Рішення

від 29.05.2022 по справі 761/35805/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/35805/21

Провадження № 2/761/5659/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Бондар О.Д.,

за участі:

позивача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державна театрально-видовищна агенція» про зміну підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

05.10.2021 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах позивач просить:

-визнати незаконним звільнення позивача за наказом №3-к від 02.07.2021 року за ст.38 КЗпП України;

-визнати недійсним внесений відповідачем запис до трудової книжки позивача про те, що він був «звільнений з роботи за власним бажанням, ст.38 КЗпП України»;

-визнати, що розірвання трудового договору між с торонами відбулось з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України, а саме: у зв`язку з невиконанням з боку відповідача вимог законодавства про працю;

-стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку - 63 126,36 грн. (21 042,12 х 3 місяці).

Вимоги позову обгрунтовані тим, що з 15.07.2019 року позивач працював на посаді директора-розпорядника ДП «Державна театрально-видовищна агенція».

Під час роботи у відповідача, відповідач допускав невиконання вимог законодавства про працю, зокрема несвоєчасно та не в повному обсязі виплачувалась заробітна плата.

А тому позивач скористався своїм правом, передбаченим ч.3 ст.38 КЗпП України та 02.07.2021 року подав заяву про розірвання трудового договору з 06.07.2021 року за власним бажанням у зв`язку із заборгованістю по заробітній платі з березня 2021 року.

Як зазначає позивач, відповідач безпідставно самостійно змінив підстави звільнення на ч.1 ст.38 КЗпП України.

Крім того, у відповідності до положень ст.44 КЗпП України позивачу при звільненні мала бути виплачена вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку у зв`язку зі звільненням за ч.3 ст.38 КЗпП України.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив, відзив на заявлені вимоги не направив.

Відповідно до ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин та не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Позивач в судовому засіданні не заперечував проти заочного розгляду справи.

А тому суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність відповідача та заочний розгляд справи.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, вислухавши позивача, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

За змістом частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 15.07.2019 року займав посаду директора-розпорядника Державного підприємства «Державна театрально-видовищна агенція», що підтверджується записами в трудовій книжці.

Позивач в позовній заяві зазначив, що відповідач не виконував належним чином трудове законодавство в частині своєчасної виплати заробітної плати.

Стаття 115 КЗпП України визначає, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Як вбачається з виписки по банківському рахунку позивача, починаючи з січня 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 , виплачувалась з порушенням встановленого діючим законодавством порядку зокрема, виплата заробітної плати відбулась 25.03.2021 року в сумі 72 833,16 грн., 28.05.2021 року в сумі 19 964,00 грн. та 29.06.2021 року - 11 091,11 грн.

В той же час з довідки №58 від 24.06.2021 року, що підписана генеральним директором ДП «Державна театрально-видовищна агенція», вбачається, що перед ОСОБА_1 станом на 23.06.2021 року заборгованість складає - 91 684,39 грн., в тому числі - заробітна плата - 77 017,78 грн., виплата по лікарняному листу за рахунок підприємства - 4 888,87 грн., виплата по лікарняному листу за рахунок ФСС - 9 777,74 грн.

У зв`язку із заборгованістю по заробітній платі з березня 2021 року, погіршенням стану здоров`я та неможливістю по вказаній причині продовжувати виконання своїх обов`язків, 02.07.2021 року позивач подав генеральному директору ДП «Державна театральна видовищна агенція» заяву про звільнення за власним бажанням з 06.07.2021 року, просив виплатити заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку.

Наказом №3-к від 02.07.2021 року ДП «Державна театрально-видовищна агенція», звільнено ОСОБА_1 06.07.2021 року від виконання обов`язків директора-розпорядника ДП «Державна театрально-видовищна агенція» за власним бажанням, ч.1 ст.38 КЗпП України.

Як вбачається з виписки по картковому рахунку позивача, після його звільнення сплачено: 13.07.2021 року -6 000,47 грн. (заробітна плата), 05.08.2021 року - 91 693,66 грн. (заробітна плата) та 28.08.2021 року - 7 871,08 грн. (лікарняні).

Відповідач не надав суду доказів належного виконання вимог трудового законодавства та своєчасної виплати заробітної плати.

З довідки №60 від 06.07.2021 року, що підписана генеральним директором ДП «Державна театрально-видовищна агенція», вбачається, що перед ОСОБА_1 станом на 07.07.2021 року заборгованість складає - 105565,21 грн., в тому числі - заробітна плата - 54 538,02 грн., компенсація за невикористану відпустку - 39 220,57 грн., лікарняний за рахунок підприємства - 3 935,54 грн., лікарняний за рахунок ФСС - 7 871,08 грн.

26.07.2021 року позивач направив до відповідача заяву в якій просив змінити підставу звільнення на ч.3 ст.38 КЗпП України, виплатити заборгованість по заробітній платі та вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП України.

22.09.2021 року позивач направив на адресу відповідача заяву про виплату у відповідності до положень ст.44 КЗпП України вихідної допомоги.

Як зазначив позивач, відповідь на вказані звернення не надходила.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, не надав будь-яких пояснень щодо підстав звільнення позивача.

Якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України), не підтверджені, або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

До такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 22 травня 2013 року, у справі № 6-34цс13 та Верховний Суд у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 741/1128/17 (провадження № 61-13588св18) тавід 26 лютого 2020 року у справі № 523/13833/17 (провадження№ 61-42045св18).

Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що відповідач не вправі змінювати підставу розірвання трудового договору на частину першу, або просто на статтю 38 КЗпП України за відсутності на те волевиявлення позивача.

Частина 3 статті 235 КЗпП України визначає, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Отже, оскільки в наказі про звільнення відповідач самостійно змінив підстави звільнення позивача на ч.1 ст.38 КЗпП України, суд вважає за можливе змінити формулювання звільнення позивача та вважати позивача звільненим «за власним бажанням, невиконання роботодавцем законодавства про працю, ч.3 ст.38 КЗпП України».

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Так як стаття 44 КЗпП України передбачає виплату працівникові при звільненні за ч.3 ст.38 КЗпП України вихідної допомоги в розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, оскільки суд прийшов до висновку про зміну формулювання підстав звільнення позивача, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу в розмірі тримісячного заробітку, що становить 63 126,36 грн. згідно із наданим розрахунком позивача, перевіреним судом, відповідач не надав суду доказів на спростування зазначених сум.

Що ж стосується вимог позивача про визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення позивача варто зазначити, що у випадку набрання рішенням суду законної сили саме на роботодавця покладається обов`язок у відповідності до п.2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників внести зміни до записів в трудовій книжці та діюче законодавство не вимагає визнавати судом записи недійсними.

На підставі положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 77-81, 141, 213, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Державна театрально-видовищна агенція» (ЄДРПОУ 33948323, адреса: м.Київ, бульв. Т.Шевченка, буд.50-52) про зміну підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги - задовольнити частково.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , зазначені в наказі №3-к від 02.07.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » із «за власним бажанням, ч.1 ст.38 КЗпП України» на «за власним бажанням, невиконання роботодавцем законодавства про працю, ч.3 ст.38 КЗпП України».

Стягнути з Державного підприємства «Державна театрально-видовищна агенція» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 63 126 (шістдесят три тисячі сто двадцять шість) гривень 36 копійок (суми розраховані без відрахування податків та обов`язкових платежів).

Стягнути з Державного підприємства «Державна театрально-видовищна агенція» на користь держави судовий збір в сумі 1816 гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.Г.Притула