Постанова

від 22.06.2022 по справі 640/13406/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2022 року

м. Київ

справа № 640/13406/19

адміністративне провадження № К/9901/27476/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Жука А.В.,

Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2020 (головуючий суддя - Н.Г. Вєкуа)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 (головуючий суддя - Я.М. Василенко, судді - В.В. Кузьменко, О.І. Шурко)

у справі № 640/13406/19

за позовом ОСОБА_1

до Адміністрації Президента України (Офісу Президента України),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Керівник Апарату Адміністрації Президента України ОСОБА_2,

про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

установив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Адміністрації Президента України (Офісу Президента України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Керівник Апарату Адміністрації Президента України ОСОБА_2 , в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ керівника Апарату Адміністрації Президента України № 490-к від 02.05.2019 про звільнення ОСОБА_1 ;

поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Головного контрольного департаменту Адміністрації Президента України з 02.05.2019;

- стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про незаконність звільнення із займаної посади заступника Керівника Головного контрольного департаменту Адміністрації Президента України, оскільки з наказом про звільнення її ніхто не ознайомлював, у відділ кадрів позивача не викликали та будь-яких повідомлень про можливе подальше вивільнення вона не отримувала. Позивач зазначає, що про майбутні зміни, у тому числі, про зміни істотних умов праці, її не повідомляли, підстави для припинення трудового договору відсутні. Зазначає, що відповідачем в порушення вимог частини другої статті 40 та статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення позивача попереджено не було, іншу роботу запропоновано не було. Крім того, позивач наголошує, що звільнено з посади в період перебування її на лікарняному, що є грубим порушенням частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. Позивач вказує, що вона є членом первинної профспілкової організації та згідно зі статтею 43 Кодексу законів про працю України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1, 2-5, 7 статті 40 Кодексу законів про працю України можливе лише за попередньою згодою виборчого органу (профспілкового представника), однак, дана вимога була порушена, оскільки відповідач не отримав згоду первинної профспілкової організації на звільнення позивача, та навіть не звернувся до профспілки за отриманням такої згоди.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

4. При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем було вжито усіх заходів, передбачених законом, з метою належного дотримання порядку звільнення позивача із займаної посади. Також, враховуючи надані свідками пояснення, та з урахуванням того, що позивач не повідомляла про її перебування на лікарняному в момент вчинення працівниками Департаменту управління персоналом дій, спрямованих на ознайомлення позивача з розпорядженням, переліком вакансій та наказом про звільнення, суд першої інстанції дійшов висновку про перебування позивача на робочому місці 05.02.2019 та 02.05.2019. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не перебувала та не є членом первинної профспілкової організації Адміністрації Президента України, а тому звільнення позивача правомірно відбулось без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: застосування судами норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.09.2018 у справі № 127/21890/16-ц, від 05.08.2019 у справі № 464/1436/18, від 04.07.2019 у справі № 761/14333/17.

6. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач наголошує, що її звільнення відбулось на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників під час перебування позивача на лікарняному, що є грубим порушенням вимог частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. Покази свідків з приводу того, що особа знаходилась на робочому місці не спростовують факт її перебування на лікарняному. Позивач акцентує увагу на тому, що її звільнення на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України проведено відповідачем з грубим порушенням вимог Кодексу законів про працю України, а саме: в порушення вимог частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України позивача звільнено під час перебування на лікарняному; в порушення вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України позивача не повідомлено за два місяці про наступне вивільнення, не запропоновано іншу роботу; в порушення вимог пункту 10 частини другої статті 42 Кодексу законів про працю України не надано переваги в залишенні на роботі, враховуючи, що до пенсії позивачу залишилось менше 2 років; в порушення вимог статті 43 Кодексу законів про працю України позивача звільнено без згоди профспілкової організації.

Позиція інших учасників справи

7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги

8. Ухвалою Верховного Суду від 03.11.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

9. Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2022 адміністративну справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

10. Розпорядженням Глави Адміністрації Президента України від 06.06.2014 № 616-к ОСОБА_1 за поданням керівника Головного контрольного управління О. Василенка було призначено на посаду заступника Керівника Головного контрольного управління.

11. Наказом керівника Апарату Адміністрації Президента України від 02.05.2019 № 490-к звільнено ОСОБА_1 02.05.2019 з посади заступника Керівника Головного контрольного департаменту у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

12. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13. Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

14. Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України установлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

15. Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

16. На підставі частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

17. Відповідно до частини першої статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

18. Згідно з положеннями статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

19. Частиною третьою статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

20. За змістом частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

22. Матеріалами справи підтверджено, що Розпорядженням Глави Адміністрації Президента України від 05.02.2019 № 02-к «Про штатний розпис Адміністрації Президента України на 2019 рік» затверджено та введено в дію штатний розпис Адміністрації Президента України в межах затвердженої граничної чисельності працівників у кількості 432 штатні одиниці.

23. У вказаному штатному розписі посада заступника Керівника Головного контрольного управління Адміністрації Президента України, яку з червня 2014 року обіймала позивач, відсутня, що свідчить про скорочення штату як підстави звільнення особи відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

24. Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений статтею 51 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

25. Виходячи із системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці покладається обов`язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.

26. За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється, працював.

27. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку зі звільненням позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України та дотримання відповідачем процедури звільнення положенням Кодексу законів про працю України.

28. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на відповідача - суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

29. За твердженням відповідача, на виконання норм Кодексу законів про працю України працівниками Адміністрації Президента України позивачеві 05.02.2019 було запропоновано ознайомитись із Розпорядженням Глави Адміністрації Президента України від 05.02.2019 № 02-к «Про штатний розпис Адміністрації Президента на 2019 рік», а саме із витягом із штатного розпису Адміністрації президента України на 2019 рік в частині, що її стосується, натомість, від ознайомлення із вказаним документом позивач відмовилася, про що було складено Акт.

30. Із зазначеним розпорядженням, а саме із витягом зі штатного розпису Адміністрації Президента України на 2019 рік у частині, що стосується позивача, ОСОБА_1 відмовилась ознайомитись, про що складено акт від 05.02.2019.

31. Також, за твердженням відповідача, з метою дотримання приписів статті 49-2 Кодексу законів про працю України позивача було попереджено про наступне вивільнення, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, веденням в дію нового штатного розпису та одночасно запропоновано всі наявні вакантні посади, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Проте, із попередженням про наступне вивільнення, яке містило перелік наявних вакансій, що пропонувалися ОСОБА_1 , позивач ознайомлюватись відмовилась, про що також було складено Акт.

32. Позивач наголошує на тому, що 05.02.2019 вона знаходилась на лікарняному та перебувала на стаціонарному лікуванні в лікарні «Феофіная», у зв`язку з чим не могла фізично відмовитись від ознайомлення з Розпорядженням Глави Адміністрації Президента України від 05.02.2019 № 02-к. На підтвердження вказаних доводів позивачем надано суду копію листа Клінічної лікарні «Феофанія» від 27.11.2019 № 1-10/5/1368, який було видано на запит адвоката позивача - Лаврентьєва Д.О., в якому зазначено, що ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні в Клінічній лікарні «Феофанія» з 05.02.2019 по 22.02.2019, у зв`язку з чим видавався лікарняний лист серії АДР № 952602.

33. На підтвердження дотримання відповідачем приписів статті 47 Кодексу законів про працю України, останнім зазначено, що 02.05.2019 о 12 год. 50 хв. ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись із оскаржуваним наказом про звільнення від 02.05.2019 № 490-к в присутності посадових осіб Департаменту управління персоналом та інших підрозділів Адміністрації Президента України, проте, позивач із зазначеним наказом ознайомлюватись відмовилась, про що було складено акт.

34. Позивач в обґрунтування своїх доводів стверджує, що 02.05.2019 вона також офіційно перебувала на лікарняному, а її знаходження на робочому місці було пов`язано з особистими обставинами, які не були пов`язані зі службовими обов`язками. На підтвердження вказаного позивачем надано копію листка непрацездатності від 02.05.2019.

35. На спростування доводів позивача щодо її тимчасової непрацездатності 05.02.2019 та 02.05.2019 та перебування на лікарняному, відповідачем надано копії табелів обліку робочого часу працівників за лютий та травень 2019 року, згідно яких 05.02.2019 та 02.05.2019 позивач перебувала на робочому місці.

36. Також відповідачем було долучено до матеріалів справи копію службової записки від 13.11.2019 № 06-50/4/6 за підписом Керівника режимно-секретного департаменту, якою підтверджено перебування ОСОБА_1 у приміщеннях Адміністрації Президента України 02.05.2019, а також витяг з електронно-пропускної системи, з якого вбачається, що 02.05.2019 о 13:01 ОСОБА_1 було здійснено вхід на територію, о 13:09 - вихід, о 16:13 знов було здійснено вхід на територію та о 16:53 - вихід.

37. Також, на підтвердження неможливості електронного фіксування пересування ОСОБА_1 на території посту охорони по вул. Шовковичній, 26 (прохід № 5) відповідачем надано суду копію службової записки від 21.11.2019 за підписом начальника Служби охорони І. Козятинського, в якій зазначено, що на посту охорони, розташованому по вул. Шовковичній, 26, перебуває на стадії введення в експлуатацію електронна систем санкціонованого допуску, тому працівники Офісу Президента України проходять на територію двору Офісу Президента України за пред`явленням службового посвідчення та проходженням контролю на безпеку без фіксації часу входу та виходу.

38. Вказаними вище діями відповідач обґрунтовує правомірність звільнення позивача із займаної посади, зазначаючи при цьому, що процедуру звільнення (попередження за два місяці про звільнення, ознайомлення з розпорядженням та пропонування вакантних посад) ним було дотримано.

39. З метою з`ясування фактичних обставин справи щодо перебування ОСОБА_1 на робочому місці та виконання нею службових обов`язків, з`ясування реального факту перебування позивача на лікарняному 05.02.2019 та 02.05.2019 судом першої інстанції було задоволено клопотання відповідача про виклик свідків та в судовому засіданні 30.01.2020 заслухано в якості свідків: керівника Департаменту управління персоналом Офісу Президента України ОСОБА_3, заступника керівника Департаменту управління персоналом - завідувача відділу Офісу Президента України ОСОБА_6, заступника керівника Департаменту управління персоналом - завідувача відділу ОСОБА_4 та головного спеціаліста Департаменту з питань громадянства, помилування, державних нагород Офісу Президента України ОСОБА_5

40. Суд першої інстанції дійшов висновку, що пояснення, надані свідками, підтверджують ті обставини, що позивач 02.05.2019 та 05.02.2019 перебувала на робочому місці, про її перебування на лікарняному не повідомляла, позивач за два місяці до звільнення була повідомлена про подальше вивільнення, проте, чинила перешкоди в дотриманні процедури звільнення, передбаченої приписами Кодексу законів про працю Україну, позивачеві було надано можливість ознайомитись зі списком вакантних посад, тобто враховано її переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, проте, враховуючи поведінку позивача було складено відповідні акти, копії яких наявні в матеріалах справи щодо відмови в ознайомленні з розпорядженням, переліком вакантних посад та наказом про звільнення.

41. Водночас, судом першої інстанції не взято до уваги наявні в матеріалах справи лікарняні листи про перебування позивача на лікарняному 05.02.2019 та 02.05.2019, в якості доказів, оскільки враховано показання свідків, які повідомили детальні обставини перебування позивача на робочому місці 05.02.2019 та 02.05.2019.

42. Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції.

43. В Рішенні Конституційного Суду України від 04.09.2019 № 6-р(II)/2019 зазначено, що у статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, зокрема у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, тому для забезпечення конституційного права кожного на працю, встановленого статтею 43 Основного Закону України, повинні бути закріплені певні гарантії, а саме заборона на звільнення працівника з ініціативи власника в період тимчасової непрацездатності такого працівника.

44. У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 Кодексу законів про працю України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 Кодексу законів про працю України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

45. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

46. У постановах Верховного Суду від 12.09.2018 у справі № 127/21890/16, від 04.07.2019 у справі № 761/14333/17, від 05.08.2019 у справі № 464/1436/18 вказано, що не можна визнати обґрунтованим розірвання трудового договору з працівником у період його тимчасової непрацездатності.

47. Однак, у постанові Велика Палата Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 зробила висновок, що гарантія частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. А у разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

48. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19.05.2022 у справі № 200/473/19-а.

49. З матеріалів справи встановлено, що 02.05.2019, тобто у день звільнення, ОСОБА_1 знаходилася на лікарняному, а тому була звільнена з посади з порушенням вимог частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України.

50. Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що оцінюючи спірне рішення, адміністративний суд має керуватися частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

51. Так, критерій «прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

52. «На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень: має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

53. Критерій «прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії» - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

54. Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

55. На переконання Верховного Суду судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не враховано приписи статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

56. Так, позивачем до суду апеляційної інстанції надано лист Керівника Апарату Офісу Президента України від 21.02.2020 № 03-01/339 на адвокатський запит від 06.02.2020, в якому міститься інформація про призначення ОСОБА_1 допомоги з тимчасової непрацездатності згідно з листком непрацездатності АДР № 952602, виданим 22.02.2019, за період непрацездатності з 05.02.2019 по 22.02.2019.

57. Вищевикладене дає Суду підстави вважати, що судами попередніх інстанцій неповно встановлено обставини справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

58. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

59. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

60. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення

Висновки щодо розподілу судових витрат

61. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

62. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі № 640/13406/19 скасувати.

3. Справу № 640/13406/19 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

Н.М. Мартинюк