Постанова

від 22.06.2022 по справі 640/12485/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2022 року

м. Київ

справа № 640/12485/20

адміністративне провадження № К/9901/21565/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2021 (головуючий суддя: Кузьменко А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2021 (головуючий суддя: Кузьмишина О.М., судді: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.) у справі №640/12485/20 за позовом Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів №159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва, ОСОБА_1 до Державної служби якості освіти України про визнання протиправним і скасування розпорядження,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У червні 2020 року Спеціалізована школа ІІ-ІІІ ступенів №159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва та ОСОБА_1 (далі - позивачі) звернулися з позовом до Державної служби якості освіти України (далі - відповідач), у якому просили визнати протиправним і скасувати розпорядження Державної служби якості освіти України № 01-13/32-р від 06.12.2019 «Про усунення порушень, виявлених у ході позапланової перевірки спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2021, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2021, провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державної служби якості освіти України про визнання протиправним і скасування розпорядження Державної служби якості освіти України № 01-13/32-р від 06.12.2019 «Про усунення порушень, виявлених у ході позапланової перевірки спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва» - закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв`язку із тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Позивачу-2 роз`яснено, що розгляд адміністративного позову в частині ОСОБА_1 перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, тому відсутні підстави для роз`яснення позивачеві, до суду якої юрисдикції належить вирішення спору.

Одночасно рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2021, відмовлено у задоволенні позовних вимог Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів №159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва до Державної служби якості освіти України про визнання протиправним і скасування розпорядження № 01-13/32-р від 06.12.2019.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 до відповідача, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення, а справу в цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 21.06.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.09.2019 до Державної служби якості освіти України надійшло письмове звернення ОСОБА_2 , у якому остання вказувала на обставини недотримання вимог законодавства директором спеціалізованої школи №159 (ОСОБА_1) під час відрахування її сина ОСОБА_3 із закладу освіти, чим порушено його право на здобуття повної загальної середньої освіти.

На підставі зазначеного звернення відповідачем було ініційовано перевірку закладу освіти, про що постановлено наказ від 26.11.2019 №01-12/96 «Про позапланову перевірку спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів №159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва».

За результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері загальної середньої освіти посадовими особами відповідача складено акт №01-12/96-02-06/1 від 29.11.2019.

На підставі акту перевірки відповідачем видано розпорядження №01-13/32-р від 06.12.2019 «Про усунення порушень, виявлених у ході позапланової перевірки спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів №159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва» (далі - оскаржуване розпорядження), яким вимагалося від закладу освіти (директор ОСОБА_1 ) усунути наступні порушення:

- абзацу 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про загальну середню освіту» - у закладі освіти відсутня ліцензія на провадження освітньої діяльності на певному рівні загальної середньої освіти (пункт 1 оскаржуваного розпорядження);

- абзацу 7 частини 2 статті 30 Закону України «Про освіту» - на веб-сайті школи відсутні освітня програма, що реалізується в школі та перелік освітніх компонентів, передбачених відповідною освітньою програмою, річний звіт про діяльність школи, перелік додаткових освітніх та інших послуг, їх вартість, порядок надання та оплати, план заходів спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в школі, порядок надання та розгляду (з дотримання конфіденційності) заяв про випадки булінгу (цькування) в школі, порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькуванню) в школі та відповідальність осіб причетних до булінгу (цькування), кошторис і фінансовий звіт про надходження та використання всіх отриманих коштів, інформація про перелік товарів, робіт і послуг, отриманих як благодійна допомога із зазначенням їх вартості, а також про кошти, отримані з інших джерел, не заборонених законодавством, якщо школа отримує публічні кошти (пункт 2 оскаржуваного розпорядження);

- пункту 2 розділу ІІІ Інструкції з діловодства у закладах середньої освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 25.06.2018 №676 - невірно нумеруються протоколи засідань педагогічної ради (пункт 3 оскаржуваного розпорядження);

- Закону України «Про освіту» - у документах закладу освіти вживається застаріла термінологія та використовується посилання на нормативно-правову базу, що втратила чинність (пункт 4 оскаржуваного розпорядження);

- абзацу 8 частини 2 статті 39 Закону України «Про загальну середню освіту» - не проведено засідання педагогічної ради, на якому розглянуто питання щодо випуску учнів 11 класів (пункт 5 оскаржуваного розпорядження);

- частини 3 статті 30 Закону України «Про освіту» - не отримано згоду усіх батьків учнів 9-х класів на використання в освітньому процесі навчально-методичних комплексів «Solutions» (пункт 6 оскаржуваного розпорядження);

- пункту 6 «Вказівок до ведення алфавітної книги запису учнів» наказу Міністерства освіти України від 25.06.20118 №676 - в алфавітній книзі запису учнів закладу освіти відсутні записи стосовно ОСОБА_3 у графах: з якого класу вибув, дата вибуття, куди вибув, причина вибуття та відмітка про видачу особової справи (пункт 7 оскаржуваного розпорядження);

- пункту 11 Порядку ведення обліку дітей дошкільного, шкільного віку та учнів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 13.09.2017 №684, підпункту 1 пункту 2 розділу 4 Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 16.04.2018 №367 - у закладі освіти відсутня інформація про продовження здобуття загальної середньої освіти ОСОБА_3 (пункт 8 оскаржуваного розпорядження);

- Додатку 2 до Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 №348 - відсутній журнал реєстрації звернень громадян (пункт 9 оскаржуваного розпорядження);

- пункту 3.2 Інструкції з ведення класного журналу учнів 5-11(12)-х класів загальноосвітніх навчальних закладів, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 03.06.2008 №496 - у класному журналі 9-Б класу за 2018/19 навчальний рік з предметів «Українська мова», «Українська література» (вчитель ОСОБА_6 ), «Зарубіжна література» (вчитель ОСОБА_7 ), відсутня колонка з написом «Скориговано» поруч із колонкою І семестр або ІІ семестр; з предмету «Історія України» (вчитель ОСОБА_8 ) не об`єктивно виставляються учням тематичні оцінки (пункт 10 оскаржуваного розпорядження).

В подальшому, за результатами перевірки, позивача звільнено з посади директора школи як такого, що не відповідає займаній посаді.

Наведене обумовило звернення спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів №159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва спільно із ОСОБА_1 з цим позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивачі стверджують, що описані у пунктах 1,2 розпорядженні №01-13/32-р від 06.12.2019 порушення неможливо усунути. Щодо решти порушень, описаних у пунктах 3-10 оскаржуваного розпорядження, то позивачі вважають такі безпідставними.

Обґрунтовуючи своє порушене право спірними правовідносинами, ОСОБА_1 (позивач-2) вказав про те, що оскаржуване розпорядження, в т.ч., посприяло його незаконному звільненню із посади директора спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів №159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Закриваючи провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державної служби якості освіти України про визнання протиправним і скасування розпорядження Державної служби якості освіти України № 01-13/32-р від 06.12.2019, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуване розпорядження Державної служби якості освіти України є актом індивідуальної дії, який не порушує безпосередніх конкретних прав чи обов`язків ОСОБА_1 , а отже, не породжує для нього права на захист, тобто права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.

На підставі положень Закону Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» суди відзначили, що право судового оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) надано лише суб`єкту господарювання.

Відповідно оскаржуване розпорядження стосується безпосередньо Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів №159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва, яка є окремою юридичною особою, тому ОСОБА_1 фактично не є учасником правовідносин, які виникли внаслідок прийняття зазначеного розпорядження.

Одночасно апеляційний суд встановив, що звільнення ОСОБА_1 , як такого, що не відповідає займаній посаді, відбулося на підставі наказу, прийнятого відповідно до висновків проведеної перевірки, при цьому у зазначених правовідносинах Державна служба якості освіти України не здійснювала конкретно щодо позивача жодних публічно-владних управлінських функцій.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до позбавлення ОСОБА_1 права на судовий захист. З посиланням на статтю 55 Основного Закону скаржник зазначив, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Скаржник стверджує, що оскаржуваним розпорядженням безпосередньо зачіпаються його права та інтереси, позаяк таке слугувало однією із підстав для висновку атестаційної комісії про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді із подальшим звільненням. Відповідно звернення із цим позовом до суду зумовлене тим, що позивач-2 намагається спростувати висновки цього незаконного акту, що призвело до незаконного звільнення.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що кожен має право на те, щоб захистити свої права та інтереси, проте реалізація такої можливості має переслідувати легітимну мету та не повинна бути направлена всупереч прав та інтересам третіх осіб. У правовідносинах, що склалися відсутній юридичний спір між ОСОБА_1 та відповідачем що, своєю чергою, не породжує для позивача-2 права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом до суду. Просить суд касаційної інстанції залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Позивач-1 процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Надаючи правову оцінку в контексті правовідносин, що склалися, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Предметом спору у цій справі є розпорядження Державної служби якості освіти України №01-13/32-р від 06.12.2019 «Про усунення порушень, виявлених у ході позапланової перевірки спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів №159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва», яким вимагалося від спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів №159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва усунути ряд порушень у сфері освіти, виявлених під час позапланового заходу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 ставить питання щодо правомірності спірного розпорядження, внаслідок чого, на його думку, відбулося звільнення його з посади директора СШ №159.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що право судового оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) надано лише суб`єкту господарювання. Натомість треті особи таким правом, у силу наведеного, не наділені.

Колегія суддів Верховного Суду із цим висновком погоджується та зазначає, що оскаржуване розпорядження стосується безпосередньо Спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів №159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва, яка є окремою юридичною особою, а тому позивач фактично не є учасником правовідносин, які виникли внаслідок прийняття цього акту.

Так, Закон України від 05.04.2007 №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877-V) є нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Приписами статті 21 цього Закону врегульовано порядок оскарження рішень органів державного нагляду (контролю), згідно з яким, суб`єкт господарювання має право звернутися до відповідного центрального органу виконавчої влади або до суду щодо оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) (частина перша статті 21 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).

Згідно із положеннями статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

У той же час, у силу статті 1 Закону №877-V, третіми особами є юридичні та фізичні особи (адвокати, аудитори, громадські об`єднання в особі їх уповноважених представників, уповноважені представники організації роботодавців, їх об`єднань та інші), які залучаються суб`єктами господарювання або органами державного нагляду (контролю) в ході здійснення заходів державного нагляду (контролю).

Треті особи мають право: бути присутніми під час здійснення заходів державного нагляду (контролю); знайомитися з документами та матеріалами, що стосуються здійснення державного нагляду (контролю); представляти інтереси суб`єктів господарювання перед органами державного нагляду (контролю) в порядку, встановленому законом; здійснювати інші дії в інтересах суб`єктів господарювання у встановленому законом порядку (частина друга статті 20 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).

Зі змісту наведених законодавчих положень вбачається, що право судового оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) надано лише суб`єкту господарювання. Натомість треті особи таким правом, у силу наведеного, не наділені.

З позовом у цій справі звернулася фізична особа - ОСОБА_1 , яка фактично у межах спірних правовідносин виступала у якості третьої особи, відтак позовна заява у цій справі подана особою, яка не має права на звернення до суду з таким позовом.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд за результатами розгляду справи №640/14623/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби якості освіти України, третя особа: Спеціалізована школа ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва про оскарження призначення та проведення заходу державного нагляду (контролю), в результаті якого власне і прийнято оскаржуване у цій справі розпорядження №01-13/32-р від 06.12.2019 (постанова ВС від 10.02.2021).

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України у публічно-правових спорах фізичної особи із суб`єктом владних повноважень такий спір виникає у зв`язку з виконанням або невиконанням суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій відносно цієї особи.

Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідач у цій справі - Державна служба якості освіти України - не здійснювала відносно позивача ОСОБА_1 жодних публічно-владних управлінських функцій. Звільнення скаржника, як такого, що не відповідає займаній посаді, відбулося на підставі наказу, що прийнятий відповідно до висновків проведеної перевірки.

Колегія суддів зазначає, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень має особа, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Отже, оскаржуваний наказ Державної служби якості освіти України є актом індивідуальної дії, який не порушує безпосередніх конкретних прав чи обов`язків позивача, а отже, не породжує для нього права на захист, тобто права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.

Аналогічну правову позицію (щодо належного суб`єкта оскарження актів індивідуальної дії) Велика Палата Верховного Суду, висловила, зокрема, у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 9901/283/19 та від 08 квітня 2020 року у справі № 9901/580/19.

В контексті положень статті 55 Конституції України відсутність юридичного спору між позивачем та відповідачем виключає гарантоване цією нормою право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі.

Колегія суддів наголошує, що для ефективного захисту порушених прав необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між стверджуваним порушенням та способом захисту прав або інтересів.

В цьому контексті суд звертає увагу, що справа про незаконне звільнення та поновлення на роботі ОСОБА_1 перебуває на розгляді у Солом`янському районному суді м. Києва, в межах якої має вирішуватись питання щодо захисту прав позивача.

VІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2021 у справі №640/12485/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Шарапа