Ухвала

від 28.12.2022 по справі 752/5755/20-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

28 грудня 2022 року

місто Київ

справа № 752/5755/20-ц

провадження № 61-6647св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , яка звернулася в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд»,

треті особи: Київська міська рада, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка звернулася в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року, ухвалене суддею Вовком С. В., та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачів

ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , у березні 2020 року звернулася до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - ПрАТ «ХК «Київміськбуд»), треті особи: Київська міська рада, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, у якому просила стягнути з ПрАТ «ХК «Київміськбуд» на її користь 2 652 000, 00 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої знищенням її будинку АДРЕСА_1 , а також 2 500 000, 00 грн компенсації моральної шкоди.

Позивачі обґрунтовували свої вимоги тим, що ОСОБА_1 є власником 1/20 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , а власниками 9/20 частин зазначеного житлового будинку є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Стверджували, що у 2010 році без відома і згоди власників працівники ПрАТ «ХК «Київміськбуд» з метою зведення багатоповерхового будинку знесли будинок позивачів, у якому залишаються зареєстрованими ОСОБА_1 та її діти, які не мають іншого житла.

Зазначили, що після знесення будинку сім`я ОСОБА_1 залишилася без житла, змушені орендувати приміщення для проживання. Наразі право власності позивачів на будинок не скасоване й не припинене.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 02 червня 2021 року Печерський районний суд міста Києва залишив без задоволення позов ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Постановою від 15 червня 2022 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діяла у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року - залишив без змін.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 , діючи в свої інтересах та інтересах ОСОБА_3 та неповнолітньої ОСОБА_2 , 16 липня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Визначення заявником підстав касаційного оскарження

Заявник, будучи переконаною, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 676/4719/15-ц;

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили наявні в матеріалах справи докази та обставини, які мають значення для вирішення справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ПрАТ «ХК «Київміськбуд» подало відзив на касаційну скаргу, просило відмовити у її задоволенні. Відповідач зазначив, що заявник не визначила у касаційній скарзі, в чому полягає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зміст касаційної скарги фактично відтворює зміст позовної заяви та апеляційної скарги.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 29 серпня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка звернулася в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , неповнолітньої ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме оскаржуване судове рішення ухвалене без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 676/4719/15-ц, а також на підставі 4 частини другої статті 389 ЦПК України - суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили наявні в матеріалах справи докази та обставини, які мають значення для вирішення спору у цій справі.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу..

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частин першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 01 червня 2021 року ОСОБА_1 на праві приватної власності є власником 1/20 частки будинку АДРЕСА_1 . Підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер 4, виданий 07 лютого 2008 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Александренко Е. Д.

Відповідно до акта від 27 травня 2008 року, підписаного представниками АТ «ХК «Київміськбуд», власниками домоволодіння на АДРЕСА_1 , власниками та мешканцями домоволодіння у АДРЕСА_2 , протягом 15 років на території за адресою: АДРЕСА_1 , ніхто не проживає і домоволодіння розвалені, непридатні для проживання. Електроенергія відключена з 1991 року, водопроводу та газопроводу немає і ніколи не були проведені.

Згідно з актом від 11 листопада 2009 року, підписаним АТ «ХК «Київміськбуд» та інженером КП «Голосіївприватсервіс», під час візуального комісійного обстеження встановлено, що домоволодіння за згаданою адресою знаходиться в непридатному для проживання стані. Всередині розваленого будинку знаходиться сміття різного походження, ростуть дерева, кущі, бур`яни. Територія завалена негабаритним сміттям та поросла хащами. Зі слів сусідів, на території будинку АДРЕСА_1 ніхто не проживав протягом 15 років і не проживає, електроенергія, водо- та газопостачання ніколи не проводилися.

Відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 04 березня 2010 року № 56/01, складеного Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, обстеженням встановлено, що згідно з базою даних автоматизованої системи ПК «Кадастр» земельна ділянка, площею 701, 02 кв. м, на АДРЕСА_1 обліковується під кадастровим номером 82:101:004, землекористувача не встановлено. Обстеженням встановлено, що на зазначеній території знаходиться напівзруйнована споруда, земельна ділянка - в захаращеному стані без ознак її фактичного використання.

Київська міська рада та АТ «ХК «Київміськбуд» 11 жовтня 2011 року уклали договір оренди земельної ділянки на АДРЕСА_3 , площею 6 963, 00 кв. м, кадастровий номер 8000000000:82:101:0062, строком на 5 років.

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві 14 лютого 2012 року видала дозвіл на виконання будівельних робіт № КВ 11412022987, замовнику - АТ «ХК «Київміськбуд», генеральному підряднику - ТОВ «МЖК-1».

Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення з ПрАТ «ХК «Київміськбуд» відшкодування майнової та моральної шкоди внаслідок знищення майна, ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як на підставу пред`явлених позовних вимог посилалася на те, що саме діями ПрАТ «ХК «Київміськбуд» їй завдано майнової та моральної шкоди, які полягали у знесенні належного позивачу (1/20 частка) та неповнолітнім ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (9/20 часток) будинку.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суди зробили висновок про недоведеність позивачем пред`явлених позовних вимог, зокрема вона не надала доказів наявності усіх умов, передбачених статтею 1166 ЦК України, які є обов`язковим для ухвалення судом рішення про відшкодування завданої шкоди, матеріалами справи не підтверджено факт неправомірності дій або бездіяльності саме відповідача, причинного зв`язку між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла, а також вини особи, яка завдала шкоду.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Отримавши матеріали цивільної справи, під час підготовки справи до касаційного розгляду суд виявив, що провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою від свого імені та в інтересах ОСОБА_3 , неповнолітньої ОСОБА_2 , відкрито помилково, касаційне провадження підлягає закриттю з таких підстав.

Щодо закриття касаційного провадження у частині вимог касаційної скарги, поданої ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

За правилами частин першої та другої статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Відповідно до частин другої та третьої статті 59 ЦПК України права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.

Верховний Суд встановив, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На момент звернення до суду з позовом у березні 2020 року ОСОБА_3 виповнилося 16 років, а отже він був неповнолітнім, а тому ОСОБА_1 як мати діяла в його інтересах як законний представник.

Водночас, потрібно враховувати, що на момент звернення ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 до Верховного Суду із касаційною скаргою (16 липня 2022 року) йому виповнилося 18 років, а тому повноваження ОСОБА_1 на представництво ОСОБА_3 як його законного представника припинилися у зв`язку з досягненням сином повноліття та набуття ним повної цивільної процесуальної дієздатності.

Верховний Суд встановив, що касаційна скарга підписана та подана адвокатом Костюк О. М. ОСОБА_4 , який не є представником ОСОБА_3 , оскільки останній не уповноважував його на представництво своїх інтересів, доказів на спростування таких висновків матеріали справи не містять.

За своєю суттю підписання та/або подання касаційної скарги є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва, а тому має здійснюватися адвокатом як представником повнолітнього учасника справи або ж така процесуальна дія може вчинятися безпосередньо учасником справи.

Оскільки ОСОБА_3 не уповноважував ОСОБА_4 не представлення своїх інтересів у суді касаційної інстанції, ОСОБА_1 не є законним представником ОСОБА_3 на момент звернення до суду із касаційною скаргою у зв`язку з досягненням сином повноліття, касаційна скарга підписана та подана адвокатом Ванджураком Р. В. від імені ОСОБА_1 , яка на момент подання касаційної скарги вже не була законним представником ОСОБА_3 , тому Верховний Суд зробив висновок, що касаційна скарга від імені ОСОБА_3 підписана особою, яка не має права її підписувати.

За таких обставин касаційне провадження у частині вимог ОСОБА_3 підлягає закриттю, оскільки касаційну скаргу в цій частині підписано особою, яка не має права її підписувати.

У пункті 2 частини першої статті 396 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу (частина друга статті 396 ЦПК України).

Щодо закриття касаційного провадження у частині вимог касаційної скарги, поданої ОСОБА_1 в своїх інтересах та від імені ОСОБА_2 .

Згідно з положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У справі, що переглядається, касаційну скаргу подано та касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 676/4719/15-ц.

Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не була підтверджена під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги, оскільки у зазначеній постанові Верховний Суд України не сформулював правовий висновок щодо застосування норми права у правовідносинах, що є подібними.

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 (№ 753/21770/14) (провадження № 61-1903св20) зазначено, що обов`язковими у застосуванні є правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а також у постановах Верховного Суду України у разі, якщо не встановлено підстав для відступу від такого висновку.

Верховний Суд зазначив, що правовий висновок (правова позиція) - це тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, що є обов`язковим для суду та інших суб`єктів.

Верховний Суд не пов`язаний оцінкою обставин справи, зробленою судом у іншій справі, та вправі їм давати власну правову оцінку.

Наведені Верховним Судом України висновки у справі № 676/4719/15-ц не містять такої правової позиції, яка б була обов`язковою для цього суду під час вирішення описаного судового спору, адже у згаданій постанові Верховний Суд України, як зазначалося, не сформулював правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а лише зазначив, що:

«Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з положеннями статті 1166 ЦК України саме відповідачі мали довести відсутність своєї вини у залитті квартири позивачів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що позивачі не довели факту залиття їхньої квартири, оскільки належних доказів, які б підтверджували факт залиття їхньої квартири, до матеріалів справи не додано. Зокрема, позивачі не надали комісійного акта, складеного за участю представників обслуговуючої організації, яким би було зафіксовано сам факт затоплення, а також причини затоплення та завдані пошкодження.

Водночас у наданій заявницею ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2016 року суд касаційної інстанції, погодившись з висновком судів про задоволення позовних вимог, виходив з того, що обставини завдання шкоди та встановлення відповідальних за її спричинення осіб підтверджені позивачами у справі належними доказами.

В ухвалі Верховного Суду України від 02 червня 2010 року суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки у справі не були встановлені фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема суди, установивши факт залиття квартири, не з`ясували причини залиття квартири позивачів та не установили особу, відповідальну за завдану шкоду.

Отже, висновки, які містяться у судовому рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечать судовим рішенням, наданим заявницею на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

За таких обставин підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року немає».

Тож, зважаючи, що у справі № 676/4719/15-ц Верховний Суд України не формував правовий висновок щодо застосування правил статті 1166 ЦК України, Верховний Суд дійшов висновку, що заявник у касаційній скарзі у справі, що переглядається, належно не виклала підставу касаційного оскарження зазначених судових рішень відповідно до імперативного правила пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а тому касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю, оскільки Верховний Суд України у постанові, на яку послалася заявник, не викладав висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Верховний Суд визнає, що подана касаційна скарга також не містить належним чином викладених інших підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

В оцінці доводів касаційної скарги, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили наявні в матеріалах справи докази та обставини, які мають значення для вирішення справи Верховний Суд врахував таке.

У постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 761/10548/18 (провадження № 61-10409св20) Верховний Суд зазначив, що потрібно враховувати, що така підстава касаційного оскарження - як недослідження судами першої та апеляційної інстанцій доказів у справі - може вважатися належно викладеною, якщо містить доводи про те, що суди першої та/або апеляційної інстанцій не здійснили дослідження зібраних у справі доказів, виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, що відповідає пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Натомість, у справі, яка переглядається, заявник в обґрунтування такої підстави касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій не навів належних доводів про те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без врахування правових висновків Верховного Суду в цій частині позовних вимог або відсутності правового висновку Верховного Суду чи необхідності відступлення від вже існуючого правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. До того ж заявник не зазначила, які докази не дослідив суд та не надав їм оцінку.

За таких обставин, Верховний Суд визнає, що така підстава касаційного оскарження як нездійснення дослідження зібраних у справі доказів, що мало відповідати пункту 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України, належно не викладена заявником у касаційній скарзі.

Підсумовуючи, наведені заявником підстави касаційного оскарження за змістом та обґрунтуванням не відповідають вимогам пункту 4 частини другої статті 389 та пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, враховуючи, що касаційне провадження, що відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, підлягає закриттю.

Наведена заявником друга підстава касаційного оскарження судових рішень (неналежне дослідження доказів) не може бути визнана Верховним Судом такою, що відповідає вимогам пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки зміст наведеного правила свідчить про те, що зазначений пункт підлягає застосуванню за умови викладення та обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої у касаційній скарзі першої підстави касаційного оскарження (неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правового висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах), тому недослідження доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) не може бути належною, достатньою та самостійною підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що наявність наведеної у скарзі ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не була підтверджена після відкриття касаційного провадження.

Оскільки наявність наведеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не підтверджено після відкриття касаційного провадження, то відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах ОСОБА_2 , підлягає закриттю.

Керуючись статтею 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка звернулася в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , неповнолітньої ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка звернулася в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд», треті особи: Київська міська рада, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, про відшкодування шкоди, завданої знищенням майна, відкрите на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, закрити.

Ухвала суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак