Постанова

від 21.06.2022 по справі 322/960/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 22.06.2022 Справа № 322/960/21

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний № 322/960/21 Головуючий у 1-й інстанції Губанов Р.О.

Провадження №22-ц/807/1469/22 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2022 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Бєлки В.Ю.

за участю секретаря судового засідання Ільїної Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 02 березня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 , Фермерського господарства «Павел-Агро», третя особа: Орган опіки та піклування Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області про визнання угоди недійсною, скасування державної реєстрації іншого речового права і усунення перешкоди в користуванні і розпорядженні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 , ФГ «Павел-Агро», третя особа: Орган опіки та піклування Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області про визнання угоди недійсною, скасування державної реєстрації іншого речового права і усунення перешкоди в користуванні і розпорядженні земельною ділянкою.

В позові просила суд визнати недійсною Угоду від 27.09.2016 про зміну умов договору оренди землі від 01.04.2010, зареєстрований у ЗРФ ДП Центр ДЗК запис в Держреєстрі від 11.10.2010 №041027400062 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 13.7924 га. кадастровий №2323655100:09:018:0002, розташовану на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області, яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія та номер 518 виданий 21.09.2020;

скасувати державну реєстрацію іншого речового права (права оренди земельної ділянки) №17118553 від 24.10.2016 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий №2323655100:09:018:0002;

усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні майном земельною ділянкою сільськогосподарського призначення №2323655100:09:018:0002, шляхом зобов`язання ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 та Голову Фермерського господарства Павел-Агро Павелка О.О., припинити користування земельною ділянкою та повернути її законному власникові ОСОБА_1

стягнути з солідарно з ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки -- ОСОБА_3 і Голови Фермерського господарства «Павел-Агро» ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 50 000,00 грн;

стягнути з солідарно з ОСОБА_4 яка діє в інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 і Голови Фермерського господарства «Павел-Агро» Павелка О.О. на користь ОСОБА_1 судові витрати.

В подальшому представником позивачки була уточнена позовна заява (виключена вимога про визнання недійсною Угоди від 27.09.2016 і змінені вимоги щодо стягнення судових витрат).

У лютому 2022 року позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, у якій представник позивачки просить вжити заходи для забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_4 діючої в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 та будь яким іншим особам користуватися земельною ділянкою, а саме: здійснювати будь-який обробіток ґрунту, вирощування сільськогосподарських культур та/або збирати врожай, у зв`язку з тим. що на переконання позивачки невжиття заходів забезпечення позову може призвести до невиконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 02 березня 2022 року в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.

ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_8 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залиши без задоволення, ухвалу суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову у цій справі залишити без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відмовляючи в забезпеченні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач на теперішній час за своїм змістом і способом фактично є вирішенням спору по суті, що відповідно до наведеної норми ч.10 ст.150 ЦПК України є неприпустимим.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пункт 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України визначає, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За приписами ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Виходячи зі змісту ст.ст. 149-153 ЦПК України, забезпечення позову слід розуміти як вжиття судом заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання можливого прийнятого за його позовом позитивного рішення.

Згідно з п. 6, 7 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання.

У практиці ЄСПЛ, в тому числі у справах: «Стретч проти Сполученого Королівства», «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Ґаші проти Хорватії» від 13 грудня 2007 року, визначені критерії, які слід оцінювати про сумісність заходів втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи вважається втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи вважається такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним до визначених цілей.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонами дійсно виник спір з приводу права користування земельною ділянкою.

Заява позивача про забезпечення позову мотивована тим, що відповідачі незаконно використовують земельну ділянку і зацікавлені у затягуванні процесу для засівання земельної ділянки і подальшого збору урожаю.

При цьому, судом першої інстанції було вірно встановлено, що доводи заяви про забезпечення позову щодо затягування розгляду справи відповідачами є необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що жодне з призначених у справі судових засідань не відкладалося через відповідачів.

Відповідно до ч.10 ст.150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до змісту заяви про забезпечення позову, позивачка просить суд заборонити ОСОБА_4 , а також будь-яким іншим особам, користуватися спірною земельною ділянкою, зокрема, здійснювати її обробіток, вирощувати сільськогосподарські культури та/або та збирати врожай.

Колегія суддів звертає увагу на те, що забезпечення позову у такий спосіб не узгоджується з метою вжиття заходів забезпечення позову, яка закріплена у ч.2 ст.149ЦПК України - запобігти ускладненню чи унеможливленню виконання рішення суду або ефективному захисту або поновленню порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася.

ОСОБА_1 ні у заяві про забезпечення позову, ні в апеляційній скарзі не обґрунтовує, яким чином невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь які дії з вказаною земельною ділянкою може зашкодити виконанню рішення суду у справі, адже в разі задоволення позовних вимог орендодавець не зобов`язаний відшкодовувати орендареві витрати на сівбу чи обробіток земельної ділянки, якщо на момент припинення договору оренди землі урожай ще не зібрано.

Суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію, можуть в майбутньому виступати предметом цивільного спору, однак не у зазначеній справі, і в такому випадку позивачем виступатиме саме землекористувач.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків (пункт 4 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його тощо.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову на теперішній час за своїм змістом і способом фактично є вирішенням спору по суті, що відповідно до наведеної норми ч.10 ст.150 ЦПК України є неприпустимим.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у цій справі у визначений позивачем спосіб.

Доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

За приписами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 02 березня 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23 червня 2022 року.

Головуючий

Судді: