили рішення суду залишити без змін. Зазначив, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 січня 2011 року у справі № 2-235/11 припинено право власності ОСОБА_1 на 1/20 частину вказаного житлового будинку. Відповідно до статті 344 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення, позивач зазначає, що майно знищено у 2010 році. Зі змісту наданих позивачем до матеріалів справи доказів не вбачається жодної інформації та висновку, що ПАТ «ХК «Київміськбуд» знищено/знесено дерев`яний житловий будинок, який знаходився за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція Київського апеляційного суду

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник Ванджурак Р.В. підтримали доводи апеляційної скарги.

Належним чином повідомленні про дачу, час та місце розгляду справи ПрАТ «ХК «Київміськбуд», Київська міська рада, Служба у справах діте та сім`ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з?явились, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За викладених обставин, Київський апеляційний суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи № 752/5755/20-ц за відсутності ПрАТ «ХК «Київміськбуд», Київська міська рада, Служба у справах діте та сім`ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, які про дачу, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Фактичні обставини справи

Встановлено та з матеріалів справи відомо, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 01 червня 2021 року ОСОБА_1 на праві приватної власності є власником 1/20 частки будинку

АДРЕСА_1 . Підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер 4, виданий 07 лютого 2008 року, видавник: приватний нотаріус КМНО Александренко Е. Д.

Згідно з актом від 27 травня 2008 року, підписаним представниками ПАТ «ХК «Київміськбуд», власниками домоволодіння по АДРЕСА_1 , власниками та мешканцями домоволодіння по АДРЕСА_2 , на протязі 15 років на території по АДРЕСА_1 ніхто не проживає і домоволодіння розвалені, непридатні для проживання. Електроенергія відключена з 1991 року, водопровід та газопровід відсутні і ніколи не були проведені.

Згідно з актом від 11 листопада 2009 року, підписаним ПАТ «ХК «Київміськбуд» та інженером КП «Голосіївприватсервіс», під час візуального комісійного обстеження встановлено, що домоволодіння за вищевказаною адресою, знаходиться в непридатному для проживання стані. Всередині розваленого будинку знаходиться сміття різного походження, ростуть дерева, кущі, бур`яни. Територія завалена негабаритним сміттям та поросла хащами. Зі слів сусідів на території будинку АДРЕСА_1 ніхто не проживав на протязі 15 років і не проживає, електроенергія, водо - та газопостачання ніколи не проводились.

Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 04 березня 2010 року № 56/01, складеним Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, обстеженням встановлено, що відповідно до бази даних автоматизованої системи ПК «Кадастр» земельна ділянка площею 701,02 кв.м по АДРЕСА_1 обліковується під кадастровим номером 82:101:004, землекористувача не встановлено. Обстеженням встановлено, що на зазначеній території знаходиться напівзруйнована споруда, земельна ділянка в захаращеному стані без ознак її фактичного використання.

11 жовтня 2011 року між Київською міською радою та ПАТ «ХК «Київміськбуд» укладено договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_3 , площею 6 963 кв.м, кадастровий номер 8000000000:82:101:0062, строком на

5 років.

14 лютого 2012 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві видано дозвіл на виконання будівельних робіт № КВ 11412022987, замовнику - ПАТ «ХК «Київміськбуд», генеральному підряднику - ТОВ «МЖК-1».

Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення з ПАТ «ХК «Київміськбуд» матеріальної та моральної шкоди внаслідок знищення майна,

ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як на підставу своїх заявлених позовних вимог посилалась на те, що саме діями ПАТ «ХК «Київміськбуд» було завдано їй матеріальної та моральної шкоди, які полягали у знесенні належного позивачці (1/20 частина) та неповнолітнім ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (9/20 часток) будинку.

Вирішуючи спір, та відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд зробив висновок про недоведеність позивачкою заявлених позовних вимог, зокрема нею не надано доказів наявності усіх умов, передбачених статтею 1166 ЦК України, які є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди, матеріалами справи не підтверджено факту неправомірності дій або бездіяльності саме відповідача, причинного зв`язку між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла, а також вини особи, яка завдала шкоду.

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми матеріального права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Надаючи оцінку аргументам, наведеним в апеляційній скарзі, апеляційний суд виходить з такого.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом частин першої - третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду.

Наявність усіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.

Встановлені у статті 1166 ЦК України умови відшкодування шкоди поширюється на всі норми, що входять до глави 82 ЦК України, тією мірою, в якій їх не змінюють спеціальні правила, передбачені окремими статтями цієї глави. Названі умови разом із фактом заподіяння шкоди є підставами і юридичної відповідальності, вони утворюють одночасно і склад правопорушення.

Тобто, частина перша статті 1166 ЦК України містить пряму вказівку на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов`язкову підставу деліктної відповідальності.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому, обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Натомість, неправомірність дій, вину та причинно-наслідковий зв`язок між ними спростовує відповідач.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від

12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (касаційне провадження № 14-199гс18)), у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року в справі № 910/17533/19 та у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 649/1393/19 (касаційне провадження

№ 61-5216св21).

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною другою статі 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи , а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вказані норми процесуального права вказують на необхідність доведення стороною, що звернулась до суду, належними та допустимими доказами вимог, що нею заявлені.

Під час апеляційного перегляду справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності усіх умов, які є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Зокрема, матеріалами справи не підтверджено факту неправомірності дій або бездіяльності саме відповідача, причинного зв`язку між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла, а також вини особи, яка завдала шкоду. Сама лише обставина внесення 13 лютого 2015 року відомостей до ЄРДР за правовою кваліфікацією за частиною першою статті 194 КК України не свідчить протиправності дій відповідача чи наявності вини в таких діях. Матеріали справи не містять будь-яких фактичних даних з приводу того, що саме діями відповідача було знесено будинок АДРЕСА_1 .

Оскільки під час розгляду справи суду не доведено наявності загальних підстав цивільно-правової відповідальності, то відсутні також правові підстави для відшкодування моральної шкоди.

Аргументи заявника проте, що матеріалами справи підтверджено обізнаність відповідача про існування будинку не свідчить про наявність у відповідача факту неправомірності дій або бездіяльності, причинного зв`язку між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла, а також вини особи, яка завдала шкоду, оскільки доказів того, що саме відповідачем було знесено будинок позивачем не надано.

Аналізуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову відповідає вимогам закону і обставинам справи, доводами апеляційної скарги позивача не спростовується.

Таким чином, при ухваленні рішення судом першої інстанції надана вірна оцінка наданим сторонами доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції, ним повно і об`єктивно з`ясовані дійсні обставини справи, перевірені доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надано належну правову оцінку.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати мотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок, що випливає зі статті 6 Конвенції, з мотивування може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

У § 30 рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дав відповідь на всі аргументи і доводи учасників справи, які мають важливе юридичне значення для правильного вирішення справи.

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій немає.

Керуючись ст.ст.367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , - Ванджурак Романа Васильовича - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2021 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Київська міська рада, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про стягнення шкоди, у зв`язку із знищенням майна - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна